29. Антитлоталітарні демократ революції 1989-1990рр, їх наслідки.

На середину 80-х років соціалізм у Східній Європі себе повністю вичерпав і рано чи пізно був приречений на загибель. Перелом настав 1989 р. Швидкоплинні революційні процеси охопили майже всі соціалістичні країни Східної Європи: НДР (жовтень — листопад), Болгарію і Чехословаччину (листопад), Румунію (грудень). Ще раніше, влітку 1989 p., почався рішучий демонтаж тоталітарної системи в Польщі, до якого з початку жовтня приєдналася також Угорщина. 1989 р. увійде в історію людства, як переломний у відході від більшовицького комуністичного експерименту, в доцільності і правильності якого засумнівалося навіть радянське керівництво на чолі з М. Горбачовим. З горбачовською перебудовою сам Радянський Союз почав поступово відходити від тоталітарної системи.

горбачовські спроби реформувати соціалізм у Радянському Союзі, виявити у ньому якусь потенцію нових імпульсів розвитку завершилися провалом. Задум здійснити не вдалося. На відміну від радянських лідерів, тверезо мислячі політики з партійно-державного істеблішменту країн ЦПСЄ це зрозуміли. Соціалізм виявився неправедною справою, загальна криза капіталізму — надуманою тезою, а країни "третього світу", що обрали соціалізм, опинилися в жалюгідному стані.

Суперечки навколо проблеми анти тоталітарних демократичних революцій та краху комунізму не вщухають і досі. Сплеск антикомунізму — розплата за минуле, монополізм, переслідування інакомислячих.

У більшості країн ЦПСЄ антитоталітарні демократичні революції відбувалися мирно. Основною причиною такого розвитку подій було те, що тоталітаризм втратив будь-яку підтримку в суспільстві (за винятком, звичайно, номенклатури, хоча й вона, між іншим, неоднозначно сприймала події, її реформаторське крило розуміло необхідність кардинальних перетворень). Робітничий клас, який постійно і повсюдно проголошувався гегемоном соціалістичного будівництва, найсвідомішим класом, котрий безпомилково вказує шлях у "світле майбутнє", став ударною силою антитоталітарних революцій, довівши тим самим, що він не хоче бути камуфляжним прикриттям панування партійно-державної номенклатури. Крім того, чим більшу історичну практику демократії мав той чи інший народ, тим делікатніше, без соціальних ексцесів відбувалася анти тоталітарна революція. Так було в Чехословаччині, НДР. У ході наростання боротьби там швидко появилися численні демократичні організації, які спрямовували суспільний протест у мирне русло. І навпаки, там, де практика демократії була відсутня, а перехід до комунізму стався як перехід від однієї форми тоталітаризму до іншої, там боротьба набувала кривавого характеру (Румунія).

Специфічні причини обумовили також моделі антитоталітарної революції. "Оксамитові" революції в Чехословаччині, НДР, Болгарії усунули від керівництва партійно-державну номенклатуру. Інтелігенція, значною мірою дисидентська, що керувалася завданнями зламу тоталітарної системи, здобула всебічну підтримку широкого загалу. В Румунії перемога над тоталітаризмом була здобута в результаті всенародного повстання проти диктатури Чаушеску та його клану. Механізм антитоталітарної революції в Польщі був запущений знизу масовим рухом багатомільйонної "Солідарності". Демократичні революційні перетворення в Угорщині, що поступово визрівали вже в "еру Кадара", розпочалися зверху реформаторським крилом УСРП.