53. Драматургія в. Винниченка (Чорна пантера та білий ведмідь). Проблеми, образи, ідеї.

Винниченко займає вийняткове місце в історії української драматургії, українського модерного театру. Його твори значною мірою сприяли модернізації тогочасного українського театру, виведенню його на європейський рівень. Драми Володимира Винниченка відіграли важливу роль у кр3льтурному відродженні українського народу. Своєю формою і своїм змістом вони витворювали своєрідну національну новаторську драматургію в дусі новітніх течій європейської драми - драм Ібсена, А.Чехова, М.Метерлінка.Їхня тематика, як і тематика інших творів письменника і драматурга, була цілком традиційною - дослідження людської особистості, морально-психологічне випробовування внутрішніх сил людини у боротьбі за утвердження свого “я”. Але інтерпретація цих тем і морально-етичні проблеми, що поставали з творів Винниченка були новаторством в українській літературі початку 20 століття.

У драмі “Чорна Пантера і Білий Ведмідь” (1910 р.) суперечності роздирають душу художника Корнія Каневича. У конфлікт вступають його батьківські почуття - і почуття митця. Вся жахливість ситуації для Каневича в тому, що він мусить зробити вибір: або дитина, або його ж картина, яку дружина0 вимагає продати, щоб роздобути грошей для лікування хворого Лесика.

Боротьбу за Корнія ведуть дві жінки - Чорна Пантера (Рита, його дружина) і Сніжинка, холодна жриця мистецтва. Кожна потребує від нього жертви: Рита - в ім'я сім”ї, Сніжинка - в ім”я мистецтва. Корній же хоче поєднати одне й друге; йому дорогий і Лесик, він любить Риту, але так само, як із батьаaівським інстинктом та любов'ю, він нічого не може подіяти з пристрастю митця, що живе в ньому. Рита називає це егоїзмом і навіть ревнує чоловіка до його справи, до картини, яку Каневич готує для виставки в знаменитому паризькому Салоні. Ревнощі Рити багато що пояснюють у її поведінці: і ультиматуми, що їх вона оголошує Корнієві, і нелюбов до Сніжинки, і навіть такий екстравагантний вчинок, як демонстративне полишення домівки, чоловіка й смертельно хворої дитини (!). Чорна Пантера живе екзальтованими почуттями, недаремно ж у ремарках автор коментує її вчинки й жести словами “дико” та “жагуче”. В цьому сенсі Сніжинка з її скептичним, раціоналістичним поглядом на життя є цілковитою протилежністю Риті.

Корній же - маргінальна, роздвоєна особистість, що перебуває в конфлікті з самим собою. У ньому справді “дві сили ... стукнулись”.(208) Над ним і “мохноногі” інстинкти мають владу і жага творчості диктує своє. Жага творчості поглинає його, не залишаючи ні часу, ні фізичних та духовних сил для чогось іншого, хай то буде навіть власна дитина. “Я мушу писати або... кінець всьому” - це вже голос всепожираючої пристрасті, потужної життєвої потреби, яка бере гору над батьківським інстинктом, над потребою родинного затишку. Схоже, що Сніжинка, ця Винниченкова піфія від мистецтва, виграє свою “дуель” з Чорною Пантерою. В.Винниченка цікавить передусім анатомія всепоглинаючої творчої пристрасті, яка вступає в конфлікт з іншими сильними почуттями й потребами людини. Драма Рити-Чорної Пантери має дещо інші відтінки (в ній материнське начало дужче за все інше). У кінці кінців Рита знищує Корнієву картину. У творі бачимо муки художника, його вічну боротьбу з самим собою й пануючими стереотипами, лихоманку творчості, вогонь якої спопеляє любов, родинне щастя, робить заложником мистецтва дитину.