2 Основних режими:

Національний правовий режим, який передбачений КУ

Режим взаємності.

Іноземні автори відповідно до МД або на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені ЗУ «Про АП і СП».

Об’єктами АП іноземних авторів можуть бути:

Літературні письмові твори

Виступи, лекції, промови, проповіді, інші усні твори

Комп’ютерні програми

Бази даних

Музичні твори з текстом або без нього

Драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, які створені для спеціального показу, та їх постановки

Аудіовізуальні твори

Твори образотворчого мистецтва

Твори архітектури, містобудування та садово-паркового мистецтва

Фотографічні твори (у т.ч. виконані способами, подібними до фотографії)

Твори ужиткового мистецтва

Ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, які стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури тощо

Сценічні обробки творів

Похідні твори

Збірники творів

Збірники обробок

Збірники звичайних даних та інші складені твори (вони повинні бути результатом творчої діяльності за упорядкуванням, ілюстрацією, добором якогось змісту)

Тексти перекладу для опублікування, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів

Інші твори.

Охороні підлягають усі твори – як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і незавершені, незалежно від їх жанру, обсягу, мети. У той же час, правова охорона поширюється лише на форму вираження твору і не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, системи, способи, відкриття, концепції, навіть якщо вони виражені, описані, проілюстровані і пояснені у творі.

Охороні відповідно до українського законодавства підлягає твір, частина твору і оригінальна назва твору, причому назва буде охоронятись як самостійний твір.

Не є об’єктом АП іноземців:

Повідомлення про новини дня або поточні події, що мають характер прес-інформації

Твори народної творчості (фольклор)

Офіційні документи, що видані іноземними ОДВ

Інше відповідно до ст.10 ЗУ «Про АП і СП».

На іноземних авторів порушується презумпція авторства. Первинним суб’єктом, якому належить АП, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Презумпція авторства поширюється і на опублікування твору під псевдонімом, але він повинен ідентифікувати автора.

Міжамериканські конвенції у сфері АП. 1889 р., Монтевідео – Конвенція про літературну і художню власність

1902 р. – Конвенція про охорону літературної і художньої власності

1906 р. – Конвенція про охорону патентів на винаходи промислових малюнків і зразків…

1910 р. – Конвенція про охорону літературної і художньої власності

1928 р. – Конвенція про охорону літературної і художньої власності 9переглянута на 6-й Панамериканський конференції)

1946 р. – Міжамериканська конвенція про авторське право на літературні, наукові і художні твори (США не приєдналися)

1928 р. – у Римській конференції виникло бажання вироблення єдиної конвенції для всіх континентів. Учасники взяли завдання зробити порівняння Бернської конвенції та англо-американських систем. Знову про це згадали у 1934 р., коли були визначені зусилля, необхідні для злиття Гаванської та Римської конвенції або створення нової, яка б замінила існуючі. Бернський союз висловився за створення нової конвенції, але ДСВ зупинила роботу. 1948 р. – ці роботи почалися заново, тривали 3 роки. До початку 1951 року було підготовлено проект конвенції, який було подано на розгляд конференції у 1952 р. Основна проблема – як вирішити питання без зміни національних законодавств майбутніх держав учасників.

У вересні 1952 р. на конференції у м. Женева була прийнята всесвітня Конвенція про авторське право. Брали участь 50 держав. Конвенція набрала сили у вересні 1955 р.

Бернська конвенція діє разом із Паризьким актом 1971 р. Україна приєдналась у 1995 р.

Відповідно до Всесвітньої конвенції, випущені у світ твори громадян будь-якої договірної держави користуються в кожній договірній державі охороною, яку така держава надає творам своїх громадян, які вперше випущені у світ на її власній території. Не випущені у світ твори так само користуються тією ж охороною.

Об’єктами АП є літературні, наукові, художні твори:

Письмові твори

Музичні твори

Драматичні твори

Кінематографічні твори

Твори живопису

Твори графіки

Твори скульптури.

Строк охорони творів не може бути коротшим за період, що охоплює автора і 25 років після його смерті. Водночас, держава, яка на момент набрання чинності цієї Конвенції на своїй території обмежує цей строк, має право зберегти такі положення або поширити їх на твори інших категорій. Крім того, у будь-якій з держав, у якій строк охорони не обчислюється з огляду на тривалість життя автора, цей строк може обчислюватися від часу першого випуску у світ твору або від часу реєстрації цього твору. Таким чином, строк охорони не може бути коротшим 25 років від часу першого випуску чи реєстрації.

