Система відповідальності сторін

Ця система побудована на принципі реального виконання договору. Як продавець, так і покупець, при невиконанні договору можуть застосовувати засоби, які б стимулювали до реального виконання договору. Якщо відбулося істотне порушення договору, сторона має право розірвати договір. Ст.25 – істотне порушення договору має головну ознаку – наявність у іншої сторони шкоди. Обов’язок доведення наявності або відсутності такої шкоди покладається на особу, яка порушила договір.

У разі порушення договору продавцем покупець вправі:

Вимагати від продавця заміни товару (п.2 ст.46)

Вимагати усунення невідповідності (п.3 ст.46)

Встановити додатковий строк розумної тривалості для виконання продавцем своїх обов’язків (п.1 ст.47)

Виправити невідповідність товару за свій рахунок з віднесенням цих витрат на рахунок продавця (ст.48)

Знизити ціну за товар (ст.50).

У разі порушення договору покупцем продавець вправі:

Вимагати сплати ціни, прийняття поставки, виконання інших зобов’язань (ст.62)

Встановити додатковий строк розумної тривалості для виконання покупцем своїх зобов’язань (ст.63).

Як продавець, так і покупець, крім вище зазначених засобів, вправі на відшкодування завданих збитків (реальна шкода і упущена вигода) (ст.ст.74 – 76).

Підстави для розірвання договору:

З ініціативи покупця (п.1 ст.49)

З ініціативи продавця (ст.64).

Ст.26 – автоматичного припинення договору не допускається, а лише при отриманні заяви про розірвання договору або покупцем, або продавцем. Розірвання не виключає для відшкодування збитків.

Підстави звільнення від відповідальності сторін – ст.79 (умови). Звільнення від відповідальності носить тимчасовий характер, поширюється на період, коли існує перешкода (ст.79) для виконання договору.

Наслідки розірвання договору (р. 5 ст.ст. 81, 82).

Принципи міжнародних комерційних договорів:

Загальна характеристика принципів загальні положення

Дійсність і тлумачення договорів

Укладення договорів

Наслідки невиконання.

Тема: Договір перевезення в МПП

1. Поняття та значення договору міжнародного перевезення.

2. Поняття та види міжнародних перевезень.

3. Джерела договору міжнародного перевезення.

4. Колізійні питання.

5. Особливості відповідальності перевізника.

6. Товаророзпорядчі документи.

7. Міжнародні транспортні організації.

8. Правове регулювання міжнародних перевезень окремими видами транспорту.

Договір міжнародного перевезення – це угода сторін – учасників міжнародного перевезення, відповідно до якої транспортна організація приймає на себе зобов’язання доставити вантах або пасажира у пункт призначення, а вантажовласник або пасажир зобов’язується сплатити перевізнику відповідну плату.

Значення:

Договір є правовою підставою для виникнення зобов’язань по перевезенням

Договір міжнародного перевезення є засобом конкретизації умов міжнародного перевезення

Договір міжнародного перевезення детально визначає відповідальність сторін при невиконанні ними зобов’язань (є підставою матеріальної відповідальності).

Договір міжнародного перевезення подібний до внутрішнього договору перевезення. Особливості договору міжнародного перевезення:

Регулюється «транспортними» конвенціями та іншими міжнародними угодами

Як правило, однією стороною в такому договорі є іноземна ФО або ЮО

Для врегулювання відносин застосовуються колізійні норми, якщо відсутні уніфіковані матеріально-правові, причому можливим є застосування декількох колізійних норм

Існує певний порядок оформлення такого договору, особливості відповідальності перевізника, особливості пред’явлення претензій та позовів.

Міжнародним перевезенням (сполученням) визнаються перевезення вантажів і пасажирів територією двох та більше країн, що виконуються на умовах, які встановлені такими країнами.

Ознаки:

Місце відправлення і місце призначення розміщені на територіях двох або більше держав

Місце відправлення і місце призначення можуть бути розміщені на території однієї держави, але зупинка або проходження передбачено на території іншої держави.

