Окончание Реконструкции. Соглашение Тилдена — Хейса

Результатом радикальной Реконструкции был политический разгром бывших рабовладельцев. Однако нерешенность аграрного вопроса привела к падению буржуазно-демократических правительств на Юге. Плантаторам вновь удалось поднять голову. Правда, возвращение к прежним экономическим порядкам уже было невозможно, буржуазные отношения утвердились на Юге. Бывшим рабовладельческим латифундиям был нанесен сильнейший удар. Часть из них была конфискована в дни войны, другая разорена. После войны на Юг устремились с Севера искатели легкой наживы (их называли сак-вояжниками), скупавшие земли и богатевшие на спекуляции. Крупные плантации делились теперь на мелкие участки, которые сдавались в аренду издольщикам-неграм. Негры, не имевшие ни земли, ни орудий труда, вынуждены были соглашаться на тяжелейшие условия издольной аренды, часто исполу. Получило распространение долговое рабство — пеонаж.

Развернувшийся после Гражданской войны подъем промышленности, торговли, железнодорожного строительства укреплял позиции северной буржуазии, приковывал ее внимание к капиталистическому грюндерству и отвращал от проблем революции на Юге. Буржуазия богатела. Наступал «позолоченный век» — так назвал его позднее Марк Твен. В этот период составил состояние Рокфеллер, сказочно разбогател железнодорожный король Ван-дербильт. С избранием в 1868 г. президентом генерала Гранта крупная буржуазияв еще большей степени, чем ранее, сосредоточила в своих руках государственную власть и осуществляла внутреннюю и внешнюю политику в своих интересах. При Гранте началось изъятие обесцененных во время войны бумажных денег (гринбеков) и введение золотой валюты. Это ударило по интересам фермеров-должников. Тарифное законодательство в основном сохранило высокое таможенное обложение времен войны. За 8-летнее пребывание Гранта на президентском посту коррупция приняла невиданные даже для США размеры. Грандиозная афера миллионера Гульда, попытавшегося скупить для спекуляции все золото Нью-Йорка; разворовывание общественных средств кликой Твида, контролировавшей партийную машину демократической партии в Нью-Йорке; подкуп конгрессменов, практиковавшийся железнодорожной компанией «Креди мобил», — все это стало символом взяточничества и коррупции того времени.

В сфере внешней политики США важнейшим актом была покупка в 1867 г. Аляски у России за ничтожную сумму — 7,2 млн. долларов. Царская Россия, экономически отсталая, отягощенная пережитками крепостничества, была неспособна оборонять отдаленные русские поселения. Американская буржуазия стремилась к проникновению также в Канаду, на острова Тихого океана и в страны Дальнего Востока.

В период Реконструкции усилилось рабочее движение. Главным требованием американского пролетариата стал 8-часовой рабочий день. Зачинателем этого движения явилась возникшая в 1866 г. рабочая организация «Национальный рабочий союз», руководимый Уильямом Силвисом. В конце 60-х годов в Нью-Йорке и в других городах возникли секции Первого Интернационала, а в 1872 г. местопребывание Генерального Совета Интернационала было перенесено в США. Секции Интернационала сделали немало для пропаганды марксизма и формирования основ социалистического движения в Америке.

В организациях рабочего класса этого времени впервые был поставлен вопрос о равноправии негров и белых, об основании профсоюзов негритянских рабочих. Подъем рабочего движения на Севере страны объективно оказывал поддержку революционному движению на Юге. Однако непосредственного единства действий между ними не было. Фермеры Запада не оказали сколько-нибудь значительной поддержки борьбе за осуществление радикальной Реконструкции Юга. Это явилось одной из причин того, что негры не сумели добиться осуществления своих требований.

С 1870 г. на Юге начался поворот к реакции. Плантаторам, использовавшим расовые предрассудки, удалось оторвать «белых бедняков» от негров, расколоть единый фронт республиканской партии на Юге. Правительства Реконструкции свергались в южных штатах одно за другим. На Юге царил террор. Правительство Гранта не предпринимало ничего. Буржуазия все больше поворачивала фронт против трудящихся как на Севере, так и на Юге. Изменились, «реконструировали» себя обе главные партии. Республиканская партия отошла от радикальных принципов 60-х годов и сильно поправела, ее партийная машина перешла под контроль крупного бизнеса. Демократическая партия обуржуазивалась, вновь слились воедино ее южное и северное звенья. Эти процессы способствовали сближению партий, положили начало новому периоду в истории двухпартийной системы США.

