1886 Р. – Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів

ІКАО – Міжнародна організація цивільної авіації

Багатосторонні договори:

• Договори про надання правової допомоги з сімейних, цивільних, трудових справ (інколи і кримінальних)

• Договори про взаємний захист інвестицій.

Внутрішнє законодавство:

• Повністю регулюють відносини даної галузі права

• Певна частина норм регламентують відносини в МПП.

Перша група:

• ЗУ «Про МПП»

• ЗУ «Про ЗЕД»

• ЗУ «Про правовий статус іноземців та ОБГ»

• ЗУ «Про біженців»

• ЗУ «Про режим іноземного інвестування» та ін.

Друга група:

ЦК

ГК

СК

ЗК

КЗпП

ЗУ «Про громадянство»

ЗУ «Про реєстрацію…»

Підзаконні НПА

Судова практика як джерело мпп

Судова практика впливає на процес кодифікації МПП, причому не лише в тих державах, де вона визнається джерелом права. З усіх колізійних формул, що розроблені доктриною і закріплені в законодавчих актах, у процесі еволюції законодавства залишаються лише норми, що перевірені часом, які знайшли своє місце в практиці вирішення судами колізійних питань.

Судова практика – це погляди судів на певне правове питання, що зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Це джерело характерне для ряду країн, причому в деяких з них це основне джерело:

Держави сім’ї загального права. Великобританія має розгорнуту систему СП, частково застосовуються в США. Англійські прецеденти вплинули на формування прецедент них правил Австралії, Канади, ПАР, Ізраїлю, Японії, Таїланду та ін. Хоча судова практика в цих державах і є джерелом права, проте її роль порівняно з Великобританією і США є значно меншою. Керівні судові рішення – виявляють чинне право і формулюють його. Здебільшого це рішення у справах з іноземними ЮО, ФО з питань власності, капіталу, інвестицій. У країнах, де судова практика є джерелом права, спостерігається тенденція до врегулювання правовідносин з іноземним елементом через судові прецеденти, а не законодавчі акти.

Держави сім’ї загального права. Може здійснювати суттєвий вплив на правотворчість тлумаченням законів. Рішення суду може розглядатись як додаткове джерело права (скандинавські держави). Значення мають здебільшого не судові рішення з окремих справ, а узагальнення судової практики з певних категорій справ.

У доктрині давно наявна дискусія щодо джерел права у матеріальному та формальному сенсі. Щодо судових рішень – джерелом МПП є саме судовий прецедент, а не судова практика взагалі. Як правило, поняття «судовий прецедент» застосовуємо до рішення суду з конкретної справи, а «судова практика» - до узагальнень.

В Україні судовий прецедент визнається у якості рішень Європейського Суду.

Водночас тлумачення правових норм у процесі їх застосування має місце і у МПП.

Звичаї

Міжнародні звичаї засновані на послідовному та тривалому застосуванні одних і тих же правил. Українська доктрина та практика розглядає в якості МПП та МПрП.

Звичай – це правило, що склалося давно, систематично застосовується, хоча ніде не зафіксовано у певній правовій формі.

Звичаї поділяються на міжнародні та торгівельні. Міжнародні – обов’язкові для всіх держав (в основі лежать принципи суверенітету та рівності держав); звичаї, обов’язкові для однієї чи іншої держави, якщо вони нею в будь-якій формі визнані (санкціоновані) (міжнародне судноплавство).

Торгівельні – звичаї, які застосовуються державами на практиці; звичаї, які держава прямо визнала в законі чи дипломатичному акті. Торгівельні звичаї обов’язкові для застосування:

Коли норми законодавства безпосередньо відсилають до звичаю

Коли сторони укладають контракт, у якому обумовлюють, що відносини будуть регулюватися конкретним звичаєм.

ЗУ «Про міжнародний комерційний арбітраж» (ст.24 – суд може самостійно застосувати звичай), ЦК, ГК

У якості джерела МПП виділяють міжнародне комерційне право (lex mercatoria) – є складовою джерел МПП, але не є загальним джерелом. Не слід вважати джерелом регулювання колізійного права, міжнародного сімейного та міжнародного спадкового права.

МКП вважається автономним правом міжнародної торгівлі. Це право зародилося спонтанно і не має відношення до національного права. Сторони можуть самостійно за допомогою контракту регулювати свої відносини. Це додаток до національної правової системи у вигляді послідовної консолідації звичаїв і узвичаєнь міжнародної торгівлі.

Загальні принципи права цивілізованих народів

У Португалії джерелом права визнається принцип добросовісності та розумності.

«Колізійна норма»

Тема: Вчення про колізійну норму

1. Поняття та структура колізійної норми.

2. Види колізійних норм.

3. основні формули прикріплення:

3.1. особистий (персональний) закон ФО

3.2. особистий (персональний) закон ЮО

3.3. закон місцезнаходження речі

3.4. закон за вибором сторін

3.5. закон місця здійснення акту

3.6. закон місця укладання контракту

3.7. закон місця виконання контракту

3.8. закон місця укладання шлюбу

3.9. закон країни-продавця

3.10. закон, за яким правовідношення має найбільш тісний зв'язок

3.11. закон суду

3.12. закон прапора.

