60 Підтримкафермерського господарства.

Новоствореним фермерським господарствам у період становлення (перші три роки після його створення, а у трудонедостатніх населених пунктах - п'ять років), фермерським господарствам з відокремленими фермерськими садибами, фермерським господарствам, які провадять господарську діяльність та розташовані у гірських населених пунктах, на поліських територіях, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України, та іншим фермерським господарствам надається допомога за рахунок державного і місцевого бюджетів, у тому числі через Український державний фонд підтримки фермерських господарств. Кабінет Міністрів України щорічно в проекті Державного бюджету України передбачає кошти на підтримку фермерських господарств. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щорічно передбачають кошти в проектах місцевих бюджетів на підтримку фермерських господарств. 2. Кошти Державного бюджету України спрямовуються на меліорацію земель, у тому числі їх зрошення та осушення, а також на консервацію та рекультивацію малопродуктивних сільськогосподарських угідь, на придбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів, автомашин, бульдозерів, сівалок тощо). 3. За рахунок місцевих бюджетів фермерським господарствам може надаватися допомога у будівництві об'єктів виробничого і невиробничого призначення, житла, проведенні заходів щодо землеустрою. 4. Порядок використання коштів Державного бюджету України для надання підтримки новоствореним фермерським господарствам, визначених в установленому порядку Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 2 вересня 2011 року №441 (Наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22 вересня 2011 р. за № 1113/19851) затверджено новий Порядок та умови проведення конкурсу для надання фінансової підтримки фермерським господарствам. Цей документ визначає процедуру конкурсного відбору фермерських господарств із метою надання їм фінансової підтримки відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1102.

Для організації роботи, пов'язаної із проведенням конкурсу, Український державний фонд підтримки фермерських господарств (далі - Фонд) та його регіональні відділення утворюють відповідно конкурсну комісію з питань надання фінансової підтримки фермерським господарства (далі - Комісія) та регіональні комісії щодо визначення переліку фермерських господарств, що претендують на одержання фінансової підтримки.

Інформація про проведення конкурсу оприлюднюється регіональною комісією у друкованих засобах масової інформації після затвердження положення та її складу. Заявка та документи подаються до регіональної комісії протягом 15 календарних днів з дня публікації інформаційного повідомлення про проведення конкурсу.

Фермерські господарства подають до регіональної комісії заявку у двох примірниках. Форма Заявки на участь у конкурсі щодо отримання права фінансової підтримки фермерським господарствам, передбаченої у державному бюджеті, затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 вересня 2011 року №468. До заявки додаються такі документи:

копія статуту фермерського господарства;

довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;

копії документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою;

довідка про реквізити банківського рахунку фермерського господарства;

довідка, видана виконавчим комітетом сільської, селищної чи міської рад, районної, Севастопольської міської державної адміністрацій, про те, що фермерське господарство має відокремлену фермерську садибу (для надання фінансової підтримки на безповоротній основі);

баланс та звіт про фінансові результати фермерського господарства протягом останнього звітного періоду за встановленою формою.

Для одержання фінансової підтримки на поворотній основі також подаються:

довідки, видані відповідними органами державної податкової служби та Пенсійного фонду України, щодо відсутності (наявності) заборгованості за податковими зобов'язаннями та платежами до Пенсійного фонду України;

бізнес-план із техніко-економічним обґрунтуванням доцільності надання фінансової підтримки фермерському господарству із зазначенням графіка повернення коштів;

пропозиція фермерського господарства щодо способу забезпечення виконання зобов'язання.

