- •1. Причини, характер, періодизація Другої світової війни
- •2. Початок 2 св. Напад Німеччини на Польщу.
- •3. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції.
- •4. «Дивна війна» та її наслідки.
- •5. Напад Японії на Перл-Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.
- •6. Війна у Пн. Африці.
- •7. Фашистський «новий порядок» у Європі.
- •8. Рух Опору в окупованих європейських країнах. Форми боротьби та політ орієнтація.
- •9. Створення антигітлерівської коаліції. Проблема Другого фронту в Європі.
- •10. Відкриття Другого фронту та наступ англо-амер військ.
- •11. Успіхи англо-америк. Військ на Тихому океані. Розгром і капітуляція Японії.
- •12. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.
- •13. Тегеранська конференція та її рішення.
- •14. Кримська конференція та її рішення.
- •15. Потсдамська конференція (Берлінська) та її рішення.
- •16. Підсумки, наслідки та уроки 2 св.
- •17. Основні тенденції сусп р-ку країн Європи та Ам після 2 св.
- •18. Становлення двох курсів у міжнародній політиці після 2 св.
- •19. Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.
- •20. Утворення і діяльність оон.
- •21. «Холодна війна» та її ознаки.
- •22. Економічний розвиток двох суспільних систем після 2 св. Роль і вплив нтр.
- •23. Сучасний капіталізм та постіндустріальне суспільство.
- •24. Партійно-політична сис-ма в країнах Європи та Америки пвсля 2св. Їх роль у сус-ві.
- •25. Міжнародний соціал-демократичний рух після війни та його трансформація.
- •26. Глобальні проблеми сучасності.
- •29. Антитлоталітарні демократ революції 1989-1990рр, їх наслідки.
- •32. Доктрина Трумена і план Маршала.
- •33. Крах колоніальної системи після 2св.
- •30. Воєнно-політ кофр-ція 2-х сусп с-м. Утвор нато і овд.
- •31. Німецька проблема після 2 св. Паризькі угоди і фрн.
- •34. Эавт, рев, Спільний ринок..
- •35. Міжнародна розрядка у першій половині 1970-х рр. Та її знач.
- •36. Проблеми безпеки та співробт нарада в хельсінкі.
- •52.Утворення Європейського Союзу: структура…
- •62. Зміцнення міжнародного статусу сша після 2св. Післявоєнна реконверсія.
- •64. Внутр і зовн політика республіканських адм-цій сша після війни. Військово-політ. Доктрини д. Ейзенхауера, р. Ніксона та р. Рейгана. Рейганоміка.
- •65. Антиробітниче і антипрофспілкове закон-во в сша. Расизм і маккартизм.
- •66. Особливості розвитку дмк в сша у 2 пол хх ст. Постіндустріальн роз-к.
- •67. Соціально-екон. І політ становище Великобританії після 2 св.
- •68. Прихід до влади і діяльність лейборист. Уряду к. Етлі.
- •69. Внутр. І зовн політика консерв кабінетів Англії в 1950-1970-х рр.
- •70. Внутрі і зовн політика лейборист кабінетів Англ в 1960-70-х рр.
- •72. Сучасна Великобританія. Трансформація анг лейборизму.
- •74. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 4-ої республіки. З 1946 по 1958
- •75. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 5-ї республіки. Голлізм і неоголлізм.
- •76. Франція у 1980-х – першій пол 1990-х рр. Ф. Міттеран. Сучасна Фр. Ж. Шерак.
- •77. Утвор і роз-к фрн. Нім «екон диво».
- •88. Розвиток основних філософських течій у 2 пол. Хх ст..
52.Утворення Європейського Союзу: структура…
Договір про ЄС (Маастрихтський Договір) (1992 р.). Метою (ЄЄ) є створ. еко номічного та валютного союзу, зокрема запровадження єдиної валюти, проведення спільної політики в галузі закордонних справ і безпеки, встановлення єдиного громадянства ЄС, спів робітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ. Новими напрямами діяльності ЄЕС (назву Європейського Економіч ного Співтовариства Маастрихтським Договором було змінено на Європейське Співтовариство стали: освіта, культура, охорона здоров'я, захист прав спожи вачів та транс-європейська мережа комунікацій. Договір про Європейський Союз затвердив триопорну структуру ЄС:Європейське Співтовариство (раніше — Європейське Економічне Співтовариство, Європейське Співтовариство з атом ної енергії та Європейське Співтовариство вугілля та сталі);Співробітництво в галузі закордонних справ і безпеки; Співробітництво з юстиції та поліції в кримінальних справах'; діяльність Співтовариства регулюється наддержавним законодавством Співтовариства. Початок переговорів про членство в ЄС з Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною та Чехією (1998 р.).В 11 державах-членах ЄС 1 січня 1999 р. було введено єдину грошову одиницю — євро — у безготівковий обіг.Набуття юридичної сили Угодою про партнерство і спів робітництво між Україною та ЄС (1 березня 1998 р,).Концепція розвитку (А&епйа) 2000 (1999 р.)1 ЄС визначає країни Центральної та Східної Європи, з якими він готовий розпочати переговори про членство в ЄС (Болгарія, Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Румунія, Угорщина, Чехія).Ніццький Договір (2001 р.) став необхідним кроком у під готовці ЄС до майбутнього розширення. Перспектива вступу нових членів до ЄС вимагала негайних структурних реформ Європейського Парламенту, Ради Міністрів та Європейської Комісії. Між іншим, було збільшено загальну кількість місць у Європейському Парламенті, але водночас зменшено їх кіль кість для кожної окремої держави-члена. Крім того, суттєвих змін зазнала система прийняття рішень Радою Міністрів — був збільшений перелік питань, які вирішуються представниками держав-членів кваліфікованою більшістю голосів. Запроваджені до установчих договорів ЄС зміни дозволили державам, що приєдналися до ЄС після 2003 р., брати участь у керуванні Співтовариством та ЄС на рівні з іншими державами-членами.Європейський Конвент (2001 р.). У м. Лаакен (Бельгія) Європейська Рада прийняла Декларацію про майбутнє ЄС, яка відкрила шлях до подальших реформ інституційного та конституційного устрою ЄС. Було створено Європейський Конвент — тимчасовий міжурядовий орган для підготовки проекту Консти туційного Договору ЄС. У дванадцяти державах-членах ЄС з 1 січня 2002 р. в обіг поступили готівкові євро (банкноти та монети).Набули чинності Акти вступу до ЄС Естонії, Кіпру, Латвії, Литви, Мальти, Польщі, Словаччини, Словенії, Угорщини, Чехії (2003 р.).Підписання Конституційного Договору ЄС у м. Рим (Італія) головами урядів держав-членів ЄС (2004 р.). . Основною новацією Конституційного Договору ЄС стала заміна незграбної триопорної структури ЄС на єдиноопорну, хоча спеціальні міждержавні сфери зовнішньої політики, безпеки та юстиції та кримінальної поліції було збережено. Затверджено План дій Україна-ЄС (2005 р.). Підписання Плану дій Україна-ЄС 21 лютого 2005 р. підкреслює новий рівень відносин між Україною та Співтовариством. Цей план має на меті зміцнення стратегічного партнерства та передбачає, зокрема, спільні дії з наближення законів України до стандар тів ЄС, а також з дотримання прав людини, впровадження ринкової економіки, стабільного розвитку, зменшення бідності тощо.
№53 Криза і крах колоніалізму після 2СВ.
Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів.
Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив ''холодної війни''.
У процесі деколонізації можна виділити кілька етапів.
На першому етапі (1943-1956 pp.) процес деколонізації охопив головно Азію й Північну Африку. Європейські країни відмовились від своїх мандатів на управління Палестиною та Йорданією (Англія), Ліваном та Сирією (Франція). Англія надала незалежність Індії (1947 p.), попередньо розділивши її на дві держави - Індію й Пакистан, острову Цейлон (Шри-Ланка) і Бірмі. Проголосили свою незалежність Індонезія (17 серпня 1945 p.), В'єтнам (2 вересня 1945 р.). Свою незалежність вони відстояли у тривалій збройній боротьбі. У 1953 р. Франція визнала незалежність Камбоджі й Лаосу. У 1946 р. США надали незалежність Філіппінам.
На першому етапі колрнізатори намагались зберегти під своєю владою значну частину володінь. Незалежність здобули лише ті держави, які утримати в колоніальному стані стало неможливо.
На другому етапі (кінець 50-х-60-ті роки) процес деколонізації охопив в основному Африку. У 1957 р. Англія надала незалежність Гані, Малайзії, а в 1958 р. - Гвінеї. Переломним став 1960 p., який назвали ''роком Африки''. Цього року звільнилися 17 країн: Габон, Дагомея, Верхня Вольта, Берег Слонової Кості, Чад, Центрально-Африканська Республіка, Конго (Браззавіль), Республіка! Конго (Заїр), Камерун, Мавританія, Малі, Нігерія, Мадагаскар,! Сенегал, Сомалі, Того.
У наступні роки розпочався процес деколонізації британських І володінь на Сході Африки. У 1961 р. незалежність отримала Тан-ганьїка, у 1962 р. - Уганда, у 1963 р. - Кенія, у 1964 p.- Занзібар, Замбія, Малаві, у 1965 р. - Гамбія. Таким чином, до середини 60-х років більшість країн Тропічної Африки звільнилася від колоні-зального гніту.
Під час третього етапу (70-ті роки) впала остання найстаріша колоніальна імперія - португальська. Першою після тривалою збройної боротьби здобула незалежність Гвінея-Бісау (1973). Після повалення військової диктатури в Португалії в результаті ''революції гвоздик''(квітень 1974 p.), незалежність здобули й інші португальські колонії: Острови Зеленого Мису, Ангола, Мозамбік, Сан-Томе і Прінсіпі.
На цьому деколонізація не завершилась. Під час четвертого етапу (80-90-ті роки) здобули незалежність останні уламки колоніальних імперій. Так, у 1980 р. було остаточно врегульовано і проблему Південної Родезії (Зімбабве), у 1982 р. Англія надала незалежність Белізу, у 1990 р. під тиском світової громадськості ПАР надала незалежність Намібії, у 1997 р. Китай відновив свій суверенітет над Гонконгом, у 1999 р. - над Макао.
Таким чином, на порозі XXI ст. колоніальні імперії відійшли у минуле. Однак, здобувши політичну незалежність, молоді держави не стали економічно незалежними. Головною їхньою проблемою стала відсталість, з якою більшість молодих держав не можуть впоратись. Війни, епідемії, голод, фінансова заборгованість, етнічні й територіальні проблеми стали звичними явищами.
№54 Суспільно-політична боротьба в Румунії 1944-48.Народно-дем. перет
У ході державного перевороту 23 серпня 1944 р. до влади в Румунії прийшов Національно-демократичний блок (НДБ), який сформував уряд країни на чолі з генералом К. Санатеску. Своє завдання новий уряд убачав у тому, щоб ліквідувати найбільш одіозні державні структури часів фашистської диктатури. У галузі зовнішньої політики він намагався відвернути загрозу окупації Румунії Червоною Армією і не допустити розвитку країни за радянським сценарієм. Проте уряд К. Санатеску був неспроможний покінчити з залишками феодалізму, що уособлювались у великому поміщицькому землеволодінні та монархії, залишалася невирішеною і проблема розширення громадянських прав і свобод населення.
У другій половині вересня 1944 р. компартія Румунії зажадала розпуску НДБ. З метою створення нового партійно-політичного угруповання вона вдалася до тимчасового союзу із соціал-демократами та "Фронтом землеробів".
На цій платформі 12 жовтня 1944 р. організаційно оформився НДФ, куди увійшли комуністи, соціал-демократи, об'єднані профспілки, "Фронт землеробів", Союз угорських трудящих у Румунії (МАДОС) та ін. Головним своїм завданням НДФ вважав захоплення влади. Намагаючись викликати урядову кризу та відставку уряду, комуністи й соціал-демократи 16 жовтня заявили про свій вихід з уряду Санатеску, ініціювали проведення демонстрацій на підтримку вимоги відставки уряду.
Боротьба за владу розгорталася за умов політичної та економічної нестабільності, нестатків та інфляції.
На початку грудня 1944 р. НДФ вдалося викликати ше одну урядову кризу. Спроба генерала Н. Радеску, який формував новий уряд, не допустити до його складу представників НДФ зазнала невдачі.
Одним із перших соціально-економічних проектів, здійснених урядом П. Гроза, було прийняття закону про аграрну реформу. Великі земельні ділянки (більш як 50 га) конфісковувались і за символічну плату передавались на правах приватної власності безземельним і малоземельним селянам.
Усвідомлюючи згубність шляху, на який повертали країну комуністи, король Михай зажадав відставки уряду. Король оголосив страйк, відмовляючись підписувати урядові декрети, які без цього не мали чинності. На початку 1946 р. в уряд було введено по одному представникові від "історичних" партій. Це заспокоїло Захід, і в лютому 1946 р. Англія та США визнали уряд Гроза.
Навесні — влітку 1947 р. зусиллями комуністів та їхніх союзників був встановлений державний контроль над промисловістю, банківською сферою, ціновою політикою, транспортом, зовнішньою та внутрішньою торгівлею.
У лютому 1948 p., після ґрунтовної чистки, КПР поглинула залишки СДП. Утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Прийнята у квітні 1948 р. конституція законодавчо закріпила диктатуру пролетаріату. Упродовж наступних років компартія Румунії дедалі більше втрачала ознаки політичного руху й зрощувалася з державою, уособлюючи вже не "частину народу", а адміністративну силу, одну з найбільш ортодоксальних у Європі.
Найбільш відчутним і болісним заходом у процесі насадження тоталітаризму було прийняття контрольованим комуністами парламентом (11 червня 1948 р.) закону про націоналізацію промислових підприємств, шахт, банків тощо. Водночас ініційовано "вигнання" іноземного капіталу з країни. Ті ж процеси адміністрування торкнулися й села.
№55 Проблеми соціалістичного будівництва в Рум. Народна революція 1989.
Ліквідація приватної власності на основні засоби виробництва зруйнувала ринок, заклала основи командно-адміністративної системи, примусу на директивних засадах. Водночас відбулася зміна структури самого суспільства. Такі категорії населення, як підприємець, власник, господар, були витіснені з суспільного виробництва, тим самим в ослабленому суспільстві створювалися основи для будівництва соціалізму.
Тоталітарний режим у Румунії наштовхувався на серйозний опір навіть тоді, коли, здавалося б, комуністами все зроблено для забезпечення свого монопольного панування. Він проявився у формі націоналізму та антирадянщини, котрі були закладені ще в довоєнний період. У відсталій селянській країні було також чимало противників індустріалізації, які вважали вигідною для Румунії роль постачальника аграрної продукції на європейський ринок. Та й у керівних колах далеко не всі схилялися до виключної орієнтації на Радянський Союз. Були також прихильники тісного співробітництва із Заходом, а декотрі вбачали у такому співробітництві можливість уникнути радянізації.
Демократична революція 1989 р.
Горбачовська перебудова в СРСР і процеси демократизації, розпочаті в інших країнах Східної Європи, поставили румунське суспільство перед дилемою: тоталітаризм чи демократія. Приводом для масових виступів проти тоталітарного режиму стали події в місті Тімішоарі, де 16 грудня 1989 р. відбулися сутички між силами правопорядку і демонстрантами. Масові мітинги та демонстрації відбулися і в інших містах.
Створений в ході революції Фронт національного порятунку (ФНП), який очолив опальний партійний діяч Йон Ілієску, 23 грудня оприлюднив заяву, в якій повідомляв про падіння клану Чаушеску й перехід влади до його рук. Програма ФНП декларувала відмову від однопартійної системи, встановлення демократичної плюралістичної форми правління, проведення вільних парламентських і президентських виборів, реорганізацію національної економіки, проведення політики дружби й співробітництва в дусі "єдиної Європи".
На початку 1990 р. на вимогу громадськості заборонено діяльність компартії Румунії, а її майно конфісковано.
Сучасна
Пріоритетними напрямами економічного розвитку Румунії стали видобувні галузі. В урядових колах схильні вважати, що в недалекому майбутньому країна зможе задовольняти свої потреби в сировині виключно за рахунок внутрішніх ресурсів. Особливе місце при цьому відводиться видобутку золота, насамперед у найбільшому в Європі золотому родовищі Рошія Монтана. З метою розв'язання назрілих економічних і політичних проблем і підтримки зусиль Румунії в її намірі вступити до Євросоюзу в 2007 р.
Єврокомісія у листопаді 2002 р. запропонувала Румунії план допомоги, важливим елементом якого є продовження реформ, насамперед в адміністративній і правовій галузях, а також у сфері економіки.
Протягом усього пореформеного періоду у своїй зовнішній політиці Румунія чітко дотримувалася курсу на зближення з Об'єднаною Європою. Член ООН с 1955 года, ЕС с 2007 года и НАТО с 2004 года. Слабкі сторони: сильна корупція, висока інфляція (в 2008 році - 8,1%). Тривалий перехід від планової до ринкової економіки. Повільно просувається ринкова реформа. Малий обсяг іноземних інвестицій.
№56 Роль НАТО на сучасному етапі міжнародних відносин
НАТО- міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949. У наш час налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.
Головна мета НАТО - гарантувати свободу і безпеку всіх своїх членів у Європі та Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН. Для досягнення цієї мети НАТО використовує свій політичний вплив і військовий потенціал відповідно до характеру викликів безпеки, з якими стикаються його держави-члени.
В Афганістані НАТО активізував зусилля по боротьбі з наркотиками і допоміг ООН зареєструвати громадян для участі у виборах, які пройдуть в 2009 році.
У 2009 році НАТО належить вирішувати безліч завдань - від боротьби з піратством в північноафриканських водах і навчання вищих військових керівників Іраку до готовності негайно реагувати на надзвичайні ситуації.
Стратегічна концепція НАТО:
- Виступати основою стабільності в євроатлантичному регіоні;
- Служити форумом для проведення консультацій з проблем безпеки;
- Здійснювати стримування та захист від будь-якої загрози агресії проти кожної з держав-членів НАТО;
- Сприяти ефективності. запобігання ю конфліктів і брати активну участь в кризовому регулюванні;
- Сприяти розвитку всебічного партнерства, співпраці та діалогу з іншими країнами євроатлантичного регіону.
№57 Розвиток освіти і науки після 2СВ та на поч. ХІХ ст
У роки Другої світової війни значна кількість діячів культури — Е.Хемінгуей, А. де Сент-Екзюпері, Л. Арагон та інші зі зброєю в руках воювали проти фашизму. Твори в галузі літератури, музики, мистецтва та кіно відігравали важливу роль у загартуванні морального духу народів, наближаючи перемогу над фашизмом. Осмислення причин і наслідків війни, її жорстокості, поведінки людей в екстремальних умовах стало важливою темою світового мистецтва.
