Мінестерство освіти науки молоді та спорту Украïни

Харківський національний Універсітет им.А.Н.Бекетова

Кафедра Міської і регіональної економіки

Розрахунково – графічна робота

Виконала:

Студентка 3- гокурсу

Группи ОиА 2010-1

Ергакова Марина

Перевірив викладач

Гайденко С.Н.

Харкі в 2013

ВСТУП

Зміст

Вступ……………………………………………………….... 3

1.Регіональний ринок праці…………………………………4-19

1.1Теоретичні основи ринку праці…………………...........5-12

1.2 Розрахункова частина регіонального ринку праці…13-19

2. Показники аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури………………………………………..20-33

3.Методика розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації…………………………34-40

3.1Теоретичні основи розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації……….34-36

3.2 Розрахункова частина розрахунку показників поняття депресивної території та можливості її санації…………36-40

Висновоки………………………………………………………….40

Списки використаних джерел……………………………………..41

Вступ

Регіональна економіка – це галузь економічної науки, об’єктом вивчення якої є господарство окремих територій країни, тобто її регіонів.

Предметом вивчення є просторовий розвиток господарства, закономірності, принципи та фактори його формування і функціонування, конкретні регіональні відмінності економічніх систем, що розвиваються під впливом загальних,національних та глобальніх чинників. Завдання:

- розширення та поглиблення змісту регіональних досліджень, вивчення й осмислення нових процесів і явищ,

- розвиток та вдосконалення методології регіональних досліджень, розробка наукових основ оптимальної трансформації структури соц.-ек систем регіонів, їх інфрастурктурних складових;

- дослідження проблеми більш широкого і повного залучення національних і світових ресурсів для розвитку госп-ва регіону;

- вдосконалення фінансово-економчних основ місцевого самоврядування;

- вивчення соц.-ек умов і факторів відтворення в регіонах;

- дослідження рівня спеціалізації, інтеграції і проблем комплексного розвитку регіонів і їх ек зв’язків;

Метою є надання студентам консультативно-практичної допомоги під час аудиторних практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи з дисципліни “Регіональна економіка”. Студенти повинні вивчити запропоновані теми даного курсу і виконати розрахунково-графічне завдання,яке складається з трьох складових:

Перша складова характеризується розрахунком показників регіонального ринку праці.

Друга складова характеризується розрахунком показників аналізу відтворювальної структури регіону й галузевої структури.

Третя складова характеризується розрахунком показників поняття депресивної території та можливості її санації.

Ринок праці

У ринкових умовах господарювання фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні соціально-економічного стану суспільства в цілому і кожної людини зокрема. Тому однією з найважливіших функцій державного управління в регіоні, як і в державі в цілому, є вивчення, аналіз та адекватне отриманому результату регулювання процесів зайнятості населення.

Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, а фірми — виробники товарів та послуг (працедавці) — потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати — та обсяг використання праці.

Праця (або послуги праці) — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства; це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Унікальність праці як виробничого фактора полягає в тому, що послуги праці неможливо відокремити від робітника. Але через те, що об'єктом купівлі-продажу є лише послуги праці робітника, а не сам робітник, поряд із ціною праці не менше важать умови праці, які визначаються трудовими угодами і чинним законодавством.

Обсяг використання праці вимірюються у годинах роботи протягом певного періоду (отже, праця — це потокова величина). Запаси праці в економіці вимірюються показником робоча сила: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку (в Україні 16 років) і працюють або хоча й не мають роботи, то шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.

Працедавець — це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати та отримувати заробітну плату.

Сегменто́ваний хара́ктер ри́нку пра́ці — явище, характерне для поліетнічних країн. Згідно з соціологічною концепцією, ринок праці в поліетнічних суспільствах складається із двох секторів або ж сегментів — первинного й вторинного, які заповнюються робочою силою згідно з її професійно-кваліфікаційним рівнем. При цьому первинний сектор заповнюється висококваліфікованою робочою силою (спеціалісти з вищою освітою, управлінський апарат, представники науки, художня інтелігенція тощо), а вторинний — малокваліфікованою, що відбивається на оплаті.

Розрізняють зовнішній (професійний) ринок праці і внутрішній ринок праці.

Зовнішній ринок охоплює відносини між продавцями і покупцями робочої сили в масштабах країни, регіону, галузі. Це відносини, що виникають з приводу наймання працівників відповідної професії, а, отже, потребують жорсткої класифікації робіт і чіткого визначення їх змісту. На зовнішньому ринку діють галузеві профспілки, які об'єднують працівників за видами професій. Зовнішній ринок допускає можливість вільного переходу з одного місяця на інше.

