4. Дерегуляція економічних систем: сутність, форми, прояви

Дерегулювання – скорочення (скасування) державної регламентації підприємницької діяльності. Д. стосується передусім прямого, або адміністративно-правового, регулювання. Державне регулювання ек. – стабільний компонент сучасної соціально орієнтованої ринкової системи, необхідна умова забезпечення процесу відтворення сус. капіталу. Відбувається у двох вимірах: у часі та в просторі. У країнах з розвинутою економікою визначилися галузі (сектори), що перебувають під відносно постійним і особливо жорстким державним контролем. У США вони отримали назву „регульованих” (залізничний, міжміський автомобільний, авіаційний та водний транспорт, виробництво електроенергії, видобуток природного газу, система зв'язку, атомна енергетика). Найбільш яскравими виявами дерегуляції стали „рейганоміка” і „тетчеризм” – ек. політика, яку проводили президент США Р.Рейган і прем'єр-міністр Великобританії М.Тетчер. Сутність її – в послабленні державного контролю за економікою, скороченні державного господарського сектора, звуженні багатьох соціальних програм. Подібні процеси мали місце і в інших країнах Заходу. Відбулося економічне й соціальне Д. Теоретичне підґрунтя Д. — неокласичний напрям ек. теорії, що доводить низьку ефективність і навіть шкідливість державного регулювання соц.-ек. процесів. На початку 90-х у США з'явився новий термін – „ре-регулювання”, що означає зворотний напрям у громадській думці та ек. політиці держави. Прибічники ре-регулювання стверджують, що процес Д. відбувся занадто швидко і тому необхідно відновити певні форми регулювання. В основі Д. – суперечливий характер наслідків державного регулювання ек., циклічна природа господарського розвитку, зміни політичних настроїв у суспільстві.

Є декілька способів трактувати таке явище як дерегуляція:

1) Ліберально-консервативне трактування дерегуляційних процесів характерне для класичної і сучасної неокласичної економічної теорій. Її прибічники (А. Маршалл, Дж. С. Міль, В. Ойкен, В. Петті, М. Портер, А. Сміт, Дж. Хікс, А. Худокормов та ін.) вважають, що дерегуляція тільки позитивно впливає на функціонування економічних систем. Це доволі абстрактний висновок. Різні системи по-різному реагують на дерегуляційні процеси, одні – слабше, інші – сильніше, одні позитивно, інші – негативно, або ж є нейтральними до розвитку регуляційних процесів. Завдання створення та розвитку загальної і спеціальної теорії економічної дерегуляції полягає в тому, щоб виявити, як конкретно та чи інша система і чому, з яких причин реагує на зміну умов дерегуляції. Його представники обґрунтовують це дуже просто. Якщо регуляція є негативним економічним процесом, то будь-яка дерегуляція – це позитивне в економічному аспекті явище. Але не одне з тверджень не є зовсім правильним, а може бути і хибним, адже дерегуляція може по-різному може впливати на ефективність функціонування економічних систем

2) Соціал-демократична концепція розглядає дерегуляційні процеси як такі, що негативно впливають на функціонування економічних систем. Така позиція висвітлена в сучасній соціалістичній (соціал-демократичній) літературі і частково характерна для кейнсіанської школи політичної економії. Представники: Д. Валовий, А. Гранберг, В. Гребенніков, Е. Дж. Долан, Д. Ліндсей, О. Пчелінцев, Й. Шумпетер. Соціал-демократична версія не враховує того, що різні системи по-різному реагують на дерегуляційні процеси, та такого чинника, як функціонально-формаційний цикл (зміна в часі співвідношення між суспільним і приватним секторами економіки).

3) Зваженішою є позиція прихильників центристської (сучасної) концеп-

ції (Р. Барр, С. Брю, К. Макконнелл, Р. Піндайк, П. Самуельсон, С. Фішер, Р. Шмалензі та ін.), які трактують дерегуляцію як таку, що впливає на економічну діяльність позитивно і негативно. Така оцінка соціально-економічних наслідків дерегуляції характерна для сучасної (кейнсіанської) версії економічної теорії. За умов дерегуляції економічних систем, як стверджують прихильники центристської версії політичної економії, насамперед, знижується рівень так званих регуляційних витрат. Майже загальновизнаним є погляд, що регуляційні витрати (зокрема, на утримання апарату державної регуляції) негативно впливають на загальний обсяг національного виробництва, їх розглядають як виток із загальних економічних витрат на виробництво і реалізацію продукції, а тому зменшують обсяги як виробництва, так і сукупної ринкової пропозиції. Дерегуляція економічних систем автоматично призводить до дерегуляційної економії або дерегуляційних вливань у національну економічну систему, які в зворотному напрямі впливають на обсяги сукупного виробництваі сукупної пропозиції.

4) Представники марксистської (пролетарської) версії економічної теорії

(С. Мочерний, Ш. Хошимура, В. Черковець та ін.) негативно оцінюють дерегуляційні процеси, а національну економічну систему розвиненого типу гіпотетично (а в країнах колишнього так званого реального соціалізму – і практично) розглядають як односекторну, тобто як таку, що має лише один суспільний сектор без будь-яких елементів приватного. Суспільний сектор, згідно з марксистською схемою розвитку економіки, є двоїстим, в ньому можна умовно виокремити власне суспільний сектор, в якому виготовляються суспільні і квазісуспільні блага. Він ідентичний тому суспільному сектору, що формується і розвивається в сучасних змішаних економічних системах найрозвиненіших в економічному аспекті країн світу, і так званий державний сектор, в якому виготовляються і реалізуються, а також споживаються несуспільні блага, тобто ті блага, які в змішаних економічних системах західного типу виготовляються, реалізуються та споживаються в приватному секторі економіки. На думку представників марксистської політичної економії, така односекторна економіка уникає всіх негативних ефектів ринкової саморегуляції і є найефективнішою. А тому дерегуляція такої економіки може призвести лише до негативних економічних наслідків, така економіка повинна бути тотально регульованою. Так думка може бути правильною, якщо йдеться про тотально соціалізаційну економіку.