2. Роль управління ресурсним потенціалом банку в забезпеченні його конкурентоспроможності

Одним з головних пріоритетів кожної країни є підвищення та покращення конкурентоспроможності банківського сектору. Для української банківської системи дане питання є особливо актуальним, оскільки в умовах глобалізації фінансових ринків конкуренція загострюється. Зважаючи на дані умови потрібно зосереджувати увагу на забезпеченні конкурентоспроможності вітчизняного банківського сектору з метою усунення негативних наслідків, що можуть виникати через неспроможність комерційних банків України конкурувати з зарубіжними фінансовими установами на гідному рівні. Вище вказані обставини зумовлюють необхідність та актуальність дослідження сутності поняття конкурентоспроможності банківських установ.

Для кращого розуміння терміну «конкурентоспроможність банку», проаналізуємо основні підходи до визначення поняття «конкурентоспроможність».

Загалом під конкурентоспроможністю розуміють здатність будь-якої організації, галузі чи країни в цілому випереджати суперників у досягненні конкретних поставлених цілей. Фактично, конкурентоспроможність — це ефективне функціонування організації в конкурентних умовах протягом значного проміжку часу.

Конкурентоспроможність — це також здатність утримувати конкуренцію в порівнянні з аналогічними суб'єктами, що представлені на ринку, та задоволення потреб клієнтів в повному обсязі [22].

За Ф.І. Шпигом конкурентоспроможність організації — це його комплексна порівняльна характеристика, що відображає рівень сукупних переваг усіх показників діяльності, які окреслюють успіх на зазначеному ринку за певний проміжок часу в порівнянні з показниками конкурентів [34].

Деякими авторами поняття «конкурентоспроможність» трактується як можливість підприємства, потенційна чи реальна, виготовляти чи реалізовувати продукцію за ціновими та неціновими характеристиками, що є більш привабливі ніж у конкурентів. На нашу думку, дане визначення має досить однобокий характер, оскільки воно базується лише на конкурентоздатності товару та не відображає в повній мірі ефективність функціонування суб'єкту і ступінь його пристосування до навколишнього середовища.

Класик теорії конкуренції М. Портер у свої роботах під конкурентоспроможністю розуміє здатність суб'єкту господарювання функціонувати на фінансовому ринку нарівні з існуюючими там суб'єктами [7]. Дане визначення також є не досить повним, тому що воно не віддзеркалює елементи лідерства та випередження, котрі є властивими для всіх конкурентів.

М.О. Єрмолов характеризуючи поняття конкурентоспроможності досить чітко визначає можливі способи її досягнення. Вчений стверджує, що конкурентоспроможність фірми — це певні відносні характеристики, які визначають відмінності в процесі виробничої діяльності даного виробника від виробника-конкурента та в процесі задоволення суспільства своїми товарами та наданими послугами.

Р.А. Фатхутдінова конкурентоспроможність у загальному вигляді трактує як властивість суб'єкта господарювання задовольняти конкурентні потреби конкретної групи споживачів, сформованої за певними ознаками, на окремому ринку в порівнянні з іншими суб'єктами.

Провівши аналіз економічної літератури, можна виділити декілька підходів до розкриття сутності поняття «конкурентоспроможність» залежно від рівня конкуренції. До першого підходу слід відносити визначення, що розкривають сутність конкурентоспроможності на економічному рівні чи на рівні країни. Конкурентоспроможність країни в період глобалізації фінансових ринків створює більш привабливі умови для інвесторів у середньо- та довгостроковому аспектах. Якщо країна не має будь-якої стратегії формування власної конкурентоспроможності, то вона є інвестиційно непривабливою і неконкурентоспроможною[36].

До другого підходу відносяться визначення, що характеризують поняття «конкурентоспроможності» на рівні суб'єктів господарювання, тобто підприємств чи банків. Під конкурентоспроможністю суб'єкта господарювання в загальному вигляді розуміють його можливості ефективно функціонувати на конкурентному ринку та отримувати прибутки, що дозволяють випускати та реалізовувати продукцію за нижчими цінами ніж у конкурентів. Поняття конкурентоспроможності підприємства є поняттям відносним, оскільки визначається тільки до організацій певної галузі, що виготовляють та реалізують аналогічні товари. Наприклад, одне й те ж підприємство може бути конкурентоспроможне на внутрішньому ринку, а на світовому — ні, або ж бути конкурентоспроможною на певному сегменті ринку, а на іншому — ні [36].

