77.Зміст цивільно-правового договору

Зміст цивільно-правового договору визначається з урахуванням йогоправової природи, а саме: місця договору у структурі цивільногоправовідношення.

Якщо виходити із правової природи договору як юридичного факту(різновиду правочину), то його зміст повинні становити умови договору.

Якщо ж підтримувати позицію про договір як зобов’язальнеправовідношення, то його зміст становитимуть права та обов’язки сторін.

Разом з тим, у цивілістичній літературі став усталеним погляд про те, щозміст договору становлять його умови.

Ця ж позиція відображена у ст. 628 ЦК України, відповідно до якої змістдоговору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням цієї законодавчої норми усі умови договору за їх значенням прийнято поділяти на:

1) істотні;

2) неістотні.

Істотними в свою чергу вважаються у мови (ч.1 ст. 638 ЦК):

• щодо предмету; - включені до тексту договору за вимогою хоча б однієї із сторін; - в якості істотних передбачені у законі; - не включені до договору, або не передбачені законом в якостіістотних, однак є необхідними для договорів даного виду (умова щодо ціни; щодо строку у попередньому договорі тощо).

Типові умови договору:

1) у випадках, передбачених договором; 2) у разі відсутності посилання у договорі на типові умови можуть бути застосовані як звичаї ділового обороту.

Проблема звичайних та випадкових умов: - звичайні не потребують їх включення до тексту договору; - випадкові набувають правового значення лише у разі влючення у договір.

Згідно зі ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до загальних правил тлумачення правочину, закріплених у ст.213 ЦК.

Таке тлумачення здійснюється з урахування кількох критеріїв: - буквальне значення слів і понять, які вживаються у договорі, а такожзагальноприйняте у цій сфері відносин значення термінів; - порівняння відповідної частини договору зі змістом інших його

частин, усім змістом договору, намірами сторін; - мета договору, зміст попередніх переговорів, усталена практикавідносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінкасторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

78 Припинення зобов’язань …..

   Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов'язку виконувати. Для припинення зобов'язання необхідна наявність певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання.    За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору. Такі підстави передбачаються безпосередньо в законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.    Залежно від підстав припинення зобов'язання можна поділити на дві основні групи:    1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін (виконання, новація, зарахування, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);    2) зобов'язання, які припиняються незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).    Незалежно від підстави припинення зобов'язання повинно бути належним чином оформлено. Якщо боржник отримав в борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов'язаний повернути розписку, а в разі неможливості в свою чергу надати боржнику письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.