2. Механізм формування та використання ресурсного потенціалу комерційного банку

На сьогодні формування ресурсної бази комерційних банків України є одним із найважливіших завдань для забезпечення економічного зростання. Банківська система повинна володіти сукупністю ресурсів, достатніх як для кредитування поточних потреб суб’єктів господарювання, так і для фінансування інвестиційної діяльності, формування відповідних резервів і підтримки власної ліквідності. Обсяг ресурсів визначає їхній попит на фінансовому ринку та безпосередньо впливає на розмір процентних ставок як за активними, так і за пасивними операціями.

Згідно з існуючими у банківській практиці традиціями ресурси банківських установ поділяються на власні, залучені та позичені кошти. Власні кошти - це кошти, що безпосередньо належать банку. Вони в основному складаються зі статутного фонду та нерозподіленого прибутку банку, виконують захисну функцію та мають досить невелику питому вагу в загальному банківському капіталі. Найбільшу частину ресурсів банку складають його залучені та запозичені кошти.

В ринковій економіці формування ресурсної бази банками базується на дотриманні наступних принципів [21]:

• орієнтація на задоволення попиту клієнтів, на потреби ринку, на створення таких банківських послуг та продуктів, що приносять максимум прибутку;

• адекватність параметрів ресурсів банку його політиці в області розміщення коштів;

• прагнення до підвищення ефективності діяльності банку шляхом зменшення витрат на ресурсозабезпеченння та одержання оптимальних доходів від розміщення сформованих ресурсів;

• використання сучасних інформаційних технологій та інноваційної бази при формуванні банківських ресурсів (комп'ютерні мережі та технології, автоматизовані системи ведення біржових торгів тощо).

Також слід виділяти наступні принципи формування ресурсів банку [5]:

• автономії — банки мають право самостійно здійснювати ціноутворення банківських продуктів у межах діючих обмежень, тобто самостійно встановлюють відсоткові ставки за кредитами та депозитами, розміри тарифів на розрахунково-касове обслуговування тощо;

• комерційного розрахунку — доходи покривають витрати, відсутнє право на отримання державних субсидій, безпосередньою метою діяльності є отримання прибутків при розумному ризику;

• самоуправління — банківські установи самостійно визначають тактику та стратегію свого розвитку, своєї діяльності без втручання діяльності;

• всі ресурси та всі гроші банку повинні максимально працювати. З позиції комерції не повинно бути ресурсів, що лежать даремно. Однак завжди існують такі, що знаходяться в резервах, обертаються повільно чи не обертаються взагалі. Для банківських установ прибуток є тим вищим, чим вища частка кредитів по відношенню до їх резервів;

• головним принципом банківської комерції є все для клієнтів. Це свідчить про те, що банк несе повну відповідальність за своїх клієнтів, забезпечує його прибуток. На перший погляд здається, що даний принцип є несумісним з принципом дохідності самого банку. Разом з тим ніякого протиріччя між ними не існує. На практиці це повинно бути на взаємовигідній основі: перш за все прибуток клієнта, а далі вже прибуток самого банку. Вірно і те, що прибуток клієнта — це основа одержання прибутку банком, оскільки забезпечуючи прибуток клієнта, банк реалізовує і свій власний інтерес;

Отже, існує велика кількість принципів формування ресурсів банківських установ, кожен з яких має свої переваги та недоліки, саме тому банкам, а саме їхньому керівництву слід вдосконалювати їх, варіювати їх між собою та вивчати нові. На наш погляд, даний варіант дозволить виявити найоптимальніший варіант формування збалансованої ресурсної бази та забезпечить конкурентоздатність і прибутковість банківській установі.

Зростання ризикованості банківської діяльності в умовах трансформації економіки, поява її різноманітних форм та підвищення обсягів потребують збільшення банками власної ресурсної бази. Враховуючи важливу роль банків у загальному розвитку економіки як провідних фінансових посередників, регулятивні органи встановлюють мінімальні нормативи до розмірів та достатності капіталу комерційних банків. З урахуванням цих вимог, для розширення можливостей проведення активних операцій більша частина банків прагне до нарощування власної ресурсної бази. Окрім того, збільшення банками власних коштів підвищує їхню надійність, сприяє підтримці довіри до них з боку споживачів, що стимулює розвиток банківських ресурсів.

Основні джерела формування ресурсної бази банківських установ визначаються особливим місцем їх у ринковій системі [12]:

• як провідних посередників на грошовому ринку;

• як комерційних структур, які працюють задля отримання прибутку;

• як економічних суб'єктів, котрі піддаються більшим фінансовим ризикам, в порівнянні з іншими суб'єктами ринку.

