33.Структурні форми устрою та їх прояви в господарській практиці.

Державний устрій — це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв‘язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.

За державним устроєм всі держави поділяють на прості і складні.

Проста унітарна держава — це така держава, складові частини якої не мають власного суверенітету і не можуть бути суб'єктами політичних міжнародних відносин. До таких держав відносяться. України, Іспанія, Італія, Португалія.

Складні держави — це такі держави, які об'єднались (утворились) з окремих державних утворень, що мали всі ознаки держави, в тому числі і суверенітет, але певну частину своїх суверенних прав, як правило, добровільно передали вищим центральним органам союзної держави. До складних держав належать федерація, конфедерація і імперія.

Федерація — це постійний союз окремих суверенних держав, які утворили єдину державу на добровільній основі і передали певну частину свого суверенітету (прав) центральним федеральним органам.

Конфедерація — це такий союз держав, які добровільно об'єднались для досягнення певних спільних цілей в політичній, економічній і військових сферах. Суб'єкти конфедерації зберігають усі свої суверенні права держави.

На основі територіального устрою формуються економічна структура держави, розвиток зв’язків між суб’єктами господарської діяльності, системи розселення, соціальної інфраструктури, а також системи багатьох громадських організацій. Таким чином, зміна територіального устрою викличе необхідність змін у всіх інших системах держави.

Територіальний устрій на сучасному етапі став вагомим чинником територіальної організації соціально-економічного простору держави. Тому діючий за командно-адміністративної системи принцип відповідності систем територіального устрою та економічного районування вимагає критичного перегляду, оскільки в умовах надзвичайно динамічного економічного розвитку, який значною мірою залежить від змін світової економічної кон’юнктури. Змінилася суть принципу економічної доцільності, який полягає не в тому, щоб провести межі адміністративно-територіальних утворень відповідно до сформованих ареалів і центрів господарської діяльності, а в тому, щоб об’єднати певні території в одне адміністративно-територіальне (управлінське) утворення, створити в його межах максимально сприятливе соціально-економічне середовище.

Система територіального устрою держави характеризується певною стійкістю, що забезпечується насамперед структурними взаємозв’язками. Ця властивість означає збереження стійкості системи територіального устрою в умовах диференційованого впливу на окремі її складові. Стійкість системи територіального устрою є базовою складовою стійкості державної влади. Водночас стійкість передбачає певну протидію, несприйнятливість тих чи інших заходів адміністративно-територіальної реформи.

Практична реалізація економічних реформ вимагає врахування властивості територіального устрою, яку дослідники називають “обмеженість ефекту реформування”. Ця властивість виходить з того, що а) територіальний устрій держави – це відносно консервативна система державного устрою з дуже обмеженою кількістю параметрів, які можуть бути революційно змінені; б) реформа територіального устрою за своєю суттю є комплексним впливом на систему державного устрою в цілому; в) у рамках цього впливу зміни в територіальному устрої держави як такому можуть відігравати не першочергову роль, а лише слугувати приводом або каталізатором змін, на які власне і були спрямовані перетворення; г) у процесі перетворення територіального устрою необхідно долати опір усієї цільової системи публічних інститутів внутрідержавних відносин.

34. Ек система як спосіб вирва ек благ (+ див пит. 35)

Економічна система має складну організацію, є упорядкованою цілісністю. Економічна система охоплює мережу виробничих відносин, процес функціонування продуктивних сил, визначає механізми координації і мотивації господарської діяльності людей за конкретного економічного устрою, економічної конституції суспільства.

Економічна система – субординована сукупність виробничих відносин, їх організаційних форм та інституцій, у межах яких відбувається господарська діяльність людей через механізми її координації і регулювання.

Виробничі відносини є відносини, що виникають між економічними суб’єктами у процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. У єдності з продуктивними силами вони утворюють суспільний спосіб виробництва благ, змістом якого є продуктивні сили, а суспільною формою – виробничі відносини. У цій єдності рухомішими та визначальнішими є продуктивні сили. Саме імпульси, що виникають внаслідок змін у продуктивних силах, передаються через техніко-економічні зв’язки до виробничих відносин, які є більш консервативними і не такими рухливими. Зміни у змісті способу виробництва обумовлюють зміни його суспільної форми, тому певним продуктивним силам відповідають і певні виробничі відносини.

Економічна система — це форма організації економіки, господарський механізм, задача якого полягає в тому, щоб знаходити шляхи і методи ефективного використання обмежених (рідких) виробничих ресурсів.

Причиною існування економічної системи є так називаний універсальний закон відносної обмеженості (рідкості) ресурсів. Універсальність, тобто загальність, цього закону полягає в тому, що він діє у всіх формаціях і буде діяти завжди, як би ні був великий прогрес виробництва.

В основі чинності закону рідкості лежать дві обставини:

1) постійний ріст людських потреб (ненаситність і ріст людських бажань),

2) обмеженість матеріальних благ і послуг, необхідних для їхнього задоволення.

Жодна економічна система ніколи не може вирішити проблему рідкості остаточно. Економічна система містить у собі все різноманіття шляхів, якими люди вирішують задачі використання ресурсів для задоволення своїх потреб.

Кожне суспільство має вирішити три фундаментальні проблеми: що виробляти (які товари і послуги та в якій кількості)?; як виробляти (за допомогою яких обмежених ресурсів і технологічних засобів)?; для кого виробляти ці товари (хто їх споживатиме)?

Кожне з питань економіки є надзвичайно складним з огляду на випуск сотень тисяч видів прод-ції і різні способи її вир-ва. Два 1их із них стосуються безпосередньо сфери вир-ва. Але навіть якщо вони будуть вирішені, завжди існуватиме надзвичайно важлива проблема розподілу вироблених благ. У сучас світі товари і послуги мають грош вираз їх вартості. Це означає, що люди з високими грош доходами споживатимуть більше. У цій площині закорінена проблема розподілу створеного сукупного доходу.

Для вирішення проблем, породжених обмеженістю ресурсів, необхідністю вибору найефективніших шляхів їх використання, люди, суспільство організовують у певний спосіб госп життя і створюють відповідні ек системи.