До третього підходу слід віднести думки науковців, що визначають економічну категорію конкурентоспроможності суб'єктів господарювання через їх здатність виготовляти конкурентоздатні товари та послуги. Це є ключовим моментом ефективної діяльності організації при засвоєнні ринку та закріпленні на ньому. При цього вкрай важливим залишається систематичне вдосконалення товарів та послуг, непереривний пошук нових каналів їх збуту, нових покупців та споживачів, розроблення маркетингових заходів та поліпшення сервісу [36].

Також вважається, що конкурентоспроможність організації — це наявність в неї внутрішнього потенціалу та здатність протистояти негативним факторам зовнішнього середовища, низка переваг по відношенню до конкурентів та її позиція на фінансовому ринку стосовно конкурентів.

Аналізуючи думки вчених, можна виділити низку критеріїв, що окреслюють економічний зміст поняття «конкурентоспроможність». До них слід віднести існування стійких конкурентних переваг, які підкріплені попитом платоспроможних споживачів, прогностичний та стратегічний характер, маркетингова орієнтація бізнесу, гнучка діяльність суб'єкта при внутрішніх та зовнішніх змінах умов функціонування на фінансовому ринку.

Розглядаючи поняття конкурентоспроможності досить доцільним буде звернути увагу на різні критерії його класифікації (рисунок 1.5) [7].

Рисунок 1.5 – Класифікація конкурентоспроможні

Серед основних критеріїв можна виділити такі [7]:

• за територіально-географічною ознакою: міжнародна, національна, регіональна;

• в залежності від масштабності суб'єктів господарювання: конкурентоспроможність товару (послуг), організації, галузі чи економіки в цілому;

• залежно від врахування фактору часу: на певну дату, за період, у перспективі;

• за рівнями управління: оперативна, тактична, стратегічна.

Отже, розглянувши детально визначення сутності поняття «конкурентоспроможності», слід перейти до визначення терміну «конкурентоспроможність банківської установи».

Конкурентоспроможність банку Ю.О. Заруба визначає як успішність його діяльності в процесі набуття, утримання та розширення ринкових позицій, що вказує на здатність комерційного банку забезпечити відповідність продуктів та наданих послуг вимогам споживачів і протистояти негативним факторам зовнішнього середовища.

І. Лютий розглядає місце та роль конкурентоспроможності комерційних банків та стверджує, що це ступінь їх готовності здійснювати ефективне надання фінансових послуг, динамічно розвиватись та забезпечувати високу фінансову стійкість, враховуючи при цьому соціально-політичне та загальноекономічне становище країни та протидіючи різним внутрішнім та зовнішнім ризикам [23].

На думку І. Фоміна конкурентоспроможність банківської установи — це його ступінь привабливості для потенційних та реальних клієнтів, що забезпечує отримання певних переваг при формуванні впливу на ринкову ситуацію у власних інтересах [22].

Л. Федулова та І. Волощук трактують конкурентоспроможність як здатність банківської установи утримувати конкуренцію з іншими банками та суб'єктами господарювання, що задовольняють існуючі потреби на цільовому споживчому ринку.

На наш погляд, сутність категорії «конкурентоспроможність» банківської установи в цілому зводиться до її здатності набувати та володіти тими якостями і властивостями, що впливають на успішність діяльності в умовах ринкової конкуренції.

Банківську конкуренцію не слід характеризувати тільки як конкуренцію між комерційними банками. ЇЇ слід трактувати як процес суперництва між суб'єктами банківського ринку, що зацікавлені в досягненні однієї і тієї ж мети, а ході якого вони всі прагнуть забезпечити собі міцне та стабільне положення на даному ринку. Досвід показує, що найвагомішою причиною, яка призводить до перегляду банками основ своєї діяльності, є посилення конкуренції як між самими банківськими установами, так і між комерційними банками та іншими фінансово-кредитними установами, що надають той самий спектр послуг клієнтам на одному і тому ж ринку чи сегменті ринку.