В умовах "холодної війни" ідеологічні засади творчості взяли гору над художніми якостями. Періодичні загострення соціально-економічних суперечностей, масові суспільні рухи зумовили появу різних форм контркультури ("розгнівані", рокери і т. д.). Вони ніби протистояли бездуховності масової культури та класичній культурі минулого. Назрівання екологічної катастрофи, гонка озброєнь, гострі міжнародні кризи сприяли посиленню настроїв песимізму, передчуття апокаліпсису.
Розпад колоніальної системи сприяв підвищенню ролі країн, що розвиваються, у світовій культурі. Міжнародне визнання отримали індійський кінематограф, африканські та латиноамериканські музикальні ритми й мелодії.
Одним із наслідків науково-технічної революції (НТР) став прискорений розвиток засобів масової комунікації, що створило матеріальну основу для небувалого розквіту масової культури і появи рок-музики.
Після війни образотворче мистецтво розвивалось у двох напрямках - реалізм та абстракціонізм.
Бурхливі події XX ст. дали багатьом письменникам привід до історичних паралелей.-реалізм. Найпоширенішим реалізм став у СРСР (соціалістичний реалізм), де вважався частиною офіційної ідеології.
У другій половині XX ст. загальною рисою театрального мистецтва стало захоплення соціальною і політичною проблематикою.
Розвиток засобів масової комунікації — преси, радіо, телебачення, кіно, звуко- і відеозапису, книговидання, їхня прибутковість і здатність впливати на суспільну думку та уподобання стимулювали небачений розвиток масової культури. її головна мета — отримання максимального прибутку, а головні якості — доступність і розважальність.
№58 Політична боротьба навколо проблем суспільного роз-ку Угорщини 1945-47.
Після війни в Угорщині склалися необхідні внутрішні передумови для становлення демократичного суспільства. Водночас кремлівські лідери плекали альтернативу її комунікації.
Напередодні парламентських виборів, призначених на листопад 1945 р., в Угорщині посилилась політична боротьба. Блок буржуазно-демократичних партій на чолі з ПДС Г вимагав збереження приватної власності та підприємництва — основ ринкової економіки і політичної демократії, закликав своїх прихильників до орієнтації на Захід. Блок лівих на чолі з УКП висунув завдання націоналізації вугільних шахт та електростанцій, посилення боротьби зі спекуляцією та інфляцією, наповнення державного бюджету за рахунок обкладення податком капіталістів, збільшення виробництва продовольчих товарів, проведення чистки державного апарату від реакційних, а точніше, неугодних комуністам елементів. Більшість пропозицій комуністів були звичайною лозунговою демагогією. Втілення їх у життя вело в перспективі до погіршення економічної ситуації та соціального становища населення.
1 лютого 1946 р. парламент проголосив Угорщину республікою й заснував посаду президента. Ним став 3. Тілді, який поступився кріслом прем'єра Ф. Надю. Закон про республіку гарантував громадянам буржуазно-демократичні свободи й широкі політичні права.
Навесні того ж року, скориставшись напруженою ситуацією, що склалася в країні унаслідок інфляції і перебоїв у постачанні населення продуктами харчування, УКП, СДПУ і НСП зважилися на спільний виступ. Вони створили Лівий блок і висунули вимогу націоналізації великих підприємств і шахт, запровадження контролю над банками й проведення "чистки" адміністрації.
Курс угорських комуністів на тотальну націоналізацію, посилення ролі держави і планової економіки та перехід до соціалізму зустрів опір авторитетної в угорському суспільстві ПДСГ, і в коаліції відбувся розкол.
З початку 1947 р. єдиним диригентом у політичному житті Угорщини стала КПУ.
Після перемоги на виборах комуністи, як найбільша парламентська партія, взяли курс на фактичну ліквідацію багатопартійної парламентської системи і формування однопартійної держави за радянським зразком.