Крім того, для одержання фінансової підтримки на безповоротній основі подаються такі документи для компенсації витрат, пов'язаних із:

розробленням проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, - копії договору про розроблення проекту землеустрою, укладеного замовником із виконавцем, що має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, акту приймання-передачі робіт та платіжного документа про оплату вартості робіт із розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства;

сплатою відсотків за користування кредитами банків у розмірі облікової ставки Національного банку, що діє на дату нарахування відсотків за користування кредитами, - копія кредитного договору з банком, видані банком довідка-розрахунок про суму сплати за користування кредитом за відповідний період із визначенням розміру компенсації та виписка про отримання позичальником кредиту, копія платіжного документа про сплату відсотків за користування кредитами і довідка, видана Міністерством аграрної політики та продовольства АР Крим, головними управліннями агропромислового розвитку обласних, управлінням промисловості та агропромислового розвитку Севастопольської міської держадміністрацій, про те, що фермерське господарство не отримувало компенсацію витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за користування кредитами банків (кредитних спілок);

придбанням одного трактора (комбайна, вантажного автомобіля), - копії документа про його оплату, видаткової накладної (акту приймання-передачі) на придбання трактора (комбайна, вантажного автомобіля), свідоцтва про його реєстрацію в установленому порядку (технічного паспорта, технічного талона старого зразка), довідки, що підтверджує прийняття його на балансовий облік, та довідка, виданої Міністерством аграрної політики та продовольства АР Крим, головними управліннями агропромислового розвитку обласних, управлінням промисловості та агропромислового розвитку Севастопольської міської держадміністрацій, про те, що фермерське господарство не отримувало компенсацію у розмірі 30% вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва (трактора, комбайна, вантажного автомобіля);

будівництвом, реконструкцією тваринницьких приміщень (у тому числі виготовленням проектно-кошторисної документації) у розмірі 30% без урахування суми податку на додану вартість, але не більш як 200 тис. грн за один збудований або реконструйований об'єкт, - копії проектно-кошторисної документації (у разі здійснення будівництва, реконструкції підрядним способом), акту експертної оцінки вартості будівництва, реконструкції (у разі здійснення будівництва, реконструкції господарським способом), акту про прийняття в експлуатацію тваринницького приміщення із зазначенням фактичних витрат з його будівництва, реконструкції та платіжних документів, що підтверджують такі витрати;

внесенням страхових платежів за договорами обов'язкового страхування, - копія договору обов'язкового страхування та довідка, видана страховиком про фактичну суму внесених страхових платежів;

підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах, - копія договору фермерського господарства та навчального закладу про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації члена господарства та документ, що підтверджує розмір плати за навчання;

розширенням наукових досліджень із проблем організації виробництва сільськогосподарської продукції і виданням рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу, - копія договору фермерського господарства з науково-дослідною установою, яка пройшла державну атестацію та внесена до Державного реєстру наукових установ, або навчальним закладом про проведення досліджень, підготовку рекомендацій щодо організації виробництва у фермерському господарстві, кошторис витрат науково-дослідної установи або навчального закладу, пов'язаних із проведенням досліджень, підготовкою рекомендацій щодо організації виробництва у фермерському господарстві, акт приймання-передачі виконаних робіт та документи, що підтверджують оплату їх вартості. Копії поданих документів повинні бути засвідчені у встановленому законодавством порядку.

Регіональні комісії проводять реєстрацію та перевірку поданих документів і у разі їх відповідності зазначеним вище вимогам реєструють фермерське господарство в журналі обліку реєстрації документів фермерських господарств, що претендують на отримання фінансової підтримки, та включають його до реєстру фермерських господарств, які претендують на одержання фінансової підтримки. Один примірник заявки з реєстраційним номером повертається претенденту. Реєстрація документів проводиться у день їх надходження.

У разі подання неналежно оформлених або не в повному обсязі документів, чи виявлення у них недостовірних даних регіональна комісія залишає їх без розгляду, про що в письмовій формі повідомляє фермерське господарство протягом п'яти робочих днів із дати їх надходження. Після усунення причин, на підставі яких документи залишені без розгляду, фермерське господарство може подати їх повторно або оскаржити прийняте регіональною комісією рішення, звернувшись у п'ятиденний строк до Комісії Фонду, або звернутися до суду з відповідною заявою, у разі задоволення якої фермерське господарство подає відповідний пакет документів та копію рішення суду до Комісії Фонду для участі у конкурсі.

Регіональна комісія у десятиденний строк після закінчення строку прийняття документів формує реєстр фермерських господарств, що претендують на одержання фінансової підтримки, та разом із поданими документами фермерських господарств подає його Комісії Фонду. Інформація про перелік фермерських господарств, які претендують на отримання фінансової підтримки, оприлюднюється у друкованих засобах масової інформації та на офіційному веб-сайті Фонду.

