- •1. Причини, характер, періодизація Другої світової війни
- •2. Початок 2 св. Напад Німеччини на Польщу.
- •3. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції.
- •4. «Дивна війна» та її наслідки.
- •5. Напад Японії на Перл-Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.
- •6. Війна у Пн. Африці.
- •7. Фашистський «новий порядок» у Європі.
- •8. Рух Опору в окупованих європейських країнах. Форми боротьби та політ орієнтація.
- •9. Створення антигітлерівської коаліції. Проблема Другого фронту в Європі.
- •10. Відкриття Другого фронту та наступ англо-амер військ.
- •11. Успіхи англо-америк. Військ на Тихому океані. Розгром і капітуляція Японії.
- •12. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.
- •13. Тегеранська конференція та її рішення.
- •14. Кримська конференція та її рішення.
- •15. Потсдамська конференція (Берлінська) та її рішення.
- •16. Підсумки, наслідки та уроки 2 св.
- •17. Основні тенденції сусп р-ку країн Європи та Ам після 2 св.
- •18. Становлення двох курсів у міжнародній політиці після 2 св.
- •19. Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.
- •20. Утворення і діяльність оон.
- •21. «Холодна війна» та її ознаки.
- •22. Економічний розвиток двох суспільних систем після 2 св. Роль і вплив нтр.
- •23. Сучасний капіталізм та постіндустріальне суспільство.
- •24. Партійно-політична сис-ма в країнах Європи та Америки пвсля 2св. Їх роль у сус-ві.
- •25. Міжнародний соціал-демократичний рух після війни та його трансформація.
- •26. Глобальні проблеми сучасності.
- •29. Антитлоталітарні демократ революції 1989-1990рр, їх наслідки.
- •32. Доктрина Трумена і план Маршала.
- •33. Крах колоніальної системи після 2св.
- •30. Воєнно-політ кофр-ція 2-х сусп с-м. Утвор нато і овд.
- •31. Німецька проблема після 2 св. Паризькі угоди і фрн.
- •34. Эавт, рев, Спільний ринок..
- •35. Міжнародна розрядка у першій половині 1970-х рр. Та її знач.
- •36. Проблеми безпеки та співробт нарада в хельсінкі.
- •52.Утворення Європейського Союзу: структура…
- •62. Зміцнення міжнародного статусу сша після 2св. Післявоєнна реконверсія.
- •64. Внутр і зовн політика республіканських адм-цій сша після війни. Військово-політ. Доктрини д. Ейзенхауера, р. Ніксона та р. Рейгана. Рейганоміка.
- •65. Антиробітниче і антипрофспілкове закон-во в сша. Расизм і маккартизм.
- •66. Особливості розвитку дмк в сша у 2 пол хх ст. Постіндустріальн роз-к.
- •67. Соціально-екон. І політ становище Великобританії після 2 св.
- •68. Прихід до влади і діяльність лейборист. Уряду к. Етлі.
- •69. Внутр. І зовн політика консерв кабінетів Англії в 1950-1970-х рр.
- •70. Внутрі і зовн політика лейборист кабінетів Англ в 1960-70-х рр.
- •72. Сучасна Великобританія. Трансформація анг лейборизму.
- •74. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 4-ої республіки. З 1946 по 1958
- •75. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 5-ї республіки. Голлізм і неоголлізм.
- •76. Франція у 1980-х – першій пол 1990-х рр. Ф. Міттеран. Сучасна Фр. Ж. Шерак.
- •77. Утвор і роз-к фрн. Нім «екон диво».
- •88. Розвиток основних філософських течій у 2 пол. Хх ст..
6. Війна у Пн. Африці.
