58. Лірична драма і.Франка "Зів'яле листя". Зб. «Мій Ізмарагд». Ідейно-худ. Аналіз поезій збірок.

Яскравою зіркою у поетичному доробку поета сяє його незвичайна поетична збірка "Зів'яле листя", видана 1896 року. Вона об'єднала поезії переважно з сумними, журливими мотивами, написані протягом найважчого періоду життя поета.

Збірка складається з трьох частин, або "жмутків". У "жмутках" вміщено інтимну лірику, в якій оспівано глибокі почуття палкого, але нещасливого кохання. У першому "жмутку" є вірші і з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого "жмутка" Іван Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього "жмутка" - пекельні переживання поета, спричинені нещасливим коханням.

Поезія "Червона калина, чого в лузі гнешся?" написана у формі діалогу між червоною калиною і дубом. За народною символікою червона калина уособлює вродливу дівчину, а дуб - молодого парубка. У поезії поет майстерно відобразив у прагненні калини до сонця - любов до життя, важкі переживання людини за свою гірку долю. Поезія відзначається глибоким ліризмом і високою музичністю.

Автобіографічними моментами вирізняється в збірці поезія "Тричі мені являлася любов", у якій Франко повідав про щастя і горе, радості й муки кохання. У вірші згадує автор про перше своє кохання - Ольгу Рошкевич, про горду княгиню Юзефу Дзвонковську, яка, знаючи про свою смертельну хворобу, відмовила Франкові, про горду душу - Целіну Журовську.

Жорстоке переслідування письменника польською та українською буржуазією, його третє ув'язнення, недопущення Франка до викладання у Львівському університеті - це ті болючі удари, що завдавало йому життя у ці важкі роки. Вони сипались на поета один за одним, затьмарюючи душу, шарпаючи серце. Саме вони і викликали сумні мотиви в його поетичній творчості. І тому цілком зрозуміла поява цієї поетичної збірки. Цих невимовно тяжких страждань неможливо було викреслити із пам'яті, вирвати із серця.

Збірку "Зів'яле листя" митець назвав "ліричною драмою". Це дійсно драма. Це сумна розповідь про невимовні страждання людської душі, зраненої як життєвими негараздами, так і нещасливим коханням.

Символічна і назва збірки. "Зів'яле листя" - це художній образ втрачених надій, задавленого в душі великого почуття.

Перший "жмуток" передає трагедію нерозділеного кохання, його беззахисність та вразливість. Другий "жмуток" ліричної драми написаний переважно у народно-пісенній манері, тому багато віршів з другого "жмутка" стали улюбленими піснями та романсами ("Ой ти, дівчино, з горіха зерня...", "Червона калина, чого в лузі гнешся?", "Чого являєшся мені у сні?" та інші).

Свою збірку І. Франко не випадково назвав «Мій Ізмарагд». У староруській літературі «Ізмарагдами» називалися збірки статей і притч морального характеру, в яких читач знаходив відповідь на ті чи інші питання повсякденного життя.

Збірка «Мій Ізмарагд» об'єднала твори, написані за мотивами стародавніх притч, легенд, повчань, що містилися у давньоруських рукописних збірниках.

Поклони(Поет мовить,Україна мовить,Сідоглавому)

Паренетікон

(«Гнів — се огонь. Чим більше дров кладеш…»

«Немає друга понад мудрість…»

«Себе самого наперед…»)

Строфи

Притчі

(Притча про красу, Притча про нерозум, Притча про життя)

Легенди

(Легенда про вічне життя)

По селах

(«На Підгір'ї села невеселі…»)

Збірка «Мій Ізмарагд» створена на переспівах із біблійних легенд, але автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник «мій». Провідні мотиви обох збірок — громадянські.

Чудовим віршем цієї збірки є «Сідоглавому».

Ти, брате, любиш Русь, Я ж не люблю, сарака! Ти, брате, патріот, А я собі собака. Ти, брате, любиш Русь, Як хліб і кусень сала, - Я ж гавкаю раз в раз, Щоби вона не спала. Ти, брате, любиш Русь, Як любиш добре пиво, - Я ж не люблю, як жнець Не любить спеки в жниво. Ти, брате, любиш Русь, За те, що гарно вбрана,- Я ж не люблю, як раб Не любить свого пана. Бо твій патріотизм - Празнична одежина, А мій - то труд важкий, Гарячка невдержима. Ти любиш в ній князів, Гетьмання, панування, - Мене ж болить її Відвічнеє страждання. Ти любиш Русь, за те Тобі і честь, і шана, У мене ж тая Русь - Кривава в серці рана. Ти, брате, любиш Русь, Як дім,воли,корови,- Я ж не люблю її З надмірної любови.

У ньому показано різко протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на служіння батьківщині. І ніби продовжує цю тему вірш «Декадент». У ньому автор розкриває свою позицію народного борця. Кожна строфа є запереченням до звинувачення Франка в декадентсві

Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог — це кінець існуючому експлуататорському ладу.