14

1. ОПІКИ

Опіки виникають як наслідок ушкодження тканини термічними, фізичними і хімічними агентами.

Термічні опіки виникають при дії на шкіру полум'я, окропу, пари, гарячих металевих предметів. Бувають опіки і від дії сонячних променів, які виникають навесні і влітку на відкритих ділянках тіла (обличчя, шия, плечі). В спекотний час сонячні промені можуть обпалювати тіло навіть через легку тканину (нерідко спостерігаються опіки спини та плечей через тонкий одяг, особливо у світлошкірих дітей).

Залежно від глибини пошкодження розрізняють 4 ступені опіків. При опіку І ступеня відмічається почервоніння, хворобливе набрякання шкіри, місцеве підвищення температури. Через декілька днів на обпеченому місці починається злущування шкіри і настає одужання, хоч на місці опіку деякий час залишається коричнева пляма ( пігментація).

При цьому ступені опіку уражаються поверхневі шари шкіри з кровоносними судинами, котрі розширюються, з них випаровується невелика кількість рідині. За рахунок нього і спостерігається почервоніння та набрякання, і під ними утворюється яскраво-червона рана. При правильно наданій першій допомозі і проведеному лікуванні опік ІІ ступеня загоюється без рубців на 7-Ю день.

Опік III ступеня виникає під дією полум'я, окропу, гарячих предметів (праска). Вся товща ураженої ділянки шкіри відмирає, виникає глибока рана, що загоюється грубим шрамом.

Опік IV ступеня буває при довготривалій дії полум'я, при цьому має місце обвуглення тканин впритул до самих кісток.

Тяжкість і небезпека опіку залежить не тільки від його глибини, а й від площі ураження. Так, наприклад, опік 1/З поверхні тіла дитини при опіках І і II ступенів загрожує її життю, особливо у молодшому віці, а опік III ступеня до 2/3 поверхні тіла завжди смертельний.

Характер першої медичної допомоги потерпілому залежно від ступеня на площі опіку. Якщо опік І ступеня невеликої площі, добрий результат дає термінове зрошення ураженої ділянки шкіри холодною водою протягом 10-15 хвилин. Після цього на опікову поверхню рекомендують покласти пов'язку, змочену спиртом, горілкою, одеколоном, котрі мають не тільки знеболювальну дію, але і дубильну, попереджуючи в деяких випадках появу пухирів. При великій площі опіку І ступеня, особливо у маленьких дітей, потрібно терміново звернутися до лікаря.

Якщо опік II ступеня, то спочатку роблять всі ті заходи, що й при опіку І ступеня. Потім обережно, щоб не пошкодити пухирці, кладуть на опечене місце стерильну пов'язку. Після надання першої допомоги хворого показують лікарю.

При великих опіках ІІ, а також III і IV ступенів дитину потрібно загорнути в чисте, щойно випрасуване простирадло, утеплити, напоїти гарячим чаєм чи кавою і терміново відправити у лікарню. Перед транспортуванням хворого з великим опіком, якщо це можливо, треба дати йому знеболююче.

Хімічні опіки бувають у результаті необережного поводження з кислотами та їдкими лугами. До цієї групи пошкоджень можна віднести опіки стравоходу кислотами та лугами. Під дією хімічних речовин трапляються такі ж зміни, як і під дією високої температури, тобто виникають ураження, характерні для різних ступенів опіків.

Перша допомога при хімічних опіках залежить від того, якою речовиною було викликано ураження. При опіках кислотами уражену поверхню промивають великою кількістю води, а потім слабким розчином питної соди (одна столова ложка на склянку води) або мильною водою. При опіках їдким лугом після промивання опікової поверхні великою кількістю води її промивають слабким розчином лимонної чи оцтової кислоти.

Якщо при термічних опіках обличчя обпеклися повіки, обробіть уражену поверхню зеленкою.

Народна медицина радить спосіб лікування опіку – картоплею. Натерти на тертці свіжий картопля, покласти на ганчірку і прив’язати до хворого місця. Як тільки компрес нагріється, зняти його.

Спосіб лікування чаєм: заварити міцний чорний або зелений чай, остудити заварку до 15 ° С і поливати нею обпалені місця, перебінтовуючи їх. Постійно змочувати бинти заваркою, не даючи їм висихати. Робити так 10-12 днів.

2. Обмороження

Перша допомога при відмороженнях. Відмороження, як і опіки, належать до термічних уражень, але на відміну від опіку, низька температура діє набагато довше. При відмороженнях здебільшого страждають кровоносні судини. Холод викликає в першу чергу різке звуження їх отворів, у зв'язку з чим зменшується надходження крові. У результаті недостатнього кровообігу в тканинах відбуваються різні зміни, які виявляються іноді тільки після відігрівання відмороженої ділянки.

Відмороження бувають декількох ступенів. Відмороження першого ступеня- коли уражені ділянки червоніють і набрякають, з'являється різкий біль і свербіння. Усі ці ознаки зникають через декілька днів.

Друга ступінь відмороження характеризується різко зблідлою шкірою, яка, відігріваючись, набуває червонясто-синього кольору, на ділянці відмороження і навколо неї з'являється набряк і пухирці, наповнені світлою або кров'янистою рідиною. Дитина жаліється на біль у цій ділянці. Протягом 2-3-х тижнів усе нормалізується, але відморожене місце залишається чутливим до холоду.