4. Застосування колізійних норм.

5. Проблеми кваліфікації і методи їх вирішення.

6. Встановлення змісту іноземного закону (права).

Колізійна проблема – проблема вибору права. Вона є головною і типовою для МПП.

Колізія може бути усунена шляхом використання колізійних норм (КН).

КН – це норма, яка визначає, право якої держави повинно застосовуватись до відповідного правовідношення, ускладненого іноземним елементом. КН не є регулюючою.

Особливості КН:

КН – це відсилочна норма, тому що сама вона конкретно не надає відповіді на запитання стосовно регулювання цивільних правовідносин, а лише визначає конкретний цивільний правопорядок, який буде регулювати дане правовідношення

КН як відсилочна норма завжди застосовується з тими матеріально-правовими нормами, до яких вона відсилає.

Богуславський, Лунц: КН має регулюючу функцію, є домінуючою.

Матвєєв: регулюючу функцію КН не несе, бо вона не регулює відносини, а лише відсилає до матеріально-правової норми, а вже останні і регулюють відносини.

Особлива природа КН визначає специфіку її структури. Структура КН відповідає функціональному призначенню колізійного права, яке спрямоване на вибір права, що повинно компетентно врегулювати відносини, ускладнені іноземним елементом.

Структура КН:

Обсяг – вказівка або визначення виду цивільного правовідношення, що ускладнене іноземним елементом

Прив’язка (колізійний принцип, формула прикріплення) – це вказівка на закон (правову систему), який підлягає застосуванню до даного правовідношення.

КН має тричленну структуру, як і будь-яка норма. Це пояснюється ще й тим, що вона завжди застосовується разом з матеріальною нормою.

Гіпотеза – визначає фактичні умови, за яких застосовується норма. Гіпотезі в КН відповідає її обсяг.

Диспозиція – прив’язка колізійної норми, вказує на юридичні наслідки, які настають при виникненні правовідношення з іноземним елементом.

Санкція – у матеріально-правовій нормі.

Види КН:

Залежно від закріплення КН – КН, що закріплені в національному праві, та КН, що закріплені в міжнародних угодах (уніфіковані)

За формулою колізійної прив’язки – односторонні КН (прив’язка безпосередньо визначає право країни, яке підлягає застосуванню - Франція), двосторонні КН (не називає права конкретної держави, а лише формулює загальну ознаку, використовуючи яку, можна вибрати відповідне правило). Прив’язка у двосторонній КН називається формулою прикріплення

За способом регулювання – імперативні (містять категоричні приписи щодо вибору права і які не можуть бути змінені за розсудом сторін у цивільному правовідношенні), диспозитивні (встановлюючи правило про вибір права, залишають сторонам можливість відмовитись від нього, замінивши іншим правом/правилом), альтернативні (передбачають декілька правил про вибір права для даного правовідношення, яке вказано в обсязі цієї норми)

За характером нормативної конкретизації – генеральні (основні) (формулюють загальне правило, головне щодо вибору права, яке призначається для переважного застосування), субсидіарні (додаткові) (формулюють ще одне або декілька правил, що тісно пов’язані з головним правилом; застосовуються тоді, коли: за якихось причин не була застосована генеральна норма, генеральна норма недостатня для врегулювання та визначення конкретного правопорядку)

За сферою дії і застосування – національно-правові, міжнародні.

Існують КН, які містять відсилку не до норм іноземного права, а до норм конкретного МД. Це особлива група КН.

Формула прикріплення (типи колізійних формул, колізійні принципи) – це колізійна прив’язка двосторонньої КН. Застосування формули прикріплення означає, що здійснений вибір права тієї держави, яке може компетентно врегулювати цивільні відносини з іноземним елементом. Сучасна практика використовує узагальнені, концентровані формули.

Особистий (персональний) закон ФО – найпоширеніша і найстаріша формула прикріплення.

Задачі по колізійним нормам, окремі колізійні прив’язки

Т.5 пит.1-4 задачі 4,5

Проблеми кваліфікації і методи її вирішення

КН при її застосуванні підлягає тлумаченню з метою з’ясування понятійного апарату і змісту. Проблема полягає у кваліфікації юридичних понять, які застосовуються в КН – як в обсязі, так і у прив’язці. Це пояснюється ще й тим, що в окремих правових системах одні і ті ж поняття мають різний зміст, різне значення, різну правову природу.

Види:

Первинна – передумова вирішення колізійного питання до того, як вибрати право

Вторинна – проводиться після того, як застосовуване право вже визначено і необхідно визначити його категорії.

Варіанти вирішення проблем правової кваліфікації:

Кваліфікувати юридичні поняття відповідно до закону суду (ЦК Португалії, Угорщини)

Тлумачити поняття, які входять до КН, відповідно до права, до якого вона відсилає

Кваліфікувати поняття на підставі правових понять, загальних для більшості правових систем

Вирішувати питання кваліфікації на підставі автономії волі сторін (автономна кваліфікація).