Враховуючи дані особливості банки формують свою ресурсну базу на трьох засадах [12]:

• накопичення власних коштів як бази, що забезпечує економічну самостійність і фінансову відповідальність банку за його зобов'язаннями;

• приймання грошових коштів від фізичних та юридичних осіб на зберігання згідно з посередницьким призначенням і особливим статусом банків. В економічній літературі цю засаду називають залучення коштів банками, хоча, на наш погляд, дана назва не зовсім точно визначає сутність цієї засади, оскільки ініціаторами залучення виступають їх власники, а не самі власники;

• позичення кошті в економічних суб'єктів та інших банків.

Власні ресурси комерційних банків являють собою кошти і виражену в грошовій формі частину майна, що належить банкам на правах власності, забезпечують їх фінансову стійкість та економічну самостійність. Специфіка діяльності банків обумовлена тим, що їх власні кошти здебільшого виконують захисну функцію. Однак, роль власних ресурсів у банківській діяльності відразу ж після їх утворення досить визначальна, оскільки за її рахунок фінансується придбання меблів, будівель, організаційної техніки тощо.

Власний капітал банків формується за рахунок статутного (грошових внесків учасників банку) та резервного капіталу, нерозподіленого прибутку та інших фондів сформованих за рахунок його прибутку.

В основному існує два види джерел формування власних коштів (таблиця 2.3): внутрішні та зовнішні, відмінність між якими полягає у тому, що в першому випадку збільшення власних коштів відбувається за рахунок підвищення ефективності роботи самого банку, а в другому — для збільшення власних коштів залучаються додаткові ресурси з грошового ринку [15].

Таблиця 2.3 – Види джерел формування власних коштів комерційного банку

Внутрішні джерела	Зовнішні джерела
1	2
1. Результат переоцінки основних фондів та нематеріальних активів	1. Продаж звичайних та привілейованих акцій
2. Чистий прибуток звітного періоду	2. Емісія субординованих боргових зобов'язань
3. Нерозподілений прибуток	3. Обмін акцій на боргові цінні папери
4. Резервні відрахування з прибутків на випадок непередбачених збитків
5. Спеціальні фонди та резерви

Збільшення власних коштів банку з використанням внутрішніх джерел можливе за рахунок [15]:

• результату переоцінки основних фондів, нематеріальних активів;

• чистого прибутку звітного періоду;

• нерозподіленого прибутку;

• резервних відрахувань із прибутків на випадок непередбачених збитків;

• спеціальних фондів та резервів.

Закордонна та вітчизняна практика показують, що для залучення капіталу із зовнішніх джерел банки використовують декілька альтернативних способів [15]:

• продаж звичайних та привілейованих акцій;

• емісія субординованих боргових зобов'язань;

• обмін акцій на боргові цінні папери.

Додаткова емісія звичайних акцій банком є найбільш дорогим способом залучення капіталу ззовні через високі витрати при розміщенні емітованих акцій та великий ризик, що пов'язаний з доходами акціонерів у порівнянні з доходами власників боргових зобов'язань. Контроль над банком та прибуток на одну акцію зменшиться, коли акціонери банку не зможуть викупити всі випущені акції. Однак даної ситуації можна уникнути, якщо залучені кошти принесуть дохід, що перевищує витрати на емісію цінних нових цінних паперів. Продає привілейованих акцій є також одним із найдорожчих способів поповнення банківського капіталу. Дивіденди, що виплачуються власникам звичайних акцій, можуть знизитись після випуску привілейованих, оскільки привілейовані акціонери мають первинне право на прибуток банківської установи відносно власників звичайних акцій. Однак, випуск акцій, як простих так привілейованих, мають перевагу над борговими зобов'язаннями, що полягає у їх більшій гнучкості (дивіденди не є обов'язковими виплатами), а також у тім, що вони збільшують можливості банку щодо залучення позикових коштів у майбутньому.

Субординованим зобов'язанням банку притаманні окремі ознаки власного капіталу:

• такі як виплата процентів інвесторам може бути призупинена у разі погіршення фінансового стану банку-боржника;

• дані боргові зобов'язання не можуть бути забрані з банку раніше ніж через 5 років, а при банкрутстві або ліквідації повертаються для інвестора після погашення претензій усіх інших кредиторів;

• субординований капітал забезпечується в цілому всім майном комерційного банку.

