18. Становлення двох курсів у міжнародній політиці після 2 св.

завершення Другої світової війни не принесло бажаного спокою. Причин цьому було кілька. По-перше, до країн Центральної та Південно-Східної Європи радянське керівництво почало насильно експортувати комуністичну систему, перетворюючи їх на форпост дальшого просування соціалізму в Європі. По-друге, унаслідок розгрому Німеччини була порушена традиційна конфігурація сил у Європі, створився своєрідний вакуум рівноваги сил.

Посилення СРСР та реалізація радянських планів у Центральній та Південно-Східній Європі сприймалися недавніми союзниками як загроза їхнім життєвим інтересам. Ні для кого не було секретом, що Радянський Союз не відмовився від реалізації ідеї світової революції. Навпаки, вона відверто проголошувалася як основний зміст епохи, суть якої, на думку радянського керівництва, полягала в революційному переході від капіталізму до соціалізму. І якщо Радянський Союз ставив своєю метою насадження соціалізму у світі, то Захід всіляко протидіяв цьому. Одним із перших кроків Західної Європи у цьому напрямі стало запрошення США на роль лідера Вільного світу. США, най-сильніша в економічному відношенні країна світу, заповнили вакуум сили в Західній Європі. Для США теза радянської загрози стала основою мирного завоювання Західної Європи. Міністр закордонних справ СРСР Молотов ще до війни так визначив завдання СРСР: "Якомога більше розширяти межі нашої вітчизни ". Після Другої світової війни ці завдання ставилися ще масштабніше: "З частини Німеччини зробити свою соціалістичну Німеччину". Чехословаччина, Польща, Угорщина, Югославія, на думку радянського керівництва, перебували у "розрідженому стані", "тут належало наводити порядок, притискати капіталістичні порядки" - Політика "розширення" соціалістичного простору стало основною метою радянського керівництва. Воно розглядало США як найбільш придатну для насадження соціалізму країну, оскільки комунізм у багатій країні наступить швидше, аніж в інших. А тому в 1946 р. на Чукотці була зосереджена десантна армія, перед якою Сталін ставив конкретне завдання: у випадку війни висадитися на Алясці й уздовж узбережжя Тихого океану наступати на США. На розширення "меж" витрачалися величезні кошти. Нікого з вищого радянського керівництва не турбувало те, шо замішана на авантюризмі політика "ощасливлювання" народів прирікала їх на злидні, трагедії, відставання від цивілізації.

Усе це призвело до балансування на грані війни. Інтереси експансії соціальної революції відсували на задній план відвернення загрози війни. СРСР став заручником власної пропаганди. Захід сприймав Радянський Союз як небезпечну державу, яка прагне воєнним шляхом ліквідувати демократію і встановити комуністичний лад в усьому світі, і нарощував зусилля для "стримування комунізму", що, своєю чергою, підвищувало рівень напруженості й посилювало загрозу глобального ядерного конфлікту. На такому тлі розгорталося об'єктивне змагання між двома світами — демократичним і тоталітарним, в основі яких лежали доктрини: "пакс американа"і "пакс совстіка". СРСР програв це змагання, і шлях до остаточного краху "світу по-радянськи" лежав через прозріння та відмову від утопії. Таким чином, міжнародні відносини після 1945 р. формувалися тими стратегічними політичними установками двох світів, які суперечили, не допускали нормального цивілізованого співіснування. Однак вимушене співіснування, під загрозою глобального зіткнення цивілізацінної катастрофи, сформувалося у специфічну "рівновагу жаху".