38. Настанова та її роль у механізмі злочинної поведінки.

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здійснюваних, поведінських актів, які спричиняють зміни в оточуючому, середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, суспільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політичної, моральної, релігійної тощо). Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні. Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

39. Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.

Вчинення значної кількості злочинів залежить не тільки від злочинця, але і від потерпілої особи внаслідок їх взаємодії. Із давніх-давен прийнято вважати, що для вчинення злочину необхідні, з одного боку, винні, а з другого — потерпілі. На певних етапах злочинного посягання вони взаємодіють, а нерідко прямо «співпрацюють». Причому потерпілий відіграє не останню роль у процесі зародження, розвитку і вирішення криміногенної ситуації.

За вибірковими даними, «механізм» конкретного злочину був пов’язаний з особою і поведінкою потерпілого у кожному другому разі побутового насильницького злочину, в кожному третьому випадку зґвалтування, у двох випадках з п’яти при вчиненні автотранспортних злочинів, у восьми випадках з десяти при вчиненні кримінально караного шахрайства.

За останні тридцять років проблеми особи і поведінки потерпілих від злочинів стали предметом кримінальної віктимології. Віктимологія у буквальному перекладі з латинської (victima — жертва) і грецької (logos — вчення) означає вчення про жертву. Основними вихідними поняттями віктимології є «жертва», «віктимність», «віктимізація».

Жертва злочину з точки зору кримінальної віктимології — це потерпіла фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у кримінально-процесуальному порядку і чи оцінює себе такою суб’єктивно. Поняття жертви аналогічне поняттю потерпілого. Головне міститься тут у тому, щоб потерпілий був одним з елементів криміногенної ситуації і своєю поведінкою певною мірою сприяв злочину. Його необачна, ризикована, легковажна, розбещена, аморальна, неправомірна поведінка може полегшити, спровокувати злочин проти нього самого, оскільки він може істотно впливати на мотивацію злочинної поведінки винного. І в той же час зважена, правомірна, передбачлива поведінка людини, що опинилася в криміногенній ситуації, здатна відвернути злочинне посягання на неї або звести його до мінімуму.

Віктимність — це підвищений ступінь схильності тієї або іншої особи до того, щоб стати потерпілою, жертвою злочину внаслідок притаманних їй властивостей. Це поняття означає одночасно і певне явище, і спосіб дій людини.

Загальна разова віктимність, слід зазначити, властива будь-якому громадянинові. У принципі, у суспільстві, в якому існує злочинність, потерпілим від злочину може стати будь-яка людина внаслідок різних обставин. Втім кримінологію цікавить постійна підвищена віктимність (так би мовити, супервіктимність) окремих осіб як соціально зумовлена властивість їх особистості. Мається на увазі їх «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий вихід міг бути об’єктивно відвернутий.

Інакше кажучи, нездатність протистояти злочинцю, уникнути небезпеки там, де вона об’єктивно могла бути відвернена. Чим більшою є ймовірність людини стати жертвою злочину, тим більшою віктимністю вона наділена. Така людина постійно створює віктимологічні ситуації.

Ступінь віктимізації особи залежить від статі, віку, освіти, професійної зайнятості, її морально-психологічних особливостей і характеру злочинів, що вчиняються при цьому. Зокрема, більш віктимними є чоловіки, ніж жінки. Причому особи чоловічої статі частіше виявляються потерпілими від хуліганства і злочинів проти особи; а потерпілими від шахрайства та інших корисливих злочинів — жінки. Особливу віктимну групу становлять неповнолітні. У цьому віці люди відрізняються емоційною нестійкістю, відсутністю життєвого досвіду, що ускладнює їм вибір належного варіанта поведінки в складних і неординарних життєвих ситуаціях. Підвищена віктимність характерна і для осіб похилого віку, що обумовлюється віковими, фізичними і психічними змінами в ці роки (фізична слабкість і немічність, хворобливі явища, пов’язані з віком, погіршенням пам’яті і т. ін.).

Значною віктимністю відрізняються особи певних професій, пов’язаних з ризиком посягання на них (наприклад, інкасатори, водії таксі, касири торговельних підприємств, особи, які виконують обов’язки з охорони громадського порядку, суб’єкти індивідуальної трудової діяльності тощо).

Слід зазначити, що хоча жертва злочину деякою мірою причетна до злочинного акту, питання про її відповідальність за злочин, що відбувся, природно, знімається. Кримінальну відповідальність за вчинений злочин несе тільки суб’єкт злочину.

Вивчення особи і поведінки потерпілих, по-перше, має на меті пояснити вплив віктимності на «механізм» конкретного злочину і, по-друге, запропонувати ефективні та диференційовані заходи щодо віктимологічної профілактики. Останні дозволяють вести боротьбу зі злочинністю одночасно двома способами, а саме: шляхом зменшення злочинців і шляхом зменшення кількості осіб, які внаслідок індивідуальних особливостей можуть за наявності вказаних вище обставин стати жертвами злочинів.