Перевагою субординованих боргових зобов'язань є те, що вони при збільшенні частки запозичених коштів підвищують прибуток на одну акцію, якщо позичені кошти приносять дохід, який перевищує відсоткові виплати, які потрібно по них зробити. Крім того, відсоткові виплати по боргових зобов'язаннях виключаються з оподаткованого доходу. Однак залучення нових боргових зобов'язань збільшують ризик банкрутства та ризик, що пов'язаний з сталістю отримання прибутку, що, в свою чергу, може сповільнити продаж акцій у майбутньому.

В останні роки багато банківських організацій використовують у своїй діяльності обмінні операції типу «акції — боргові зобов'язання», в результаті яких комерційних банк збільшує свій капітал і уникає майбутніх витрат на виплату відсотків по зобов'язанням, які погашаються.

Вибір того чи іншого джерела збільшення власного капіталу банку та їх співвідношення визначаються такими основними чинниками [15]:

• відносні витрати, що пов'язані з використанням конкретного джерела власних ресурсів;

• ризик, який пов'язаний з різними джерелами власних коштів;

• вплив на власність та контроль за банківської діяльністю з боку існуючих та потенційних акціонерів;

• вплив на прибутковість власних коштів комерційного банку або акціонерного капіталу, що характеризується змінами прибутку на одну акцію;

• ступінь розвиненості ринків капіталу, на яких можуть залучатись нові кошти для поповнення власного капіталу;

• вплив на загальну схильність банків до ризику, що характеризується, наприклад, таким показником, як співвідношення сукупного обсягу виданих кредитів та власних коштів банку;

• політика регулювання Національного банку України.

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Для ефективного функціонування банку, забезпечення його ліквідності та конкурентоспроможності, одержання прибутків недостатньо власного капіталу, саме тому для залучення додаткових ресурсів він здійснює пасивні операції.

Пасивні операції комерційних банків можуть здійснюватись у двох формах: залучення коштів на депозитні рахунки (поточні, строкові, ощадні та інші) та недепозитного залучення коштів (одержання кредитів на міжбанківському ринку, рефінансування НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань).

Основним видом пасивних операцій банку є залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, ощадні, строкові, валютні та інші. Всі кошти, що залучені на ці рахунки, прийнято називати депозитними.

Головними складовими ресурсів банку є його власні та залучені від фізичних і юридичних осіб кошти, а їх структура та розмір визначаються різноманітністю та інтенсивністю операцій, що здійснюються тією чи іншою фінансово-кредитною установою.

Власні ресурси банків — це лише відправна точка для організації банківської справи та їх роль в основному зводиться до гарантування фінансової стійкості та прибутковості самих банків. Більшість банківських операцій здійснюється за рахунок залучення коштів із зовнішніх джерел. На наш погляд, серед залучених банківських коштів найбільше значення мають [21]:

• кошти на поточних, розрахункових та інших рахунках клієнтів;

• депозити підприємств та організацій;

• кредити населення;

• кредити, одержані від інших банків;

• кошти бюджету.

Депозити є важливим джерелом коштів, завдяки яким банківські установи формують переважну частину своїх дохідних активів. Недепозитні кошти в основному залучаються задля підтримки ліквідності банків.

Банки повинні привертати значну увагу чинникам, які впливають на створення ресурсної бази. Дослідники пропонують об'єднати їх у три групи: неконтрольовані, частково контрольовані та внутрішньосистемні.

Вплив чинників першої групи банк не може попередити чи змінити і враховує як задані величини. Серед таких позасистемних чинників виокремлюють макроекономічні, нормативи регулюючих органів, стан фінансового ринку тощо. Вплив частково контрольованих чинників банк може частково змінювати. До них слід відносити поведінку конкурентів, клієнтів і власників. До внутрішньосистемних належать ендогенні чинники впливу, що є контрольованими, тобто їх вплив банк може змінювати так, щоб узгодити обсяг мобілізованих ресурсів згідно з поставленими цілями.

Традиційним джерелом формування ресурсної бази банків є вклади клієнтів, але з розвитком банківської діяльності виникає потреба в пошуку нових шляхів її зростання. Якщо банк має недостатньо наявних залучених коштів для здійснення всіх активних операцій, то можна або відмовитись від операцій або ж запозичити ресурси на ринку.

Операції з запозичення банком коштів називають купівлею фондів, а джерела запозичення — недепозитними зобов'язаннями банку. Головною особливістю запозичених коштів є те, що в процесі їх формування ініціатором виступає банк, тоді як при створенні депозитної бази — клієнти банківської установи. Коли мова йде про запозичення, то банк самостійно визначає скільки і на який термін йому потрібні кошти, а в процесі залучення вкладів їх сума та строки визначаються клієнтами з огляду на власні потреби.