Види міжнародних перевезень:

За характером транспортних організацій, що беруть участь у перевезенні – перевезення окремими видами транспорту, перевезення декількома видами транспорту (змішане (комбіноване) сполучення)

Залежно від призначення транспортної організації – перевезення вантажів, перевезення пасажирів (багажу)

Враховуючи порядок проходження вантажами і пасажирами прикордонних пунктів – перевантаження, пересадка; без перевантаження

Залежно від періодичності проходження транспортних організацій – регулярні, нерегулярні

Залежно від того, чи завершується перевезення на території сусідньої держави – сусідські, транзитні, наскрізні (кільцеві)

Залежно від того, чи здійснюється сполучення на підставі одного чи кількох договорів – перевезення прямого сполучення, перевезення непрямого сполучення, перевезення з перевідправкою, перевезення з послідовними перевізниками.

Транзитні – перевезення, які проходять через територію однієї або кількох держав з призначенням на території третьої держави.

Наскрізні – відбуваються між пунктами відправлення і призначення однієї країни, здійснюються транзитом територією однієї чи кількох держав.

Прямі сполучення – це перевезення, яке проводиться кількома перевізниками на підставі одного договору перечення. Оформлюється один перевізний документ, і перевезення здійснюється на підставі єдиних умов, обумовлених в угоді, що підлягає застосуванню у всіх країнах слідування. Кожен із перевізників відповідає за належне виконання при всьому перевезенні.

Непрямі – здійснюються на підставі кількох договорів перевезення (як правило, двох), що оформлюються послідовно за правилами внутрішнього законодавства, але з урахуванням доповнень, які характерні для таких договорів. Характерна спільність спів перевізників з урахуванням положень договорів, які будуть укладатись.

Перевезення з перевідправкою – застосовуються на залізничному транспорту шляхом укладання нового договору в пункті прибуття товару в тому випадку, коли між державами не укладені міжнародні транспортні угоди або конвенції.

Джерела:

Транспортні конвенції (назви різні, не лише конвенція), які:

Визначають загальні принципи діяльності міжнародного транспорту

Визначають порядок організації транспортних сполучень

Визначають умови перевезень вантажу і пасажирів

Визначають заходи для полегшення транспортних зв’язків

Визначають тарифи на міжнародні перевезення

Визначають специфічні сторони діяльності окремих видів транспорту

Визначає захист майнових інтересів при міжнародних перевезеннях.

Норми внутрішнього права, які регулюють:

Порядок планування вантажних перевезень

Порядок експлуатації під’їзних колій

Порядок пред’явлення вантажу до перевезення

Порядок видачі вантажу в пункті призначення.

Етапи застосування:

Застосовуються уніфіковані матеріальні норми конвенцій

Якщо вони відсутні, звертаємось до уніфікованих колізійних норм, які відсилають до національного права відповідної держави

Якщо ж і такі відсутні, то застосовуємо колізійні норми національного права.

Особливості колізійних питань:

Існують колізійні прив’язки двох типів – спеціальні (підпорядковані внутрішньому праву і визначають коло транспортних відносин), загальні (застосовуються тоді, коли немає підстав для застосування спеціальних колізійних прив’язок)

Договір перевезення може бути підпорядкований дії декількох колізійних прив’язок, причому мають місце спеціальні колізійні прив’язки: закон країни відправлення, закон країни проходження, закон країни затримки вантажу, закон країни, в якій відбулася зміна умов договору, закон країни місця події, закон країни місця призначення, закон країни, в якій пред’явлено претензію (закон суду).

Особливості відповідальності перевізника:

Наявність встановлених нормами міжнародних транспортних конвенцій певних меж такої відповідальності. Межі відповідальності характеризуються таким:

Межею відповідальності транспортних організацій

Колом тих випадків, настання яких спричиняє відповідальність транспортних організацій

Межею відшкодування (максимумом, що виплачується пасажиру при заподіянні шкоди його здоров’ю; максимумом, що виплачується вантажовласнику у випадку незбереження вантажу або багажу і у випадку прострочення в їх доставці).

Більшість угод передбачає відповідальність перевізника при незбереженні вантажу і простроченні доставки, причому незбереження вантажу може існувати в таких формах:

Повна втрата вантажу

Часткова втрата вантажу

Псування або пошкодження вантажу.

Транспортний документ – це документ, який свідчить про наявність укладеного між сторонами договору перевезення на вказаних у ньому умовах і зобов’язань транспортної організації здійснити перевезення.

