48. Техніка кримінологічного вивчення кримінальних справ та інших документів. Контент-аналіз.

Вивчення документів — є у багатьох випадках одним із джерел отримання необхідної кримінологічної інформації. Досліднику-кримінологу доводиться стикатися з різного роду офіційними і не офіційними документами. Найчастіше — це матеріали кримінальних справ або окремі процесуальні документи, узагальнення слідчо-судової практики, висновки різного роду експертиз, матеріали контролюючих органів, листи і скарги громадян з приводу вчинених злочинів, повідомлення засобів масової інформації, виступи народних депутатів тощо. Вивчення та аналіз перелічених документів дає змогу одержувати корисну інформацію.

Документ - це предмет, створений людиною та призна­чений для зберігання й передавання інформації. Документами є не тільки офіційна та неофіційна письмова інформація, а й фотографії, аудіо-, відеозаписи, книжки, рукописи, листи.

Найчастіше в кримінологічних дослідженнях використо­вують інформацію, що міститься в архівних кримінальних справах. Вивчення архівних кримінальних справ є одним із найпоширеніших методів кримінологічного дослідження, що здійснюється на підставі спеціально розробленої відповідно до мети, завдань і предмета дослідження анкети. Зазвичай, така анкета складається з чотирьох розділів. У першому містяться запитання, що стосуються безпосередньо злочину у другому-за­питання, які стосуються особи злочинця, у третьому - про мету й мотиви злочинного діяння, у четвертому - запитання, по­в'язані з виховним впливом судочинства, заходами покарання та профілактичної роботи за матеріалами справи.

Залежно від теми дослідження вивчають особові справи засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі, статистичні картки й інші облікові документи, що зберігаються в управ­ліннях внутрішніх справ та управліннях (відділах) юстиції.

Розрізняють два способи вивчення, аналізу й обробки документальної інформації: традиційний (класичний) і форма­лізований (контент-аналіз).

Традиційний аналіз полягає в огляді документа (зовнішнє дослідження) та вивченні його змісту (внутрішнє дослідження). Мета зовнішнього дослідження - встановити вид документа, час і місце створення, авторство й мету створення, достовірність документа та його контексту. Внутрішній аналіз складається зі змістовного, юридичного та психологічного аналізів тексту (зображення).

Формальний аналіз здійснюють заздалегідь підготовленою програмою. Застосовують цей аналіз за наявності значного за обсягом документального матеріалу, коли потрібні висока точність і об'єктивність аналізу.

Після отримання необхідної інформації її обробляють і уза­гальнюють за допомогою математичних методів, зазвичай, із застосуванням спеціальних комп'ютерних програм.

1. Основи кримінологічного планування.

Планування — це одна із функцій управління, яка полягає у визначенні послідовності здійснення наміченої на конкретний період програми дій конкретних суб’єктів із зазначенням її мети, змісту, обсягів, методів і засобів, строків виконання та ін. Планування є необхідною передумовою суспільного розвитку і тісно пов’язане з прогнозуванням.

Різновидом соціального планування є кримінологічне планування, під яким розуміють діяльність у сфері запобігання злочинності, що спрямована на визначення характеру і змісту запобіжних заходів, послідовності та строків їх використання. Тобто це діяльність з підготовки, складання і затвердження планів і програм, спрямованих на запобігання злочинності, та їх реалізації. Разом з тим це одна із форм координації запобіжної діяльності в межах держави та її окремих регіонів, у якій знаходить своє реальне відбиття кримінологічна політика держави.

Передумовою кримінологічного планування має бути кримінологічний прогноз.

Основними завданнями кримінологічного планування є: а) розроблення такої сукупності взаємопов’язаних заходів запобігання, які допомогли б встановити належний контроль як над злочинністю в цілому, так і над окремими її формами, групами чи видами злочинів; б) активізація діяльності правоохоронних і правозастосовчих органів у боротьбі зі злочинністю; в) забезпечення координації діяльності правоохоронних і контролюючих органів, громадських і самодіяльних організацій у боротьбі зі злочинністю; г) більш активне виявлення латентної злочинності; ґ) створення умов, що забезпечують реальне застосування принципу невідворотності покарання; д) забезпечення гарантій належної правової захищеності громадян від злочинних посягань.

За масштабом дії кримінологічне планування поділяється на: загальнодержавне; регіональне; відомче та галузеве.

Загальнодержавне планування полягає у створенні документів програмного характеру, які розраховані на тривалий час і розповсюджуються на значне коло суб’єктів. Ці документи є головними планами, що визначають кримінологічну політику в державі, основою для роботи різноманітних суб’єктів запобіжного впливу; вони приймаються в масштабі усієї країни і є обов’язковими до виконання.

Регіональне, або територіальне, планування здійснюється в масштабах адміністративно-територіальних одиниць (областей, районів, міст). Заходи регіонального планування включають у себе як вирішення економічних, соціальних, культурних завдань, так і заходи з підвищення ефективності діяльності правоохоронних органів, заходи, спрямовані на усунення причин та умов злочинності на даній території, заходи з підвищення правової свідомості, культури тощо.

Відомче та галузеве планування має забезпечити спеціальне планування запобіжної діяльності з урахуванням специфіки діяльності окремих міністерств і відомств. Особливе місце в цій системі планування посідають правоохоронні та правозастосовчі органи, а також контрольно-ревізійні органи, оскільки від ефективності їх діяльності передусім залежить стан правопорядку в країні.

Суб’єктами кримінологічного планування виступають Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні виконавчі органи влади, місцеві органи влади і управління, органи місцевого самоврядування.

Кримінологічне планування повинно відповідати таким основним вимогам: воно має бути колективним як за складом плануючих органів, так і за виконавцями; виконавці повинні мати відповідні повноваження; намічені заходи мають бути узгоджені і не суперечити один одному; плани повинні складатися з урахуванням конкретної обстановки і своєчасно коригуватися з урахуванням її змін; складатися з урахуванням резерву в силах, засобах, часі, на випадок непередбачених обставин; передбачати джерела фінансування заходів тощо.

Планування, як і прогнозування, може бути: поточним (на недовготривалі відрізки часу: сезон, квартал, на період проведення масових заходів); короткостроковим (на 1–2 роки); середньостроковим (до 5 років); перспективним (на 10–15 років).

Головними етапами планування є: 1) організаційно-підготовчий; 2) інформаційно-аналітичний; 3) безпосереднє розроблення планових заходів; 4) виконання планових заходів; 5) оцінка виконання і висновки.