Західна доктрина – кваліфікація понять повинна проводитись за законом суду до того, як вирішена проблема вибору закону. Якщо ж на основі КН повинен застосовуватись іноземний закон, то подальша кваліфікація можлива на основі тієї правової системи, до якої відсилає колізійна норма.

Застосування зворотної відсилки

Полягає у відсиланні КН законодавства однієї держави до законодавства іншої держави, а закон останньої, не вирішуючи питання по суті, у свою чергу відсилає до закону попередньої держави. Якщо ж законодавство держав при вирішенні спору залучає право іншої третьої держави, це відсилка до права третьої держави.

Проблема тлумачення виникає у зв’язку із застосуванням іноземного права та кваліфікацією працівників правозастосовчих органів.

З метою встановлення змісту іноземного права відповідний орган (суд) може здійснити такі дії:

Звернутись у встановленому порядку за сприянням і роз’ясненням до Міністерства юстиції чи інших компетентних органів і установ з даних питань

Залучити експертів

Залучити сторони спору до процесу встановлення змісту іноземного права.

Сторони можуть:

Подавати документи, що підтверджують зміст іноземного права

Іншим чином сприяти встановленню змісту іноземного права (запросити свідків).

Суддя за посадою зобов’язаний встановити змісті іноземного права.

Якщо зміст не встановлено в розумні строки, застосовується право України.

Тема: Інші загальні засади МПП

1. Застереження про публічний порядок.

2. Обхід закону.

3. Правовий режим і його види.

4. Взаємність і її види.

5. Реторсії в МПП.

Застереження про публічний порядок стосується обмежень застосування іноземного права. Це принцип в МПП, який є досить невизначеним, причому як у доктрині, так і у законодавстві. Посилаючись на публічний порядок, суд може відмовити у застосуванні іноземного права. Дію КН може бути обмежено шляхом використання застереження про публічний порядок. Іноземний закон, до якого відсилає КН, може бути не застосовано, якщо таке застосування буде суперечити публічному порядку держави, де необхідно застосувати іноземне право.

Суть – уникнути, незважаючи на всі встановлені правила застосування КН, застосування іноземного права.

Під публічним порядком можна розуміти сукупність правової, політичної та економічної системи держави. Визначення меж цього принципу залежить від суду, який і вирішує питання його застосування.

Обхід закону означає штучне застосування КН з метою використання іншого закону, іншої норми, ніж та, що існує у внутрішньому праві. Обхід закону нині наявний як на рівні національного, так і на рівні міжнародного права. Сторони відповідних правовідносин намагаються уникнути застосування незручних, невигідних норм права, для чого вони умисно створюють такі фактичні склади (фактичний склад), до якого правовідношення прив’язується, внаслідок чого застосовується право іншої держави.

Для уникнення даного явища законодавство багатьох держав установлює норми, що передбачають неможливість застосування іноземного права.

Правовий режим – це сукупність прав і обов’язків, що надаються іноземним фізичним та юридичними особам. Встановлюється внутрішнім законодавством та міжнародними угодами. Види:

Національний – іноземним ФО та ЮО надається така ж сукупність прав і обов’язків, як і вітчизняним ФО і ЮО. В Україні відповідно до КУ встановлено національний правовий режим

Режим найбільшого сприяння – іноземним ЮО і ФО надається максимальний обсяг прав, який мають ЮО і ФО третьої держави. Поширений у торгівельних відносинах і мореплавстві. Завжди встановлюється у договірному порядку. Встановлюються найбільш привілейовані умови

Режим окремих обмежень – ФО і ЮО обмежуються в наданні певних прав

Недискримінаційний – кожна держава може вимагати від інших держав встановлення такого режиму для іноземних ФО та ЮО, яким користуються всі інші держави, вимагати встановлення загальних і однакових умов для всіх. Спрямований на встановлення рівних прав. Договірне оформлення не вимагається, бо цей режим випливає із рівності держав. Встановлюються загальні і однакові умови для всіх держав.

Взаємність – ФО і ЮО іноземних держав певні права та пільги надаються за умов, що аналогічні права і пільги в такій іноземній державі надаються своїм громадянам та ЮО. Це взаємне надання певного правового режиму або будь-яких прав іноземним громадянам та юридичним особам. Види:

Матеріальна – іноземцям на території іншої держави надається той обсяг прав, яким вони користуються у своїй державі

Формальна – іноземцям на території іншої держави надається такий обсяг прав, яким користуються власні громадяни.

Реторсії – у передбачених законом випадках держава може застосувати до іноземних ФО та ЮО засоби обмеження правового статусу (обмежувальні засоби, реторсії). Це відповідні обмеження у МПП. Реторсії застосовують у відповідь на дискримінаційні дії іноземної держави по відношенню до власних ФО або ЮО. Суть – якщо одна держава встановлює обмеження для іноземних громадян та ЮО, то інша держава для громадян та ЮО першої держави також встановлює аналогічні обмеження. Основна мета – відмінити обмеження для своїх громадян та ЮО у відповідній іноземній державі.