Завершение периода Реконструкции связано с избирательной кампанией 1876 г. Ни кандидат республиканской партии Хейс, ни кандидат демократической партии Тилден не получили необходимого большинства голосов. Более чем спорная победа на президентских выборах была признана за Хей-сом. В обмен на пост президента для своего кандидата лидеры республиканской партии дали согласие на вывод федеральных войск с Юга.

Начало формы

«Англія в 1870-1914 рр..»

На початку ХХ століття Англія залишалася однією з найбагатших і розвинутих країн світу. Вона мала великі колоніальні володіння. У Британській імперії проживало в той час близько 25% населення земної кулі. Але часи британської першості у світовій промисловості пройшли назавжди. За темпами промислового розвитку Англія поступилася деяким іншим провідним європейським країнам і США. Загальне промислове виробництво в країні за період з 1870 р. по 1913 р. збільшилося удвічі, тоді як у світі вона виросла більш ніж в 4 рази. Це обумовлювалося в першу чергу технічним відставанням англійської промисловості. Британські підприємці воліли вкладення власних капіталів в реконструкцію національного виробництва, дорого коштувало, а вивезення їх у колонії та залежні країни, де високі доходи можна було отримати і простіше, і швидше. Крім того, політика фритредерства (вільної безмитної торгівлі), здійснювана британським урядом, призводила до того, що іноземні товари все з більшою легкістю потрапляли на англійську внутрішній ринок. А від цього занепад національне виробництво. Як наслідок на початку ХХ століття Англія втратила своє величне звання «майстерні світу»: її індустрія перебувала вже не на першому, а лише на третьому місці в світі (після США і НімеччиниМонополізація промислового виробництва в Англії не набула такого розмаху, як в США. Більш інтенсивно проходили процеси концентрації у фінансовій сфері. На початку ХХ століття Лондон перетворився у світовий фінансовий центр, а Англія - ​​у світового банкіра. У той час в цій самій «торговельної» країні світу надходження від іноземних інвестицій в 5 разів перевищували дохід від зовнішньої торгівлі.Сільське господарство Англії на початку XX століття втрачає ту роль, яку воно відігравало раніше. Тривала аграрний криза 70-90-х років ХIХ століття, викликана «вторгненням» американської пшениці на європейські ринки, послабила національне виробництво продуктів сільського господарства. Власного хліба Англії вистачало лише на 1/5 року. Значно збільшився імпорт продовольства.

 Англія була (і залишається сьогодні) парламентською монархією: незважаючи на відсутність конституції, королівська влада обмежена парламентом. Хоча монархія і позбавлена ​​реальної політичної влади, вона залишалася невід'ємною частиною британського способу життя, багато в чому визначала національну свідомість англійців, сприяла збереженню традицій і символізувала єдність нації.Законодавча влада в країні належить двопалатного парламенту, що складається з палати громад і палати лордів. Виконавча влада зосереджена в руках кабінету міністрів, що формується прем'єр-міністром - лідером партії, що має більшість у парламенті. У Великобританії діяло прецедентне право, вироблене впродовж кількох століть, яке враховувало досвід попередніх судових рішень і законодавчих актів парламенту.Так само, як і в США, в Англії сформувалася стійка двопартійна система. Довгий час за владу боролися Консервативна партія (торі) і Ліберальна партія (віги). На початку ХХ століття на політичній сцені Англії з'являється «третя сила».У середовищі англійських робочих зріла думка про необхідність самостійного, без посередництва лібералів і консерваторів, представництва в парламенті. При виконанні цього завдання взялися тред-юніони (профспілки), що мали значний вплив на робітничий рух. У 1900 р. за їх ініціативою та за участю соціалістів було створено Комітет робочого представництва (КРП). На загальних виборах 1905 КРП вдалося завоювати 29 парламентських місць. 1906 Комітет був перетворений в Лейбористську партію, якій надалі судилося стати однією з основних партій Великобритані

