17.Роль и значение конституционного права в системе права Укрианы

Исходным здесь есть положения общей теории права о том, что система права делится на две подсистемы: публичное право и частное правовую границах этой подсистемы права формируются области законодательства: в рамках публичного права - конституционное, административное, криминальное, финансовое; в рамках частного - гражданское, семейное, трудовое и другие области законодательства. Бесспорно, такая низменность довольно условная, поскольку нормы одной области проникают в другие, переплетаются с ними.

Роль Конституции заключается в том, что она обеспечивает сбалансированность публичных и частных основ в правые прежде всего тем, что закрепляет багатоманітність собственности, ее статус и соотношения между ее видами, социальную спря-мованість (функцию) государства и т.п.. Этим самым Конституция закладывает основы гражданского права. Другими словами: нормируя отношения между субъектами власти и подчиненными этой власти, Конституция утверждает себя как главный источник публичного права, а конституционное право є его основной областью.

С другой стороны, определяя статус лица, индивида в обществе, конституционное право закладывает основания частного права, которое регулирует отношения между индивидами.

Конституционное право как право "социального служения" и как публичное право "имеет целью добро массы, а как право частное - добро отдельного человека. Право публичное старается постигнуть добро человека через осуществление добра общества, а право частное старается постигнуть добро общества обеспечением добра лица".

Индивидуализм частного права заключается в том, что субъект реализует свой непосредственный (индивидуальный) интерес, может защищать его, ждать на публично-правовое признание и защиту со стороны государственных учреждений.

Конституционное право, закрепляя систему, принципы организации и деятельности судебной власти, устанавливает тем самым исходные основы для уголовно-процессуального, гражданско-процессуального права и конституционного судопроизводства (конституционного процесса).

Причем в последнее время взаимосвязь между конституционным и указанными областями права расширяется и изменяется. Это предопределяется, кроме всього другого, расширением сферы конституционно-правового регулирования, "втягиванием" в его орбиту нового общественного отношения, установлением и функционированием новых консти-туційно-правових институтов - президентства, референдумов, наполнение "старых" институтов новым содержанием. Так, к Гражданско-процессуальному кодексу Украины внесенная специальная глава 30-БЫ "Жалобы на отказ зарегистрировать претендента кандидатом в Президенты Украины и на решение о признании выборов Президента Украины недействительными".

18.Поняття та теоритични основи конституцii

В юридичній науці й практиці конституція постає як ос­новний, головний закон держа­ви, який регламентує найважли­віші з погляду держави суспільні відносини. До них належать за­сади суспільного ладу й політи­ки, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави. Конституція також визначає герб, прапор, гімн і столицю держави.

Термін «конституція» похо­дить від латинського слова «соnstitutio», що означає «устрій», «встановлення». Так імену­валися деякі з актів, проголошуваних римськими імперато­рами. Застосування терміна «конституція» в сучасному його розумінні пов'язане з пізнішими часами — з епохою буржуазних революцій, коли інтереси ново­го класу, який прийшов до по­літичної влади, вимагали скасу­вання віджилих феодальних від­носин як гальма суспільного розвитку й водночас диктували нагальну потребу особливого правового захисту найважливі­ших інтересів молодої буржуазії. Юридичною формою вирішен­ня цих проблем і стала консти­туція, яка згодом обернулася на невід'ємний атрибут суверенної держави. В сучасному світі конституції є практично в усіх дер­жавах, котрі претендують на пра­во називатися демократичними. Виняток становлять абсолютні монархії, наприклад Саудівська Аравія.

Першою конституцією в су­часному її розумінні була Кон­ституція США, прийнята в 1787 p., яка діє й досі. Це найстабільніша конституція в світі — більш як за 200 років існування до неї було внесено лише 27 поправок.

За юридичною формою кон­ституції можуть бути поділені на писані й неписані.

Писані конституції являють собою єдиний нормативний акт, прийнятий у суворо встановле­ному порядку, який має чітку внутрішню структуру (розділи, глави, параграфи тощо). До цього виду належить абсолютна більшість конституцій, що діють у світі, в тому числі й Консти­туція України.

Неписані конституції скла­даються з кількох законів, що мають самостійне значення і прийняті в різний час і в різному порядку. Вони в своїй сукуп­ності оголошуються конститу­цією держави. Прикладом такої конституції може бути Кон­ституція Великобританії. Вона вбирає ряд законів, перший з яких — «Велика хартія вільностей» — був прийнятий ще в 1215 p., a останній — «Закон про місцеве правління» — з 1985 р.

Слід зазначити, що наяв­ність неписаної конституції мо­же призвести до недостатньо чіткого правового регулювання найважливіших суспільних відносин. Це дає заінтересованим силам можливість поводитися довільно, по-різному витлу­мачувати неузгодженість, а то й суперечності у змісті таких конституцій. Тому вони загалом поціновуються як менш демок­ратичні порівняно з конститу­ціями писаними.

Залежно від порядків прий­няття, зміни та відміни консти­туції поділяються на гнучкі та жорсткі.