Якщо законодавство держави передбачає 2 або кілька послідовних періодів охорони, то тривалість першого не повинна бути меншою 25 років (тривалість одного з мінімальних періодів).

Виключення – такий порядок строків не застосовується до фотографічних творів і творів прикладного мистецтва. У той же час, якщо держави надають охорону таким об’єктам, оскільки вони є художніми, то строк охорони не може бути меншим 10 років.

АП включає виняткове право автора перекладати, випускати у світ переклади, дозволяти переклад і випуск у світ перекладу твору. Кожна держава може обмежити право перекладу письмових творів, але з дотриманням такого: якщо після закінчення 7 років від часу першого випуску у світ письмового твору його переклад на національну мову або на одну із національних не був випущений у світ власником права перекладу або з його дозволу, то будь-який громадянин договірної держави може одержати від компетентного органу такої держави невиняткову ліцензію на переклад і випуск у світ перекладеного, але на таку національну мову, якою досі цей твір не було випущено. Умова для видачі ліцензії: та особа, яка клопоче про її видачу, повинна довести, що він звертався до власника права перекладу з проханням про дозвіл на переклад і випуск його у світ, але незважаючи на вжиті заходи його прохання не було вручене власнику АП або він не міг одержати від власника АП такий дозвіл.

Назва та ім’я автора оригінального твору мають бути надруковані на всіх примірниках перекладу, що вийшов у світ. Ліцензія діє дише на території договірної держави, у якій про неї просили. Вивезення такого твору (примірників) допускається, але за умови, якщо в такій іншій державі національною мовою є та ж сама мова, якою зроблено переклад. Ліцензія не може бути кому-небудь передана її власником. Ця ліцензія взагалі не видається, якщо автор вилучив з обігу всі примірники свого твору.

Тема: Право промислової власності в МПП

1. Поняття та особливості права промислової власності.

2. Паризька конвенція про охорону промислової власності.

3. Міжнародно-правова охорона об’єктів права промислової власності.

Одна із концепцій під ППВ розуміє сукупність суб’єктивних прав, які утворюють особливу категорію ПВ щодо технічних та нетехнічних результатів інтелектуальної творчості (пропріетарна концепція).Суттєвим елементом у ППВ виділяє можливість використовувати результати творчої діяльності у сфері: виробництва, торгівельного обороту, надання послуг тощо.

Концепція виключного права у своїх межах також надає розуміння ППВ: сукупність виключних прав особливого роду, які існують щодо нематеріальних об’єктів творчої діяльності та застосовуються у процесі виробництва товарів, у торгівлі, у сфері надання послуг та в інших аналогічних сферах. Ця концепція також передбачає, що умови виникнення, обсяг, суб’єкти та порядок використання таких виключних (монопольних) прав встановлюється державою. За своєю природою, за своїм змістом, виключне право на об’єкт промислової власності принципово відрізняється від ПВ на будь-який матеріальний об’єкт.

ППВ охоплює такі інститути ІВ:

Охорона прав на винахід і корисну модель

Охорона прав на промисловий зразок

Охорона прав на сорти рослин і породу тварин

Охорона прав на компонування інтегральної мікросхеми

Охорона прав на торговельну марку (знак для товарів і послуг)

Охорона прав на комерційне (фірмове) найменування

Охорона прав на географічне зазначення

Охорона прав на комерційну таємницю та ноу-хау.

Патентне право є невід’ємним елементом ППВ. ПП регламентує відносини по використанню та охороні об’єктів сфери технічної творчості, тобто винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

Технічні досягнення визнаються винаходом:

Лише внаслідок прийняття рішення відповідним державним органом (патентним відомством)

Видачі відповідній особі охоронного документа (патента).

Патент діє лише в межах території держави, де його видано.

Як правило, до винаходу ставляться такі вимоги:

Новизна

Корисність.

Види новизни:

Світова

Локальна.

Світова – пропозиція, з якою звертається зацікавлена особа, є новою і невідомою у всьому світі.

Локальна – у певній державі.

Для встановлення призначається експертиза.

