4. «Дивна війна» та її наслідки.

''Дивна війна'' на Заході. З вересня Англія, а згодом за нею й Франція, після марних спроб схилити Гітлера стати на шлях переговорів і вивести війська з території Польщі й окупованої частини Чехословаччини оголосили Німеччині війну. Переходити в наступ союзники не поспішали. Період війни між 3 вересня 1939 р. та Ю травня 1940 р. дістав назву ''дивної війни'', оскільки, формально оголосивши війну, жодна сторона її фактично не вела.

Французькі війська відсиджувалися за ''лінією Мажіно'' - системою укріплень на кордоні з Німеччиною протяжністю 360 км. , На захід від бельгійського кордону союзники споруджували нову лінію укріплень аж до самого Північного моря. Не бажаючи втягуватися у затяжні криваві бої, як це було в роки першої світової війни, союзники приступили до блокади Німеччини й СРСР.

Відразу після розгрому Польщі Гітлер наказав генералам вермахту готуватися до наступу на заході. Генеральний штаб сухопутних військ переконував його у неможливості розпочати наступ восени. Гітлер видав директиву про підготовку наступу, де він підкреслив, що тривала війна проти Франції неможлива і її треба розгромити блискавично. Штаб змушений був розробити новий план наступу через Арденнську ущелину в обхід ''лінії Мажіно'' з виходом ударних груп в район Кале - Дюнкерк.

5. Напад Японії на Перл-Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.

Розвиток воєнних дій в Європі мав безпосередній вплив на становище в Тихоокеанському басейні. В японських правлячих колах велася дискусія щодо стратегії війни. Плану нападу на СРСР протиставлялася зваблива перспектива загарбання колоніальних володінь США, Англії, Франції та Голландії у басейні Тихого океану. Капітуляція Франції та Голландії, а згодом і поразка німецьких військ під Москвою вирішили суперечку на користь південного варіанту. За вимогою Японії французький уряд Петена 21 липня 1941 р. підписав з нею договір про спільну оборону Індокитаю. Після його окупації японські війська, маючи кількісну перевагу в цьому регіоні над англо-американськими силами, готувались до завоювання островів Індонезії. США та Англія погрожували Японії припинити з нею торгівлю, намагаючись за допомогою економічного тиску і дипломатичних переговорів змусити її відмовитися від своїх планів. З метою виграти час і підготувати напад на американські військово-морські бази, кабінет Тодзіо направив у США спеціальну місію для переговорів про врегулювання спірних питань японо-американських відносин. У Вашингтоні велися переговори, а в Токіо 5 листопада на імператорській нараді було прийнято остаточне рішення про початок війни. 7 грудня 1941 p., коли гарнізон і екіпажі військових кораблів були на сніданку, з японських авіаносців злетіли літаки і разом з підводними човнами здійснили несподіваний напад на американську військово-морську базу Перл-Харбор на Гаванських островах. Командування бази отримало повідомлення про наближення японської авіації, але не зреагувало належним чином. Внаслідок масованої атаки було потоплено 4 американських лінкори, а 4 пошкоджено, знищено 188 літаків, з ладу вибуло 18 військових кораблів та 128 літаків. 8 грудня США оголосили війну Японії. Майже водночас з нападом на Перл-Харбор японські війська завдали сильного удару по англійській далекосхідній ескадрі в районі Сінгапура, потопивши кілька англійських військових кораблів. 11 грудня війну Сполученим Штатам Америки оголосили Німеччина та Італія. Разом з Японією вони 18 січня 1942 р. підписали угоду про розмежування зон військових операцій. В японську зону ввійшли території і води від Уральського хребта до західного узбережжя американського континенту. Італії і Німеччині відводились території від Уралу на захід до східного узбережжя Америки та Американський континент. Таким чином, арена військових дій значно розширилася, три чверті населення планети було втягнуто у криваву бійню. Тепер у війні брали участь всі великі держави світу. До літа 1942 р. японські війська завоювали Малайзію, англійську військово-морську базу Сінгапур, Бірму, острови Індонезії та Філіппіни, Гонконг, вторглися у Південно-Західний Китай, окупували острови Гуам, Уейк, Нову Британію, Соломонові острови та частину островів Нової Гвінеї. За неповних 6 місяців Японія заволоділа величезною територією загальною площею в 3 млн. 860 тис. кв. км з населенням 150 млн. чол. Втрати Японії становили 15 тис. чол. Загроза японського вторгнення нависла над Індією та Австралією. Але спроба висадити десант на узбережжя Австралії не вдалася. Піддавши масованому бомбардуванню і обстрілу японські війська, американська авіація змусила їх відступити. До літа 1942 р. окреслився перелом у ході військових дій на Тихому океані. У травні-червні в морських битвах у Кораловому морі біля американського острова Мідуей японці втратили 8 кораблів і 259 літаків. 8 серпня 1942 р. англо-американські сили розпочали наступ на Соломонові острови і Нову Гвінею. Наприкінці 1942 – на початку 1943 pp. успішні операції союзників на тихоокеанському узбережжі призвели до поразки японського флоту, остаточно позбавивши Японію військової ініціативи.