66. Особливості розвитку дмк в сша у 2 пол хх ст. Постіндустріальн роз-к.

У 50-х роках США остаточно подолали синдром, викликаний великою депресією. Однак економічний розвиток країни того часу означений уповільненими темпами. Щорічний середній приріст виробництва становив 2,3 %. Кризові явища 1948—1949, 1953—1954, 1957— 1958, 1960—1961 pp., таким чином, не були ані масштабними, ані небезпечно руйнівними. Характерним для цього періоду було також неухильне зростання темпів впровадження досягнень НТР, яка змінювала обличчя американської економіки, впливала на структуру найманої робочої сили та роботодавців. Науково-технічний прогрес, особливо автоматизація виробництва, вели до зменшення виробничої і збільшення невиробничої категорії працюючих. Індустріалізація сільського господарства також мала своїм наслідком зменшення кількості зайнятих. У 50-х роках сільськогосподарське населення зменшилося з 25 до 21 млн. чоловік.

Американський ДМК вирізнявся цілим рядом специфічних рис. Зокрема, у США відсутній націоналізований сектор. Проте одержавлення економіки і соціальної сфери — ширша категорія, аніж фізично зрима державна власність, хоча й вона також була..

По-перше, система ДМК визначала, насамперед, масштаби державно-монополістичних зв'язків у процесі виробництва, що виражалися в економічній, фінансовій, кредитній, валютній політиці, а також при вирішенні соціальних, політичних та ідеологічних проблем, які раніше були прерогативою виключно приватновласницьких структур.

По-друге, система ДМК вторгнулася не тільки у сферу виробництва. Вона поширилася також і на трудові відносини. Держава активно втручалася в регулювання таких елементів трудових відносин, як щорічні колективні договори, тривалість робочого дня, оплата праці, соціальний захист (виплати безробітним, малоімущим, багатодітним сім'ям тощо). Держава — не арбітр, а регулюючий чинник стосунків між роботодавцями і найманою працею на основі права і законності, в інтересах соціального миру, безпеки та зростання добробуту всіх, хто до цього прагне.

По-третє, регулюючу роль держави обґрунтовували теорії, що відображали нові реалії і зміни суспільно-економічного порядку, пов'язані із загальним цивілізаційним прогресом, дальшим утвердженням демократії у світі та спонтанним розвитком науково-технічної революції.

У 60-ті роки в США поширилася також теорія конвергенції, її автори — Дж. Голбрейт, У. Ростоу (США), Я. Тінбер-ген (Нідерланди) — стверджували, що капіталізм і соціалізм, розвиваючись паралельно, прийдуть урешті-решт до єдиного знаменника — нового суспільства, яке вбере в себе кращі риси того й іншого. Проте вік цієї теорії, спрямованої на примирення двох суспільних систем, виявився коротким.

Розквіт ДМК у США припав на середину 50-х — 70-ті роки. ДМК став передумовою і водночас перехідною стадією на шляху до постіндустріального суспільства, ознаки якого стали виявлятися у США уже в 60-х роках.

67. Соціально-екон. І політ становище Великобританії після 2 св.

Друга світова війна стала для Англії тріумфом і трагедією. З одного боку, вона була в числі переможців, а з іншого, — перемога виявилася "пірровою". Країна втратила 25 % національного багатства, ЗО % торговельного флоту, зовнішній борг становив 3,335 млрд. ф. с. Послабилися зв'язки з колоніями. В 1947 р. експорт США у британські колонії на 70 % перевищував англійський.

Однак післявоєнна відбудова відбувалася досить швидко. Ріст виробництва дорівнював близько 6 % на рік. Уже в 1947 р. Англія досягла довоєнного рівня виробництва. її частка у промисловому виробництві капіталістичного світу становила 11,9 %. Цьому сприяло оновлення основного капіталу, значні військові витрати. Проте успіхи визначилися лише в нових галузях. А хронічний дефіцит платіжного балансу та часті фінансові кризи (1947, 1949, 1951 pp.) змусили уряд вдатися до системи державного регулювання економіки.

На виборах 1945 р. перемогла Лейбористська партія, яка налічувала тоді близько 3 млн. чол., причому 80 % чисельності партії припадало на її колективних членів — тред-юніони (профспілки). Лейбористи прийшли до влади під лозунгами націоналізації, житлового будівництва, відміни закону 1927 p., що обмежував профспілкову діяльність, збереження союзу з країнами антигітлерівської коаліції. У своїй пропагандистській діяльності лейбористи використали також популярний на той час лозунг переростання капіталізму в соціалізм через реформи. Прем'єр-міністром став К. Еттлі. У 1945—1947 pp., виконуючи програму "Обличчям до майбутнього", лейбористи націоналізували Англійський банк, вугільну та газову промисловість, ряд електростанцій, окремі авіакомпанії. У 1950—1951 pp. були націоналізовані також сталеплавильні заводи. Власникам виплачено 2,5 млрд. ф. с. Часткова націоналізація, в основному сировинних галузей, відповідала лейбористській концепції демократичного соціалізму, яка передбачала існування змішаної приватно-державної економіки. Уже в 1949 р. лейбористи заявили, що "історична місія соціалізму завершена". її підсумком стали націоналізація та широке використання чинників державно-монополістичного капіталізму (ДМК).

Програма Лейбористської партії "Обличчям до майбутнього" частково була виконана. Характерним наслідком націоналізаторської діяльності лейбористів наприкінці 40-х років було те, що половина ВНП на початку 60-х років вироблялася державними підприємствами (в основному сировина, енергоносії, напівфабрикати, а виробництво готової продукції було справою приватного підприємництва). Також половина всіх капіталовкладень припадала на державу. У 1946 р. урізано права палати лордів. Удалося бодай частково виконати обіцянки по житловому будівництву, розширити допомогу безробітним. Ці заходи у 1949 р. дещо підірвала девальвація фунта стерлінгів на 30,5 %.

Після Другої світової війни почався розпад Британської колоніальної імперії. Політика метрополії щодо визнання права колоній на незалежність існувала у двох вимірах. Якщо виявлялося, що ту чи іншу колонію не вдається втримати в існуючому стані, то надання території статусу домініона чи повної незалежності оголошувалося як акт милосердя та великодушності з боку британської корони. Так, у 1947 р. відбувся поділ на домініони Індостану (Індійський Союз та Пакистан), 1948 р. права домініона здобув Цейлон, незалежною стала Бірма. Тим часом в Африці (Уганда, Кенія, Золотий Берег, Нігерія), Азії (Малайя) англійці вдалися до застосування сили для збереження колоніальних володінь.

Водночас Англія намагалася повернутися до своєї традиційної політики на європейському континенті — ролі арбітра. Однак ситуація в Європі та світі змінилася настільки, що їй довелося визнати керівну роль США. Британія стала брати активну участь в усіх акціях та організаціях, що протидіяли комунізму.