Функції:

Такий документ містить необхідні вказівки перевізнику

Такий документ є доказом укладеного договору

Такий документ надає право на розпорядження вантажем.

Вказівку на основні реквізити транспортних документів, як правило, містять транспортні конвенції. Водночас, вказівку на форму транспортні конвенції не надають.

Історично склалась та існує транспортна документація двох основних систем:

Накладна (залізничні та автотранспортні перевезення)

Коносамент (для морських і річкових перевезень).

Для накладної характерні наявність чітко визначеної форми і змісту, які виражені в рамках міжнародних транспортних організацій або встановлені національним законодавством. Накладна свідчить про наявність договору перевезення. (форма договору перевезення). Як правило, містить усі істотні умови договору. Складається і підписується відправником, але в окремих видах перевезення цей обов’язок покладається на перевізника. Відправник вручає накладну перевізнику разом із вантажем. У накладній зазначаються:

Найменування відправника

Одержувача

Місце відправлення і місце доставки вантажу

Дата

Маса

Характеристика упакування

Характеристика вантажу.

За неправильність і неповноту даних у накладній несе відповідальність відправник.

Перевізник зобов’язаний доставити переданий йому вантаж у пункт призначення у цілісності і схоронності і видати його управомоченій особі. Якщо вантаж втрачено, зіпсовано або пошкоджено, перевізник зобов’язаний відшкодувати збитки.

Термін доставки визначається в залежності від виду транспорту і відстані між пунктом відправлення і пунктом призначення (залізничні перевезення – швидкість). Штраф визначається залежно від прострочення і розміру провізної плати.

При прийманні вантажу вантажоодержувач зобов’язуваний перевірити схоронність вантажу, тобто цілісність пломб, відповідність вантажу даним, які зазначені у накладній. Якщо вантажоодержувач знайде відхилення від статутних правил, він повинен вимагати складання комерційного акта. Вимога про складання комерційного акта також повинна бути заявлена і тоді, коли швидко зіпсований вантаж прийшов із простроченням. Комерційний акт є підставою для покладання відповідальності на перевізника, відправника і вантажоодержувача. На залізниці – комерційними актами засвідчуються:

Невідповідність між найменуванням, або масою, або кількістю місць вантажу і даними, що зазначені в перевізному документі

Факт псування вантажу і багажу.

Складається органом транспорту, як правило, за вимогою вантажоодержувача на спеціальних бланках.

Складання коносаменту – обов’язок перевізника. Коносамент – це фіксація всіх основних умов майбутнього перевезення, які в силу диспозитивних норм можуть бути доповнені.

Коносамент – це цінний папір, що є товаророзпорядчим документом, який посвідчує право його власника розпоряджатися його вантажем, що зазначений у такому коносаменті, і одержувати вантаж після закінчення морського перевезення.

Держатель коносаменту має право розпоряджатися вантажем, який у ньому зазначений.

За суб’єктом – іменні і на пред’явника.

Коносамент, на відміну від транспортної накладної складається в декількох оригінальних екземплярах (подлинных).

Коли завершується морське перевезення, видача вантажу або багажу починається з першого пред’явлення коносаменту.

При перевезеннях має місце квиток (форма організації при перевезеннях пасажирів; багаж – багажна квитанція). Квиток і багажна квитанція виконують доказову функцію укладеного договору перевезення. Може бути ще й чек.

Коносамент – є товаророзпорядчим документом, накладна – такої функції в принципі не несе, є просто товаротранспортним документом, розпоряджатися не можна.

Міжнародні транспортні організації (МТО) – функції:

Підготовка проектів міжнародних конвенцій

Розробка транспортних та технічних регламентів

Розробка правил перевезень

Надання рекомендацій у сфері відповідних перевезень.

Найбільш важливі МТО:

ЮНСІТРАЛ (Комісія ООН з права міжнародної торгівлі) (Конвенція ООН про морське перевезення вантажів)

ЮНКТАД (Конференція ООН по торгівлі та розвитку)

УНІДРУА

Європейська економічна комісія

ММК (Міжнародний морський комітет).