У гнучких конституцій цей порядок мало чим відрізняється від порядку, передбаченого для всіх інших законів. Здебільшого різниця полягає лише в кілько­сті голосів депутатів парламенту, необхідної для прийняття, зміни або відміни конституції. Якщо для поточного закону достатньо простої більшості (50 % + 1) го­лосів, то для конституції цього замало — необхідно зібрати ква­ліфіковану більшість (не менше як дві третини голосів).

Порядок прийняття, зміни та відміни жорстких конститу­цій суттєво ускладнений порів­няно з усіма іншими законами. Тут потрібна не тільки більшість голосів депутатів, а й виконання низки додаткових процедур. Так, поправки до Конституції СІЛА приймаються голосами Двох третин членів палат Конгре­су (парламенту) або спеціально скликаного Конституційного конвенту. В обох випадках поправки мають бути ратифікова­ні законодавчими зборами або конвентами трьох чвертей шта­тів. Від 1917 р. встановлюється строк для збору необхідної кількості голосів штатів. У ви­падку недодержання строку по­правка вважається відхиленою. Раніше процедура ратифікації розтягувалася надовго. На­приклад, процес збирання го­лосів штатів на користь XXVII поправки був розпочатий у 1789 p., a необхідних 38 голосів штатів було набрано лише в 1992 p., тобто процес ратифі­кації тривав аж 203 роки.

Конституцію України також слід віднести до жорстких. У цьому переконує, зокрема, роз­гляд її XIII розділу.

За рівнем утілення приписів конституцій у життя суспільства та держави їх прийнято поділяти на фіктивні, положення яких не знаходять потрібної реалізації й підтвердження на практиці, та реальні, якщо суспільні відно­сини відповідають конституцій­ним настановам.

У відповідності з державним устроєм конституції поділяють­ся на федеративні (США, ФРН та ін.) й унітарні (Франція, Україна та ін.).

Отже, виходячи з розгля­нутих варіантів класифікацій, про Конституцію України можна говорити, що вона писана, жорстка, реальна, унітарна.

Той факт, що конституція покликана закріплювати й регу­лювати найважливіші суспільні відносини, зумовлює її провідне місце в системі законодавства будь-якої країни. Перед поточ­ним законодавством стоїть завдання конкретизувати й де­талізувати конституційні поло­ження. Кожна його галузь має своєю вихідною точкою те чи інше положення конституції. Наприклад, така широка й багато­гранна галузь, як трудове право, базується на статтях Конституції України, що закріплюють права на працю, відпочинок, підпри­ємницьку діяльність.

Провідне місце конституції в системі законодавства підкрес­люється її особливою, найви­щою юридичною силою, що знаходить свій вияв у цілому ряді положень.

1. Конституція виступає ба­зисом для поточного законодав­ства. Всі закони та інші нор­мативні акти мають випливати з конституції й не суперечити їй. Це прямо підкреслюється в ч. 2 ст. 8 Конституції України: «За­кони та інші нормативно-пра­вові акти приймаються на ос­нові Конституції України і по­винні відповідати їй».

2. Існує особливий, порівняно з усіма іншими законами, порядок прийняття, зміни та відміни кон­ституції. Про варіанти вияву Цієї властивості йшлося при роз­гляді гнучких та жорстких кон­ституцій.

3. Контроль за додержанням конституції здійснює особливий орган. В Україні — це Кон­ституційний Суд. Тільки до його компетенції належить вирі­шення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України, Аналогічні органи є практично в усіх де­мократичних державах, хоч і називаються по-різному.

4. Міжнародні договори, які укладає держава, не можуть су­перечити конституції країни. Якщо міжнародний договір су­перечить або не відповідає кон­ституції, його неможливо рати­фікувати (а якщо його рати­фікували, то він підлягає невід­кладній денонсації).

Конституцію, як найваж­ливіший правовий і політичний документ, характеризують окре­мі властивості, що мають певну самостійність, але, взяті в сукуп­ності, можуть дати досить повне уявлення про неї. Таких властивостей кілька.

1. Верховенство конституції, яка визначається її особливим місцем у системі законодавства, безумовною необхідністю для законів і підзаконних актів від­повідати конституційним при­писам.

2. Програмність. Крім за­кріплення справді існуючих суспільних відносин, конституція може визначати основні цілі розвитку держави та суспільства, а також шляхи досягнення цих цілей, тобто містити в собі прог­раму дальшого розвитку країни, сформульовану в найзагальніших рисах. Тай програмні положення, як правило, викладені в преамбулах конституцій. Є вони й у преамбулі Конституції Укра­їни.

3. Нормативність, яка ха­рактеризує конституції як єди­ний юридичний документ, що складається із загальнообов'яз­кових правил (норм), котрі ви­значають поведінку державних органів, громадських об'єднань, громадян та інших суб'єктів.

4. Установчість. Ця влас­тивість конституції полягає у її здатності наділяти певні суб'єк­ти (органи, організації) конкрет­ними правами та обов'язками, чітко окреслювати їхню компе­тенцію.

5. Стабільність покликана підкреслити стійкість визна­чених у Конституції суспільних відносин і означає, що за­кріплені в ній принципові поло­ження мають діяти протягом більш-менш тривалого часу. Але суттєва частина її приписів може змінюватися відповідно до пот­реб розвитку суспільства й дер­жави (наприклад, адміністра­тивно-територіальний поділ, норми представництва в законо­давчих органах тощо).