Предмет, об’єкт і методи архівознавства як наукової системи.

1. Архівознавство – комплексна система знань, що вивчає історію, теорію і практику архівної справи, її правові та економічні засади.

Завдання курсу «Архівознавство» полягає в тому, щоб дати систему знань з історії і розвитку архівної справи, формування Національного архівного фонду (НАФ), становлення архівної системи та діяльності архівних установ, основних принципів комплектування, зберігання та використання інформаційно-документальних ресурсів.

Предметом архівознавства як науки є тенденції та закономірності становлення і розвитку архівної справи, наукові засади експертизи цінності документів, організації документів НАФ, архівного описування, створення довідкового апарату зберігання та використання відомостей, що містяться в архівних документах.

Об’єктом архівознавства виступають НАФ та система архівних установ.

Архівознавство спирається на загальнонаукові та специфічні методи дослідження. Серед них:

- метод наукового аналізу та синтезу ( дозволяє досліджувати структуру архівного фонду, аналізувати всі його елементи, ідентифікувати документи);

- історичний (уможливлює дослідження витоків і розвитку архівної справи);

- ретроспективний (дає змогу зануритись у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу архівного будівництва);

- порівняльний (уможливлює порівняння нових і старих знань, архівних технологій, виявлення приросту наукових знань і прогресивних методик опрацювання архівних фондів);

- класифікації;

- наукової евристики;

- критики та ідентифікації джерел.

Жоден з методів не є універсальним. Оптимальних результатів досягають за умови комплексного застосування методів.

Архівознавство як наука ґрунтується на таких основоположних принципах:

науковості (застерігає від описовості, фактографічності, заідеологізованості);

історизму (закликає глибоко аналізувати конкретно-історичні умови, в яких розвивалась архівна справа);

об’єктивності (передбачає всебічність дослідження).

Крім загальних принципів архівознавства, виділяють і специфічні принципи ведення архівної справи:

неподільності архівних фондів;

доступності (відкритості) архівної інформації.

Джерельна база та історіографія архівознавства в Україні.

2. Архівознавство має багату джерельну спадщину, що охоплює загальноісторичні та спеціальні архівознавчі джерела. Основний масив їх складають історичні джерела, які набувають архівознавчого характеру внаслідок специфіки пізнання. Писемні архівознавчі джерела класифікують на такі групи:

- нормативні акти та інші документи державних органів, політичних партій, громадських, релігійних організацій, творчих спілок.

- масові джерела (матеріали преси, періодики). Пріоритетними є матеріали архівної періодики, Інформація, вміщена тут є джерелом дослідження та організації архівної справи;

- інструктивні та довідково-інформаційні матеріали, підготовлені архівами – путівники, правила, інструкції.

- наукові праці з історії, теорії та організації архівної справи, матеріали науково-практичних конференцій;

- мемуари, спогади, щоденники, листування архівістів, істориків.

Архівознавство має широку історіографію – галузь знань про історію і закономірності розвитку архівознавчих досліджень, еволюцію її теоретико-методологічних принципів та повноту дослідження проблем архівної справи. М. Матіяш, Романовський, Калакура.

Поняття “архівна система” та її основні види.