Міжурядові організації:

Організація співробітництва залізниць – займається веденням справ, розробкою, прийняттям угод про міжнародні залізничні пасажирські та вантажні сполучення і перевезення (Угода про міжнародні залізничні перевезення)

ІКАО (міжнародна організація цивільної авіації), неурядова – Міжнародна організація повітряного транспорту. ІКАО створена у 1944 р., розробила Монреальську конвенцію з розробки деяких правил міжнародних повітряних перевезень (1999).

Регіональні:

Арабська рада цивільної авіації (1967)

Асоціація африканських авіакомпаній (1968)

Асоціація авіакомпаній Європейського співтовариства (1980)

Асоціація далекосхідних авіакомпаній (1966).

Міжурядова морська організація (ІМО) (1944). Регіональні:

Балтійська міжнародна морська організація (БІМКО) (1905)

Міжнародний морський комітет (ММК)

Міжнародна палата судноплавства

Асоціація латиноамериканських судно володільців

Міжнародна асоціація володільців танкерів

Дунайська комісія

Центральна комісія судноплавства Рейном.

Автомобільні перевезення:

Міжнародна автодорожня федерація (1948)

Міжнародна автомобільна федерація (1904)

Міжнародний союз водіїв вантажних автомобілів далекого слідування та відповідних транспортних засобів (1957).

Бернські конвенції про залізничне перевезення вантажів (СІМ) (1890) (додаткова угода – 1963)

Конвенції про залізничне перевезення пасажирів та багажу (СІВ) (1923) (додаткова угода – 1970)

Конвенція КОТІВ (про міжнародні перевезення залізницею) (1980). Має додатки:

Міжнародна пасажирська конвенція (Додаток А – Єдині правила міжнародної пасажирської конвенції)

Додаток Б – Міжнародна вантажна конвенція (додаток до неї – Правила міжнародного вантажного сполучення).

У КОТІВ беруть участь також окремі держави Азії і Африки.

Угода про міжнародне вантажне сполучення

Угода про міжнародне пасажирське сполучення.

Сфера їх дії поширюється на країни східної Європи, Азії, колишні республіки СРСР. Містять уніфіковані уніфіковані матеріально-правові та колізійні норми. Усі двосторонні угоди, які відступають від правил УМВС і УМПС, є недійсними. Прив’язки:

Закон дороги відправки вантажуся

Закон дороги слідування вантажу

Закон дороги, де вантаж було затримано

Закон дороги призначення вантажу

Закон дороги, до якої пред’являються претензії.

Застосування національних законів – лише з питань, не врегульованих в угодах.

Тема: Грошові зобов’язання в МПП

1. Поняття, значення та форми міжнародних розрахунків.

2. Загальна характеристика уніфікованих правил Міжнародної торгової палати по інкасо.

3. Загальна характеристика уніфікованих правил і звичаїв Міжнародної торгової палати для документарних акредитивів.

4. Банківська гарантія в міжнародних розрахунках.

5. Загальна характеристика Женевських вексельних конвенцій.

6. Женевська конвенція про уніфікований закон про чеки.

7. Міжнародні неторгівельні розрахунки. Особливості застосування валютного законодавства в МПП.

Коли сторони вступають у відносини з міжнародних розрахунків, вони завжди є юридично рівними. Тому виникає можливість застосування і цивільно-правової відповідальності. Як правило, міжнародні розрахунки здійснюються у вільно конвертованій валюті.

Загалом серед джерел міжнародних розрахунків виділяють так звані консолідовані документи, які базуються на звичаєвому праві. Суттєва роль при розробці таких документів покладається на Міжнародну торгову палату.

Рекомендовані акти, що консолідують звичаї, застосовуються лише тоді, коли сторони самостійно визначили і самостійно встановили, що вони будуть керуватися цими актами.

Форма розрахунків – це передбачені правовими нормами умови платежів, які відрізняються способом зарахування коштів на рахунок кредитора, видом розрахункового документа і порядку їх здійснення.

Форми (види) розрахунків:

Акредитивна

Інкасова

За відкритим рахунком

Шляхом переказу (банківський переказ)

Вексельна

Чекова.

Інкасо – це відповідні операції, що здійснюються банками на підставі одержаних ними інструкцій з метою:

Одержання акцепту або платежу

Видачі комерційного документу проти акцепту або платежу

Видачі документа на інших умовах.

№522 – Уніфіковані правила з інкасо (доповнення 1978 і 1995 рр.)

Види розрахунків з інкасо:

Чисте

Документарне.