Решта задач і питань

Тема: ФО в МПП

Режими для іноземців:

Національний – урівнюються у правах з громадянами

Найбільшого сприяння – урівнюються управах і обов’язках, але не з громадянами

Преференціальний (особливо пільговий) – надається однією державою іншій без поширення цього режиму на громадян третіх держав

Спеціальний – може бути встановлений працівникам дипломатичних та консульських представництв

Режим окремих обмежень.

Визначення правового режиму може обмежуватися у:

Міжнародних угодах

Консульських конвенціях

Договорах про правову допомогу

Договорах про соціальне забезпечення

Трудових договорах тощо.

Як правило, іноземці прирівнюються до прав українських громадян, але водночас законодавство України передбачає можливість встановлення обмежень:

Обмеження, що стосуються всіх іноземців (встановлюються конкретними окремими законами)

Обмеження правоздатності іноземців здійснюється на підставі реторсій.

Питання дієздатності вирішується на підставі особистого закону. Більшість країн Європи при визначенні дієздатності виходить з принципу закону громадянства, у США – з принципу закону місця проживання.

Особистий закон іноземців – ст.ст.16 – 18 ЗУ «Про МПП».

Фізичні особи – крім пит.9, 11 (можна доповідь), задачі 7 – 9

ТНКомпанії – мають відповідну національність, здійснюють діяльність на території різних країн ту формі агентств, відділень і філій (не є ЮО)

ТНК – ЮО, відділення та філії яких здійснюють нині діяльність практично у всіх країнах світу. Мають 2 особливі риси: з економічної точки зору, це єдиний механізм, тому що діяльність їх регулюється одним материнським підприємством, яке визначає стратегію та здійснює контроль; з юридичної точки зору, відділення і філії ТНК є незалежними самостійними компаніями, тобто ЮО.

Регулювання діяльності ТНК здійснюється на підставі внутрішнього законодавства приймаючої держави та дво- або багатосторонніми угодами.

Комунітарні підприємства – це підприємства, які створюються державами, що беруть участь у процесі економічної інтеграції, або громадянами таких держав. Приклади – компанії країн ЄС чи країн Андської групи (Колумбія, Венесуела, Болівія, Еквадор, Перу, Чилі). Національність таких підприємств визначається місцем інкорпорації.

ЮО здійснюють свою діяльність за межами України відповідно до положень:

Законодавства України

Статутних завдань

Законодавства іноземної (приймаючої) держави

Положень міжнародних угод.

Іноземне законодавство регламентує питання допуску українських ЮО на власну територію, визначає сфери та умови їх діяльності. Питання допуску можуть містити і обмеження.

Міжнародні угоди можуть регулювати питання:

Правоздатності ЮО

Правовий режим, який надається ЮО

Сферу діяльності ЮО

Інші конкретні питання (н/д, оподаткування, митна очистка, транзит, складування тощо).

Такими міжнародними угодами можуть бути:

Угоди про усунення подвійного оподаткування

Угоди про взаємних захист інвестицій

Тема: Держава як суб’єкт МПП

1. Держава як суб’єкт майнових міжнародних відносин.

2. Імунітет держави і його види.

3. Особливості правовідносин за участю держави у МПП.

Відносини, учасниками яких є держава:

Між державами та між державами і міжнародними організаціями з приводу міжнародного торгівельного права, валютних відносин, промислового, сільськогосподарського, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень

Держава виступає в якості однієї сторони, а іноземні ЮО, міжнародні господарські організації, ФО – з іншої сторони.

Як суб’єкт МПП, держава може виступати учасником різних відносин (наприклад, отримання майна за договором купівлі-продажу, дарування, у спадщину). Держава несе відповідальність за свої дії як і будь-який інший суб’єкт МПП. Від імені держави діють уповноважені суб’єкти:

Уряд

Закордонні представництва

Посольства

Уповноважені службові та посадові особи.

Держава є особливим суб’єктом права, тому що вона сама формує зміст і межі правосуб’єктності. В економічних правовідносинах держава виступає як суюбєкт права, рівний у правах і обов’язках з ФО та ЮО.

У доктрині МПП існує теорія розщеплення держави. Держава як суб’єкт майнових відносин нібито ділиться на 2 особи:

Діє на підставі суверенітету і виступає суб’єктом влади

Укладаючи цивільно-правові договори, втрачає властивості владного суб’єкта і прирівнюється до інших ЮО.

Водночас не існує наддержавного органу, який би наділяв державу правами ЮО. Держава сама наділяє інших суб’єктів правами і не привласнює статус ЮО. Держава на підставі суверенітету вступає у відносини сфери як МПП, так і МПрП. Тому дана теорія є хибною, прирівнювати державу до ЮО не можна. Держава – це особливий суб’єкт з особливою правосуб’єктністю.

Імунітет передбачає, що всі держави рівні і мають суверенітет. У широкому застосуванні принцип імунітету – це принцип, згідно з яким до держави або її органів не може бути заявлено позов до іноземного суду без її згоди. Імунітет у МПП – непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Держава не може бути притягнена в якості відповідача, бо на застосування іноземного закону вимагається згода самої держави.