Комісія Фонду розглядає реєстри, подані регіональними комісіями, скарги, що надійшли від фермерських господарств, та проводить конкурсний відбір у місячний строк після виділення бюджетних коштів. Комісія Фонду формує реєстр фермерських господарств, що мають право на одержання фінансової підтримки, здійснює розподіл бюджетних коштів між ними. Основними критеріями під час визначення учасників відбору регіональними комісіями та визначення переможців конкурсу Комісією Фонду є: забезпечення гарантій повернення коштів, одержаних на поворотній основі; ефективність і окупність інвестиційно-інноваційних проектів; створення додаткових робочих місць у сільській місцевості; спеціалізація на виробництві дефіцитних у регіоні окремих видів сільськогосподарської продукції. За рівних умов перевага надається фермерським господарствам, зазначені у бізнес-плані види діяльності яких відповідають пріоритетам діяльності, визначеним Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Фермерським господарствам-переможцям конкурсу видається довідка, що підтверджує їх право на одержання фінансової підтримки, на підставі рішення Комісії, яке затверджується наказом Фонду за погодженням із Міністерством аграрної політики та продовольства України. Форма Довідки щодо отримання права на надання фінансової підтримки фермерським господарствам, передбаченої у державному бюджеті, затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 вересня 2011 року №468. На підставі наказу Фонду регіональні відділення укладають із фермерськими господарствами договори про надання фінансової підтримки. Не визнаним переможцям конкурсу фермерським господарствам Комісія надсилає у триденний строк письмове повідомлення.

Зазначеним вище Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №441 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства аграрної політики України від 30 березня 2007 року №229 «Про затвердження Порядку та умов проведення конкурсу для надання фінансової підтримки фермерським господарствам на поворотній основі».

61

Стаття 7. Порядок надання (передачі) земельних ділянок для

ведення фермерського господарства

1. Для отримання (придбання) у власність або в оренду

земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського

господарства громадяни звертаються до відповідної районної

державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду

земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення

фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування

ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у

них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність,

обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив

діяльності фермерського господарства. До заяви додаються

документи, що підтверджують досвід роботи у сільському

господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному

навчальному закладі.

Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у

сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів

України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу

виконавчої влади у сфері аграрної політики. { Частину першу статті

7 доповнено абзацом третім згідно із Законом N 3523-VI ( 3523-17 )

від 16.06.2011 }

{ Частина перша статті 7 із змінами, внесеними згідно із Законом

N 3523-VI ( 3523-17 ) від 16.06.2011 }

2. Заяву громадянина про надання земельної ділянки у

власність або в оренду районна або міська державні адміністрації

або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і

в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною

організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок

Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та

затверджується відповідно до закону.

3. Земельні ділянки для ведення фермерського господарства

передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із

земель державної або комунальної власності.

4. У разі відмови органів державної влади та органів

місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки для ведення

фермерського господарства питання вирішується судом. Рішення суду

про задоволення позову є підставою для відведення земельної

ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує

право власності або укладання договору оренди. Відведення

земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після

збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

5. Громадянам України - членам фермерських господарств

передаються безоплатно у власність надані їм у користування

земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена

сільськогосподарського підприємства, розташованого на території

відповідної ради. Це положення не поширюється на громадян, які

раніше набули права на земельну частку (пай).

6. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір,

встановлений у частині 5 цієї статті, передаються громадянам у

приватну власність для ведення фермерського господарства на

підставі цивільно-правових угод.

7. Земельні ділянки надаються громадянам для ведення

фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них

водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих

шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних

систем та інших видів інженерної інфраструктури.

8. Землі лісового і водного фондів, що входять до складу

сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися у приватну

власність для ведення фермерських господарств, за винятком

невеликих - до 5 гектарів ділянок лісів у складі угідь

фермерського господарства і невеликих - до 3 гектарів ділянок під

замкненими природними водоймами. Фермерське господарство має право

проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на

земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його

членові на праві приватної власності.