Таким чином, на відміну від об’єктів авторського права, об’єктом ППВ є належним чином кваліфіковані результати науково-технічної творчості.

Рівень творчості, втілений у кожному з видів об’єктів промислової власності, може бути різним: для винаходів – значно вищий, ніж для комерційних найменувань. Ця обставина зумовлена різним функціональним призначенням об’єктів промислової власності: створення нового пристрою, технології, матеріалу – винахід, індивідуалізація товаровиробника – комерційне найменування.

Правова охорона результатів науково-технічної творчості передбачає фіксування їх у певній матеріальній формі: креслення, опис, зразок. Крім того, вимагається визнання у встановленому порядку об’єктами, придатними для надання їм правової охорони.

На міжнародному рівні наявні лише загальні положення, деталізуються у внутрішньому законодавстві.

Суб’єкти ППВ – ФО, ЮО. ЮО як суб’єкти ППВ можуть такими бути, якщо суб’єктивні права на результати творчої діяльності виникають на підставі договору або закону.

Щодо суб’єкта ППВ мають бути дотримані вимоги щодо дієздатності. На іноземців поширюється національний правовий режим, але в ньому існують обмеження: діяти іноземці можуть лише через своїх представників у справах ІВ (патентні повірені).

Видається охоронний документ на підставі експертизи за заявкою.

Експертизи:

Формальна – встановлення відповідності матеріалів заявки вимогам чинного законодавства

Кваліфікаційна – експертиза заявки по суті, відповідність заявленої пропозиції вимогам патентоздатності.

Формальна проводиться по всіх, кваліфікаційна – вибірково. Кваліфікаційна – у більшості випадків за клопотанням заявника, обов’язкова щодо селекційних досягнень, торгівельних марок та географічних зазначень.

Встановлюються різні строки чинності охоронних документів на різні об’єкти ППВ. Безстрокові – щодо комерційної таємниці.

ППВ має такі властивості:

Особлива сфера їх використання

Територіальна дія (характер)

Виключні права

Обмеженість у часі

Промислова застосовуваність об’єкта (кваліфікаційна особливість).

Ст.1 Паризької конвенції (20.03.1883, для України – 1991) – поняття промислової власності

Договір про патентну кооперацію

Євразійська патентна конвенція (1995) (виключно для країн СНД, Україна не є учасницею) – створюється єдине патентне відомство зі штаб-кватрирою у Москві, який видає єдиний документ

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (14.04.1891)

Мадридська угода про санкції за неправдиве та неправильне позначення походження товарів (1891)

Лісабонська угода про охорону найменувань, місць походження товарів та їх міжнародну реєстрацію (31.10.1958

Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин (02.12.1962)

Конвенція про створення ВОІВ

Угода ТРІПС (про торгівельні аспекти ПІВ)

Внутрішнє національне законодавство – ЗУ «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі» та ін.

Тема: Сімейне право у МПП

1. Регулювання шлюбно-сімейних відносин в МПП.

2. Визначення та регламентація шлюбу.

Міжнародно-правове регулювання:

1902 – 1905 рр. – Гаагські конвенції: про шлюб, розлучення та судове розлучення подружжя; про особисті і майнові відносини між подружжям; про особисті і майнові відносини між подружжям; про опіку над неповнолітніми, піклування над повнолітніми

1956 р. – Гаагська конвенція про закон, що застосовується до аліментних зобов’язань на користь дітей

1958 р. – про визнання і виконання рішень у справах про аліментні зобов’язання щодо дітей

1961 р. – про юрисдикцію та застосовуване право щодо захисту неповнолітніх

1970 р. – про визнання розлучень та рішень про роздільне проживання подружжя

1973 р. – про право, що застосовується до аліментних зобов’язань

1978 р. – про право, що застосовується до режимів власності подружжя; про укладення та визнання дійсності шлюбів

1980 р. – про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей

1989 р. – про права дитини

1993 р. – про захист дітей та співробітництво щодо усиновлення

Консульский устав СССР 1976 г.

Конвенції про правову допомогу

Конвенція про громадянство одруженої жінки

Конвенція про стягнення за кордоном аліментів (1956).

Німеччина:

Регулюється 4 книгою БГБ. 4 травня 1998 р. – Закон «Про новий порядок укладення шлюбу». Норми цього закону були включені у параграфи 1303 – 1320 БГБ.

