1. Механізми координації господарського життя суспільства
Для того, щоб здійснювати свій вибір за обмежених ресурсів, господ суб’єкти повинні володіти необхідною інформацією про те, що як і для кого виробляти. Ек. теорія розрізняє два основні способи координації госп діял-ті: 1)спонтанний (стихійний); 2)ієрархічний.
1) У спонтанних порядках інформація, яка необхідна виробникам і споживачам, передається шляхом цінових сигналів. Саме зниження чи зростання цін на виробничі ресурси, економічні блага підказують господарським агентам (суб'єктам), в якому напрямі діяти, тобто що, як і для кого виробляти. Спонтанний економічний порядок виник природним шляхом у ході розвитку ринкових відносин. Таким чином, ринок це і є спонтанний порядок.
2) Але існує й інший спосіб передаці інформації про те, що, як і для кого виробляти. Це -система наказів, завдань і доручень, яка йде згори (від «центру») до безпосереднього виконавця (суверена чи централізованих планових органів) Таку систему називають ієрархією. Прикладом ієрархічного порядку інформації може бути первісна община, де вождь племені вирішував, кому, як і чим займатися. Ієрархія — це адміністративно-командна, або централі-зовано-планова, система у колишньому СРСР, де держава в особі Держплану Союзовича та вищих партійних органів, віддавала «накази» у формі державних народногосподарських планів, що саме виробляти, для кого і скільки, а також розподіляла ресурси, закріплювала постачальників до споживачів тощо. До речі, у формі ієрархії здійснює свою діяльність на мікрорівні і фірма, де керівник віддає розпорядження своїм підлеглим. За своєю суттю ієрархія на макрорівні ґрунтується не на цінових сигналах, а на владі, персоніфікованій в особі центрального державного органу. У сучасному реальному житті спостерігається співіснування, часто органістичне, стихійних порядків та ієрархій.
2. Механізми державного регулювання економічних систем
Державним регулюванням охоплюється практично вся економіка, по-
чинаючи з регулювання суспільного і квазісуспільного секторів і закінчуючи
регулюванням квазіприватного і приватного.
На підставі цього можна виокремити такі типи державного регулювання:
Із виокремлених чотирьох типів державного регулювання перші два є
абсолютно необхідними для будь-якої економіки, без них розвиток суспіль-
ного і квазісуспільного секторів буде або абсолютно неможливим, або майже
неможливим, а інших два – вкрай необхідні для реалізації завдань оптималь-
ного (суспільно необхідного) розподілу ресурсів у національній економічній
системі. Квазіприватний сектор без державного втручання в його діяльність
залишиться недостатньо розвиненим, а приватний буде надмірно розвине-
ним. За таких економічних умов економіка буде посилено капіталізовувати-
ся, а не соціалізовуватися, крім того, її економічна ефективність буде не-
ухильно знижуватися, а не зростатиме.
3. Механізм регулювання системних трансформацій економіки і суспільства перехідного типу
В постсоціалістичних країнах трансформаційні процеси посилюють роль теорії, яка потрібна для того, щоб відобразити перетворення в сус. Теорія полегшує пошук варіантів розвитку суспільства. Сформувалася теорія трансформаційних процесів у рамках нової дисциплінарної галузі знань – транзитології. Транзитологія – це наука про перехідні форми і процеси суспільного розвитку, що перебувають у процесі динамічних змін, перетворень еволюційного або революційного характеру. Методологічне підґрунтя транзитології утворюють: 1)діалектика; 2)формаційний підхід; 3)загально цивілізаційний підхід; 4)концепція загальнолюдського прогресу; 5)теорія циклічного розвитку людства. Об’єкт дослідження ек. транзитології: 1)перехідна ек.; 2)ек. трансформації. Поняття трансформації ек. систем, як перехід від одного типу організації господарського життя сус. до іншого, як зміна форм ек. системи відповідно до модернізації або радикального перетворення елементів, що її утворюють. Розрізняють внутрішньо системну трансформацію та міжсистемну. У процесі трансформації ек. систем постсоціалістичних країн об’єктивно існують три технологічні тенденції ринкових перетворень: 1)поступовий занепад та відмирання економіки радянського типу; 2)ґенеза відносин сучасної посткласичної ринкової економіки; 3)соціалізація, зростання ролі суспільних цінностей та інституцій. Для постсоціалістичних країн питання про стратегію трансформації їх ек. систем на поч. 90-тих зводилось до вибору одного з двох можливих підходів: 1)шокової терапії – проведення радикальних реформ у найкоротші терміни; 2)градуалізм – поступовий, поетапний перехід до ринку.
Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:
— реформування відносин власності;
— роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів);
— приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);
— демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);
— лібералізація, яка набуває двох форм — 1)внутрішньоекономічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) 2)зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв'язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).
— макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);
— формування ринкової інфраструктури;
— соціальний захист найвразливіших верств населення.
Концепції трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову:
— інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики;
— ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політики "шокової терапії".
Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки (градуалізму):
1. Процес економічної трансформації трактується як поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного середовища і впливають на зміну параметрів виробництва, споживання, інвестицій.
2. Реформування економіки передбачає:
— встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору;
— поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;
— лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними;
— формування двосекторної моделі економіки, де превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а державні й ті, що контролюються державою, — у виробництві інвестиційних товарів;
— спад виробництва, зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної структури, а політикою лібералізації;
— гіперінфляція як наслідок лібералізації;
— глибоке розшарування за доходами різних верств населення
Головні риси концепції радикальних змін, або політики "шокової терапії":
1. Процес економічної трансформації передбачає швидкий перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової економіки.
2. Реформування економіки передбачає:
— проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів:
+ моментальну лібералізацію цін;
+ максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;
+ ліквідацію переважної більшості субсидій;
- запровадження повної фінансової самостійності підприємств тощо;
- здійснення протягом 10—15 років фундаментальних перетворень в економіці.
Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки