- •1. Причини, характер, періодизація Другої світової війни
- •2. Початок 2 св. Напад Німеччини на Польщу.
- •3. Окупація Німеччиною Данії, Норвегії, Голландії, Бельгії і Люксембургу. Поразка Франції.
- •4. «Дивна війна» та її наслідки.
- •5. Напад Японії на Перл-Харбор і початок бойових дій на Тихому океані.
- •6. Війна у Пн. Африці.
- •7. Фашистський «новий порядок» у Європі.
- •8. Рух Опору в окупованих європейських країнах. Форми боротьби та політ орієнтація.
- •9. Створення антигітлерівської коаліції. Проблема Другого фронту в Європі.
- •10. Відкриття Другого фронту та наступ англо-амер військ.
- •11. Успіхи англо-америк. Військ на Тихому океані. Розгром і капітуляція Японії.
- •12. Воєнна поразка і капітуляція Німеччини.
- •13. Тегеранська конференція та її рішення.
- •14. Кримська конференція та її рішення.
- •15. Потсдамська конференція (Берлінська) та її рішення.
- •16. Підсумки, наслідки та уроки 2 св.
- •17. Основні тенденції сусп р-ку країн Європи та Ам після 2 св.
- •18. Становлення двох курсів у міжнародній політиці після 2 св.
- •19. Післявоєнне мирне врегулювання в Європі. Мирні договори 1947 р.
- •20. Утворення і діяльність оон.
- •21. «Холодна війна» та її ознаки.
- •22. Економічний розвиток двох суспільних систем після 2 св. Роль і вплив нтр.
- •23. Сучасний капіталізм та постіндустріальне суспільство.
- •24. Партійно-політична сис-ма в країнах Європи та Америки пвсля 2св. Їх роль у сус-ві.
- •25. Міжнародний соціал-демократичний рух після війни та його трансформація.
- •26. Глобальні проблеми сучасності.
- •29. Антитлоталітарні демократ революції 1989-1990рр, їх наслідки.
- •32. Доктрина Трумена і план Маршала.
- •33. Крах колоніальної системи після 2св.
- •30. Воєнно-політ кофр-ція 2-х сусп с-м. Утвор нато і овд.
- •31. Німецька проблема після 2 св. Паризькі угоди і фрн.
- •34. Эавт, рев, Спільний ринок..
- •35. Міжнародна розрядка у першій половині 1970-х рр. Та її знач.
- •36. Проблеми безпеки та співробт нарада в хельсінкі.
- •52.Утворення Європейського Союзу: структура…
- •62. Зміцнення міжнародного статусу сша після 2св. Післявоєнна реконверсія.
- •64. Внутр і зовн політика республіканських адм-цій сша після війни. Військово-політ. Доктрини д. Ейзенхауера, р. Ніксона та р. Рейгана. Рейганоміка.
- •65. Антиробітниче і антипрофспілкове закон-во в сша. Расизм і маккартизм.
- •66. Особливості розвитку дмк в сша у 2 пол хх ст. Постіндустріальн роз-к.
- •67. Соціально-екон. І політ становище Великобританії після 2 св.
- •68. Прихід до влади і діяльність лейборист. Уряду к. Етлі.
- •69. Внутр. І зовн політика консерв кабінетів Англії в 1950-1970-х рр.
- •70. Внутрі і зовн політика лейборист кабінетів Англ в 1960-70-х рр.
- •72. Сучасна Великобританія. Трансформація анг лейборизму.
- •74. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 4-ої республіки. З 1946 по 1958
- •75. Внутр і зовн р-к Фр. В роки 5-ї республіки. Голлізм і неоголлізм.
- •76. Франція у 1980-х – першій пол 1990-х рр. Ф. Міттеран. Сучасна Фр. Ж. Шерак.
- •77. Утвор і роз-к фрн. Нім «екон диво».
- •88. Розвиток основних філософських течій у 2 пол. Хх ст..