З літа 1940 р. театром військових дій стала Північно-Східна Африка та басейн Середземного моря. Вступивши у світову війну, Італія намагалася встановити свій контроль над Суецьким каналом та оволодіти англійськими колоніями в Африці. З цією метою в другій половині 1940 р. Італія окупувала Британське Сомалі, частину Кенії і Судану. З території Лівії армія Граціані вторглася до Єгипту і окупувала Сіді-Баррані. 9 грудня 1940 р. англійські війська перейшли в контрнаступ, потіснивши італійців з Єгипту і швидко зайняли всю Кіренаїку. До весни 1941 р. від італійських військ були звільнені Еритрея, Італійське й Британське Сомалі, Судан і Кенія. 4 квітня 1941 р. англійці вступили в столицю Ефіопії Аддис-Абебу. Кілька німецьких дивізій, надісланих до Африки, змінили ситуацію. Уже 31 березня 1941 р. німецько-італійські війська під загальним командуванням німецького генерала Роммеля знову перейшли в наступ. їм вдалося завоювати Бенгазі і взяти в облогу фортецю Тобрук. Тільки 18 листопада 1941 р. англійські війська зняли облогу фортеці, змусивши німецько-італійські війська залишити Кіренаїку. 10 січня 1942 р. вони закріпилися на оборонному рубежі біля Ель-Аламейна. Отримавши з Італії підтримку, війська Роммеля 21 січня 1942 р. перейшли у наступ, оволоділи Тобруком і знову окупували всю Кіренаїку. Та спроба прорватися до Суецького каналу не увінчалася успіхом. На початку липня активні бойові дії у Північній Африці не велися. Восени 1942 р. співвідношення сил у Північній Африці змінилося на користь англійців. 8-а армія під командуванням генерала Монтгомері 23 жовтня 1942 р. перейшла в наступ біля Ель-Аламейна. 8 листопада у французькому Марокко, Франі й Алжирі висадилися 1 англійська та 6 американських дивізій під командуванням генерала Ейзенхауера. Внаслідок проведення операції «Торч» («Смолоскип») союзники зайняли Алжир, Оран і Касабланку. Наприкінці листопада вони вступили в Туніс. Німецьке командування змушене було вивести свої війська в пустелю. При цьому Роммель кинув напризволяще 4 італійські піхотні дивізії. Італійські війська втратили у Північній Африці дві третини свого складу. Значних втрат зазнали й німецькі частини, але позбавити їх боєздатності англійське командування не змогло. Кілька місяців у Північній Африці панувало затишшя. Лише 20-21 березня 1943 р. союзники розпочали військову кампанію, яка завершилася 12 травня капітуляцією німецько-італійських військ. У полон потрапило 150 тис. німецьких і 100 тис. італійських офіцерів на півострові Бон у Північно-Східному Тунісі. Успішна кампанія союзників у Північній Африці створила передумови для відкриття другого фронту в Європі.
7. Фашистський «новий порядок» у Європі.
Нацистський ''новий порядок''у Європі. Окупаційна політика в Європі. Окупація агресивними державами значних територій в Європі, Азії, Африці супроводжувалось встановленням ''нового порядку''. Основним його змістом було забезпечення панування загарбників. Цей порядок базувався на нещадному терорі і насильстві.
Окуповані країни Європи та Азії зазнали значних територіальних змін. На карті світу з'явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 p.), Бірма (1944 р.), Індонезія (1945 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. В Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.
Держави-союзниці Німеччини, Італії, Японії отримали значні територіальні придбання. Так, Угорщина отримала Карпатську Україну, Трансільванію, частину Словаччини і Югославії, Румунія - Трансністрію, Болгарія - частину Добруджі, Македонії, Фракії, Фінляндія повернула втрачені в 1940 р. території.
Окупаційна політика на території загарбаної Східної Європи та СРСР проводилась згідно з планом ''Ост''. Окуповані радянські території були розділені на три частини. Тилові райони німецьких груп армій було передано під управління воєнного командування, а інші підпорядковано ''східному міністерству'' на чолі з Розенбергом і поділено на два рейхскомісарі-ати - ''Остланд'' (Прибалтика й більша частина Білорусі) та ''Україна''. Західноукраїнські землі були приєднані до польського ''генерал-губернаторства''. Нацисти прагнули створити на завойованих ними територіях ''життєвий простір для німецької нації''. Місцеве населення мало бути перетворене по суті на рабів, інтелігенція ліквідована. На окуповані території планувалось переселити близько 10 млн. німців. Місцевого населення передбачалось залишити близько 14 млн. осіб. Всі інші підлягали знищенню. Одна з перших колоній німецьких переселенців створювалась в районі Вінниці. Головними засобами, якими фашисти користувалися в утвердженні свого панування, були нацьковування одних націй на інші і фізичне винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню.З окупованих територій до Німеччини вивозились продовольство і сировина, інші матеріальні цінності. Населення на окупованих територіях спочатку взагалі нічого не отримувало за свою працю, потім стало отримувати мізерні пайки за роботу на окупантів. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських військовополонених, 3,5 млн. з них загинуло. Для використання у Німеччині дешевої робочої сили проводились депортації працездатного населення. Близько 4 млн. жителів окупованих областей опинилися на чужині в тяжких умовах. Усього ж жертвами окупації стали 10 млн. радянських людей. Економіка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини. Важливим елементом у насадженні ''нового порядку'' були концентраційні табори, до яких відправляли всіх незадоволених. У Європі налічувалося близько ЗО концтаборів. Найбільші з них -Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцім. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн. Окупаційна політика Японії за формою була дещо іншою, але суть зберігалась та ж сама. Агресивні устремління прикривались гаслами: ''Створення процвітаючої Азії'', ''Звільнення Азії від білих колонізаторів''. До утворюваних окупаційних адміністрацій намагались залучити лідерів національно-визвольних рухів поневолених народів. Така політика давала можливість здійснити загарбання колоніальних володінь європейських держав без значного опору місцевого населення. Але вже перші місяці японської окупації довели, що відбулась лише зміна колонізаторів. Японія безсоромно грабувала загарбані території. Після запровадження ''нових порядків'' поневолені народи Європи й Азії стали на боротьбу проти ворога.