Сша1870-1914  Остання третина ХІХ - початок ХХ століття - це час розвитку економіки США, що обумовлювалося низкою факторів:   - Перемога промислової Півночі в Громадянській війні 1861-1865 рр. та Реконструкція Півдня (1865-1877 рр.) скасували рабство, ліквідували рабовласницькі латифундії і відкрили шлях для ринкового освоєння земель Півдня і Заходу;   - Країна мала значні природні ресурси, які забезпечували американську промисловість необхідною сировиною;   - Раціоналізація виробництва, на яку американські підприємці не шкодували коштів, компенсувала брак робочої сили для промисловості, бурхливо розвивалася; цьому ж сприяв значний приплив іммігрантів - переселенців з Європи (за 70-90-ті рр. ХIХ століття їх прибуло 14 млн.);   - Держава здійснювала сприятливу для національної промисловості політику протекціоналізм, що поєднується з широким залученням іноземних інвестицій. До 1900 р. європейці вклали в економіку США 3,3 млрд. доларів.   Як наслідок - у 1871-1913 рр. національний дохід США збільшився в 5 разів, а промислове виробництво - у 9 разів. Вже до кінця ХIХ століття США вийшли на перше місце у світі з випуску основних видів продукції і за загальним обсягом виробництва. Швидкими темпами розвивався залізничний транспорт. Загальна протяжність залізниць збільшилася з 48 тис. км в 1860 р. до 309 тис. в 1900 р.   Розвиток ринкової економіки відбувалося в умовах жорсткої конкурентної боротьби. Великі корпорації поглинали збанкрутілих конкурентів, об'єднувалися в трести і встановлювали монопольний контроль над цілими галузями економіки. На початку ХХ століття найбільший вплив мали два великих трести: нафтовий - Дж. Рокфеллера (забезпечував 90% виробництва нафтопродуктів) і сталевий - Дж. Моргана (забезпечував 66% виплавки сталі).   За період 1870-1900 рр. населення США збільшилося вдвічі. У 1900 р. там проживали 76 млн. осіб, з яких одну третину становили жителі міст. В аграрному секторі США переважали сімейні ферми, технічний рівень обладнання яких був значно вище європейського.   Державний устрій США сформувався на підставі Конституції 1787 р. і «Білля про права» 1789 р. і залишався незмінним. США - федеративна республіка.1900 до федерацію входило 45 штатів, До 1912 р. їх кількість збільшилася до 48. Кожен американський штат має свої межі, свою столицю, свої закони, суд, органи влади, повноваження яких визначає конституція штату. Главою держави і виконавчої влади є президент (обирається на 4 роки загальними виборами). Вибори нового президента в США відбуваються кожного високосного року. Вищу законодавчу владу країни представляє Конгрес США. Він складається з двох палат: палати представників і сенату. Вищу судову владу представляє Верховний суд, який може відхилити закони, прийняті Конгресом, якщо вони суперечать конституції.   У США склалася класична двопартійна система. Боротьба за владу в країні була між Республіканської і Демократичної партіями. Після Громадянської війни Демократичну партію, яка до цього займала провідне місце, відтіснили на другий план. Республіканська партія, яка перемогла, захопила у свої руки весь державний апарат.   Наприкінці ХIХ століття в США почав розширюватися соціалістичний рух. У 1876 р. було створено Соціалістичну робітничу партію (а в 1897 р. - Соціал-демократичну партію). Проте вплив американських соціалістів був незначним: їм не вдалося залучити на свій бік пролетарські маси.

