36. Конституюючі елементи економічних систем та їх історичні форми

Господарський порядок включає всі правила, норми та інституціональні форми, які обслуговують господарську діяльність. Критеріями класифікації різних типів господарського порядку є форми планування й управління, власності, ринку, ціноутворення, підприємництва, організації грошового обігу і фінансів. Кожна з цих організаційних форм, що у сукупності складають господарський порядок, може існувати в різних варіантах. Так, управління економічними процесами може бути централізованим і децентралізованим, а ресурси — перебувати в будь-якій формі власності; обмін товарами може здійснюватись на ринку вільної конкуренції чи на монополізованому тощо. Конкретизована в даній економічній системі сукупність організаційних форм закріплюється в юридичних законах і державних нормативних актах. Сюди ж входять норми, які регулюють підприємницьку діяльність. В цілому все згадане у західній літературі дістало назву господарської конституції. Отже, виділяють такі конституюючі елементи існуючої системи: відносини власності, координаційного і мотиваційного механізмів та ін.

Конституційна регламентація у сфері економічної організації суспільного життя в різних країнах неоднакова за формою і обсягом. У літературі це пов’язують у першу чергу з тим, яку модель економіки використовується в країні: ринкову чи державну (одержавлену). До елементів ринкової економіки відносять: свободу і рівноправність форм власності (приватна і суспільна), вільну господарську ініціативу (однакові правні умови), заборону монополізму, нелояльної конкуренції та захист споживача, створення умов для кооперативних та інших форм об’єднання громадян і юридичних осіб для досягнення господарських і соціальних результатів. При цьому у новітніх конституціях фіксуються положення не просто про ринкову економіку а про, “соціальну ринкову економіку”, “соціальне ринкове господарство, яке спирається на свободу господарської діяльності, приватну власність, а також на діалозі та співробітництві соціальних партнерів”.

Інші формулювання вживаються в країнах тоталітарного соціалізму (наприклад, КНДР, Куба), де застосовується модель одержавленої економіки.В КНДР встановлюєтся державне керівництво економікою. В економіці цієї країни є тільки один уклад господарювання – соціалістичний. Цьому укладові господарства відповідають дві форми власності – державна і кооперативна, яким належать засоби виробництва. Виключною власністю держави, як установлено в конституційних нормах, є природні багатства країни, найважливіші заводи і підприємства, порти, банки, транспорт і засоби зв’язку. Державна власність відіграє провідну роль у розвитку економіки КНДР. Поряд із державною значну роль відводиться кооперативній власності.

В розвинутих країнах не існує нестримної ринкової анархії, їм притаманна регульована у певній мірі державою ринкова економіка. В них містяться положення про можливість аграрної реформи та націоналізації суспільно важливих галузей економіки. А в деяких державах в конституціях включені положення про планування (програмування) економіки, про роль трудящих і профспілок в управлінні економікою: про соціальну справедливість у розподілі суспільного продукту тощо.

Базовим елементом економічної системи суспільства є відносини власності. Ще з часів буржуазно-демократичних революцій суспільством був усвідомлений зв’язок між економікою та свободою особи. Визнання свободи особи передбачає існування певної матеріальної бази, на якій ця свобода базується. Протягом тривалого часу її конституційна регламентація зводилася до закріплення в основних законах права приватної власності. При цьому це право розглядалося як природне право людини. “Власність є правом недоторканим і священним, і ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у випадку встановленої законом явної суспільної необхідності і за умов справедливого і попереднього відшкодування”.

У науковій літературі виділяють такі аспекти регламентації власності в конституціях зарубіжних країн.

А. Закріплення статусу власності без вказівки її форми. 

Б. Можливість відчуження власності у суспільних інтересах. В. Закріплення різного статусу окремих форм власності.

Г. Закріплення об’єктів власності у конституціях 

Конституційне регулювання засад економічної системи сучасного суспільства неодмінно включає питання управління економікою. Насамперед, у конституціях деяких країн установлені принципи державного контролю і державного регулювання економіки.

У соціалістичних же країнах положення про державне керівництво економікою є конституційним принципом. Таке керівництво економікою “згори” має загальний характер: держава жорстко регулює умови виробництва не тільки об’єктів її власності, але ї в кооперативному секторі, активно втручається в діяльність приатних підприємств і навіть у виробничу діяльність громадян в їх особистому підсобному господарстві.

Невід’ємною складовою частиною конституційного регулювання засад економічної системи є норми про роль праці в суспільстві. Водночас до конституцій нерідко вводяться положення про працю як право й обов’язок громадян, про участь трудящих у визначенні умов праці, про заборону експлуатації.

Формою регламентації економічних відносин суспільства є закріплення в конституціях майже усіх країн приписів, які стосуються державного бюджету. Такі норми регулюють порядок прийняття державного бюджету, запровадження загальнодержавних і місцевих податків. як правило, в конституціях закріплюється обов’язок громадян сплачувати податки. До питань фінансової системи відносяться іноді й ті статті конституцій, які стосуються пенсійного забезпечення, державної допомоги по безробіттю та ін.