62. Зміцнення міжнародного статусу сша після 2св. Післявоєнна реконверсія.

Зразу ж після завершення війни перед Сполученими Штатами Америки постала проблема: як здійснити перехід до миру, як перебудувати економіку, що виробляла військову продукцію, на мирний лад. Інакше кажучи, як здійснити реконверсію. Багато хто в США вважав, що питання слід ставити інакше: не про перехід від війни до миру, а про повернення до "нормальних днів", до 1929 р. По суті, постало питання, якої форми набуде повоєнний економічний розвиток США: "твердого індивідуалізму" Гувера чи "нового курсу" Рузвельта. Одностайності тут не було. Багато хто з великих підприємців та політиків схилявся до першого варіанту. Однак повернення в минуле вже відбутися не могло. Почав набирати сили неоконсервативний напрям — обережна активізація держави щодо регулювання економіки з вираженою делібералізацією соціального законодавства. Прийнятий в 1946 р. закон про зайнятість зобов'язував федеральний уряд використати всі можливі засоби для "максималізації" зайнятості, виробництва і купівельної спроможності. Державне втручання передбачало, насамперед, розв'язання проблеми безробіття та зайнятості. Його наслідком було успішне здійснення демобілізації 12-мільйонної армії, причому кількість безробітних не перевищила 2,3 млн. чоловік. Держава сприяла також закриттю значної частини військових підприємств. Спеціалісти підрахували, що набагато дешевше збудувати нові заводи, аніж пристосувати військові до випуску мирної продукції. В цілому ж унаслідок реконверсії, випуск воєнної продукції знижувався протягом трьох років і в 1947 р. реальний ВВП США був меншим, аніж у 1944 р., на 13 %. Безперечно, важливе значення мав і той факт, що в складних післявоєнних умовах перспективи роззброєння були досить ілюзорні. 1 якщо військовий бюджет у 1948 р. становив 13,4 млрд. дол., а в 1940 р. лише 3,5 млрд., то це свідчило не про якісь агресивні наміри США, а про страх американців перед розмахом комуністичної експансії після Другої світової війни. Ця стурбованість десятки років впливала на внутрішню і зовнішню політику США. Це виявилось у створенні цілого ряду структур у системі державної влади та управління. Зокрема, в 1947 р. утворено Раду національної безпеки — дорадчий орган при президентові з питань внутрішньої та зовнішньої політики. Того ж року з'явилося і Центральне розвідувальне управління (ЦРУ), штатна чисельність якого, між іншим, ніколи не перевищувала 2—3 тис. чоловік.

У період реконверсії "новий курс" втратив лібералізм у соціальних питаннях. Прийнятий у червні 1947 р. закон Тафта—Хартлі зобов'язував профспілки ставити до відома уряд за 60 днів до початку страйку. Проте, якщо страйк загрожував національній безпеці, президент міг відстрочити його на 80 днів чи заборонити зовсім. Закон Тафта—Хартлі, прийнятий як поправка до закону Вагнера (1935), таким чином, обмежував чинність останнього. У цьому ж плані, за наказом президента Гаррі Трумена, почалося очищення державного апарату від нелояльних осіб, складалися "чорні списки". Все це було наслідком не стільки внутрішньополітичної обстановки, скільки неспокійної ситуації у світі, викликаної наступом комунізму в Європі та Азії.

№63 Внутрішня і зовнішня політика демократичних адміністрацій США.

У листопаді 1948 р. американці зупинили свій вибір на кандидаті від Демократичної партії Гаррі Трумену. Його програма "справедливого курсу" — розширення соціального забезпечення, підтримки освіти, будівництва житла для бідняків, збільшення мінімуму заробітної плати — виявилася прийнятнішою для американського виборця, аніж програма республіканців.

Зовнішньополітична програма Трумена (1884—1972), спрямована на захист Вільного світу та американських геополітичних інтересів, що полягали в посиленні ролі США на міжнародній арені й об'єднанні демократичних країн у боротьбі проти комунізму, задовольняла американського виборця. Активну підтримку новообраному президентові надали також профспілки.

Не все з обіцяного Труменом було реалізовано. Та все ж у період його президентства було збудовано 810 тис. квартир для малозабезпечених сімей, мінімум заробітної плати збільшився від 40 до 75 центів за годину, розширено коло осіб з правом на соціальне забезпечення.

На виборах 1960 р. президентом США було обрано лідера демократичної партії Д. Кеннеді Демократи прийшли до влади у сприятливий момент економічного розвитку США. НТР, яка почалася у 50-х роках, у 60-х дала суттєвий приріст виробництва. Визначальними стали галузі виробництва, що спиралися на останні досягнення наукового прогресу, — електроенергетика, електроніка, хімічна промисловість. НТР дала поштовх і розвитку сільського господарства — т. зв. "зеленій революції". Наука перетворилася у виробничу сферу. Науково-дослідницькі і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР) стали рушійною силою прогресу.

Перемога Д. Кеннеді на виборах пожвавила реформаторську діяльність — було вжито заходів щодо стимулювання економічного зростання. З цією метою використовувались інфляційні процеси і дефіцит державного бюджету.

Програма передбачала комплексну "перебудову" регіонів "хронічної" депресії, допомогу фермерам, підвищення мінімальної заробітної плати, поліпшення соціального забезпечення, перекваліфікацію безробітних та ін. Важливе місце у програмі відводилось проблемам громадянських прав, становищу національних меншин, жінок, молоді. Загалом, виконання програми виходило за межі власне економіки і мало вивести США на "нові рубежі" (так було названо цю програму).

Щоб вивести США на лідируючі позиції в галузі дослідження космосу, Д. Кеннеді запропонував програму "Аполлон", метою якої стала висадка американців на Місяць, що й було здійснено у 1969 р.