Внутрішній ринок являє собою систему соціально-трудових відносин у межах одного підприємства, в середині якого розміщення робочої сили і визначення її ціни відбувається згідно з адміністративними правилами та процедурами. Внутрішній ринок передбачає рух кадрів в середині підприємства, переміщення з однієї посади на іншу. Це переміщення може відбуватися як по горизонталі, так і по вертикалі.

Практично у всіх країнах існує відкритий і тіньовий ринок праці.

Відкритий ринок охоплює все працездатне населення. Це перш за все організована, офіційна частина ринку - населення, яке перебуває на обліку в державних службах зайнятості, тобто безробітні, а також випускники державної служби професійного навчання. Неофіційна частина ринку охоплює тих громадян, які мають намір влаштуватися на роботу через прямі контакти з підприємствами або з недержавними структурами працевлаштування і професійні навчання.

Тіньовий ринок - це ринок, де зайняті на підприємствах і в організаціях мають велику ймовірність опинитися без роботи, тому що офіційно вони не є працевлаштованими.

Оцінка стану ринку праці частково проводиться при розгляді ефективності ресурсних обмежень або аналізі обмежень за трудовими ресурсами. Якщо який-небудь ресурс лімітує подальший розвиток виробництва, то це означає, що обмеження за даним ресурсом ефективне, тобто даний ресурс у дефіциті. Якщо обмеження за ресурсом ефективне, то приріст ресурсу приводить до приросту обсягів виробництва. Тобто обсяг виробництва еластичний щодо ресурсу, який розглядається. Якщо який-небудь ресурс в регіоні надлишковий, то збільшення його обсягів не впливає на зростання виробництва. Інакше кажучи, обсяг виробництва нееластичний по відношенню до ресурсу, а обмеження за даним видом ресурсу — неефективне.

Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль, у процес управління.

Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп; підвищення якості та конкурентоспроможномті робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення; запобігання зростанню безробіття через створення робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, впровадження механізмів звільнення і перерозподілу зайнятих, реструктуризації економіки і піднесення вітчизняного виробництва.

Аналіз стану ринку праці й оцінка ступеня лімітуючого впливу дефіциту трудових ресурсів на розвиток виробництва здійснюється за допомогою індикаторів двох типів.

Перший пов’язаний з тим, що ступінь дефіцитності трудових ресурсів оцінюється в комплексі з іншими факторами виробництва. Лімітуючий вплив також створюють сировина, матеріали, устаткування, фінанси, земля, вода, корисні копалини.

Другий пов’язаний з процесом аналізу, в якому здійснюється автономна оцінка дефіциту трудових ресурсів як абсолютного, так і структурного характеру: абсолютний дефіцит і структурний дефіцит інженерно-технічних робітників, кваліфікованих і некваліфікованих працівників, чоловічих і жіночих трудових ресурсів.

Як правило, структурна незбалансованість на ринку праці свідчить про диспропорції у професійно-кваліфікаційній структурі населення, її невідповідність структурі робочих місць. Особливо часто явище структурної незбалансованості на ринку праці виникає за структурної перебудови економіки, зміни галузевого профілю регіону, конверсії оборонних підприємств.

У цілому проблеми ринку праці в науковій літературі трактуються як проблеми працедефіцитності, але не слід забувати і про можливість існування такого явища, як праценадлишковість.

Може існувати три типи праценадлишкових регіонів:

1. Регіони з відставанням у рівні соціально-економічного розвитку та інтенсивним демографічним зростанням.

2. Депресивні регіони, кількість робочих місць в яких стабілізується або скорочується внаслідок стагнації в галузях спеціалізації через вичерпання сировинних ресурсів чи неконкурентноспроможність вироблюваної продукції.

3. Регіони з деформованою структурою економіки або монопольним становищем підприємств та окремих галузей на ринку праці, через що виникає незбалансованість демографічного або кваліфікаційного характеру.

Демографічна статистика разом з системою реєстрації актів громадського стану утворює взаємозв’язану і налагоджену систему обліку зайнятості населення. Існує великий досвід розрахунків більшості індикаторів демографічної структури, однак не завжди відслідковуються з достатньою точністю міграційні потоки, особливо всередині регіону. Тому в ряді випадків для уточнення внутрішньорегіональної міграції застосовують експертні методи. Національна структура зайнятості визначається за результатами перепису населення, відповідні індикатори розраховуються за аналітичними методами. Єдиним недоліком такої системи є тривалий період часу між процедурою перепису населення та його результатами.

Щодо оцінки ринку праці, то в більшості країн світу з добре налагодженою статистикою зайнятості, системою реєстрації безробітних, практикою залучення робітників через систему відкритих оголошень про наймання, розрахунок показників-індикаторів ринку праці на основі отриманих даних проводиться за аналітичними методами. В умовах дефіциту трудових ресурсів визначення його реальної величини є складним завданням і не піддається систематичному обліку. Найадекватнішу оцінку величини дефіциту можна отримати при відповідній обробці та інтерпретації експертних даних. За недосконалості статистики зайнятості й обліку безробіття експертні методи доцільно застосовувати і для оцінки наявності і рівня безробіття.