Отже, проводячи оцінку конкурентоспроможності конкретної банківської установи, перш за все є необхідним вивчення основних її чинників, а саме: спроможність адекватно та вчасно реагувати на зміни в економічному та соціально-політичному середовищі, репутація та імідж банку, наявність заходів, що дозволяють зміцнити вузькі місця комерційного банку в порівнянні з іншими конкурентами, здатність надавати якісні банківські послуги, відкритість для наявних та потенційних клієнтів, оновлення існуючих технологічних потужностей та впровадження нових інноваційних розробок, удосконалення рівня менеджменту, організаційної та управлінської структури, розвиток мережі філій, рівень професіоналізму та навичок персоналу, можливість швидкого вирішення проблемних питань.

У роботі С.М. Козьменка, Ф.І. Шпига, І.В. Волошка наведено трактування сутності поняття «конкурентоспроможність» по відношенню до банківських установ. Вони визначають його як можливість провадження ефективної господарської діяльності та досягнення прибутковості від реалізації своїх продуктів та послуг в умовах конкурентного фінансового ринку. При цьому створення та реалізація конкурентоздатних продуктів та послуг є узагальненими показниками стійкості комерційного банку, його вміння ефективно використовувати свій ресурсний, кадровий та науково-технічний потенціали [34].

Такі науковці як І.Лютий та О.Юрчук визначають основу конкурентоспроможності. Вони стверджують, що це здатність банківської установи ефективно реалізовувати якісні фінансові послуги, утримувати високу фінансову стійкість у довгостроковій перспективі, поступово та динамічно нарощувати наявний потенціал на фінансовому ринку, враховуючи загальноекономічне та соціально-політичне становище країни, чинити протидію різним внутрішнім та зовнішнім чинникам [23].

Конкурентоспроможність банківських установ на пряму залежить від багатьох аспектів їх роботи в фінансовій та маркетинговій сферах, від високого рівня менеджменту та належного технічного забезпечення тощо.

Для забезпечення конкурентоспроможності банків необхідною умовою виступає досягнення функціональної достатності його ресурсного потенціалу на підставі сукупності заходів та створення умов, що сприяють здійсненню операцій, пов’язаних з процесом формування і використання ресурсного потенціалу банківської установи, а також реалізації програм щодо його достатності з метою підтримки її стабільного функціонування.

2 Тенденції створення та механізм формування ресурсного потенціалу комерційних банків в Україні

1. Аналіз стану ресурсного потенціалу банків в Україні за 2010-2012 роки

Головним питанням, що стосується управління ресурсним потенціалом комерційних банків є формування оптимальної структури їх ресурсної бази, визначення її достатності щодо проведення активних операцій з метою оптимізації прибутку.

Основне місце серед складових елементів ресурсного потенціалу комерційних банків займають саме фінансові ресурси, що є визначальними при формуванні якості та кількості цього поняття. Тому досліджуючи ресурсний потенціал банківських установ, слід зосереджувати увагу на аналізі фінансових ресурсів, як домінуючого складового елемента, з позиції потенціалу та механізму їх залучення (власні, залучені, запозичені ресурси) і можливостей банку щодо їх залучення як у поточний період часу так і в майбутньому.

Проаналізуємо структуру основних складових ресурсів комерційних банків, що склалася в 2010-2012 роках(таблиця 2.1) [37].

Таблиця 2.1 – Структура основних складових ресурсів комерційних банків за 2010-2012 роки

Назва показника	2010 рік, млнгрн	Частка структурі, %	2011 рік, млнгрн	Частка в структурі, %	2012 рік, млнгрн	Частка в структурі, %
1	2	3	4	5	6	7
Капітал	137725	14,62	155487	14,75	169320	15,02
Зобов'язання банків, з них:	804363	85,38	898793	85,25	957872	84,98
кошти суб'єктів господарювання, з них:	144038	15,29	186213	17,66	202550	17,97
строкові кошти суб'єктів господарювання	55276	5,87	74239	7,04	92786	8,23

Кінець таблиці 2.1

1	2	3	4	5	6	7
кошти фізичних осіб, з них:	270733	28,74	306205	29,04	364003	32,29
строкові кошти фізичних осіб	206630	21,93	237438	22,52	289129	25,65
Міжбанківські кредити та депозити	249519	26,49	166500	15,79	119300	10,58
Усього пасивів	942088	100	1054280	100	1127192	100

Провівши аналіз даних таблиці 2.1, можна стверджувати, що протягом аналізованих років зобов’язання банків у загальній структурі пасивів становили найбільшу їх частку і складали відповідно 85,38%, 85,25% та 84,98%. До складових зобов’язань банків можна віднести кошти суб’єктів господарювання та кошти фізичних осіб, що в свою чергу у 2010 році становили у структурі пасивів 15,29% та 28,74%, в наступному році – 17,66% та 29,04%, а в останньому 2012 році – 17,97% та 32,29%. Частка капіталу банків у структурі їх пасивів коливалась протягом 2010-2012 років від 13,1% до 14,%. Впродовж 2010-2012 років частка міжбанківських кредитів та депозитів зменшувалась і відповідно становила 26,49%, 15,79% та 10,58%.

