70. Внутрі і зовн політика лейборист кабінетів Англ в 1960-70-х рр.

У 1964 р. до влади повернулися лейбористи. Однією з причин такого успіху була відмова партії від подальшої націоналізації. Про це заявлялося, зокрема, у прийнятому лейбористами ще в 1961 р. документі "Віхи — 60-х". Проблема одержавлення економіки уже давно викликала занепокоєння не тільки власників-підприємців, а й тих, хто усвідомлював згубність надмірного захоплення націоналізацією. Однак лідер лейбористів Г. Вільсон, очоливши уряд, не поспішав виконувати продекларовані у "Віхах" обіцянки, а відставання Англії від основних конкурентів спонукало до заходів, які не завжди виявлялися ефективними. У 1967 р. з метою модернізації була націоналізована чорна металургія. Уряд Вільсона всіляко сприяв інвестиціям приватних капіталів, у тому числі й іноземних. У 1967 р. американський капітал в Англії сягнув 5,6 млрд. дол. Таким чином, лейбористи шукали важелі прискорення економічного розвитку. Цьому мала посприяти також ціла низка непопулярних заходів. Уряд, зокрема, обмежив зростання зарплати (3,5 % на рік), увів систему завчасного попередження про страйки, міг узагалі заборонити страйк. Того ж року була здійснена друга після війни девальвація — фунт стерлінгів полегшав ще на 14,3 %. Однак зупинити інфляцію і поправити державний бюджет не вдалося, і з весни 1968 р. уряд вдався до збільшення податків. Водночас щоб запобігти зростанню соціальної напруженості було введено часткову оплату медичних послуг.

У другій половині 60-х років у Великій Британії загострилася ольстерська проблема. У жовтні 1968 р. в Белфасті — головному центрі Північної Ірландії (Ольстер) — почались міжобщинні сутички католиків і протестантів. Ка голики - ірландці виступали за возз'єднання Ольстеру з Ірландією, а протестанти-англійці, які почали селитися там ще з часів Олівера Кромвеля, вважали Північну Ірландію невід'ємною частиною Англії. В ольстерській проблемі наочно проявилися не тільки національні та релігійні, а й соціальні суперечності. Ірландці-католики (1/3 всіх жителів) були найбільш знедоленою частиною населення Ольстеру як у політичному, так і в соціальному плані. Отож у цій міжобщинній боротьбі переплелися і загострилися найрізноманітніші складові суспільного життя. Обидві сторони вдалися до терору. З 1969 р. в ході сутичок загинуло кілька тисяч чоловік. Ситуація в Ольстері настільки загострилася, що в 1969 р. уряд Англії змушений був увести туди 30-тисяч-ну армію. У 1972 р. в Ольстері було запроваджено пряме управління із Лондона. Розв'язання проблеми вимагало неабияких зусиль, насамперед налагодження діалогу між обома общинами.

У зовнішній політиці уряд Вільсона дотримувався попереднього курсу: надавав підтримку США у В'єтнамі, Ізраїлю на Близькому Сході, домагався прийняття Англії до "Спільного ринку". Відносини з Радянським Союзом залишалися досить прохолодними.

У 1974 р. англійські виборці віддали перевагу лейбористам, які перебували при владі до 1979 р. Спочатку прем'єр-міністром став Г. Вільсон, а в 1976 р. його змінив Дж. Каллаген. Лейбористи відмінили закон 1971 р. про відносини в промисловості та штрафи за незаконні страйки, у внутрішній політиці намагалися заручитися підтримкою тред-юніонів.

В обстановці загальних економічних труднощів у 1975 р. в Англії розгорнулася підготовка до референдуму про дальше перебування країни у "Спільному ринку", до якого вона вступила в 1973 р. Оскільки досягти консенсусу з ЦЬОГО питання не вдалося, уряд вирішив удатися до референдуму (6 червня 1975 р.), в ході якого 67,2 % учасників висловилися за перебування Великої Британії у "Спільному ринку". У другій половині 70-х років почалося пожвавлення в економіці, поліпшився платіжний баланс. Виправленню ситуації в економіці сприяв видобуток нафти в Північному морі. У європейському плані після референдуму 1975 р. Англія взяла курс на зміцнення своїх позицій в Є ЕС, поглиблення зв'язків з неєвропейськими постачальниками продовольства в рамках Співдружності.