Чисте – при ньому надаються (для здійснення розрахунків) лише суто фінансові документи, тобто які не супроводжуються комерційними документами (переказні та прості векселі, чеки тощо).

Документарне – інкасові фінансові документи, що супроводжуються комерційними документами (характеризують товар, який передається за договором), або комерційні документи, що не супроводжуються фінансовими документами.

Форми:

Одержання платежу (простого або переказного векселя, чека, платіжної розписки тощо)

Видача комерційних документів під платіж з боку платника

Видача комерційних документів під акцепт переказного векселя

Видача комерційних документів на інших умовах.

У відносинах з інкасо беруть участь 4 основних суб’єкта:

Довіритель – клієнт, який доручає провести операцію по інкасо

Банк-ремітент – суб’єкт, що здійснює операцію по інкасуванню

Інкасуючий банк (необов’язково)

Банк-представляючий – робить подання документів платнику

Платник.

Довіритель доручає провести операцію банку-ремітенту, який, у свою чергу, звертається до представляючого банку, а останній надає необхідну інформацію платнику.

До основних етапів операції з інкасо належать наступні:

Довіритель дає інкасове доручення банку-ремітенту

Банк-ремітент видає доручення інкасую чому банку (у тому числі, і банку, що представляє самого платника)

Банк, що представляє платника, виконує інкасове доручення

Довірителю власне переказуються гроші або передається акцептований вексель.

Етапи операції по інкасо поділяють на 2 великі групи:

Інформаційний етап

Передача грошей (акцепт).

Правила інкасо встановлюють відповідні стандарти, які полягають у такому:

Банки зобов’язані діяти добросовісно і проявляти розумну турботу. При цьому банки повинні бути впевнені в тому, що одержані документи за зовнішніми ознаками відповідають тим ознакам, що перераховані в інкасовому дорученні, і повинні негайно сповістити сторону, від якої отримано інкасове доручення, про відсутність певних документів. Банки не мають жодних зобов’язань по перевірці документів.

Типові правила звільняють банки від відповідальності за форс-мажорних обставин. Крім того, банк не несе відповідальності за затримку листів та документів, які передає не він.

Банки безпосередньо не беруть участь у будь-яких комерційних операціях. Крім того, документи до банку не можуть бути направлені без його згоди. Банк зобов’язаний передати платнику документи в тій формі, у якій він одержав їх від довірителя. Банк-ремітент може хіба що наклеїти марку. Якщо платник не виконує платежу або не акцептує переказний вексель, банк, що його представляє, зобов’язаний негайно повідомити про це банк-ремітент, а останній інформує довірителя і запитує у нього вказівки щодо подальших дій. Довіритель або банк-ремітент можуть змінювати чи відкликати інкасове доручення, якщо банк-ремітент чи представляючий банк платника одержують доручення про зміну чи відкликання фінансового доручення, до його фактичного виконання банком-ремітентом чи представляючим банком.

Інкасове доручення має містити такі реквізити:

Повну адресу платника або його доміцілій (місце проживання), за яким має бути зроблено подання

Якщо адреса є неповною, банк, що проводить інкасування, без зобов’язань та відповідальності зі свого боку може застосувати заходи щодо встановлення вірної адреси.

Платіж може здійснюватися:

У валюті країни платежу

У національній валюті.

При цьому якщо платіж підлягає оплаті в національній валюті, представляючий банк повинен видати у власність платнику документ (-и) лише після платежу у такій місцевій (національній) валюті.

Інкасовані суми повинні бути негайно надані банку-ремітенту у відповідності з інструкціями, які містяться в інкасовому дорученні. При цьому банк стежить за тим, щоб акцепт був повним і правильним.

Інкасові доручення повинні містити спеціальні інструкції також щодо здійснення протесту у разі неакцепту або неплатежу. Якщо інструкції немає, то представляючий банк звільняється від подачі документів, пов’язаних з протестом. Усі повідомлення і інформація від інкасуючого банку, а також від банку, від якого було одержане інкасове доручення, повинні містити відповідні деталі, необхідні для здійснення банківських операцій, включаючи у всіх випадках останній фінансовий номер для посилань та інкасового доручення.

За відсутності окремих інструкцій банк, що одержав доручення, повинен надіслати банку, який надіслав таке доручення, повідомлення найбільш швидкою поштою, а якщо вважає, що цього недостатньо, то за рахунок клієнта може застосувати більш швидкі засоби.

Інкасуючий банк повинен направити повідомлення в банк, від якого отримав доручення. Банк без затримки направляє повідомлення про неплатіж або неакцепт. Банк повинен зясувати причини неплатежу і проінформувати банк-ремітент, який, у свою чергу, повинен розпорядитися долею інкасуючи документів.

Банк є активною стороною у відносинах по інкасо, а клієнти – пасивною.

Акредитив за природою є правочином, відокремленим від договорів, на якому він заснований. Банки, які беруть участь у розрахунках з акредитивом, не пов’язані з таким договором і не повинні ним займатись. Акредитив – це угода, яка пов’язана із вчиненням розрахунків.

Акредитив – це правочин, за яким банк-емітент за дорученням особи, яка має рахунок у цьому банку (наказодавець акредитиву) чи від власного імені бере зобов’язання при наданні особою, на користь якої має виконуватись платіж (бенефіціар), документів чи виконання певних умов, визначених договором, між наказодавцем акредитиву та банком-емітентом або виконати платіж, або ж зарахувати чи акцептувати переказні векселі, або надати повноваження іншому банку (авізуючий банк) виконати платіж або зарахувати чи акцептувати переказні векселі.

По операціях з акредитиву всі учасники мають справу не з товарами чи послугами, а тільки з документами про виконання (інструкції): інструкція по встановленим акредитивам, сам акредитив, інструкція по внесенню змін. Усі дані, що в них містяться, повинні бути точними і повними. З метою уникнення непорозумінь банки не повинні включати в такі документи зайвих подробиць.

Види:

Відкличний

Невідкличний.

Відкличний – прямо не визначено про його невідкличність.

Невідкличні – прямо зазначено про невідкличність.

Відкличні – за дорученням наказодавця змінюються або відкликаються банком-емітентом без попереднього повідомлення про це бенефіціара.

Невідкличний – не можна змінювати або відкликати без згоди бенефіціара.

Банк-еміттент, діючи за дорученням і у відповідності з дорученням своїх клієнтів, має провести такий платіж третій особі або надати іншому банку повноваження провести платіж проти документів.

Види документів, проти яких проводиться платіж:

Транспортні – вказують про погрузку вантажу на борт судна, підтверджують відправку в цілому вантажу, які засвідчують сам факт прийняття вантажу для перевезення

Страхові – повинні бути такими, якщо вони визначені в акредитиві, повинні видаватися страховими компаніями або агентствами

Комерційні документи (рахунки) – повинні виставлятися на ім’я наказодавця акредитиву, має співпадати визначення товару в комерційному рахунку і акредитиві.

Банки повинні бути впевнені в тому, що за зовнішніми ознаками документ, за яким проводиться платіж, відповідає тим параметрам, що визначені в самому акредитиві. Банки не несуть відповідальності за те, що вони не могли вчасно виконати платіж за форс-мажорними обставинами за пошкодженими документами. І тільки в тому випадку, якщо отримано відповідний документ (проти якого здійснюється платіж) і не проведено платіж без належних на те підстав, то банк буде нести відповідну відповідальність.

Виділяють також такі види акредитивів:

Підтверджений

Непідтверджений.

Підтверджений – такий, щодо якого авізуючий банк гарантує виконання за невідкличним акредитивом.

Непідтверджений – авізуючий банк такої гарантії не дає.

Виділяють також подільні акредитиви, переказні, не переказні, револьверні, невідновлювальні.

Наразі акредитив вважається однією з найбезпечніших форм міжнародних розрахунків як для наказодавця (платника), так і для бенефіціара (одержувача).

У той же час, існують і певні ризики. Зокрема, можуть надаватися невідповідні документи, акредитив може відкликатися, банк-емітент може не платити, у держави можуть змінюватися валютні правила, а курси валют – коливатися.

Наразі банківська гарантія регламентується такими документами:

Уніфіковані правила з договірних гарантій (МТП, 1978)

Примірні зразки для випуску договірних гарантій (МТП, 1983)

Уніфіковані правила для гарантії за першою вимогою (МТП, 1991)

Примірні зразки для випуску гарантій за першою вимогою (МТП, 1991)

Банківські гарантії у міжнародній торгівлі (МТП).