62

Правовий режим майна селянського (фермерського) господарства

Під правовим режимом майна розуміють встановлені правовими нормами структуру цього майна, порядок його формування (придбання), використання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів.

У власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, насадження, посіви, посадки сільськогосподарських культур, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно для ведення фермерського господарства тощо.

Майно цих осіб належить на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. Майно селянського (фермерського) господарства перебуває під захистом держави нарівні з іншими формами власності.

Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю. Селянське (фермерське) господарство має право при-дбавати, брати в тимчасове користування майно у підприємств, установ, організацій та в інших фермерських господарств і громадян.

Майнові відносини селянського (фермерського) господарства регулюються цивільним з

62

Правовий режим майна ФГ законодавчо встановлювався з врахуванням родинно-сімейного характеру членських фермерських відносин і пройшов еволюційний шлях розвитку від права спільної сумісної власності членів ФГ до права власності самого господарства як юридичної особи.

З прийняттям нового Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. [1] проблема вдосконалення майнових правовідносин у ФГ не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна ФГ, містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

На недоліки правового регулювання майнових відносин у селянському (фермерському) господарстві звертали увагу у своїх аграрно-правових дослідженнях Т.П. Проценко [2], Н.І. Титова [3], О.О. Погрібний [4], М.С. Долинська [5] та інші вчені, однак предметом їхнього аналізу був попередній Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 р. [6].

Серед представників російської аграрно-правової науки відзначимо вагомий внесок В.В. Устюкової [7] у дослідження проблеми правового режиму майна фермерських господарств у Російській Федерації, проте російське законодавство, яке регулює ці відносини, вже значною мірою відрізняється від відповідного українського.

Метою дослідження є аналіз законодавчих положень, які визначають правовий режим майна у фермерському господарстві, порівняльна характеристика відповідних норм діючого і попереднього фермерського закону щодо правового регулювання фермерських майнових відносин і формулювання пропозицій для вдосконалення фермерського законодавства.

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерськими господарствами. Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право спільної сумісної власності членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ як юридичної особи, оскільки за господарством не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу юридичної особи", а не є "юридичною особою", як це зараз закріплено в нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності на майно, але і той перелік майнових об’єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли бути не лише члени однієї сім’ї, але й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали разом. Тому недоречним видається віднесення до об’єктів спільної сумісної членів фермерського господарства житлових будинків, квартир, а тим більше предметів домашнього господарства та предметів особистого користування.

Цього законодавчого недоліку вже позбавлений Закон України "Про фермерське господарство", і у переліку майнових об’єктів, які можуть перебувати у власності ФГ, закріплене лише те майно, яке необхідне йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". До позитивних новел Закону України "Про фермерське господарство" відносимо такі:

фермерське господарство є юридичною особою, яка діє на підставі Статуту;

фермерське господарство є суб’єктом права власності на землю і на майно;

частина майна, яке використовується у процесі фермерської господарської діяльності, залишається у власності членів господарства, які передали його на визначений у Статуті термін до складеного капіталу ФГ.

Складений капітал є зручною правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства.

Отже, для члена ФГ зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси.

Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється від права спільної сумісної власності членів ФГ і має певні переваги навіть порівняно з правом власності фермерського господарства як юридичної особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу ФГ, можна запропонувати таке його визначення: складений капітал - це сукупність майнових об’єктів, переданих членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На відміну від фермерського законодавства України, в якому спостерігається тенденція до зміцнення правового статусу фермерського господарства як юридичної особи, у законодавстві Російської Федерації відбулося перетворення ФГ в індивідуальну підприємницьку діяльність голови ФГ без створення юридичної особи (ст.23) [8].

Хоча Цивільний кодекс Російської Федерації визнає підприємцем лише голову ФГ, однак в аграрно-правовій літературі висловлюються інші думки. Так, зокрема, З.С. Беляєва стверджує, що "фермерське господарство – сукупний підприємець" [8, ст.55], а В.В. Устюкова зазначає, якщо фермерське господарство вважати сімейно-трудовим об’єднанням, а за діючим в Російській Федерації законодавством і дрібногруповим партнерським об’єднанням осіб, що спільно здійснюють сільськогосподарську діяльність, то підприємцями є всі його члени [7, ст.31].