Серед недепозитних джерел формування ресурсів банків на сучасному етапі найбільш поширеними є [21]:

• отримання міжбанківських кредитів;

• рефінансування в Національному банку України;

• операції «репо»;

• емісія цінних паперів власного боргу (банківські облігації, векселі тощо).

Основним джерелом недепозитних ресурсів є операції з отримання міжбанківських кредитів. Дані операції надають можливість комерційним банкам з недостатнім обсягом ресурсів забезпечувати виконання резервних вимог Національного банку України та повністю задовольняти потреби власних клієнтів у кредитах шляхом залучення необхідних для цього ресурсів інших банків, які мають тимчасовий надлишок грошових коштів. Перевагами з міжбанківського кредитування виступають перш за все відносна простота оформлення та швидкість здійснення. Найбільш поширеними є міжбанківські кредити «overnight», що повертаються на наступний день після їх отримання.

В міжбанківській практиці досить широко використовуються операції з позичання ресурсів у системі центрального банку. Центральний банк в основному кредитує банківські установи на короткостроковій основі з метою сприяння їм у вирішенні проблем з тимчасовою нестачею ресурсів для проведення активних операцій банку.

В Україні банк здійснює політику рефінансування банків через використання наступних інструментів [21]:

• рефінансування банків шляхом операцій на відкритому ринку;

• операції купівлі-продажу державних цінних паперів на відкритому ринку;

• надання стабілізаційного кредиту.

Операції на відкритому ринку Національний банк України здійснює шляхом [21]:

• проведення короткострокового рефінансування банків;

• проведення середньострокового рефінансування;

• надання кредитів «overnight»;

• купівля-продаж цінних паперів.

Використання та розміщення власного капіталу, залучених та позичених коштів банку проявляється через здійснення активних операцій у процесі його діяльності для одержання прибутку при раціональному розподілі ризиків за окремими видами операцій і підтриманні ліквідності.

Найбільш розповсюдженими активними операціями комерційних банків є (таблиця 2.4) [17]:

• операції з вкладання ресурсів банків у грошові активи в готівкові та безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банківської установи;

• розрахункові операції, які пов'язані з платежами клієнтів;

• касові операції з приймання та видавання готівки;

• операції з кредитування різних форм і видів фізичним, юридичним особам та іншим банкам;

• інвестиційні операції з вкладання ресурсів банків у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на досить тривалий строк;

• валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютному ринках;

• фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

• депозитні операції з розміщення тимчасово вільних коштів банку в депозити в інших банках та в НБУ;

• операції з купівлі-продажу банківських металів;

• операції з придбання необхідних основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів;

• інші операції.

Таблиця 2.4 — Операції з розміщення ресурсів комерційних банків

Активні операції	Зміст операцій
1	2
Грошові кошти	- акумулювання коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України; - акумулювання коштів у касі банку; - розміщення ресурсів на кореспондентських рахунках в інших банках; - розміщення коштів у депозити в інших банках.
Кредитний портфель	- надання кредитів у національній валюті фізичним особам; - надання кредитів юридичним особам у національній та іноземній валюті; - надання у національній та іноземній міжбанківських кредитів.
Цінні папери на продаж	- вкладання в корпоративні та державні цінні папери на продаж.
Інвестиційний портфель	- вкладання в статутні фонди різних організацій та підприємств; - вкладання на інвестиції в державні та корпоративні цінні папери.
Майно та нематеріальні активи	- вкладання в основні засоби; - вкладання в нематеріальні активи; - вкладання в товарно-матеріальні цінності.

Між усіма активними операціями банківських установ існує тісний взаємозв'язок. Тому усі банки зобов'язані підтримувати найбільш оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації, що склалася, змінювати її або на користь кредитів, або на користь інвестиції. На сьогоднішній день в Україні в структурі активних операцій банків переважають кредитні операції. Ці операції є найбільш дохідними та разом з тим найбільш ризиковими. Зважаючи на це, кожний комерційний банк повинен розробляти і здійснювати свою кредитну політику. В процесі проведення кредитних операцій банкам необхідно дотримуватись даної політики та періодично аналізувати склад і структуру кредитного портфелю, від якості якого в значній мірі залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Інші напрями такі, як — відкриття коррахунків і депозитів в інших банках, придбання матеріальних і нематеріальних активів, залишки готівки та банківських металів, інвестиції капіталу — поширені значно менше.