Банківська гарантія має акцесорний характер. У той же час, гарантія в міжнародних розрахунках є самостійним зобов’язанням. Саме тому банківська гарантія нічого спільного з порукою не має.

Види договірних гарантій:

Тендерна – означає зобов’язання, видане банком, страховою компанією, іншим суб’єктом (гарантом), за проханням учасників торгу (принципалів) або іншій особі, яка уповноважена принципалом, що надається стороні, яка оголосила торги, і за цим зобов’язанням гарант не виконав своє зобов’язання, внаслідок чого має бути проведено платіж третій особі

Гарантія виконання (надається у підрядних відносинах) – гарант на прохання постачальника або підрядника забезпечує платіж бенефіціару, якщо принципал не виконує свої зобов’язання

Гарантія повернення платежів – застосовується, коли у договорі використовується перерахування авансів або інших виплат з боку бенефіціара принципалу.

Гарантія може бути прямою і непрямою. Гарантія за природою є самостійною угодою незалежно від основного контракту або тендеру, на яких вона засновується, а тому гарант ніяким чином не зв’язаний таким контрактом чи тендером, незважаючи на те, що посилання на них містяться в тексті гарантії. Обов’язок гаранта сплатити грошову суму вказується в гарантії за поданням письмової вимоги або інших документів, вказаних у самій гарантії. Причому ці документи за зовнішніми ознаками повинні відповідати вимогам, що зазначені в гарантії.

Гарантія за першою вимогою – це будь-яка гарантія або платіж зобов’язального банка (іншої ЮО або ФО), що видається в письмовій формі та містить зобов’язання виплатити грошову суму у випадку пред’явлення письмової платіжної вимоги, складеної з її вимогами, або інший документ (сертифікат, судове рішення(також і арбітражного суду)), якщо таке зобов’язання видано:

За наказом принципала

За наказом банка.

Обов’язкові реквізити:

Найменування бенефіціара, принципала, гаранта

Посилання на основний контракт

Максимальна грошова сума, що підлягає виплаті, і валюта платежу

Строк, на який видається гарантія, або вказівка на подію, з настанням якої припиняється гарантійне зобов’язання

Умови, на яких має здійснюватися платіж

Положення, які спрямовані на зменшення гарантійної суми виплат.

Гарантія вважається безвідкличною, якщо в її тексті не зазначено інше. Крім того, гарантія не може передаватись іншій особі. Зобов’язання гаранта регресні.

Зобов’язання гаранта припиняються:

Коли бенефіціару сплачена сума, що визначена в гарантії

Внаслідок збігу терміну гарантії або настання визначених у ній обставин

Внаслідок відмови бенефіціара від своїх прав

Внаслідок звільнення гаранта від зобов’язань.

Вексель. Основне правове регулювання:

07.06.1930 р. – Женевські конвенції: Конвенція про уніфікований закон про простий і переказний вексель, Конвенція про вирішення колізійних питань про простий і переказний вексель, Конвенція по гербовий збір щодо простих і переказних векселів (на них посилається Декрет ПКМ «Про вексельний обіг»)

1988 р. – Конвенція ООН про міжнародні переказні і прості векселі (розроблено ЮНСІТРАЛ). Робота почалася у 1980 р., бо це була спроба створення уніфікованих правил по векселях для континентальної та англосаксонської системи права

Переказний вексель (документ МТП, керуються другим виданням).

Межа відповідальності – встановлюється можливість векселедержателя вимагати від особи, до якої він пред’явив позов, проценти, які відповідно до вексельних конвенцій складають 6% від суми заборгованості (але це стосується здебільше переказного векселя).

Вексель – це цінний папір, що посвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити при настанні визначеного терміну певну суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Види векселів:

Прості

Переказні.

Чеки:

1931 р. – Конвенція про вирішення деяких колізій законів про чеки (Женевська, Україна не є учасницею)

1931 р. – Конвенція про уніфікований закон про чеки

1931 р. – Конвенція про гербовий збір щодо чеків

1988 р. - Конвенція про міжнародні чеки (ЮНСІТРАЛ).

