76. Трагед. Мотиви у тв-ті м. Хвильового.»я, Романтика». «Мати». «Солон.Яр». «Вальдш-непи».

Микола Хвильовий — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Микола Григорович Фітільов (таке справжнє прізвище письменника).

Центральною для творчої манери М. Хвильового залишається проблема людини, людини в її стосунках з революцією та історією, людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. Романтично забарвлені герої Хвильового найчастіше вступають у гострий конфлікт із своїм часом. Але його персонажі — це не лише жертви історії, часом вони самі, своїми діями спричиняють її трагедійність. Конфлікт гуманізму та фанатизму осмислюється тут в усій своїй повноті. Для чекіста — головного героя новели “Я (Романтика)” — такий конфлікт постає в своїй особливій гостроті: в ім'я абстрактної ідеї, в ім'я доктрини він має власноруч розстріляти свою матір, але знищення іншої особистості — це водночас і знищення свого людського єства, в такій ситуації неминучого вибору перед героєм постає дилема: самознищення чи відродження людського, гуманістичного начала, відродження, найперше, в собі самому. У непримиренній суперечності зіткнулисянайсвятіші для героя почуття: синівська любов, синівський обов'язок перед матір'ю — і революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Він ще пробує якось відстрочити фатальне рішення (“я чекіст, але я і людина”), та весь попередній шлях моральних компромісів робить розв'язку неминучою. Герой перестає бути особистістю, яка сама розпоряджається власним життям і власними рішеннями, він стає гвинтиком і заложником могутньої системи.

В оповіданні «Мати» трагізм і конфліктність революційних ідеологічних про­тистоянь М. Хвильовий передає через їх сприймання матір'ю хлопців-вояків Остапа й Андрія, які опинилися по різні боки боротьби (та мати одного зних порятувала ціною власного життя, сказавши Андрію що Остап спить на її ліжку п*яний, Андрій, спустившись з горища, де переховувався від брата, у сінях найшов сокиру, підійшов до постелі матері, та він не знав що вона здогадалась про його злочинний намір і сама лягла на ту кровать, припинив її життя, думаючи що то брат, а сам вискочив у вікно і утік). — у площині його уваги мати та два сини, що живуть у маленькому провінційному містечку. У такий спосіб актуалізується тра­диційна в літературі проблема «маленької людини», її спосіб бачення, сприй­няття та розуміння глобальних подій, що агресивно втручаються в усталене життя, руйнують не тільки побут, але й буття.

Роман "Вальдшнепи" був написаний влітку 1926 р. у селищі німецьких колоністів біля Херсона, куди М.Хвильового запросив М.Чернявський¹". Ав­тор назвав твір "сюжетно любовним". Бо й справді події в ньому немовби розгорталися у межах тра­диційно "любовного трикутника": Дмитрій Карамазов, його дружина Ганна, до якої він втратив будь-який інтерес, та молода енергійна дівчина Аглая, сту­дентка консерваторії, що стала його новим захоплен­ням. Довкола н « згруповані інші персонажі, що ви­даються радше за своєрідне тло романної дії. До них слід віднести »: набагато старшу від Ганни, безтур­ботну тітку Клаву, її коханця, легковажного Вовчика, служницю Одарку, яка чимось схожа на наймичку з повісті "Коні не винні" М.Коцюбинського. Герої про­тистоять одне одному як своїми характерами і пере­конаннями, так і життєвими інтересами, що вже ви­творює підставі і для фабульної інтриги. Події роману характерні для сердечних пригод відпочивальників, тому твір може вважатися також "курортним рома­ном".

Головний герой "Вальдшнепів" із його хворобливо роздвоєною свідомістю до такої категорії не належав. Аглая ви­конувала в романі позитивну, психотерапевтичну функцію, визначила досить точний діагноз вчораш­нього активного учасника революційних баталій Дмитрія Карамазова як "зайвої людини" та тієї вла­ди, яку він репрезентував. Попри те, що його захо­пила "соціальна революція своїм розмахом", "своїми соціальними ідеалами", йому довелося пе­режити обвальну кризу усвідомлення, що "з розма­ху нічого не вийшло", що на шляху до "справжньо­го соціалізму" простував неприпустимий для актив­ного романтика "міщанин-середнячок", яким мимо­волі став сам Дмитрій Карамазов, уподібнившись не лише до дружини Ганни, що видається навіть привабливішою від нього, а й із задоволенням пори­нувши у стихію садомазохістської закомплексова­ності. Так, під час прогулянки з Аглаєю біля Дніпра йому раптом і не випадково захотілося, "щоб хтось плював йому в обличчя - і плював довго, настирли­во й образливо".

Роман виявився небезпечним для комуністично­го режиму, вживаючи квазітермінологію якого, "за спиною Карамазова стала фашистка Аглая", сим­вол, "тип нової лк дини, що виведе Україну з глухого закутку". Такий більшовицький сленґ засвідчу­вав безсилля офіційної критики, не спроможної на адекватне прочитання художніх текстів, невідпо­відних комуністичним доктринам, тому схильної до грубої підміни понять, навіть ототожнення пись­менника з героями його твору.

Виразно окреслені національні питання, несумісні із завданнями "диктатури пролетаріату" та марксистсько-ленінської доктрини, потреба форму­вання нового, вольового психотипу українця, позбав­леного хворобливої амбівалентності, здатного на ге­роїчний чин, на свідоме самоствердження як суб'єкта історичного поступу, що не на жарт занепокоїло радянську владу. Тому після першої частини роману, надрукованого у п'ятому зошиті журналу "Вапліте" (1927), друга частина, що мала з'явитися у наступному, шостому (грудневому) числі, була притьмом конфіскована й знищена більшовицькою цензурою, засвідчуючи "спланований наступ режиму проти українства"

У новелі «Солонський Яр» яка судячи з усього хронологічно була одним із перших творів Хвильового, мотив смерті переводиться у конкретну площину внутрішніх селянських зіткнень щойно після встановлення більшовицької влади. Конфлікт між головою млинівської волосної ради Савком Гордієнком і бандою грабіжників із Солонського Яру, що закінчується вбивством голови, на перший погляд, позбавлений значимості соц.підґрунтя. адже метою бандитів є грабунок таких же селян, як і вони самі. Тобто суть суперечностей – виключно кримінальна. Але істинною причиною збурення селянської стихії, темних її сил були події революції і громадянської війни з їхньою негоцією будь-яких законів, пануванням права і сили і зброї над моральністю й людяністю. Тому зграя з Солонського Яру – прямий наслідок «перевороту світу», реалізація тези «грабуй награбоване», трансформованої реальністю революції в більш зрозуміле й доступне «грабуй усе й усіх».