Швейцарія:

Книга друга ЦК.

Франція:

ЦК Наполеона – титули 5 – 9 Книга перша, Книга третя титул 5.

Нідерланди:

ЦК Голландії – Книга перша «Право осіб та сімейне право».

Італія:

ЦК 1942 р., Закони 1929 і 1985 р. (щодо порядку укладення шлюбу).

Англія:

Закон «Про шлюб» (1949) (увібрав близько 40 НПА), окремі закони щодо аліментів, судового пошуку батьків та встановлення опіки.

Ратифікувала:

1989 р. – Конвенція ООН про права дитини. Прийнято закон «Про дітей». 1990 р. – закон «Про запліднення людини та ембріологію». 1991 р. – закон «Про утримання дитини». 1996 р. – закон «Про сімейне право». 1999 р. – закон про захист дитини. 2000 р. – закон «Про утримання дитини, пенсії та соціальний захист». 2002 р. – закон про розірвання релігійних шлюбів.

США:

Закон «Про шлюб та розлучення» (1970), Закон «Про шлюбний договір» (1983).

До ДСВ шлюб характеризувався консерватизмом. Після ДСВ дуже багато сімей розпалося, з’явилися діти без батьків. У Франції нові закони приймалися у 1970 р., у Німеччині – 1976, Англія – 1969 і 1974, США – 1970.

У доктрині шлюб класифікують умовно на 3 види:

Шлюб-договір

Шлюб-статус

Шлюб-партнерство.

Шлюб-договір – за законодавством певної держави встановлюються вимоги щодо реєстрації шлюбу, умов його дійсності, можливості відшкодування збитків, що виникли внаслідок розірвання шлюбу, встановлення договірного режиму майна подружжя.

Шлюб-статус – основна мета шлюбу – створення сімї, народження і виховання дітей, а тому шлюб – це особливий статус, який набувається на підставі закону і включає в себе певні права і обов’язки, які сторони за власною волею змінити не можуть.

Шлюб-партнерство – відсутність суворої фіксації прав і обов’язків сторін.

Умови:

Матеріальні

Формальні.

Усі правові системи містять вимоги до шлюбу, з відсутністю яких пов’язують недійсність або заперечність шлюбу.

Матеріальні умови – ними позначають позитивні або негативні умови, з наявністю чи відсутністю яких закон пов’язує питання про дійсність шлюбу. Матеріальними умовами можуть бути:

Шлюбний вік

Відсутність попереднього нерозірваного шлюбу

Згода обох сторін на вступ до шлюбу

Різностатевість

Відповідний стан здоров’я

Відсутність між сторонами родинних зв’язків до певного ступеня, відносин, свояцтва, усиновлення

Закінчення «жалобного» строку

Згода батьків або інших осіб на шлюб неповнолітніх

Відсутність заборони на вступ до шлюбу тощо.

Формальні умови – регулюються прив’язкою закону місця укладення шлюбу (законодавство країн Латинської Америки, Чехія, Словаччина, Угорщина, Китай, Куба та ін.), означають вимоги, які пред’являються до форми шлюбу.

За ознакою форми шлюби розподіляються на:

Такі, які дозволяють лише цивільну форму реєстрації шлюбу (Франція, Німеччина, Японія, більшість штатів США)

Шлюби, які дозволяють лише церковну форму їх укладення (Ізраїль, Ірак, Іран, Португалія, Греція)

Країни, у яких визнаються і породжують юридичні наслідки як церковна, так і цивільна форми шлюбів за вибором осіб (Англія, Данія, Швеція, Норвегія, Бразилія)

Визнаються юридично неоформлені шлюби чи шлюби за загальним правом або інші неформальні шлюби.

Німеччина, Швеція – передбачають обов’язкову присутність повнолітніх свідків (2 – 6), Франція, Італія, Німеччина – публічне повідомлення про майбутній шлюб (повідомлення має бути розміщене у церкві, муніципалітеті, місцевих ЗМІ з метою заявлення про можливі перешкоди вступу до шлюбу).

США – спеціальний дозвіл або ліцензія, які мають строковий характер (1 місяць – 1 рік) і стають нечинними після спливу строку.

Подача заяви представником – Іспанія, Бразилія, Еквадор, Аргентина, Мексика.

За волевиявленням без осіб – з’явилося у США щодо військових.