Наприкінці 1947 р. Державні збори, контрольовані комуністами, прийняли закон про націоналізацію банків. У квітні 1948 р. націоналізовано всі підприємства, на яких працювало більш як 100 робітників. Відтак в Угорщині було відкрито шлях для насадження тоталітарної системи і встановлення диктатури від імені пролетаріату.
№59 Спроба реформ соціалізму в Угорщині. Народне повстання 1956
Після відновлення повного суверенітету Угорщини (підписання мирного договору) комуністи спробували перемогти на виборах 1947 р. Зазнавши поразки, вони розпочали цілу кампанію пошуку і викриття "реакційних змов" та "контрреволюційних заколотів".
Такі звинувачення були висунуті керівникам Партії дрібних сільських господарів. Зрештою, це дало можливість комуністам, які об'єдналися із соціал-демократами в Угорську партію трудящих (УПТ), прийти до влади.Індустріалізація проводилася в особливо форсованому режимі під гаслом "Перетворимо Угорщину на країну чавуну і сталі". Кооперування супроводжувалось пограбуванням селян.Величезного розмаху досягли репресії. Із 39-мільйон-ного населення було репресовано 1 млн чоловік. Зміна в радянському керівництві, особливо засудження "культу особи Сталіна" на XX з'їзді КПРС, спричинила утворення в УПТ реформаторського крила, під тиском якого відбулася часткова реабілітація репресованих.Аби уникнути значних катаклізмів, Ракоші призначив головою Ради міністрів І. Надя, який різко засудив репресії та форсовану колективізацію. Це спричинило протистояння двох лідерів. 9 березня 1955 р. ЦК УПТ звинуватив Надя в опортунізмі. 18 липня 1956 р. під тиском СРСР М. Ракоші було замінено Гере, наступником якого став Я. Кадар.
23 жовтня 1956 р. у Будапешті відбулася багатотисячна демонстрація на підтримку реформ у Польші, яка переросла у загальний виступ населення проти режиму М. Ракоші.
Керівництво УПТ назвало цей виступ контрреволюційним і ввело у Будапешт війська, що відразу ж загострило становище в столиці. Почалися збройні сутички.
У ніч на 24 жовтня ЦК УПТ звернувся по допомогу до СРСР. Було обрано нове Політбюро УПТ. І. Надь став главою уряду. Він оголосив про запровадження військового стану і комендантської години. На підприємствах почали створюватись робітничі дружини. 24 жовтня у Будапешт увійшли радянські війська і, не вступаючи у сутички, зайняли стратегічні пункти міста. 25 жовтня першим секретарем ЦК УПТ було обрано Я. Кадара, який 28 жовтня звернувся по радіо із закликом припинити вогонь і зажадав виведення радянських військ. Після цього у Будапешті почалося справжнє полювання на працівників держбезпеки і партійних функціонерів. ЗО жовтня було захоплено будинок будапештського міськкому партії, а всіх його захисників розстріляно. В таких умовах керівництво УПТ оцінило події як національну революцію. Було прийнято рішення про розпуск УПТ, створення Угорської соціалістичної робітничої партії та про відновлення багатопартійності.
1 листопада І. Надь заявив про вихід Угорщини з ОВД і про нейтралітет країни. Вранці 4 листопада 12 дивізій Радянської армії вторгайся в Угорщину. Формально такі дії пояснювалися закликом революційного робітничо-селянського уряду на чолі з Я. Кадаром, який було створено у місті Сальнок. Основні бойові дії розгорнулись у Будапешті, де повсталі чинили опір до 10 листопада.
Майже до кінця року в країні тривали страйки та демонстрації проти нового уряду на чолі з Я. Кадаром, на що той відповів репресіями. Нове керівництво, нав'язане угорцям силоміць, почало крок за кроком здобувати авторитет: було відновлено громадянський мир, піддано критиці політику Ракоші, реабілітовано жертв його репресій, ліквідовано негативні явища у проведенні кооперації та індустріалізації.
