88. Розвиток основних філософських течій у 2 пол. Хх ст..

У другій половині XX століття розвився структуралізм, методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу,літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мішель Фуко. Прагматизм — доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значенняідей, суджень, гіпотез, теорій і систем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб. Вільям Джеймс, Фердинанд Шіллер та Джон Дьюї Тейярдизм — напрям філософії, який пропонує поєднати наукову ідею еволюції з елементами модернізованої християнської містики; концепція тейярдизму – складна суміш наукових прогнозів, утопізму, абстрактного гуманізму, містицизму й традиційного теїзму.^[1]

Засновником тейярдизму є П'єр Тейяр де Шарден (*1 травня 1881 — †10 квітня 1955) — французький теолог і філософ, священик-єзуїт, один засновників теорії ноосфери.Мета Тейяра де Шардена: створити феноменологію - комплексну науку, яка сполучала б в собі досягнення наук і теологічну філософію і пояснювала б основи Всесвіту.Найважливіший принцип філософії Тейяра де Шардена - еволюціонізм згідно з яким усьому у світі (живій, неживій природі) була властива еволюція.По своїй спрямованості тейярдизм був реформаторською течією в теологічній філософії, багато в чому спирався на досягнення природних наук, критикував багато догм католицизму. Постмодерні́зм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.  Жаку Дерріді, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко

№ 89 Література і мистецтво у 2 пол. ХХ ст..

Після війни образотворче мистецтво розвивалось у двох напрямках.

Прихильники реалізму продовжували вважати, що завдання мистецтва — у створенні таких образів, які б легко впізнавались людиною, були для неї доступними і зрозумілими. Вони почали шукати нові засоби впливу на внутрішній світ людини.

Водночас зріс загальний інтерес до напрямку, який здобув назву "абстракціонізм". Якщо в реалізмі у центрі твору були людина, предмети, що її оточують, і природа, то в абстракціонізмі митець прагне висловити свої почуття, думки, поривання через образи, що їх неможливо зустріти в реальному світі.

Піднесення після війни демократичного руху сприяло виникненню різновиду критичного реалізму — неореалізму. Його засновниками стали італійські кінорежисери Р. Росселіні, Д. де Сантіс, Л. Вісконті, М. Антоніоні. Неореалізм поставив за мету показати "розгримоване життя", розгорнувши перед глядачами панораму життя трущоб, озлоблених злиднями людей, боротьбу за соціальну справедливість. Митці не приховували свого прихильного ставлення до героїв, утверджували ідеали доброти та людяності. Особливістю їхнього методу була точна передача деталей, залучення непрофесійних акторів, використання народної мови і місцевих діалектів. Це зближувало художнє кіно з документальним.

Принципи неореалізму мали значний вплив на світовий кінематограф: його творчі засади використано у кінострічках Стенлі Крамера (США), Акіро Куросави (Японія), Анджея Вайди (Польща), Олексія Германа (СРСР).

Неореалізм проник в образотворче мистецтво (Р. Гуттузо, А. Фужерон, Е. Вайєт) і в літературу (Е. де Філіппо, М. Міллер, Д. Олдрідж).

Розвиток літератури

Останній створив немало скульптурних композицій, передаючи почуття і силу духу в'язнів концтаборів. Бурхливі події XX ст. дали багатьом письменникам привід до історичних паралелей. Насильству в історії, ролі видатної особи та народу, долі творчої інтелігенції у переломні епохи присвячено твори Ліона Фейхтвангера (1884-1958) "Лисиці у винограднику", "Мудрість дивака", "Гойя". Латиноамериканський роман яскраво представлений творами Ж. Амаду (Бразилія), М. Асуела (Мексика), Г. Маркеса (Колумбія). Творчо опрацювавши досягнення світової літератури, вони розповіли про трагічну долю корінного населення, засилля монополій, зловживання диктаторських режимів, боротьбу селян за землю. Латиноамериканська проза вирізняється епічним характером розповіді. У центрі уваги найчастіше не особа, а колектив — село, місто, народ. Самостійним персонажем нерідко є природа.

У 50-х роках в літературі з'явилися "розгнівані молоді люди" — англійські письменники К. Еміс, Д. Вейт, Д. Осборн та ін. їхні твори вирізнялись антифашистською спрямованістю, переживанням за долю молоді, презирством до респектабельності й фальші. Вони відстоювали свободу особи та її право на самовираження. "Розгнівані" та американські "бітники" — ідейні попередники рок-руху.

Реалізм став важливим знаряддям у розкритті злободенних проблем сучасності. Так, у творчості американського художника та письменника Рокуелла Кента (1882-1971), в романі Д .Олдріджа "Мисливець" показано нерозривний зв'язок людини з природою, загибель якої веде до виродження особи й суспільства загалом.

№90 Архітектура і скульптура у 2 пол. ХХ ст..

В архітектурі завжди поєднуються два елементи — суто мистецький і прагматичний. Будівлі покликані прикрашати міста і села, задовольняти матеріальні потреби людей. Крім того, архітектура може використовуватись і для досягнення якихось ідеологічних цілей. Так, після перемоги над Німеччиною радянське керівництво увіковічнило цю подію в архітектурі. Наприкінці 40-х — у 50-х роках в Москві було зведено помпезні тріумфальні висотні будинки. Найвідоміший з них —Московський університет. За прикладом СРСР парадні будівлі споруджувались і в інших соціалістичних країнах. їхні фасади були перенасичені прикрасами, через що створювалось враження відсутності в їхніх авторів хорошого смаку.

Тим часом європейські зодчі пішли шляхом розвитку т. зв. "нової архітектури". Для неї характерні раціональність, чіткість форм і ліній, застосування нових технічних конструкцій і матеріалів — бетону, металу, скла. Проте недоліками "нової архітектури" були універсальність, однотипність, схожість будинків. Проти такої тенденції виступили представники національних архітектурних шкіл.

Спроби поєднати кращі світові надбання з національними особливостями яскраво проявились у творчості видатного бразильського архітектора Оскара Німейєра.

Французькі архітектори здійснили сміливі проекти, що поєднали споруди минулих часів з сучасними архітектурними можливостями.

Нинішня індустрія дає змогу архітекторам здійснювати найсміливіші фантазії. У спорудах поєднуються прямі і гнуті лінії, конструкції надзвичайної форми. З'являються будівлі у вигляді трапецій, кулеподібні та інші.

На першому етапі розвитку "нової архітектури" майже все підпорядковувалося зовнішній формі—людина нерідко "розчинялась" у гігантських приміщеннях. Поступово архітектори почали долати цей недолік, прагнучи поставити архітектуру в залежність від людського чинника. Втім, деякі архітектори сприйняли це як заклик відійти від традиційних форм. Зводяться будинки, вигляд яких не відповідає вимогам житлових приміщень.

Сьогодні архітектори продовжують шукати досконаліші форми, які б гармоніювали з природою.

Закінчення "холодної війни" та оздоровлення міжнародного життя позитивно вплинули на духовне життя суспільства. Світ, нарешті, прийшов до розуміння пріоритету загальнолюдських цінностей. Відкрились перспективи культурного співробітництва.

Демократичні революції у країнах з тоталітарними та авторитарними режимами дали поштовх небувалому розвитку культури. Почали розвиватися нові мистецькі школи і напрямки.

Одночасно в сучасній культурі простежується тривожна тенденція — національні культури без державної підтримки не витримують конкуренції з масовою культурою.