1. Законодавство України по боротьбі зі злочинністю: загальна характеристика.

Основою законодавства України з боротьби зі злочинністю є Конституція України. Наступну ланку у цій системі займають кодифіковані законодавчі акти (зокрема, Кримінальний кодекс України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України , Кодекс України про адміністративні правопорушення). Далі йдуть Закони України (зокрема, “Про міліцію”, “Про Службу безпеки України”, “Про боротьбу з тероризмом”, “ Про засади запобігання і протидії корупції”, “Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” тощо) та підзаконні нормативно-правові акти (зокрема, Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки” від 20.12.2006 р. № 1767, Указ Президента України “Про систему заходів щодо усунення причин та умов, які сприяють злочинним проявам і корупції” від 9.02.2004 року № 175/2004 тощо). Слід також зазначити, що важливі положення щодо запобіжної діяльності (її ролі, значення, змісту, відповідності принципам справедливості, гуманності, законності) містяться у багатьох міжнародних правових актах, до яких приєдналася наша держава.

1. Прокуратура як суб'єкт попереджувальної діяльності.

Особливості компетенції прокуратури, обсяг її повно­важень визначають специфіку діяльності органів прокуратури як суб'єктів профілактики злочинності.

Прокуратура не лише виконує свої безпосередні функції щодо запобігання злочинам, але й здійснює нагляд за виконан­ням органами держави та місцевого самоврядування, громад­ськими організаціями, іншими недержавними структурами вимог законів, які регламентують їхню діяльність щодо профі­лактики злочинів.

Профілактичні функції виконуються при здійсненні нагляду за дотриманням законів органами дізнання та досудового слідства.

На запобігання рецидивній злочинності спрямований на­гляд за виконанням законів у місцях позбавлення волі, в інших органах, які виконують покарання та заходи, що їх замінюють, а також соціальна допомога й контроль щодо осіб, котрі від­бувають або відбули покарання.

Запобіжна діяльність прокурора реалізується також у про­цесі його участі в судовому розгляді справ. Прокурор зобов'яза­ний виявляти обставини, що сприяють вчиненню злочинів, з'ясовувати механізм їхнього впливу на поведінку підсудного.

Запобігання злочинам здійснюється в різноманітних формах і різними методами. До засобів прокурорського реагування на виявлені порушення закону належать: опротестування незакон­ного акту чи незаконних дій посадових осіб; внесення подання про усунення порушень; винесення постанови про порушення кримінальної справи, дисциплінарного провадження чи про­вадження про адміністративне правопорушення.

1. Органи внутрішніх справ як суб'єкт профілактичної діяльності: загальна характеристика.

Напрями діяльності органів внутрішніх справ сформульовані і закріплені чинним законодавством України. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про міліцію”, остання призначена захищати життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, а також забезпечувати громадську безпеку, безпеку дорожнього руху. Ці та інші напрями діяльності органів внутрішніх справ деталізуються до такого рівня, коли кожна конкретна мета виступає як безпосереднє завдання діяльності. Під завданнями необхідно розуміти реальну окрему мету діяльності. Деталізація основних цілей знаходить своє віддзеркалення у найважливіших завданнях Міністерства внутрішніх справ. Такі завдання перелічені у ст. 2 Закону України “Про міліцію”:

– забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав та свобод, законних інтересів;

– запобігання правопорушенням та їх припинення;

– охорона і забезпечення громадського порядку;

– захист власності від злочинних посягань;

– забезпечення безпеки дорожнього руху;

– участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам;

– сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов’язків тощо.

Практична діяльність органів внутрішніх справ, їх підрозділів і служб щодо профілактики правопорушень далеко виходить за внутрішні відомчі межі. Органи внутрішніх справ здійснюють інформаційне забезпечення профілактичних заходів, які проводяться іншими органами та громадськими організаціями; взаємодіють з іншими органами та громадськими організаціями шляхом спільного планування і проведення профілактичних заходів та використовують усі можливості створення найбільш сприятливих умов щодо залучення громадян до профілактичної діяльності тощо. Не буде перебільшенням стверджувати, що саме у сфері профілактики правопорушень з найбільшою повнотою розкриваються соціальні функції органів внутрішніх справ, зокрема міліції, обов’язками якої є:

– виявити причини, що породжують правопорушення, умови, що сприяють їх скоєнню, вживати заходів до усунення таких причин і умов;

– вести разом з іншими державними і громадськими організаціями боротьбу з пияцтвом та іншими антигромадськими проявами, які сприяють скоєнню правопорушень, виявити осіб, які ведуть антигромадський спосіб життя, і вживати щодо них заходи, передбачені законом;

– проводити разом з іншими державними і громадськими організаціями роботу з попередження дитячої безпритульності та здійснювати боротьбу з правопорушеннями неповнолітніх;

– забезпечувати дотримання правил придбання, зберігання, перевезення зброї, боєприпасів та вибухових матеріалів;

– здійснювати нагляд за особами, умовно

звільненими з місць позбавлення волі;

– здійснювати відповідно до закону адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

– надавати допомогу в трудовому і побутовому облаштуванні осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Серед факторів, які негативно впливають на результати діяльності правоохоронних органів, виділяють комплекс усіх соціально-економічних та інших обставин у країні. Тому з метою підвищення ефективності профілактики вимагається відповідна реакція на всі причини та умови. Важливу роль у цьому має відігравати нормативно-правове врегулювання відносин, що виникають у сфері запобігання правопорушенням.