31. Основні заходи покращення умов праці

Основними факторами успіху у вирішенні проблем покращення праці на підприємствах є:

1. Розробка ефективної кадрової політики.

2. Постійне удосконалювання кадрової роботи на підприємстві.

3. Турбота керівництва про підвищення рівня кваліфікації своїх співробітників.

4. Поєднання ефективного навчання персоналу, підвищення кваліфікації і мотивації для розвитку здібностей працівників.

5. Чітка система управління коштами, виділеними на навчання і підвищення кваліфікації, облаштування робочого місця, виплату заробітної плати.

6. Усвідомлення значення людського чинника як елементу конкурентоздатності підприємства.

7. Формування позитивного морально-психологічного клімату в колективі, який забезпечить найповніше використання потенціалу працівників.

8. Створення на підприємстві умов для зменшення числа звільнених.

9. Продумана соціальна політика, в якій важливу роль відіграє матеріальне стимулювання персоналу, програми щодо покращення умов праці, відпочинку, пільгове харчування.

10. Здійснення комплексу заходів зі створення високопродуктивних виробничих колективів.

11. Координація і контроль виконання намічених кадрових заходів. Слід зазначити, що в практиці вітчизняних підприємств варто використовувати таку багатоваріантність заходів щодо підвищення ефективності кадрового менеджменту та подолання проблем, пов’язаних з побудовою системи кадрового менеджменту на підприємстві. Подальші наукові розробки, апробація цих пропозицій дадуть змогу визначити пріоритетність впровадження окремих підходів[8, c. 112-114].

32. Виробнича санітарія. Робоча зона, постійне робоче місце

Виробнича санітарія – система організаційних, технічних і санітарно-гігієнічних заходів і засобів, що запобігають впливу на працюючих шкідливих виробничих факторів. Призначенням санітарних норм (СН) є створення на робочих місцях сприятливої для працюючої людини санітарно-гігієнічної обстановки. Спираючись при аналізі умов праці на існуючі СН, здійснюється нормування часу на тривалість робочої зміни й робочого стажу, відпочинок, визначається необхідність виділення лікувально-профілактичного харчування і т. п.

Робоча зона - простір висотою до 2 м над рівнем підлоги або майданчика, на якому знаходиться місце постійного або тимчасового перебування працівника.

Постійне робоче місце - місце, на якому працівник, знаходиться більшу частину (понад 50 % або більше 2 годин безперервно) свого робочого часу. Якщо при цьому робота виконується в різних пунктах робочої зони, постійним місцем вважається уся робоча зона.

33. Метеорологічні параметри та їх вплив на організм людини

Мікроклімат ) – це особливості клімату, властиві закритим приміщенням, незначним ділянкам земної поверхні (ліс, долина, галявина і т. ін.).

Чинниками мікроклімату є поєднання температури, вологості і швидкості руху повітря.

В умовах виробництва переважають окремі елементи мікроклімату: висока або низька температура чи вологість повітря, швидкий або повільний його рух, інтенсивна інфрачервона радіація, або різноманітне їх поєднання .

Температура повітря є одним з провідних чинників, що визначають мікроклімат виробничого середовища.

Людина має здатність регулювати життєві процеси та фізіологічні функції навіть за значних коливаннях температури повітря.

Стан повітряного середовища має великий вплив на життєдіяльність організму людини, її трудову діяльність, є важливою характеристикою санітарно-гігієнічних умов праці.

Всі життєві процеси в організмі людини супроводжуються утворенням теплоти. Оскільки лю­дина постійно знаходиться в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем, то необхід­ною умовою життєдіяльності людини є збереження температури тіла. Порушення теплообміну призводить до порушення терморегуляції.

Терморегуляція – фізіологічний процес, який знаходиться під контролем центральної нервової системи (ЦНС) та забезпечує однакову кількість тепла, що виробляється організмом людини за одиницю часу і що відводиться за цей час в навколишнє середовище, а також зберігає температуру тіла 36,6 °С незалежно від зовнішніх умов і важкості виконання роботи.

Загальна віддача тепла організмом людини визначається за формулою:

Q_заг =Q_к+Q_випр+Q_вип+Q_н, (1.1)

де Q_k – віддача тепла в навколишнє середовище шляхом конвекції;

Q_випр – віддача тепла шляхом випромінювання (теплова радіація);

Q_вип – віддача тепла шляхом випаровування вологи з поверхні шкіри;

Q_н – тепло, яке витрачається на нагрів повітря, що вдихає людина.

Показниками, які характеризують мікроклі­мат, є:

– температура повітря, ºС;

– відносна вологість повітря, %;

– швидкість руху повітря, м/c;

– інтенсивність теплового випромінювання, Вт/м².

Дійсно, кількість виділеного тепла шляхом конвекції в основному залежить від швидкості ру­ху повітря; випаровування вологи з поверхні шкіри – від відносної вологості і швидкості повітря; випромінювання – від температури поверхонь, що оточують робоче місце.

Таким чином, змінюючи параметри мікроклімату на робочих місцях, можна безпосередньо впливати на самопочуття людини та її продуктивність праці. Підвищення температури повітря ро­бочої зони в співвідношенні з великою вологістю призводить до швидкої перевтоми, роз­слаблення організму. Зменшення вологості повітря викликає неприємне відчуття сухості слизової оболонки та верхніх дихальних шляхів. Рух повітря призводить до покращення самопочуття у га­рячому приміщенні, але є неприємним фактором при понижених температурах. Найбільш непри­ємний вплив викликає дія низької температури, високої вологості повітря та його великої рухомості. Це явище пояснюється тим, що вологе повітря краще проводить тепло, а його рухливість збільшує те­пловіддачу конвекцією.

Значні відхилення параметрів мікроклімату робочої зони від оптимальних можуть бути при­чиною ряду фізіологічних порушень в організмі працюючого і, навіть, призвести до професійних захворювань.

Стійкість температури тіла (36,6  С) зберігається у тих випадках, коли кількість тепла, що утворюється в організмі й надходить до нього ззовні, відповідає кількості тепла, що віддається людиною у навколишнє середовище.

Суб’єктивні тепло-відчуття людини підтримуються шляхом зрівноваження процесів хімічної та фізичної терморегуляції.

Хімічна терморегуляція – це здатність організму змінювати інтенсивність обмінних процесів при вживанні їжі, підвищеному обміні речовин і надходженні теплоти ззовні за рахунок променевої енергії сонця, нагрітих предметів і т. ін. Фізична терморегуляція допомагає людині зберігати постійну температуру за рахунок конвекції, радіації та випаровування поту.

Здатність організму зберігати рівновагу при температурних перепадах має свою межу і визначає стан теплового балансу.

Тепловий баланс – це кількісне співвідношення виробленої організмом теплоти завдяки хімічній терморегуляції і загубленої теплоти внаслідок фізичної терморегуляції.

Тепловий баланс організму може бути позитивним (перегрівання), від’ємним (переохолодження) і нульовим, якщо надходження і витрата тепла збалансовані і воно не накопичується.

Одна і таж температура повітря відчувається людиною по різному залежно від ступеня його вологості.

Інтенсивна віддача тепла організмом залежить від відносної вологості повітря.

Отже, залежно від температурного режиму рух повітряних мас має свої позитивні та від’ємні сторони. Велика рухомість повітря за низьких температур викликає неприємне відчуття холоду. Недостатня рухомість повітря за високої температури створює важке відчуття жари (спеки).