65. Антиробітниче і антипрофспілкове закон-во в сша. Расизм і маккартизм.

У період реконверсії "новий курс" втратив лібералізм у соціальних питаннях. Прийнятий у червні 1947 р. закон Тафта—Хартлі зобов'язував профспілки ставити до відома уряд за 60 днів до початку страйку. Проте, якщо страйк загрожував національній безпеці, президент міг відстрочити його на 80 днів чи заборонити зовсім. Закон Тафта—Хартлі, прийнятий як поправка до закону Вагнера (1935), таким чином, обмежував чинність останнього. Закон Тафта-Хартлі дозволяв владі штатів ухвалювати закони про "право на працю", спрямовані проти "закритого цеху", тобто профспілок. І такі закони були прийняті в 19-ти штатах ¹

Період президентства Ейзенхауера став апогеєм "холодної війни" у міжнародній політиці, й водночас позначився одіозними подіями у внутрішньому житті, пов'язаними із так званим маккартизмом. І те й інше можна розглядати лише у прямому контексті впливу на американське суспільство процесів, що відбувалися у світі в період 50-х років.

Боротьба США проти комунізму на міжнародній арені адекватно створила своєрідний внутрішній ефект в американському суспільстві, проявом якого був маккартизм. Сама назва суспільного явища походить від імені сенатора від штату Вісконсін Маккарті, який заявляв, що завершить свою кар'єру або в Білому домі, або в тюрмі. Ще в 1950 р. маккартисти провели в конгресі "Закон про внутрішню безпеку" Маккарена — Вуда, який зобов'язував компартію щороку реєструватися в міністерстві юстиції як підривну організацію, а членів партії — як іноземних агентів. За ухилення від цього закону комуністам загрожувало тюремне ув'язнення строком на 5 років і штраф у розмірі 10 тис. дол. Мотивувалося це тим, що комуністична партія США є агентом Москви. Глузду в такому рішенні було небагато, адже нечисленна компартія США не мала підтримки всередині країни й існувала на гроші КПPC. Маккартизм був прямим дисонансом американській демократії. Боротьба США проти комунізму у світовому масштабі в карикатурних формах відбилася всередині самого американського суспільства, наляканого поширенням тоталітаризму. Комунізмофобія вилилася в комунізмоманію. Маккартисти шукали комуністів там, де їх, фактично, не було — в державних органах влади, президентській адміністрації, навіть у Пентагоні. Кампанія, розгорнута маккартиста-ми, дістала назву "полювання на відьом". 9 лютого 1950 р. Маккарті заявив, що в державному департаменті він виявив 205 комуністів. У 1952 р. він очолив одну з комісій в конгресі по виявленню шпигунів у державних органах. У країні посилилася антикомуністична кампанія. Не останню роль у цьому відіграли викриття, пов'язані з атомними секретами. У своїй діяльності маккартисти змикалися з куклукскланівцями, Американським легіоном тощо. Здавалося, на певний час американці втратили почуття спокою й толерантності, властиві американській демократії. Проте слід брати до уваги й той факт, що комунізм американцями не сприймався однозначно. Серед американських обивателів був популярним анекдот, який точно передавав їхні настрої: "краще бути мертвим, аніж червоним". По суті, маккартисти були не породженням американської демократії, а її антиподом. У пошуках носіїв лівого тоталітаризму, маккартисти схилялися до правого, створивши тим самим загрозу американській демократії, що не могло врешті-решт не стурбувати американську громадськість. І коли проти Маккарті виступили профспілки, ліберали та прогресивісти в університетах і коледжах, а згодом навіть президент Ейзенхауер, після того як маккартисти в 1954 р. замахнулися на Пентагон, маккартизм сам розклався так само швидко, як і з'явився. В американському суспільстві — суспільстві середнього класу — маккартизм не міг перемогти, хоча він і завдав значної шкоди престижу та авторитету США.