23. Сучасний капіталізм та постіндустріальне суспільство.
Світова економічна криза 1929 —1933 pp. засвідчила, що стадія індивідуалістично-монополістичного капіталізму, поступилася місцем стадії державно-монополістичного капіталізму (ДМК). Хронологічні рамки ДМК охоплюють другу половину 20-х — першу половину 30-х років (початок НТР, проявом якої стала широка капіталістична раціоналізація, "новий курс" Рузвельта) — кінець 50-х — 60-ті роки XX ст. Для головних капіталістичних країн — це період розвинутого індустріального суспільства.
Мала економіка посіла місце основного виробника ВНП, а найчисленнішим класом розвинутих країн, спроможним займатися організацією власного виробництва — надзвичайно гнучкого, маневреного й до того ж основаного на поєднанні досягнень сучасної НТР, особливо мікроелектроніки, з індивідуальною працею, — став середній клас. Відбувається розукрупнення, розпорошення власності. Як назвати цю нову стадію капіталізму? Виходячи з масштабності цих процесів, включеності у них величезного числа тих, хто створює власне виробництво, хто отримує дивіденди (тільки у США таких понад 50 млн.), західні автори кваліфікували цю нову суспільну метаморфозу як народний капіталізм, або постіндустріалізм.
Постіндустріалізм — це таке суспільство, де на провідних позиціях закріплюється сфера послуг, наука і освіта, а бізнесмени поступаються місцем ученим і професіональним спеціалістам, в якому попри соціальну нерівність панує високий рівень соціального захисту. Виникненню пост-індустріалізму сприяли не тільки НТР, а й демократичний розвиток атлантичної цивілізації, мирне вирішення взаємних конфліктів. Демократична ідея, вільна ринкова економіка, економічна та політична свобода особи і соціальної групи, спонтанний розвиток нових технологій, зростання ролі і значущості інтелекту у вирішенні всіх суспільних проблем стали об'єднавчою і поступальною основою пост-індустріалізму. Вигравши "холодну войну", західні держави здобули солідний карт-бланш світового визнання їхніх принципів політичного та економічного життя. Головною умовою постіндустріалізму є високотехнізоване суспільство. Основними центрами постіндустріалізму стали США, Західна Європа та Японія.
Постіндустріалізм — нова стадія виробництва, в центрі якого стоїть людина з її талантом, професійно-кваліфікаційними навичками, сукупністю знань тощо. Він виступає фактором зміни обличчя як окремих суспільств, так і світу в цілому.
Сама теорія пості індустріального суспільства з'явилася наприкінці 40-х — у 50-х роках у провідних демократичних країнах (США, Німеччина, Франція) на базі розвитку ДМК та НТР. Теорія постіндустріалізму претендує на оптимістичне тлумачення суспільного процесу, доводить неспроможність і недоцільність соціальних революцій. Яка стадія наступна? Відповідь на це дасть майбутнє.
Однак якщо в країнах так званого "золотого мільярда" (Західна Європа, Північна Америка, Японія), на які припадає 80 % світових прибутків, утверджувався й прогресував постіндустріалізм, то в переважній більшості країн світу економіка і суспільство в цілому ще далекі від цього рівня розвитку. Країни Південної Європи (Греція, Іспанія, Португалія), велика четвірка Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі), Індія в Азії, Єгипет в Африці характеризуються середнім рівнем розвитку. Найчисленнішу групу складають країни, що розвиваються (більшість країн Латинської Америки, Африки, добра половина азійських країн). Окрему групу складають посткомуністичні країни, особливо на теренах колишнього СРСР, що характеризуються, насамперед, відсутністю соціально орієнтованої економіки, мають значний, але громіздкий і далекий від досконалості й сучасного рівня промисловий потенціал. Причин такого відставання багато. Особливо дається взнаки самоізоляція окремих країн, яка дуже небезпечна у світі сучасної економіки.