Начало формы

Німеччина в 1871-1914 рр. Об'єднання країни (1871 р.) сприяло створенню єдиного внутрішнього ринку і швидкому зростанню промисловості і торгівлі в наступні роки. За сприяння держави буржуазія засновувала нові підприємства, акціонерні товариства і банки. При цьому успішно використовувався досвід інших країн, вводилися новітні досягнення науки і техніки, передова технологія. Як результат підприємства Німеччини працювали більш ефективно, ніж англійські та французькі. Особливо швидкими темпами розвивалася важка індустрія (гірничорудна, металургійна, машинобудівна), а також новітні галузі промисловості (машинобудування, хімічна, електротехнічна). До початку ХХ століття Німеччина обігнала Англію і стала другою (після США) індустріальною країною світу. Населення країни збільшилася з 41 млн. чоловік в 1871 р. до 68 млн. в 1914 р. Як і в інших розвинених країнах світу, в Німеччині йшов процес концентрації виробництва і капіталу. На початку ХХ століття найбільш монополізованої частиною економіки Німеччини виявилася важка промисловість. На ринку озброєнь лідирував концерн «гарматного короля» Круппа. У фінансовій сфері країни панували 5 банківських концернів. У німецькому селі зберігалося чимало залишків кріпацтва. Третина всіх земель, оброблялися, належала юнкерам (землевласникам, пов'язаним з ринком). Вони використовували напівфеодальні методи експлуатації селян.Юнкерське землеволодіння заважало раціональному та повного використання земельної території. Її частина використовувалася для будівництва розкішних дач, мисливських заповідників тощо 1871 із створенням Німецької імперії завершився тривалий процес об'єднання Німеччини. Об'єднана зверху, Німецька імперія була Союзу 22 монархій, деякі з них мали обмежену автономію, і 3 «вільних міст» (Гамбурга, Бремена, Любека). Єдність Німеччини була оформлена Конституцією 1871 року. Вона закріплювала в Німецькій імперії гегемонію Пруссії. Імператором (кайзером) країни міг бути тільки прусський король.Кайзер був вищу законодавчу владу і призначав главу виконавчої влади - імперського канцлера, підлеглого тільки йому. Імператор розпоряджався всіма збройними силами, вирішував питання війни і миру, представляв Німеччину на міжнародній арені. Вищими представницькими органами були бундесрат (союзна рада) та рейхстаг. Бундесрат, головою якого був імперський канцлер, не обиралася, а складався з представників усіх німецьких монархій і вільних міст. Рейхстаг обирався на основі «спільного» виборчого права (жінки та військові позбавлялися права брати участь у виборах). Рейхстаг був законодавчу ініціативу, але всі рішення повинні затверджуватися імператором і бундесратом. Відставка Бісмарка з посади імперського канцлера в 1890 р. стала кордоном у політичній історії Німеччини. Реакційні партії, які підтримували його, виявилися скомпрометованими. Зміцнила свої позиції Партія центру (католицька партія), яка виступала з програмою соціальних реформ.Збільшилася вплив Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). На виборах 1898 СДПН отримала близько третини всіх голосів виборців і 56 місць у рейхстазі. Вона видавала близько 70 газет і журналів. Впливовою політичною силою була Націонал-ліберальна партія, користувалася підтримкою німецьких промисловців, а також мілітаристських і націоналістичних організацій. З метою протидії соціал-демократам на виборах німецькі консерватори і ліберали на початку ХХ століття утворили політичний блок, на який спирався уряд.

49-55 перша мировая война

Перша світова війна була закономірним результатом загост­рення суперечностей між найбільшими індустріальними держа­вами. Головним був англо-німецький економічний, військово-мор­ський і колоніальний антагонізм. Німеччина, яка мала могутній військовий і економічний потенціал, прагнула до світового лідер­ства, не задовольняючись існуючим з кінця XIX ст. розподілом сфер впливу. Особливої гостроти інтереси Німеччини та Велико­британії зіткнулися в Африці, Східній Азії та на Близькому Сході. Обидві держави вели боротьбу за панування на морях, нарощу­ючи військово-морські сили. Великобританія прагнула якомога раніше знищити німецький флот і зберегти за собою становище першої морської держави світу. Франко-німецькі суперечності були наслідком франко-прусської війни 1870-1871 pp. Розуміючи, що Франція не погодиться із втратою Ельзасу і Лотарингії, Німеч­чина прагнула завдати їй нового удару. На початку XX ст. заго­стрилися також суперечності між Німеччиною, Росією та Австро-Угорщиною. Росію непокоїла політика Німеччини на Балканах та її економічне зростання. Австро-Угорщина готувалася захопити Сербію, Росія прагнула зберегти і розширити свій політичний вплив на Балканах, захопити чорноморські протоки і Константи­нополь, Західну Україну. На межі XIX—XX ст. все частіше вини­кали суперечності між Німеччиною та США з колоніальних питань в Африці, Південно-Східній Азії, Латинській Америці.

На початку XX ст. у світі загострилися численні міжнаціональні та соціальні конфлікти. Імперіалістичні держави-суперниці всі­ляко роздмухували їх, втручаючись у внутрішні справи інших країн і намагаючись здобути для себе економічні і політичні вигоди.

Розвиток науково-технічного прогресу привів до появи на початку XX ст. нових, більш могутніх і досконалих засобів зни­щення людей. Розпочалася гонка озброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація духу і свідомості величезних мас людей. Для цього використовувалися всі доступні засоби пропаганди. Найбільш відвертою пропаганда мілітаризму проводилась у Німеччині і була відображена в діях пангерманізму. Ніхто з керівників великих держав, заклопотаних суперництвом між собою, не міг уявити собі справжніх масштабів і наслідків майбутньої війни. На початку червня 1914 р. Німеч­чина та Австро-Угорщина дійшли висновку, що настав найбільш сприятливий момент для початку війни. Великобританія активно підтримувала в них ілюзію, що в майбутній війні вона залишиться нейтральною державою, а вони будуть мати своїми противниками лише дві великі держави — Росію та Францію. Для початку кон­флікту потрібен був лише привід.