З метою збереження цілісності майнового комплексу ФГ, російським законодавством встановлені обмеження щодо поділу земельної ділянки і засобів виробництва, що належать селянському (фермерському) господарству у випадку виходу одного члена з господарства. Вибуваючий з фермерського господарства має право лише на отримання грошової компенсації, пропорційної його частці в спільній власності на це майна.

Відповідно до ст.258 ЦК РФ, поділ майна селянського (фермерського) господарства може відбуватися лише у разі припинення діяльності господарства у зв’язку з виходом з нього всіх його членів чи з інших підстав [8].

Закон України "Про фермерське господарство" не містить подібної превентивної норми, яка б запобігала "дробленню" майна ФГ і сприяла б забезпеченню стійкості, стабільності діяльності фермерських господарств. Обмежувальна норма повинна бути встановлена навіть зважаючи на те, що вагомим джерелом формування майна ФГ є кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, які спрямовуються на розвиток і зміцнення фермерства в Україні, а не на підтримку осіб, які припиняють членство у ФГ.

Попереднім Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" було передбачено, що земельні ділянки громадян, які ведуть СФГ, поділу не підлягають.

Нині діючий закон "Про фермерське господарство" встановлює заборону поділу земельної ділянки лише у випадку спадкування двома або більше спадкоємцями, якщо в результаті їхнього поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше від мінімального розміру, встановленого для даного регіону.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюють в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується", від 10 грудня 2003 року в усіх областях західної України цей розмір становить 2 гектари [9].

За умов існування спільної сумісної власності членів СФГ, варто було б погодитися з професором О.О. Погрібним, який висловлювався про доцільність встановлення у законодавстві норми про можливість відкриття спадщини на це майно лише в разі смерті останнього члена селянського (фермерського) господарства [4, с.100]. Однак сьогодні така норма вже не є актуальною з огляду на зміни в правовому режимі майна ФГ, зокрема визнанні самого господарства суб’єктом права власності на майно і на землю.

Проте, Закон України "Про фермерське господарство", окрім уже зазначених позитивних новел, має й низку недоліків. Зокрема, спостерігається непослідовність законодавця у трактуванні поняття "фермерське господарство". Наприклад у ст.1 цього закону ФГ визнається формою підприємницької діяльності - юридичною особою, тобто суб’єктом права, а у ст.22 ФГ розглядається як об’єкт майнових прав - цілісний майновий комплекс.

Крім того, структура цілісного майнового комплексу фермерського господарства вміщує майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов’язання (п.1 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство"). Знову закон суперечить сам собі - адже ст.19 і 20 цього закону окремо містять перелік майна, яке може бути у власності фермерського господарства, і майна, яке передається членами господарства до його складеного капіталу, а, розглядаючи ФГ як майновий комплекс, закон не включає до його складу майно, яке перебуває у власності фермерського господарства як юридичної особи.

На наш погляд, доцільно чітко розмежовувати три поняття: майно фермерського господарства як юридичної особи, складений капітал членів фермерського господарства і цілісний майновий комплекс ФГ. Так до складу майна, власником якого є фермерське господарство як юридична особа входять ті майнові об’єкти, які придбані чи отримані самим господарством як самостійним суб’єктом (придбані на запозичені кошти, або виручені в результаті реалізації власновиробленої сільськогосподарської чи іншої продукції, або отримані на безоплатній основі за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств чи з інших джерел).

Важливо зазначити, що саме в межах цього майна, яке є власністю фермерського господарства, нестиме відповідальність за своїми зобов’язаннями саме господарство як юридична особа.

Тому необхідно внести зміни до п.10 ст.50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року [10], і викласти його в такій редакції: "У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включається майно, яке перебуває у власності фермерського господарства, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку".

Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що звернення стягнення на земельні ділянки, передані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення (п.2 ст.21 закону). Варто було би уточнити, які саме земельні ділянки має на увазі законодавець, адже, відповідно до п.1 ст.12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство, його члени, а також із орендованих земельних ділянок.