71. Соц-екон і політ р-к Англ у 1980-х - першій пол 1990-х рр.. Тетчеризм.

Важливим рубежем у післявоєнній історії Англії став 1979 р. До влади повернулися консерватори на чолі з М. Тетчер, першою жінкою, яка за всю довготривалу історію британської державності очолила уряд. Програма Тетчер передбачала курс на різке обмеження державного регулювання, посилення ринкових механізмів і стимулювання приватного підприємництва шляхом зменшення податків, боротьбу з інфляцією через скорочення витрат державного бюджету, приборкання профспілок і насадження культу індивідуалізму. Кабінет М. Тетчер збільшив асигнування монополіям, урізав витрати на соціальні потреби з метою сповільнити, а відтак зупинити зростання цін. У соціальній сфері Тетчер застосувала принцип: хто багато заробляє, тому нічого безплатно вчитися і лікуватися. Держава, на думку прем'єр-міністра, має повернутися до ролі нічного сторожа, звести до мінімуму втручання в економіку. Уряд знизив максимальні ставки податків з корпорацій, створив режим найбільшого сприяння для нових перспективних галузей. Важливе значення для реалізації економічної політики консерваторів мав видобуток північноморської нафти. Крім того, уряд Тетчер рішуче закривав збиткові підприємства, обмежив зростання зарплати шістьма відсотками на рік. Приватному підприємництву надавалася цілковита свобода, націоналізовані підприємства передавалися приватному секторові. Водночас відбувалася ліквідація численних бюрократичних рогаток. Урядові Тетчер значною мірою вдалося приборкати профспілки. Акти 1988—1990 pp. відміняли так зване правило закритого цеху, завдяки якому тред-юніони домагалися 100 % членства в них усіх найманих працівників підприємства. Безжалісна ломка старого — закриття нерентабельних підприємств, скорочення відомчого апарату, денаціоналізація державного сектору та інші, на перший погляд, драконівські заходи в перші роки перебування торі при владі, призвели до загострення соціальної та політичної ситуації у Великій Британії, погіршення її економічного становища. Як і раніше, високими залишалися темпи інфляції, різко збільшилось безробіття, виросли роздрібні ціни. На думку деяких аналітиків, Англія почала перетворюватися на другорозрядну державу. Однак На 1987 р. частка державного сектору в сукупному валовому продукті зменшилася з 10 до 6,5 %, 25 % самодіяльного населення було зайнято в малому бізнесі. Англія з великими зусиллями, але успішно перебудовувалася. Великі кошти, вкладені в переозброєння промисловості, зняття багатьох обмежень у сфері бізнесу стали давати перші результати. Уже з 1985 р. почалося помітне економічне піднесення. Темпи зростання виробництва різко збільшилися (від 0,7 % до 3—4 %). Частка Великої Британії у світовій торгівлі стабілізувалася на рівні 7 %. Актив платіжного балансу в 1986 р. становив 2,3 млрд. ф. с, а в 1989 р. активне сальдо досягло 14 млрд. ф. с. Такими були наслідки багаторічного правління уряду консерваторів. "Тетчеризм означає, — зауважував один з міністрів кабінету торі, — змусити людей покладатися на самих себе. З 1979 р. кількість власників акцій в Англії перевищила 8 млн. чол., тобто кожен третій виборець став акціонером. Англійське "диво" М. Тетчер трималося на трьох китах: високих банківських ставках, що стримували інфляцію і стимулювали іноземні інвестиції; засобах, отриманих від денаціоналізації; доходах від продажу нафти Північного моря. Англійським виборцям хотілося б поєднання соціальної політики лейбористів та економічного курсу консерваторів. Проте поєднати те й інше не судилося навіть знаменитій "залізній леді" — М. Тетчер.

Не менш рішуче діяла М. Тетчер у сфері зовнішньої політики, захищаючи національні інтереси Великої Британії. У 1982 p., анітрохи не вагаючись, вона здійснила військову акцію проти Аргентини, війська якої висадились на Фолклендських островах, унаслідок чого там було відновлено британський суверенітет. У фолклендській війні загинули 255 британських солдатів.