Відмороження ІІІ та IV ступеня супроводжуються омертвінням шкіри, м'яких тканин. Це буває при довготривалому охолодженні та низьких температурах. При IV ступені трапляється омертвіння не тільки м'яких тканин, а й кісток.

Надання долікарської допомоги полягає перш за все в якнайшвидшому відновленні кровообігу у відмороженій частині тіла. Для цього дитину якнайшвидше потрібно занести в тепле приміщення і чистими руками провести масаж відмороженої частини тіла. Уражені відкриті частини тіла (щоки, ніс) відігрівають розтиранням на морозі, а потім у теплому приміщенні. Не слід розтирати відморожену частину снігом, оскільки при цьому маленькі шматочки льоду ранять шкіру, що створює сприятливі умови для проникнення інфекції. Кінцівку краще за все відігрівати у теплій воді, при чому температуру води слід підвищувати - від кімнатної (18-200С) до температури тіла (370С) протягом 20-30 хв Після відігрівання відморожену ділянку краще протерти спиртом або горілкою і накласти стерильну пов'язку, не порушуючи пухирі, щоб не занести інфекцію. Потім потерпілого потрібно тепло загорнути і терміново транспортувати в лікарню. Відмороження нерідко протікає зі значним переохолодженням організму до 20-250С. Саме тому перша допомога полягає у швидкому зігріванні потерпілого. Його заносять у приміщення і занурюють у ванну, температура води якої 22-250С; постійно підливаючи теплу воду, доводять її температуру до 30-350С. Одночасно роблять масаж і розтирання всього тіла, дають серцеві засоби, гаряче пиття.

3. Кровотечі

Кровотечами називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й органи тіла; це називається крововиливом. Швидка значна втрата крові є дуже небезпечною, оскільки супроводжується зниженням кров'яного тиску, порушенням кровопостачання мозку, серця і всіх інших органів. Тому вона буває причиною загибелі людей, яких ще можна було б врятувати, надавши своєчасно першу допомогу. Розрізняють капілярну, венозну і артеріальну кровотечі. Капілярна кровотеча виникає навіть при незначному пораженні. Оскільки кров по капілярах тече повільно і під невеликим тиском, то капілярні кровотечі не призводять до значної втрати крові і легко зупиняються. Пошкодженні капіляри швидко закриваються тромбом, що утворюється при зсіданні крові. Першою допомогою при капілярних кровотечах є знезараження перекисом водню або йодною настойкою місце поранення і накладання на нього чистої пов'язки. Венозна кровотеча виникає при ушкодженні поверхневих ран. У цьому разі, особливо коли ушкоджені великі вени, зсідання крові не здатне швидко зупинити кровотечу. За короткий час можуть бути значні крововтрати. При венозних кровотечах кров витікає рівномірно і має темний колір. Щоб зупинити венозну кровотечу, досить накласти тиснучу пов'язку. Перед цим рану знезаражують, а для зменшення кровотечі тимчасово притискають пошкоджену судину.

Артеріальна кровотеча особливо небезпечна для життя. Вона буває у вигляді пульсуючого струменя подібно до фонтану. Кров має яскраво-червоний колір. У цьому разі треба діяти негайно. Перш за все вище місця поранення треба швидко притиснути пальцями ушкоджену судину в точках, де прощупується пульс і накласти джут. Щоб не пошкодити нерви і шкіру, його накладають поверх одягу, хустки, або іншої м'якої тканини. Коли джгута немає, можна скористатися ременем або зробити закрутку з будь-якого шнура, тканини. Для цього між тканиною і тілом вставляють міцну палицю і закручують тканину до зупинки кровотечі. Потім палицю прибинтовують до тіла. Джгут залишають на кінцівках не більше як на 1,5-2 години, а в холодну пору року на 1 годину, інакше настане омертвіння тканини. Щоб цього не сталося до джгуту приколюють записку з точним зазначенням часу його накладання. Якщо потерпілого за цей час не можливо доставити до лікарні 1,5-2 год послаблюють джгут на 1-2 хв, якщо кровотеча продовжується, джгут затягують.

4. ВНУТРІШНІ КРОВОТЕЧІ

Внутрішні кровотечі - кровотечі в черевну порожнечу, порожнину грудей, черепа надзвичайно небезпечні. Встановити наявність внутрішньої кровотечі можна тільки за зовнішнім виглядом людини. Вона стає блідою, виступає холодний піт, пульс частішає і слабне. У такому разі треба негайно викликати швидку допомогу. До її прибуття потерпілого кладуть або напівсидять і не рухають з місця. До ймовірного місця кровотечі (живота, грудей, голови) прикладають холодний компрес (мішечок із льодом або снігом, грілку або пляшку з холодною водою). В жодному разі не дають ні їсти, ні пити.

5. РАНИ

Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.

Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.

Вогнепальні рани виникають внаслідок кульового або осколкового поранення. Вони бувають: наскрізні, якщо є вхідні і вихідні ранові отвори; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, якщо куля або осколок, пролітаючи по дотичній пошкоджує шкіру і м'які тканини тіла, але не застряє в них.

Різані і колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають життєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються інфікуванню. Колоті проникаючі рани при невеликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м'якими тканинами тіла. Вкушені рани завжди інфіковані слиною.

Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечніші ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка. Профілактика зараження рани - це якомога швидше накладання на неї асептичної пов'язки для запобігання доступу мікробів.

Рани можуть бути поверхневими або проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани найнебезпечніші.