Види імунітету:

Судовий – непідсудність держави без її згоди судам іншої держави. Водночас, можуть бути виключення, але тоді, коли сама держава обумовлює такі винятки. Це передбачено, як правило, міжнародними угодами

Імунітет від попереднього забезпечення позову – неможливо в порядку попереднього забезпечення позову приймати без згоди держави будь-які примусові заходи щодо її майна

Імунітет від примусового виконання рішення – без згоди держави не можна здійснити примусове виконання судового рішення, яке винесене проти неї судом іншої держави

Майновий – власність держави характеризується недоторканністю. Цей вид імунітету є більш загальним поняттям, оскільки не завжди питання щодо імунітету майна держави виникає у зв’язку з розглядом певного позову у суді.

Висновки:

Усі види імунітету пов’язані між собою, тому що у них одна основа – суверенітет держави, який не дозволяє застосовувати щодо держави будь-які примусові заходи

Держава може дати згоду на розгляд заявленого до неї позову у суді іншої держави або ж на заходи щодо забезпечення позову чи виконання рішення, проте така згода повинна бути явно виражена

Вступаючи в цивільно-правові відносини з іноземною ЮО, держава може дати згоду в такому договорі на пред’явлення до неї позовів у суді та застосування до неї заходів щодо попереднього забезпечення позову або щодо примусового виконання.

Способи вираження згоди держави:

Через уповноважених осіб

Шляхом фіксації у відповідному МД або арбітражного застереження у зовнішньоекономічному договорі

Згода на застосування юрисдикції іншої держави через письмовий контракт

У випадку відсутності письмової згоди контрагент за договором може звернутися до власної держави з клопотанням про вступ останньої у дипломатичні переговори з іноземною державою.

Теорія МПП виділяє 2 види імунітету:

Абсолютний – заснований на суверенній рівності держав. Держава є єдиним суб’єктом суверенітету. Будучи суб’єктом МПП, держава не втрачає властивості суверенітету

Функціональний (обмежений) – держава як суверен завжди користується імунітетом, але якщо держава укладає зовнішньоекономічні договори, вона тим самим відмовляється від імунітету (частково) і ставить себе в положення приватних осіб (Австрія, Швейцарія, Бельгія, Італія, Греція, Німеччина, США, Канада).

Європейська конвенція про державний імунітет 1972 р.

Імунітет не визнається:

Коли іноземна держава сама відмовилась від імунітету

При виникненні спорів по трудовому контракту або у зв’язку з нерухомістю, з вимогами про відшкодування збитків, охороною промислової власності

Щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, який розглядає справу

Щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного та іншого характеру

Якщо держава має комерційне підприємство у державі суду, що розглядає справу.

Імунітет зберігається:

Другою стороною у спорі є також держава

Сторони у письмовій формі спеціально домовились про визнання імунітету

Некомерційний договір було укладено на території іноземної держави і він підпорядковується нормам її адміністративного права.

Держава є особливим суб’єктом цивільно-правових відносин. При цьому вона не являється ЮО, оскільки сама у своїх законах визначає статус ЮО

Особливе положення держави як учасника міжнародних господарських відносин проявляється в тому, що відносно зобов’язань держави може застосовуватись її право, крім випадків, коли держава сама виявила волю по застосуванню іноземного права

В силу суверенітету держава має імунітет, а саме різні його види. Тому угоди, які укладаються з державою, характеризується підвищеним ризиком

У цивільних правовідносинах держава бере участь на рівних засадах з іншими учасниками правовідносин.

Тема: Право власності у МПП

1. Правове регулювання відносин власності, ускладнених іноземним елементом.

2. Колізійні питання права власності.

3. Правовий режим власності різних суб’єктів у МПП.

4. Правові питання націоналізації в МПП.

Правове регулювання права власності враховує використання методів МПП – колізійного та матеріально-правового.

Національне законодавство кожної держави має власну систему речових прав, види майна, встановлює вимоги щодо державної реєстрації майна, умови захисту права власності на те чи інше майно тощо.

До багатосторонніх угод відносяться:

Гаазька конвенція про закон, що може бути застосований до передачі права власності при міжнародній купівлі-продажу товарів (1958)

-//- про право, що застосовується до режимів власності подружжя (1978)

Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004)

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970)

Мінська конвенція

Кишинівська конвенція

Угода про порядок вирішення спорів, пов’язаних із здійсненням господарської діяльності (1992)

Угода між Україною та РФ про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності (1993)

Угода між Україною та Республікою Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності (1994)

У більшості національних систем класифікація речей проводиться на рухомі і нерухомі. Інколи правові системи можуть визначати нерухомі речі, які за своєю природою є рухомими, але є приналежністю до головної речі. Поділ речей на нерухомі і рухомі в МПП є важливим, тому що це впливає:

На різний правовий режим укладання договорів (різна форма угод)

На інститут застави.

У ряді країн застосовуються різні правові режими до рухомих і нерухомих речей.

США. У внутрішньому праві США відсутня класифікація речей на рухомі та нерухомі. У відносинах з іноземним елементом може бути певний поділ, але це залежатиме від законодавства конкретного штату.

Англія – називає персональні та реальні.

Вибір права – за місцем знаходження речі.

Цей принцип був розроблений в Італії у період Середньовіччя.

Підстава для застосування – природа нерухомих речей.

При врегулюванні колізійних питань права власності враховують:

Річ, правомірно набута особою, зберігається за її власником при зміні місця знаходження речі

Обсяг права власності визначається законом місцезнаходження речі.

Тема: Договір в МПП

1. Поняття і особливості договору в МПП (зовнішньоекономічного договору).

2. Види зовнішньоекономічних договорів.

3. Колізійні питання зовнішньоекономічних договорів.

4. Форма зовнішньоекономічного договору.

5. Порядок укладення зовнішньоекономічних договорів.

У більшості випадків зовнішньоекономічні договори є підставою зобов’язальних відносин.

Договір = домовленість = контракт

Зовнішньоекономічний і зовнішньоторгівельний (застаріла категорія) договір

Усі визначення мають 2 основні ознаки (ознаки договору в МПП):

У зовнішньоекономічному договорі беруть участь суб’єкти, які належать до інших держав (різна національна приналежність)

Зовнішньоекономічний договір визначає коло відносин, у сфері яких він укладається

Конвенція ООН про позовну давність в міжнародній купівлі-продажу товарів

Гаазька конвенція про право, що застосовується до міжнародної купівлі-продажу (1955)

Договір не буде вважатись міжнародним, якщо він укладений між сторонами різної національної приналежності, комерційні підприємства яких знаходяться на території однієї держави. Договір визнається міжнародним, якщо він укладається між сторонами однієї державної приналежності, але їх комерційні підприємства знаходяться на території різних держав.

Комерційне підприємство – постійне місце здійснення регулярної господарської діяльності.

Коли сторона має 2 більше комерційних підприємств, то комерційним підприємством вважається те, яке з врахуванням обставин, відомим сторонам, має найбільш тісний зв'язок з договором в плані його виконання. Зовнішньоекономічний характер договору проявляється:

У правовому зв’язку сторін з різними державами, адже у договорі беруть участь особи різної національної приналежності (така особа є іноземною)

У змісті зовнішньоекономічної операції.

Особливості:

Повинен укладатись у письмовій формі

Товари (послуги), які є предметом договору, як правило, перетинають кордон, а отже, виникає необхідність виконання митних правил

Зовнішньоекономічні договори між контрагентами різних держав можуть укладатись як на основі вільного вибору контрагента, так і на підставі міжурядових домовленостей про поставки товарів і надання послуг

До зовнішньоекономічного договору можуть бути включені умови, що можуть бути обов’язковими у внутрішньому обігу (базисні умови поставки правил ІНКОТЕРМС)

У якості засобу платежу, як правило, використовується іноземна валюта

Існування ризику неможливості виконання договору внаслідок політичних подій або обмежувальних дій держави

Спори, що витікають з такого договору, можуть бути передані на розгляд спеціалізованим судам (МКАС) або до судів, які створюються лише для вирішення цього питання (ad hoc)

Велику роль в регулюванні міжнародних договорів відіграють договори універсального та регіонального характеру Принципи міжнародних комерційних договорів (УНІДРУА) (1994). Містять норми-принципи, що встановлюють певні правила щодо тлумачення, але для їх застосування необхідне обов’язкове застосування в договорі

Наявними є державний нагляд та контроль за укладанням зовнішньоекономічних договорів.

Види зовнішньоекономічних договорів:

За ознакою оплатності – оплатні і безоплатні (договір про співробітництво на ринку третьої країни)

За волевиявленням – односторонні, двосторонні, багатосторонні

За моментом виникнення обов’язків – консенсуальні та реальні

За обсягом, рівнем і співвідношенням зустрічних зобов’язань – комутативні (усе зрозуміло з договору) та алеаторні (визначено нечітко)

За наміром сторін – основні та попередні, умовні угоди – укладаються під певною умовою, при настанні якої угода вступає в силу або припиняє свою дію

За предметом – матеріальні об’єкти, послуги, результати інтелектуальної діяльності.

Змістом договору є сукупність прав і обов’язків сторін.

Колізійне право в більшості держав дозволяє сторонам зовнішньоекономічного договору підпорядковувати зміст такого договору обраному ними правопорядку (визнає у сфері зобов’язань автономію волі).

Ст.6 ЗУ «Про ЗЕД»

У ряді країн передбачено, що сторони можуть обрати право будь якої держави, але таке, що пов’язане з даною угодою (локалізація).

Якщо сторони не зазначають, норми законодавства якої держави будуть застосовуватись, чи не зазначають конкретний нормативний акт, то будуть діяти інші правила та інші принципи (правила про вибір права до зовнішньоекономічних договорів.

Ст.6 ЗУ «Про ЗЕД», ЗУ «Про МПП»

Якщо це правило не діє, то встановлені інші правила. Вирішальним для змісту договору є законодавство:

Продавця за договором купівлі-продажу

Дарувальника за договором дарування

Одержувача за договором ренти

Відчужувача за ДДУ

Наймодавця за договором найму

Позичкодавця за договором позички

Підрядника за договором підряду

Виконавця за договором надання послуг

Експедитора

Зберігача

Страховика

Повіреного за договором доручення

Комісіонера

Управителя

Позикодавця

Кредитодавця … (ст. 44 ЗУ «Про МПП»).