Однак ст.7 цього закону регламентує порядок надання (передачі) земельних ділянок у власність для ведення ФГ лише громадянам - членам господарства, а не господарству як юридичній особі.

ФГ може стати суб’єктом права власності на землю лише з моменту державної реєстрації і придбати земельну ділянку виключно на підставі цивільно-правових угод, а щодо такої процедури не прийнято вживати термін "надання у власність для ведення фермерського господарства".

Ймовірно, що йдеться про земельні ділянки, передані безоплатно у приватну власність членам ФГ із земель, раніше переданих їм у користування, у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Таке "наділення землею" здійснюється в адміністративному порядку, однак є підставою для виникнення у члена ФГ права приватної власності на землю.

Земельний кодекс України [11] серед підстав припинення права власності на земельну ділянку передбачає звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора (п.2 ст.140 Земельного кодексу), а п.1 ст.143 Земельного кодексу уточнює, що примусове звернення стягнень на земельну ділянку відбувається лише по зобов’язанням власника цієї земельної ділянки. Враховуючи це, доходимо висновку, що на вимогу кредитора може бути звернено стягнення на земельну ділянку, яка є власністю самого ФГ, а не членів цього господарства.

Земельні ділянки, транспортні засоби, сільськогосподарська техніка, інвентар, інші засоби виробництва, грошові засоби, які є власністю окремих членів фермерського господарства, майнові права передаються ними до складеного капіталу ФГ і використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на термін, визначений у Статуті. Ці майнові об’єкти і майнові права не переходять у власність ФГ як юридичної особи, однак у результаті їхнього використання ФГ отримує дохід, який вже стає його власністю.

Зважаючи на суб’єктну характеристику складеного капіталу ФГ, строковий і поворотний характер вкладів членів ФГ для його формування, вважаємо за помилку включення його до складу цілісного майнового комплексу фермерського господарства.

На наш погляд, до цілісного майнового комплексу фермерського господарства повинно входити усе майно, яке є власністю господарства як юридичної особи і його майнові та інші права й зобов’язання. Це майно може бути відчужене за рішенням членів фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод, а п.2 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство" чітко визначає тих суб’єктів, які вправі його придбати.

Придбати цілісний майновий комплекс фермерського господарства можуть лише громадяни України, що мають право на створення фермерського господарства, або юридичні особи України для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Таке обмеження кола набувачів майна фермерського господарства повинно створити умови для збереження цільового використання цього майна в новоствореному фермерському господарстві або в іншому сільськогосподарському підприємстві.

Відповідно до п.3 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство," громадяни, які придбали майно фермерського господарства як цілісного майнового комплексу на підставі цивільно-правової угоди, "подають у встановленому порядку статут фермерського господарства на державну реєстрацію".

Ця норма не витримує критики – адже державній реєстрації підлягає не Статут, а фермерське господарство як юридична особа і крім Статуту для державної реєстрації ФГ подаються інші засновницькі документи, реєстраційна картка встановленого зразка, копія документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, а також документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію фермерського господарства.

Крім того, треба пам’ятати, що право на створення фермерського господарства мають дієздатні громадяни України, які пройшли професійний відбір на право створення фермерського господарства (п.1 ст.5 Закону України "Про фермерське господарство"), і тому цілісний майновий комплекс фермерського господарства може бути відчужений лише громадянам України, які мають позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств, що свідчить про наявність у цієї особи достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.

Враховуючи юридичні ознаки цілісного майнового комплексу ФГ, є підстави зробити висновок про його тотожність із майном ФГ як юридичної особи, тому немає потреби в його окремому правовому регулюванні.

Підсумовуючи проведені дослідження деяких аспектів правового режиму майна, що використовується фермерськими господарствами, виділимо його основні положення у вигляді висновків.

1. Правова регламентація майнових відносин фермерських господарств здійснюється нормами Закону України "Про фермерське господарство", а не Цивільного кодексу України.

