2. Астеїзм

Астеїзм (грецък. asteismos — жарт, дотеп)— різновид іронії як тропа, похвала у вигляді осуду (чи навпаки). Класичний приклад А. трапляється у поезії Т.Шевченка "Кавказ":

Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава!

3. Гіпербола

Гіпербола - вид тропа. Стилістична фігура явного і навмисного перебільшення для посилення виразності і підкреслення сказаної думки. Наприклад: «я говорив це тисячу разів» або «височенний як дуб».

4. Синекдоха

Різновидом метонімії є синекдоха, що характеризується кількісною заміною понять: перенесенням назви з частини на ціле і навпаки, з загального на одиничне чи навпаки, з родового поняття на видове і навпаки. Наприклад: чорна борода засміялася (тобто людина з чорною бородою засміялася), пофарбувати вікна (тобто рами вікон), абітурієнт повинен володіти державною мовою (маються на увазі всі абітурієнти), берегти копійку (тобто гроші).

Синекдоха (від гр. купеїоіосЬе) — це різновид метонімії, такий тропеїчний зворот, в якому ціле подається через назву його частини, загальне — через його часткове вираження: влаштувався на роботу, може, яку копійку заробить; всі чекали вечері, бо досі не було й крихти в роті; не ступала людська нога; щоб і ноги твоєї там не було; він накинув оком; ділилися шматком хліба [дружно жили]; має десь руку; не показує носа.

Види синекдохи:

1. Заміна множини одниною: студент пішов допитливий. "І на оновленій землі // Врага не буде, супостата // А буде син і буде мати " (Т. Шевченко).

2. Заміна однини множиною: "як ми себе почуваємо? " (лікар до хворого).

3. Заміна цілого частиною: "Настали своє серце і руку... //Наступи на горло вороже"(М. Рильський).

4. Заміна частини цілим: "Стояла я і слухала весну" (Леся Українка).

5. Заміна родового поняття видовим: "Ой піду я, піду понад Дунаями " (Дунай у значенні ріки). Берегти копійку.

6. Заміна видового поняття родовим: двоногий ссавець (людина).

7. Заміна неозначеного числівника означеним: сім раз відміряй, а раз відріж.

5. Епітет

Епі́тет (грец. epítheton — прикладка) — один із основних тропів поетичного мовлення, призначений підкреслювати характерну рису, визначальну якість певного предмета або явища і, потрапивши в нове семантичне поле, збагачувати це поле новим емоційним чи смисловим нюансом.

Як епітет переважно вживаються прикметники (Д. Чередниченко: «Покличу тебе / До зеленого шлюбу»), переводячи свої другорядні лексичні значення на основні, чим вони різняться від звичайних означень («зелений листок»). Крім оригінальних епітетів, винайдених автором (Олег Ольжич: «скам'янілі дні»), у художніх творах з'являються і постійні епітети або літературного походження (Я. Щоголів «сонце золоте»), або фольклорного («ясні зорі, тихі води»).

6. Антитеза

Антитеза – протиставлення понять, фактів, явищ, думок, образів і так далі. Будується за рахунок використання антонімів. Часто автори у творах створюють контекстуальні антонімічні пари. Наприклад, як в поезії Максима Рильського «Троянди і виноград», де троянди уособлюють красиве, а виноград – корисне і на цій підставі вони протиставляються. У поемі Лесі Українки «Давня казка»: «В мужика землянка вогка, в пана хата на помості…». Поширена антитеза і в народній творчості, де використовується як в піснях, так і в прислів'ях та приказках.