У даному випадку вказівка на вирішальну сторону є відображенням принципу найбільш тісного зв’язку. Право, з яким договір найбільш тісно пов'язаний:

Щодо договору про нерухоме майно – у державі, яке майно знаходиться, право держави місця реєстрації

Щодо договорів про спільну діяльність або виконання – держави, у якій така діяльність здійснюється або створюються результати

Щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом, на біржі – право держави, де провадиться аукціон, конкурс або наявна біржа.

Такі колізійні норми, що вказують на право яке застосовується до зовнішньоекономічних договорів, визначає зобов’язальний статут таких договорів, а отже, шляхом визнання права, що застосовується до зовнішньоекономічного договору, і встановлюється зобов’язальний статут.

Зобов’язальний статут – це сукупність норм застосованого права, що регулює умови укладання угоди та її зміст, тобто права і обов’язки сторін, виконання, наслідки невиконання, умови звільнення від виконання, питання позовної давності. Причому питання позовної давності визначається, як правило, за правом держави, яке буде використовуватись для визначення змісту договору.

Зобов’язальним статутом не регулюються такі питання:

Питання про правоздатність сторін при здійсненні зовнішньоекономічних договорів

Не застосовується до забезпечувальних зобов’язань

Не застосовується до форми такого договору.

Проста письмова форма – ч.2 ст.6 ЗУ «Про ЗЕД», Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) (затверджено Наказом Мінекономіки 06.09.01). Усна форма не застосовується.

Україна висунула застереження до Віденської конвенції стосовно форми договору: коли Україна є учасником зовнішньоекономічного договору, то усна форма застосовуватись не може.

Форма зовнішньоекономічного договору має містити:

Назва, номер, дата та місце укладання договору

Преамбула – має містити повне найменування сторін, під яким вони офіційно зареєстровані, має бути вказана держава, до якої вони відносяться, скорочене визначення сторін як контрагентів, особа, від імені якої укладається такий договір, найменування документів, якими керуються контрагенти при укладенні договору (найчастіше – статут, але може бути і довіреність)

Предмет договору – визначається, який товар, роботи або послуги один із контрагентів зобов’язаний поставити або виконати іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується

Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт чи надання послуг)

Базисні умови поставки товару, тобто приймання або здавання виконаних робіт або послуг (ІНКОТЕРМС – 13 умов)

Ціна та загальна вартість договору (ціна одиниці або загальна вартість)

Умови платежів (ПКМ і НБУ «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті»)

Умови приймання-здавання товару (робіт або послуг) (строки, місце, перелік товаросупроводжуючих документів; за кількістю –товаросупроводжуючі документи; за якістю – документи, які засвідчують якість)

Упаковка та маркування

Форс-мажор

Санкції та рекламації

Урегулювання спорів у судовому порядку

Лектор – визначення законодавства, а не тільки судового органу

Місцезнаходження або місце проживання, поштові та платіжні реквізити сторін.

Ці умови носять рекомендаційний характер (п. п. 1,2 Положення). За домовленістю сторін можуть бути інші додаткові умови (страхувальник, порядок сплати податків та ін.).

Усі правові системи при вирішенні питання щодо пропозиції укласти договір виходять з того, що запропонована іншій стороні пропозиція кваліфікується як оферта за умов:

Містить істотні умови майбутнього договору

Зміст оферти чіткий і повний (у деяких законодавствах допускається прогалина в оферті)

Пропозиція повинна бути зроблена з наміром укласти договір.

Законодавство Німеччини, США, Британії кваліфікує демонстрацію товару (інколи – його ціну) як виклик до оферти. Офертою буде виступати бажання покупця. А у Франції те ж саме буде публічною офертою.

Акцепт не повинен містити за змістом відмінностей від оферти. Якщо є різниця, то акцепт вважається новою офертою, крім випадків, коли форма акцепту передбачена в оферті. Мовчання в МПП не є акцептом. Виняток – прямо передбачено законом (Німеччина).

Місце укладення:

Місце, звідки відправлений акцепт

Місце отримання акцепту.

США – основні і другорядні умови.

Тема: Договір міжнародної купівлі-продажу (поставки)

1. Правове регулювання міжнародної купівлі-продажу товарів.

2. Укладення договору за Віденською конвенцією 1980 р.

3. Принципи комерційних договорів.

4. Міжнародні правила ІНКОТЕРМС.

Уніфікація може здійснюватись шляхом:

Введення до національного законодавства нормативних положень, що розроблені в межах МД

Формування типових та одноманітних законів

Вироблення різноманітних типових договорів

Формулювання міжнародними організаціями торговельних звичаїв, що склалися у вигляді так званих торгівельних термінів.

1964 р. – на сесії Гаазької конференції прийняті: Гаазька конвенція про одноманітний закон про укладання договорів міжнародної купівлі-продажу товарів; Гаазька конвенція про одноманітний закон про міжнародну купівлю-продаж товарів.

