32. Доктрина Трумена і план Маршала.

І все ж не озброєння та військова сила визначали характер післявоєнного розвитку світу. Основну ставку в боротьбі проти комуністичної загрози Захід робив на економічну силу, на переваги економічної демократії над аморфною державною економікою з її зашоре-ним плануванням. Пущений в дію економічний важіль Заходу був саме тим валом, що зупинив комунізм, насамперед у Європі. І тут головну роль відіграли США. Уже 12 березня 1947 р. була оприлюднена доктрина Трумена. Відповідно до її положень, Туреччині, де внаслідок украй низького рівня життя населення назрівала небезпека соціального вибуху, та

Греції, де відбувалася громадянська війна, що підживлювалася радянським керівництвом з баз у Болгарії та Югославії, і де комуністи, заохочувані Сталіним, рвалися до влади, Сполучені Штати Америки надали допомогу обсягом 400 млн дол., що дало змогу обом країнам подолати кризу. У тому ж 1947 р. був оприлюднений ще масштабніший план оздоровлення Європи — план Маршалла. 5 червня 1947 p., виступаючи з промовою перед студентами Гарвардського університету, державний секретар США Джордж Маршалл заявив: "Роль нашої країни має полягати в тому, щоб надати дружню підтримку Європі при складанні програми її економічного відновлення, а потім повною мірою, наскільки це можливо, допомогти проведенню програми в життя. Ця програма має бути спільною для всіх і виробленою спільно, якщо не всіма європейськими країнами, то багатьма із них". Програма економічного відродження, акцентував Маршалл, буде "спрямована не проти якої-небудь країни чи доктрини, а проти голоду, злиднів, відчаю і хаосу". Звичайно, висунута Маршаллом програма заслуговувала на підтримку, однак створені в 1944 р. Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку не мали достатніх ресурсів для її реалізації. Проте такі ресурси були у США.

"План Маршалла" передбачав використання економічних методів для досягнення політичних цілей. Доларові ін'єкції у зруйновану економіку Європи мали на меті фінансове та господарське оздоровлення Європи, піднесення не лише економіки, а й життєвого рівня людей. А на цій основі, основі добробуту, досягти трансформації психології мільйонів людей, які мають усвідомити, що багате та заможне життя створюється не класовою боротьбою, не ліквідацією приватної власності, а зміцненням її, посиленням персонального інтересу кожного виробника. Американська допомога пропонувалася також і соціалістичним країнам, у тому числі й Радянському Союзові. Проте останній убачав в американській економічній допомозі своєрідну капіталістичну пастку, оскільки "план Маршалла" був спрямований насамперед на підтримку ринкової економіки. А тому Радянський Союз, побоюючись внутрішньополітичних та економічних метаморфоз і розвалу тоталітарної системи, не тільки не прийняв "план Маршалла", а й вчинив жорсткий тиск на ті

східноєвропейські країни, які мали намір це зробити, наприклад Чехословаччину.

Шістнадцять західноєвропейських країн, які прийняли "план Маршалла", протягом чотирьох років (1948—1951) отримали 17 млрд. дол. (за сьогоднішнім курсом — 170 млрд. дол. — Авт.). "План Маршалла", безперечно, сприяв відновленню західноєвропейської економіки на новій науковій та технічній основі, підвищенню життєвого рівня населення, відвернув небезпеку соціальних потрясінь. У цьому його позитивне значення. Безумовно, "план Маршалла" сприяв консолідації Західної Європи під лідерством США, зміцненню там американської присутності, посиленню економічного, політичного та військового впливу США. Водночас слід зазначити, що американська присутність у Європі, "американізація" Західної Європи жодною мірою не ущемляла незалежність або інтереси тієї чи іншої західноєвропейської країни. США поводили себе як гарант цієї незалежності, її недоторканності.