За даними таблиці 2.1 побудуємо гістограму із зображенням динаміки структури основних складових ресурсної бази комерційних банків у 2010-2012 роках (рисунок 2.1).

Рисунок 2.1 - Динаміка структури складових ресурсної бази комерційних банків України у 2010-2012 роках

Далі проведемо аналіз динаміки основних складових ресурсів банківських установ України в 2010-2012 роках(таблиця 2.2) [37].

Таблиця 2.2 – Динаміка складових ресурсної бази комерційних банків у 2010-2012 роках

Назва показника	2010 рік, млнгрн	2011 рік, млнгрн	2012 рік, млнгрн	Абсолютне відхилення, млнгрн		Темп приросту, %
				2010-2011 роки	2011-2012 роки		2010-2011 роки	2011-2012 роки
1	2	3	4	5	6		7	8
Капітал	137725	155487	169320	17762	13833		12,90	8,90
Зобов'язання банків, з них:	804363	898793	957872	94430	59079		11,74	6,57
кошти суб'єктів господарювання, з них:	144038	186213	202550	42175	16337		29,28	8,77
строкові кошти суб'єктів господарювання	55276	74239	92786	18963	18547		34,31	24,98
кошти фізичних осіб, з них:	270733	306205	364003	35472	57798		13,10	18,88
строкові кошти фізичних осіб	206630	237438	289129	30808	51691		14,91	21,77
Міжбанківські кредити та депозити	249519	166500	119300	-83019	-47200		-33,27	-28,35
Усього пасивів	942088	1054280	1127192	112192	72912		11,91	6,92

Як видно з таблиці 2.2 капітал комерційних банків протягом 2010-2012 років мав тенденцію до збільшення і зріс від 137725 млнгрн до 169320 млн грн. Дане зростання перш за все свідчить про те, що банки намагалися вирішувати проблеми з низькою капіталізацією банківської системи. Це підвищує стійкість банківської установи та довіру вкладників, що у свою чергу сприяє збільшенню залучених коштів клієнтів, які є основним джерелом кредитування. Зобов’язання комерційних банків впродовж аналізованих трьох років також зростали і у 2011 році вони збільшились на 12,9% в порівнянні з 2010, а в 2012 році ще на 8,9%. Зростання зобов’язань забезпечує стрімке збільшення ресурсної бази комерційних банків. Тобто банки підвищують здатність залучати кошти населення і суб’єктів господарювання, що дає можливість збільшити обсяги активних операцій і прибутку. Міжбанківські кредити та депозити займають значну частку в ресурсах комерційних банків, у 2010-2012 роках вони поступово зростали і в останньому аналізованому році досягли рівня 119300 млн грн.

Зобразимо динаміку складових ресурсної бази банківських установ України за період 2010-2012 років за допомогою гістограм (рисунок 2.2, рисунок 2.3, рисунок 2.4).

Рисунок 2.2 – Динаміка власного капіталу комерційних банків України у 2010-2012 роках

Рисунок 2.3 – Динаміка зобов’язань комерційних банків України у 2010-2012 роках

Рисунок 2.4 – Динаміка міжбанківських кредитів та депозитів комерційних банків України у 2010-2012 роках

Таким чином, при аналізі динаміки та структури основних складових ресурсної бази комерційних банків України впродовж 2010-2012 років, можна сказати, що потенційним джерелом нарощення ресурсного потенціалу банків є залучення коштів фізичних осіб та надання міжбанківських депозитів та отримання міжбанківських кредитів, оскільки вони займають найбільшу частку в загальній структурі пасивів. Однак зменшення зобов’язань комерційних банків можна вважати позитивною тенденцією, оскільки це свідчить про зменшення залежності банківської системи від зовнішнього ринку.