Безпосереднім приводом до розв´язання Першої світової війни стало вбивство 28 червня 1914 р. у боснійському місті Сараєво сербським націоналістом Г. Принципом спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда та його дружини. Австро-Угорщина зі згоди Німеччини звинуватила Сербію і наді­слала їй ультиматум, в якому містилися приречені на невиконання умови. І хоч його в цілому було прийнято, Австро-Угорщина ого­лосила 28 липня війну Сербії. Росія як гарант незалежності Сербії розпочала загальну мобілізацію, і вже 1 серпня Німеччина оголо­шує їй війну. У відповідь у війну вступає Франція (3 серпня) і нарешті Великобританія (4 серпня).

З самого початку війни участь в ній взяли найбільші держави Європи, і поступово до конфлікту втягувалися нові держави. 23 серпня 1914 р. на боці Антанти виступила Японія, яка скорис­талася сприятливими умовами для захоплення німецьких воло­дінь на Далекому Сході (фортеця Циндао, Маршалові, Каролін-ські та Маріанські о-ви). На другий день війни Туреччина підписала договір з Німеччиною і пропустила її кораблі в Чорне море. Після обстрілу турецьким флотом чорноморських портів Росії остання оголосила в листопаді 1914 р. війну Туреччині.

Таким чином війна стала світовою. Поступово в неї було втяг­нуто 36 держав світу з населенням понад 1,5 млрд осіб (75% насе­лення світу). У збройні сили воюючих країн було мобілізовано понад 73 млн осіб. Перша світова війна велася в багатьох регіонах світу. Утворилося близько 20 фронтів, проте основними були Західноєвропейський, де німецькі війська вели боротьбу проти франко-англійських військ, та Східноєвропейський, де російські війська протистояли австро-угорським і німецьким військам. Дру­горядними залишалися Балканський, Закавказький, Італійський, Месопотамський та інші фронти.

Німеччина з початку війни розгортає активні наступальні дії на Західному фронті. Порушивши нейтралітет Бельгії, німецькі війська рушили в наступ на Північну Францію, вико­нуючи «план Шліффена». Планувалося розгромити Францію ще до того, як Росія зосередить війська для контрудару. На кінець серпня німці підійшли до Парижу і французький уряд залишив столицю. У Берліні вважали, що перемога близько. Проте росій­ські війська на прохання союзників розпочали наступ у Східній Пруссії. Німецьке командування вимушене було перекинути на Східний фронт значні сили для нейтралізації російського наступу. Через неузгодженість дій російська армія зазнала поразки біля Мазурських озер і була витіснена зі Східної Прус­сії. Італія відмовилася виступити на боці Німеччини і оголосила нейтралітет.

Німці не змогли через брак сил захопити Париж. На початок вересня вони досягли р. Марни, але втратили темп наступальної операції. 5 вересня розпочалася битва на р. Марні, в якій з обох сторін брали участь до 2 млн осіб. Французькі війська перейшли в наступ і відтіснили противника до р. Ен. Німецький стратегічний план «бліцкригу» на Заході зазнав краху. Війна набула затяжного характеру.

На Східному фронті у Галичині російські війська завдали поразки австро-угорським арміям, відкинувши їх за Карпати і до Кракова. Німеччина змушена була перекинути в Галичину війська для підтримки союзника. Проте наступ на Варшаву зазнав поразки. У цей же час австро-угорські війська були вигнані з Сербії.

На кінець 1914 р. на всіх фронтах битви в основному закінчи­лися на користь Антанти. Англійські, французькі та японські вій­ська захопили майже всі німецькі колонії в Африці і на Далекому Сході.

У 1915 р. головні воєнні дії велися на Східному фронті. Німеч­чина та її союзники спрямували основний удар проти Росії, роз­раховуючи завдати їй поразки та примусити укласти сепаратний мир. У результаті весняного наступу російські війська завдали нових поразок Австро-Угорщині в Карпатах, заволоділи карпат­ськими перевалами і здобули фортецю Перемишль. Німецьке командування перекинуло на Схід значні сили і 2 травня 1915 р. розпочало наступ проти російських військ. У результаті п´ятимі­сячних боїв росіяни залишили всю Галичину, Буковину, Польщу, Литву, частину Волині та Латвії. Наприкінці вересня російська армія зупинила просування противника. На Східному фронті встановилася позиційна війна. Німецькому командуванню не вда­лося досягти головної мети наступу — розгрому російської армії та ліквідації Східного фронту.

