76. Франція у 1980-х – першій пол 1990-х рр. Ф. Міттеран. Сучасна Фр. Ж. Шерак.

Складними на фоні внутрішніх труднощів були вибори 1981 р. Другий тур приніс перемогу представникові лівих, соціалістові Ф.Міттерану, якого підтримали комуністи. Лівий блок переміг і на парламентських виборах. До новоствореного уряду П'єра Моруа, крім соціалістів, уперше після 1947 р. ввійшли чотири комуністи, які енергійно пропагували демократизацію управління підприємствами, розвиток ініціативи трудящих, плановість економіки тощо. у 1982 р. скорочено до 39 годин робочий тиждень. На 10 % підвищено зарплату, на 20—25 % — пенсії та сімейні доплати. Після тривалої боротьби в парламенті було прийнято законопроект про націоналізацію 18 банків, двох фінансових та п'яти промислових компаній, внаслідок чого частка державного сектора зросла з 18 до 32 %. Парламент ухвалив також закон про децентралізацію, який значно розширив функції органів місцевого самоврядування, та закон про статус іноземних робітників. Однак здійснені заходи у сфері соціальної політики не узгоджувалися з ситуацією в економіці. Реалії життя та об'єктивні закони не забарилися зреагувати на волюнтаристські дії лівих. Як наслідок, почалася втеча капіталу за кордон. У липні 1984 р. новий уряд сформував Лоран Фабіус. Його програма, спрямована на зниження темпів інфляції і ліквідацію дефіцитів зовнішньої торгівлі та платіжних розрахунків, успіху не мала. У 1986 р. на виборах до Національних зборів перемогу здобув право центристський блок — ОПР, СФД і ряд дрібних партій. Уряд очолив лідер ОПР Ж. Ширак. Його економічна програма в 1986—1987 pp. зводилася до чотирьох пунктів: відміна контролю за цінами як найважливіший спосіб боротьби з інфляцією; покращення зовнішньоекономічного становища через "усунення структурних хиб зовнішньої торгівлі", тобто збільшення в експорті виробів обробної промисловості; підвищення динамізму приватного сектора, що означало широку реприватизацію націоналізованих підприємств; "покращення умов функціонування ринку праці", що давало підприємцям право звільняти працівників з "економічних причин", інакше кажучи, виходячи з доцільності потреби в робочій силі. Заходи уряду Ширака виявилися досить ефективними. Уже в 1986 р. ситуація в економіці почала вирівнюватися.

Значні зміни відбулися у зовнішній політиці Франції. Франція Міттерана зблизилася з НАТО, У 1988 р. на президентських виборах знову переміг Франсуа Міттеран.

У 1995 році мер Парижа знову виставив кандидатуру на президентських виборах. Цього разу йому протистояв соціаліст Ліонель Жоспен, якого Ширак, ненабагато поступившись йому в першому турі, обійшов у другому. При Ширака термін президентських повноважень у Франції був скорочений з 7 до 5 років. При Ширака Франція повернулася до політики голлізму, певним чином дистанціювалася від США і провела демонстративні ядерні випробування в Тихому океані на атолі Муруроа. У внутрішній політиці традиційний правий лібералізм (низька податкова ставка, відсутність контролю цін) поєднувався при ньому з певним урахуванням досвіду дирижизму (державного втручання) та соціальної політики; непослідовності економічної політики та невиконанні передвиборчих обіцянок. П'ятиріччя 1997-2002 рр.. ознаменоване новим політичним «співіснуванням» Ширака, уже як президента, з Жоспеном, який очолив уряд.

У 2002 році Ширак був переобраний на другий президентський термін.

Соціальна стабільність у суспільстві середини 2000-х рр.. залишала бажати кращого: 2005 рік був ознаменований заворушеннями в передмістях Парижа, 2006 рік - виступами молоді проти закону про контракт першого найму. Власним фаворитом президента був його останній прем'єр дипломат Домінік де Вільпен, проте реальна кон'юнктура серед французьких правих привела до того, що 11 березня 2007 Ширак публічно підтримав кандидатуру Ніколя Саркозі, міністра внутрішніх справ .