2. З прийняттям Закону України "Про фермерське господарство" відбулися такі зміни в правовому режимі майна, яке використовується фермерським господарством:

на відміну від права спільної сумісної власності членів ФГ запроваджено право власності фермерського господарства як юридичної особи;

з переліку майнових об’єктів, які використовуються в процесі господарської діяльності ФГ, вилучені предмети особистого користування та домашнього господарства.

3. У структурі правового режиму майна, яке використовується фермерським господарством, виділимо два елементи:

майно, власником якого є фермерське господарство (відокремлене майно юридичної особи);

майнові об’єкти, які передаються членами фермерського господарства до складеного капіталу фермерського господарства на визначений у Статуті термін.

4. Оскільки фермерське господарство є юридичною особою і суб’єктом права, то помилково ототожнювати його із цілісним майновим комплексом – об’єктом майнових правовідносин.

5. Недоцільним є законодавче закріплення і окреме правове регулювання цілісного майнового комплексу фермерського господарства, адже в процесі діяльності фермерського господарства цілісний майновий комплекс фактично складається із складеного капіталу членів фермерського господарства і майна фермерського господарства як юридичної особи, однак не має самостійного юридичного значення, а на момент відчуження цілісний майновий комплекс збігається із відокремленим майном фермерського господарства.

6. Зміна правового режиму майна фермерського господарства потребує внесення адекватних змін до законів, окремі норми яких також регулюють фермерські майнові відносини. Першою чергою це стосується Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", в якому варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства вилучається лише те майно, яке є власністю фермерського господарства як юридичної особи, а звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерському господарстві немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення.

63?

Господарська діяльність селянського (фермерського) господарства

1. Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) господарство займається господарською діяльністю самостійно. Головне в ній — виробництво та реалізація товарної сільськогосподарської продукції з метою одержання прибутків і розширення виробництва. Виходячи з цього принципу, господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд підбирає партнерів по економічних зв'язках і реалізації продукції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподарським виробництвом це господарство може

294

займатися будь-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодавством України. При цьому воно мусить додержувати вимог ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники земельних ділянок і землекористувачі зобов'язані забезпечувати ефективне використання землі відповідно до її цільового призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні технології виробництва, не допускати погіршення екологічної ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земельних ділянок.

2.  З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фермерські)   господарства  можуть  набувати  матеріально-технічні ресурси в системі державних постачальницьких організацій, які виділяються цільовим призначенням для цих господарств за рахунок ресурсів,  передбачених для сільського господарства. В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більше застосовується практика придбання матеріально-технічних   ресурсів   через   бартерний   обмін, вільну купівлю на біржах, у кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технічні засоби в довгострокову оренду і напрокат.

Ремонт і технічне обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільськогосподарської техніки та устаткування, вантажних автомобілів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановленими для колективних і державних сільськогосподарських підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за цінами згідно з домовленістю.

3.  Одним з елементів захисту права власності селянського  (фермерського)  господарства є його право самостійно розпоряджатися виробленою продукцією. Господарство може на добровільних засадах укладати з державними, кооперативними і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільськогосподарської продукції, договори на продаж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким іншим споживачам і на колгоспному ринку.

Законом "Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим господарством державним організаціям відповідно до укладених договорів, оплачується за державними заготівельними або договірними цінами і на умовах, передбачених для колективних і державних сільськогосподарських під-

295

приємств. Ціни на решту продукції господарство встановлює самостійно. При цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості продукції, санітарних та інших вимог,

Постачання виробленої продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними партнерами здійснюються відповідно до законодавства України.

4.   У  разі виробничої потреби селянське   (фермерське) господарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян   за  трудовим  договором   (контрактом,   угодою). Трудові відносини в господарстві визначаються і регулюються його членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим договором (контрактом, угодою), — законодавством України про працю.

5.  Доходи селянського (фермерського) господарства формуються   за   рахунок   виручки   від   реалізації   продукції (робіт, послуг), інших надходжень і використовуються членами господарства на власний розсуд.

6.   Селянське (фермерське) господарство здійснює облік результатів своєї роботи за господарський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності голова господарства несе відповідальність у встановленому порядку.