На Західному фронті суттєвих змін не відбулося. Німецьким військам вдалося відбити наступ Антанти в Шампані, Фландрії та Артуа. Навесні 1915 р. Німеччина вперше в історії воєн викорис­тала біля м. Іпр отруйні гази, але мала лише тактичний успіх. Того ж року Німеччина спробувала завдати вирішального удару по Великобританії. Вона вперше почала широко використовувати підводні човни, щоб здійснити блокаду Британських островів, проте бажаного успіху не мала. На дипломатичному фронті Німеч­чина також зазнала невдач. Колишній союзник за Троїстою уго­дою, Італія в 1915 р. остаточно перейшла на бік Антанти і 23 травня вступила у війну проти Німеччини та Австро-Угорщини. На новому Італійському фронті кілька наступів італійських військ були без­результатними. У жовтні 1915 р. у війну проти Антанти вступила Болгарія, внаслідок чого утворився Четверний союз. У жовтні 1915 р. проти Сербії почався спільний наступ німецької, австро-угорської та болгарської армій. Незважаючи на героїчний опір, сербські війська були розгромлені, а їх рештки евакуйовані фло­том союзників на острів Корфу. Того ж року англо-французький десант висадився на Галліполійському півострові для встанов­лення контролю над чорноморськими протоками. Однак несприят­ливий розвиток операції змусив союзників евакуюватися.

У 1916 р. Німеччина знову переносить центр військових зусиль на Західний фронт. За розробленим німецьким командуванням планом генеральний наступ мав здійснюватися на фортецю Вер­ден, яка вважалася «воротами Парижа». Тут німці сподівалися завдати остаточної поразки Франції. Однак Німеччина переоці­нила свої сили. На цей час Англія та Франція мобілізували значні військові сили, що переважали німецькі. Країни Антанти дійшли згоди про координацію бойових дій у майбутньому.

21 лютого 1916 р. біля Вердена на десятикілометровому фронті 12 німецьких дивізій атакували французькі укріплення. Верденська битва тривала до грудня 1916 р. і увійшла в історію як «Верденська м´ясорубка». Вона була найбільш запеклою і тривалою битвою Першої світової війни. Оволодіти Верденом і прорвати фронт німецькі війська так і не змогли. Втрати кожної зі сторін перевищували 300 тис. осіб.

У відповідь на верденський наступ німців командування Антанти підготувало влітку 1916 р. велику наступальну операцію на р. Сомма. Наступ розпочався 1 липня і тривав до кінця листо­пада. У вересні 1916 р. англійські війська вперше в історії воєн застосували танки. Проте серйозного успіху союзники не досягли — прорвати фронт не вдалося. Втрати в ході битви вияви­лися ще значнішими, ніж під Верденом — понад 1 млн солдат і офіцерів. Незважаючи на безрезультатність наступу союзних армій, битва на р. Соммі засвідчила військово-технічну перевагу Антанти і похитнула віру правлячих кіл Німеччини в перемогу.

Більш успішним був наступ російських військ Південно-Західного фронту під командуванням генерала О. Брусилова, розпоча­тий 3 червня 1916 р. У результаті «Брусилівського прориву» росі­яни оволоділи Луцьком, Чернівцями, захопили частину Галичини, увійшли  в  Карпати.  Проте  незадовільний  стан  комунікацій, нестача резервів і воєнних припасів не дали змоги просуватися вперед. Австрійсько-угорські війська втратили більше 1 млн осіб, з них лише полонених — 450 тис. чоловік. Щоб врятувати союз­ника від краху німецьке командування перекинуло на Східний фронт свої війська з інших фронтів.

У складному становищі опинилася італійська армія, яка в травні 1916 р. зазнала поразки біля Трентіно від австрійсько-угорських військ. Після успіхів російських військ, 28 серпня 1916 р. у війну на боці Антанти наважилася вступити Румунія. Союзники обіцяли Румунії у разі перемоги території Австро-Угор­щини, заселені румунами (Трансільванію, Банат та ін.). Однак дуже слабка румунська армія швидко зазнала поразки. Майже всю Румунію, включаючи Бухарест і нафтові родовища захопив противник. Російській армії довелося спішно рятувати нового союзника від повного розгрому і продовжувати лінію свого Схід­ного фронту ще на 500 км аж до Чорного моря.

Німецькі правлячі кола вирішили перейти до оборони з метою ізоляції держав Антанти від їхніх колоній і США розпочали широ­комасштабну підводну війну. 31 травня — 1 червня 1916 р. біля берегів Ютландського півострова відбулася морська битва англій­ського і німецького військових флотів. Це була найбільша битва за всю історію воєн, у ній брало участь майже 300 кораблів основних класів з обох сторін. Німецький військово-морський флот зазнав менших втрат, але не зміг прорвати блокаду англій­ського флоту і змушений був повернутися на свої бази. Еконо­мічне становище Німеччини та її союзників погіршувалося наба­гато швидше, ніж країн Антанти (за винятком Росії). Усюди загострювалися соціальні суперечності, посилювався страйковий рух тощо.

