14. Полемічна проза: Іван Вишенський.

Під полемічною літературою розуміють сукупність художньо-публіцистичних творів, які були написані у формі церковно-історичних трактатів, відкритих листів, послань, промов. Така форма літератури закликала до дискусії, суперечки протилежних сторін, тобто до полеміки. Полемічні твори досліджуваного періоду нерідко виходять за межі церковних суперечок, богословських дискусій. У них виразно проступають риси викривальні, відчувається голос полеміста на захист пригноблених верств населення, бідного і нещасного селянина. Помітною постаттю в літературі наприкінці ХVІ — на початку ХVІІ ст. є Іван Вишенський (близько 1550–1621). Він народився під Дрогобичем, недалеко від Львова. Точні дати народження й смерті невідомі. У зрілому віці Іван Вишенський жив у містах Волині, Галичини й Поділля. Десь у тридцять п’ять років він переїхав на святу гору Афон, що в Греції, і вів аскетичний спосіб життя. Звідси Іван Вишенський надсилав в Україну послання, у яких виступав проти покатоличення й ополячення України, переконливо заявляючи, що український народ ніколи не скориться кривавим гнобителям. Послання — це віршований або прозовий твір, написаний у формі листа чи звертання до однієї чи кількох осіб. Одним із ранніх слід вважати «Писание до всех обще, в Лядской земли живущих» (1588). За характеристикою І. Франка, дана праця була поривом душі автора, демократичним бунтом проти богопротивних суспільних порядків, проти деморалізації світської і духовної влади.

Обурений Брестською церковною унією 1596 р., І. Вишенський підготував «Писание к утекшим от православное веры епископом» (1598). Для письменника «згода» з Ватіканом — це наслідок зради лжепастирів, яку боялись відповідальності перед народом за своє огидне, розгульне житая, віддалися під опіку римського папи. Автор дає вбивчу оцінку учасників унії, викриває порочну систему посвячення на церковні посади, запроваджену польським королем в Україні. У памфлеті протиставляється споживацьке, далеке від християнських постулатів життя кріпосників у єпископських мантіях і злиденне існування пастви. Вишенський закидає «вовководібним», із «ситими трибухами» владикам

«Послання до єпископів» — це єдиний твір, який був надрукований за життя автора, він уважається кращим зразком української полемічної літератури. Унія несла нашому народові посилення соціально-політичного гніту з боку Польщі. На захист національно-релігійної належності стали українські письменники тієї доби: Герасим Смотрицький і його син Мелетій, Іван Вишенський, Захарія Копистенський, Петро Могила. Основою полеміки між католиками й православними були релігійні розходження, але її учасники порушували й важливі соціально-етичні питання. У «Посланні до єпископів» І. Вишенський з гострою сатирою викриває моральну ницість єпископів, які зображені жадібними й жорстокими феодалами. Саме в цьому посланні особливо помітні барокові елементи, зокрема в мові твору, це — нагромадження паралелізмів, сміливі антитези, неймовірне скупчення формальних прикрас. Специфічною рисою мови письменника є творення неологізмів (індивідуально-авторських слів): «Ти ще єси… кровоїд, м’ясоїд, волоїд, скотоїд, звіроїд, свиноїд…, ще єси периноспал, подушкоспал, ще єси тілоугодник… перцелюбитель, шафранолюбитель…»

В таких посланнях, як «Извещение краткое о латинских прелестях» (1588—1589), «Краскословный ответ Феодула», «Зачапка мудрого латинника с глупым русином» (1608—1609), Іван Вишенський, полемізуючи з єзуїтом Петром Скаргою, викриває войовничість католицизму щодо українства, виступає проти схиляння перед латино-польською освітою, за національну школу і благостворний вплив реформованої православної церкви в піднесенні культури і етики народу.

Загалом, аналізуючи творчість письменника-полеміста, його палкий демократизм, відданість ідеї народно-визвольної боротьби, маємо вбачати у постаті Івана Вишенського діяча гуманістично-реформаційного руху в Україні.