У сучасний період розвитку економіки потреба в робочій силі має тенденцію до скорочення. Для поглибленішого аналізу можливості у появі цього явища необхідно спиратися на параметри, які можуть бути визначені в контексті заходів щодо структурної реорганізації економіки, а саме на:

* очікуваний попит на продукцію певної галузі;

* зміни в структурі інвестицій;

* обсяги вивільнення надлишкових і низькоефективних виробничих ресурсів;

* зміни в обсягах виробництва у зв’язку з ліквідацією зайвих виробничих нагромаджень тощо.

Виходячи з цього розглянемо види зайнятості:

Повна зайнятість — це ситуація, за якої є достатня кількість робочих місць для задоволення запитів на роботу всього працездатного населення країни. Практично, це — відсутність довготривалого безробіття, можливість надавати всім бажаючим робочі місця, які відповідають їх професійній орієнтації, освіті, досвіду. Таке розуміння повної зайнятості характернее для ринкової економіки. З позиції планової економіки повна зайнятість сприймається як «загальна», «поголовна» зайнятість працездатного населення. Зворотним явищем повної зайнятості є незайнятість — наявність працездатного населення, яке з різних причин не працює. Незайнятість може носити тимчасовий або стійкий (сталий, постійний) характер.

Неповна (часткова) зайнятість — наявність в країні, регіоні осіб, які мають можливість і бажання працювати, але в силу незалежних від них причин (виробничих, організаційних і т. д.) не можуть бути зайняті на повну норму. Часткова зайнятість передбачає можливість влаштування на роботу на неповний робочий день, на сезонний період. Вона може бути явною або прихованою. Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами, зокрема необхідністю здобути освіту, професію, підвищити кваліфікацію тощо. ЇЇ можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних відбіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов'язана, зокрема, зі зменшенням обсягів виробництва, реконструкцією підприємств і виявляється в низьких доходах людей, неповному використанні професійної компетенції або низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом; вона набула загрозливих розмірів.

Раціональна зайнятість — зайнятість в народному господарстві з урахуванням доцільності перерозподілу і використання трудових ресурсів, їх статево-вікової й освітньої структури. Особливістю цього виду є те, що зайнятість не завжди буває ефективною, позаяк здійснюється з метою покращення статево-вікової структури, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів та ін.

Ефективна зайнятість — зайнятість, яка здійснюється у відповідності з вимогами інтенсивного типу відтворення, критеріями економічної доцільності і соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непривабливої і важкої фізичної праці.

Подвійна зайнятість — ситуація, яка має місце тоді, коли людина працює більш ніж в одному місці одночасно і не залежить від єдиного джерела доходу. Класичними прикладами такої є зайнятість поштових робітників, продавців молока і шкільних учителів. В США приблизно 5% всіх зайнятих працюють не лише в одному місці. В слаборозвинених країнах подвійна зайнятість — звичайне явище.

Випадкова зайнятість — робота від випадку до випадку, без певного робочого часу і постійної заробітної плати. Таке становище є радше винятком, ніж правилом, в розвинених країнах і правилом — в країнах, що розвиваються. На таких засадах працює багато людей, які мають свій бізнес, утворюючи, таким чином, неофіційний сектор економіки.

Зайнятість, яка не відповідає кваліфікації — це ситуація, коли, з одного боку, на ринку праці є багато робітників, які або уже опанували кваліфікацію, необхідну для задовільної роботи, або здатні отримати її за звичайну плату, а з іншого боку, при наявності бар'єрів для доступу на ринок вони вимушені виконувати некваліфіковану роботу і, тим самим, не бути недозавантаженими. Недозавантаженими вважаютьсяті робітники, які цінять дохід вище, а дозвілля нижче, ніж звичайні робітники: вони згідні працювати більшу кількість годин, ніж пропонує їм стандартний робочий тиждень, нерідко шукають роботу на стороні — за умов неповного робочого часу і як додаток до своєї основної роботи.

Вивільнення працівників з галузей господарського комплексу регіону поряд з іншими складовими формує певний резерв робочої сили. Такий перехід робочої сили з функціонуючого стану в резервний, і навпаки, причому як у відкритій, так і прихованій формі, означає формування механізму самоналагоджуваності регіональних ринків праці. При цьому різні форми територіально-галузевого резерву неоднаково впливають на структуру пропозиції робочої сили.

У кількісному аспекті необхідно розмежовувати наявний резерв у сфері обігу і використання робочої сили та її потенційний резерв. Останній складається з осіб, які тільки за певних соціально-економічних умов претендуватимуть на робочі місця за наймом і можуть частково чи повністю увійти до складу сукупної робочої сили регіону.