У грудні 1916 р. Німеччина та її союзники запропонували дер­жавам Антанти розпочати мирні переговори. Заяву про бажання припинити війну зробили США. Проте Антанта відмовилася від переговорів, звинувативши у розв´язанні війни Німеччину. Від­мова була використана Німеччиною як привід до загострення методів ведення війни — з 1 лютого 1917 р. розпочалася необме­жена підводна війна проти флотів Антанти та їх союзників. У від­повідь на цю заяву США розірвали з Німеччиною дипломатичні відносини, а 6 квітня 1917 р. оголосили їй війну. Приводом до цього були численні напади німецьких підводних човнів на американ­ські кораблі, а також перехоплена німецька телеграма до прези­дента Мексики з пропозицією союзу проти США. Правлячі кола США побоювалися ослаблення Антанти в результаті можливого виходу Росії з війни після Лютневої революції 1917 p., однак най­головнішим мотивом для американського уряду був намір утвер­дити лідерство США на міжнародній арені.

У 1917 р. запланований Антантою одночасний генеральний наступ на всіх фронтах не відбувся. Нові спроби наступу союзни­ків на Західному фронті у районі м. Реймс та Іпр закінчилися без­результатно. У червні 1917 р. у Росії Тимчасовий уряд теж здій­снив невдалу спробу наступу проти німецько-австрійських військ у Галичині. Лише на Близькому Сході Антанта досягла певних успіхів. У  березні 1917 р. англійські війська зайняли Багдад, восени розпочали наступ у Палестині і в грудні захопили Єрусалим. У жовтні цього ж року італійські війська зазнали катастрофічної поразки біля Капоретто. Від капітуляції Італію врятували 12 англо-французьких дивізій, що були перекинуті через Альпи на Італійський фронт. На кінець 1917 р. союзники не досягли значних успіхів на фронтах. Кровопролитні бої тривали на всіх фронтах Першої світової війни.

У грудні 1917 р. радянський уряд Росії розпочав мирні перего­вори з Німеччиною та її союзниками, що завершилися 3 березня 1918 р. підписанням Брестського мирного договору. Ціною великих поступок Росія вийшла зі світової війни. У травні 1918 р. Румунія підписала з Четверним союзом мир і також припинила воєнні дії. У січні 1918 р. президент США В. Вільсон виступив з миротворчими пропозиціями («14 пунктів»), в яких засуджував несправедливі війни, національний гніт, таємну дипломатію, пропонував створити міжнародну організацію, яка могла б забезпечити післявоєнний мир. Під прикриттям пацифістських гасел США та держави Антанти продовжували добиватися здійснення головної військової мети.

Німецьке командування навесні 1918 р. спробувало розгромити англо-французькі війська до прибуття в Європу американських армій. На Західний фронт були перекинуті війська зі Східного фронту. Проте становище країн Четверного союзу було тяжким: населення голодувало, бракувало сировини, впала продуктивність праці, розпочалися виступи проти війни. 21 березня 1918 р. почався новий німецький наступ на Західний фронт. До липня ціною вели­ких втрат німецькі війська прорвали фронт і просунулися вперед. Вони знову вийшли на р. Марну, підійшли за 70 км до Парижа і змогли навіть обстрілювати місто з далекобійних гармат. Проте вони не досягли головної мети — розгрому військ Антанти. Резерви Німеччини були вичерпані, й ініціатива перейшла до Антанти.

18 липня 1918 р. союзники перейшли у контрнаступ, прорвали фронт противника та звільнили значну територію. Незабаром Чет­верний союз вступив у період своєї агонії. Антанта намагалася остаточно розгромити своїх противників і продиктувати умови миру. 15 вересня англо-французькі війська розпочали наступ на Балканах і розгромили болгарську армію. 29 вересня 1918 р. уна­слідок поразок на фронті і революційних повстань Болгарія була вимушена вийти з війни. У жовтні держави Антанти завдали поразки турецькій армії в Палестині та Сирії. ЗО жовтня капітулю­вала й Османська імперія. Після наступу на Італійському та Балканських фронтах 28 жовтня командування австро-угорської армії запросило перемир´я, а 3 листопада підписала капітуляцію. Стано­вище Німеччини після капітуляції всіх союзників стало цілком безнадійним, хоча німецький уряд усіляко намагався уникнути остаточного розгрому. З листопада в Німеччині почалася револю­ція і новий уряд поспішив укласти перемир´я. На світанку 11 лис­топада 1918 р. в Комп´єнському лісі, в вагоні маршала Ф. Фоша було підписано перемир´я між Німеччиною і державами Антанти.