Чек – це виключно платіжний документ. Виплачується платіж на рахунок того банку, де у платника є рахунок, і платник підтверджує, що на цьому рахунку є кошти. Женевські конвенції не ратифіковані, бо в Україні чек не є цінним папером.

Женевські конвенції встановили:

Обов’язкові реквізити чека

Його складання та форму

Порядок передачі чека

Його пред’явлення

Платіж за ним.

Конвенціями врегульовані також правовідносини у зв’язку з регресом за неоплату чека. Виділяють основні види чеків:

Перекреслений

Розрахунковий.

Валютне право зародилося в Німеччині. Згодом поширилося в європейських та інших державах. В основі цього інституту лежить тісний взаємозв’язок реалізації цивільно-правових начал, що визначають зміст міжнародних платіжних розрахунків, і платіжних відносин, передбачених валютним правом. До середини 1940-х рр.. майже в усіх країнах Західної Європи та США діяв принцип, згідно з яким застосовуване валютне право обмежувалось територією країни, у якій воно було прийняте. На сьогодні найголовнішим органом, який регулює ці відносини, є МВФ.

Наразі МВФ не заперечує про те, що існують національні та світові валютні системи.

Світова – форм організації міжнародних валютних відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною валютною домовленістю. Елементи:

Світовий грошовий товар (історично перше – золото, пізніше – кредитні гроші – вексель, чеки, депозити; сьогодні – міжнародні кредитні валютні одиниці – EQ, SDR)

Валютний курс – мінова вартість грошової одиниці однієї держави в одиницях іншої (фіксовані і плаваючі)

Валютні ринки (першим був ринок золота)

Міжнародні валютно-фінансові організації – МВФ, МБРР (разом з філіями – Міжнародна фінансова корпорація), Міжнародна асоціація розвитку, Багатостороннє агентство з гарантій та інвестицій, Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів (у сукупності останні 3 – Група світового банку).

Національна валютна система – форма організації економічних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави. Основні елементи визначаються національним законодавством.

Наразі виділяють основні відомі найбільш ефективні валютні системи:

Паризька система золотомонетного стандарту

Генуезька система золотого стандарту

Бреттонвудська валютна система (за часів ДСВ створена, увійшли країни антигітлерівської коаліції)

Кінгстонська валютна система (на підставі угоди у м. Кінгстоні, Ямайка, прийшла на зміну попередній системі; наразі діє).

Найбільші регіональні валютні ринки:

Європейський (4 основні центри: Лондон, Франкфурт-на-Майні, Париж, Цюрих)

Американський (Нью-Йорк, Чикаго, Лос-Анжелос, Монреаль)

Азіатський (Токіо, Гонконг, Сінгапур, Бахрейн).

Тема: Позадоговірні зобов’язання в МПП.

1. Колізійні питання деліктних зобов’язань.

2. Регулювання позадоговірних зобов’язань на підставі міжнародних угод.

3. Регулювання позадоговірних зобов’язань у національних правових системах.

У багатьох країнах колізійні питання деліктних зобов’язань вирішуються за законом місця вчинення правопорушення. Зокрема, такий принцип зафіксований у законодавстві Угорщини, Греції, Італії, Польщі, Японії, Туреччини. Опосередковано – Франція, скандинавські країни.

Нині цей принцип зустрічає певний опір, тому що інколи перешкоджає справедливому вирішенню питань в певних життєвих ситуаціях. Нині зустрічаються істотні обмеження цього принципу або витіснення його більш гнучкими колізійними принципами. Водночас, може бути так зване комбіноване застосування з іншими принципами. Відбувається прив’язка до права країни, де зобов’язання має найбільш тісний зв'язок.

Поряд із принципом «закон місця заподіяння шкоди» застосовують також:

Закон місця проживання або місця перебування осіб (Австрія, Польща, Угорщина, Швейцарія)

Закон громадянства (+Китай)

Закон суду (Швейцарія)

Автономія волі сторін (Австрія – обрати таке право сторони можуть лише після вчинення делікту).

Деліктне зобов’язання в МПП – це правовідношення з іноземним елементом, зміст якого полягає у праві чи обов’язку потерпілої особи вимагати в межах та способами, вказаними у нормах джерел права, відновлення чи компенсації порушення прав особою, що протиправними діяннями заподіяла шкоду потерпілому.