№60 Становлення кому-го режиму в Албанії…
У 1945 році в Албанії пройшли парламентські вибори, на яких 97,7% голосів отримав комуністичний Демократичний фронт. Країну очолив 1-й секретар Албанської партії праці Енвер Ходжа. 11 січня 1946 монархія була скасована, була проголошена Народна республіка Албанія. 14 березня того ж року була прийнята Конституція.
До 1956 року Албанія підтримувала відносини з СРСР на противагу Югославії, проте після ХХ з'їзду КПРС був прийнятий курс на політичну ізоляцію. У 1960 році на зустрічі керівників Компартій в Бухаресті Ходжа засудив політику Хрущова, а в грудні 1961 року Албанія розірвала дипломатичні відносини з СРСР, потім вийшла з РЕВ (1962) та Організації Варшавського договору (1968). Згодом відносини підтримувалися тільки з маоїстським Китаєм і Румунією. У 1978 році відбувся розрив відносин з КНР.
Албанія залишилася осторонь від світової політики і занурилася в пучину повної міжнародної ізоляції. Початок 1970-х рр.. в Албанії характеризувалося деяким пом'якшенням режиму. Наприкінці десятиліття Енвер Ходжа навіть вибрав собі майбутнього наступника, ним став Рамиз Алія.
У 1986 році в Албанії був оголошений курс на будівництво соціалізму. Незважаючи на те, що до цього часу політичні репресії вже трохи пом'якшилися, а також значно покращилися відносини з найближчими сусідами, країнами ЦСЄ, в цій країні стала досить серйозно відчуватися проблема безробіття. Одним із знакових показників поліпшення відносин і поступового назрівання необхідності виходу з міжнародної ізоляції стало з'єднання залізничних мереж Албанії та Югославії в 1986 році.
№61 Ліквідація тоталітарного режиму в Албанії…
У квітні 1985 році, після смерті Енвера Ходжі, його місце зайняв Рамиз Алія. Спочатку він намагався продовжувати колишню політику, але в Східній Європі на той час вже почалися зміни, викликані горбачовської політикою гласності і перебудови. Тоталітарний режим Албанії опинився під подвійним тиском з боку США, європейських держав і свого власного народу. Алія (останнім у Європі) підписав Гельсінські угоди та зобов'язався дотримуватися прав людини, дозволив політичні партії, і хоча його власна партія перемогла на виборах в 1991, всім стало ясно, що зміни не зупинити. У 1992 році на загальних виборах перемогу здобула вже Демократична партія Албанії, яка набрала 62% голосів. Крах комуністичного режиму викликав масовий відтік населення з Албанії, коли сотні албанців перепливали Адріатичне море на човнах і висаджувалися в Італії. На загальних виборах у червні 1996 року Демократична партія вдалася до маніпуляції результатами голосування для отримання абсолютної більшості в парламенті. У березні 1997 року країну охопили масові заворушення, пов'язані з втратою населенням заощаджень через участь в розплодилися в країні «фінансових пірамідах». У багатьох містах для наведення порядку довелося залучати міліцію і створювати загони озброєних добровольців. У країну в рамках операції «Альба» були введені поліцейські сили Італії та ще низки держав. Їх завданням було підтримувати порядок і охороняти гуманітарні вантажі, що йдуть в Албанію. На тлі запанувала анархії позачергові вибори 1997 року виграла посткомуністична Соціалістична партія, правонаступниця Албанської партії праці. Лише в 2005 році вона знову поступилася більшість місць в парламенті Демократичної партії.
Сьогодні - Албанія - індустріально нерозвинена, аграрна країна. Одна з найбідніших країн Європи. Довгі роки перебувала в міжнародній ізоляції, що завадило створенню стійких торгово-економічних відносин з розвиненими країнами Західної Європи, що в даний час виражається в недоліку іноземних інвестицій в економіку країни.