Згідно з умовами перемир´я Німеччина зобов´язувалася звіль­нити захоплені нею територію Франції, Бельгії і Люксембургу, а також Ельзас-Лотарингію, вивести війська з території Австро-Угор­щини, Туреччини, Румунії, звільнити лівий берег р. Рейну. Вона пого­джувалася анулювати Брестський і Бухарестський договори, переда­вала союзникам велику кількість військового спорядження та інше.

Перша світова війна1914-1918 pp. стала гігантською трагедією для народів світу. Людські втрати в ній становили понад 10 млн осіб, вона поглинула в середньому третину національного багат­ства головних держав-учасниць війни. Майже 4,5 років військо­вих дій призвели до розорення економіки, зруйнування господар­ських зв´язків переважної більшості європейських держав. Лише США змогли зміцнити своє економічне становище, перетворив­шись у найбагатшу країну світу.

Особености политического розвития Англии.Чартизм

Тривале перебування торі при владі значною мірою пояснювалося застарілою виборчою системою, яка збереглася в країні ще з часів Середньовіччя. За традицією депутатів у палату громад висували графства (області) і міста. Проте у графствах було встановлено для виборців і кандидатів високий майновий ценз, що дозволило обиратися лише найбагатшим дворянам. А виборча система у містах була абсолютно невпорядкована. У той час як великі промислові центри (Манчестер, Бермінгем, Лідс, Шеффілд) з багаточисельним населенням не мали права представництва у парламенті, виборчі права зберігали мешканці старих середньовічних містечок, багато з яких за століття обезлюдніли і просто залишалися цятками на карті.

Депутатів від таких «гнилих» містечок фактично призначав місцевий лендлорд, на землі якого вони розташовувались. Герцог Ньюкасл, наприклад, сам «обирав» 11 депутатів до палати громад. Із 14 млн населення Англії право голосу мали лише 300 тис. чол.

Поступово у країні назрівало невдоволення монополією торі на владу, посилювались вимоги розширення виборчого права, які особливо підтримувала англійська буржуазія.    візерунка на тканину Надання виборчих прав населенню великих промислових центрів дозволило б їм висувати до парламенту своїх представників. Рух за парламентську реформу очолили лідери угруповання вігів, сподіваючись відновити втрачену популярність і повернутися до влади. Віги, хоча і походили, як торі, з аристократичних родин, були схильні підтримувати інтереси промислово-торговельної буржуазії. У 1832 р. за ініціативи керівника уряду вігів лорда Грея в Англії було проведено першу парламентську реформу. 56 «гнилих» містечок з населенням менше 2 тис. чол. було позбавлено права представництва у парламенті. Міста, де проживало менше 4 тис. чол., надсилали тепер лише одного депутата замість двох. У результаті реформи у палаті громад вивільнилось майже 150 місць, які було розподілено між новими промисловими містами країни, Шотландією та Ірландією. Проведення реформи та зменшення майнового цензу збільшили кількість виборців у країні вдвічі. Це була перша перемога промислових підприємців над земельною аристократією. Буржуазія примножила своє представництво у парламенті і, відповідно, свій вплив у державі. Проте дрібні підприємці й робітники виборчих прав так і не отримали. У 30-х роках уряд вігів здійснив й інші помірковані реформи. У 1834 р. було скасовано рабство в англійських колоніях, дещо розширено міське самоврядування і, нарешті, у зв'язку з частими виступами робітників запроваджено перше в історії державне фабричне законодавство. У 1831 р. заборонено нічну працю підлітків до 18 років, у 1833 р. - працю дітей де 9 років, а тривалість робочого тижня для підлітків обмежено 69 год. Для контролю за цими заходами було запроваджено фабричну інспекцію. Проте під тиском промисловців, що посилили своє представництво у палаті громад, у 1834 р. парламент приймає Закон про бідних, який скасовував старовинний обов'язок багатих сплачувати спеціальний податок на користь бідняків. Відтепер англійці, що не мали домівки і засобів для існування, мали жити у робітничих домах окремо від своєї сім'ї, вони змушені були працювати у дуже тяжких умовах.