Зазначені конвенції не носять повною мірою універсального характеру і не отримали широкого розповсюдження (наразі є діючими лише для більшості західних країн). Комісія ЮНСІТРАЛ розробила проект конвенції, на підставі якого у Відні у 1980 р. було прийнято Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі продажу товарів. Вступила в силу з 01.01.88, для України – 01.02.91. Складається з 101 статті, які включені до чотирьох частин:

Сфера застосування та загальні положення

Укладання договору

Купівля-продаж товарів

Заключні положення.

Не містить уніфікованих колізійних норм, у ній наявні уніфіковані матеріально-правові норми. Хоча Конвенція виходить з того, що з питань, які нею не врегульовані, підлягає застосуванню право на підставі колізійних норм (ч.2 ст.7).

Принципи у ст.7 – положення міжнародних комерційних договорів.

Не передбачає правил щодо позовної давності та порядку вирішення спорів. 1974 р. – Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів. Ця Конвенція встановлює однаковий для всіх договорів міжнародної купівлі-продажу строк позовної давності – 4 роки. Передбачає, що такий строк позовної давності: за вимогою, що витікає з порушення договору, починається від дня, коли мало місце це порушення; за вимогою, що виходить з дефекту або іншої невідповідності товару умовам дефекту – від дня передачі товару покупцю або його відмови від прийняття товару.

Конвенція про право, що застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985) – містить уніфіковані колізійні правила. Може застосовуватись до будь-якої купівлі-продажу рухомих речей, що мають міжнародний характер. Розповсюджується на продаж з аукціону або на біржі. Щодо вибору права – договір купівлі-продажу регулюється правом, яке обрано сторонами. Угода сторін про такий вибір повинна бути прямо вираженою або ясно демонстративною умовами договору та поведінкою сторін, що розглядається у їх сукупності (п.1 ст.7). Якщо такого вибору права немає, тоді договір купівлі-продажу регулюється правом держави, де продавець має своє комерційне підприємство на момент укладення угоди.

ІНКОТЕРМС прийняті у 1962 р., за своєю природою є звичаєм.

Для застосування ВК необхідно:

Щоб комерційні підприємства були розміщені в різних державах (комерційне підприємство – місце здійснення найважливіших ділових операцій, головний адміністративний орган управління ЮО). Ст.10 – якщо сторона має більше, ніж одне комерційне підприємство, то дійсним вважається те, яке найбільш тісно зв’язане з договором або його виконанням. Якщо комерційного підприємства немає, до уваги береться постійне місце проживання для ФО або місцезнаходження ЮО

Для сфери застосування ВК особливе значення має суб’єктивний фактор – освіченість обох контрагентів про факт знаходження комерційних підприємств в різних державах (витікає з п.2 ст.1). Така освіченість повинна бути на момент укладання договору і може випливати із відносин між сторонами або безпосередньо з договору, або обміну інформацією між контрагентами. Якщо така освіченість відсутня, то Конвенція застосовуватись не буде). Договір міжнародної купівлі-продажу повинен бути зв’язаний з державами-членами Конвенції. Конвенція застосовується у випадках:

Коли комерційні підприємства продавця і покупця розміщені в різних державах-учасницях Конвенції

Коли в силу норм міжнародної купівлі-продажу підлягає застосуванню право країни-учасниці Конвенції (комерційні підприємства продавця і покупця розміщені в різних державах, але лише одна з них є учасницею Конвенцією, тоді буде застосовуватись Конвенція в силу колізійної норми, яка відсилає до права держави-учасниці Конвенції). Цей принцип діє у випадках, коли сторони обумовили в договорі застосування права країни-учасниці Конвенції. Оскільки Конвенція носить компромісний характер, ст.. 95 надає право державам-учасницям Конвенції при приєднанні до неї заявити, що вони не зв’язані положеннями п. б ч.1 ст.1. Ст..92 п.1 – договірна держава може під час підписання, ратифікації, прийняття, схвалення або приєднання заявити, що вона не буде зв’язана окремими частинами цієї Конвенції (ч.2 або 3). Україна зробила застереження щодо форми договору, зафіксувавши, що оферта, акцепт або сам договір, учасником яких є українська сторона, має завжди оформлюватись у письмовій формі. Ст.6 – сторони при укладанні договору можуть виключати застосування цієї Конвенції або відступати від будь-яких положень чи змінювати їх. Якщо в договорі сторони не обумовлять про цей відступ, то автоматично будуть застосовуватись положення Конвенції.

П.3 ст.1 Конвенції – для визначення застосування Конвенції національна приналежність сторін значення не має. Коли комерційні підприємства різної національної приналежності знаходяться в одній державі, то договір не є міжнародним – і навпаки. При встановленні застосування Конвенції не враховується ні цивільний, ні торгівельний статус сторін та характер договору.

Конвенція застосовується, враховуючи і предметний критерій. Предметом є товар – визначена матеріальна річ, а не право. Ці речі можуть мати як родові, так і індивідуальні ознаки. Товар може існувати в момент укладення договору або повинен бути вироблений у майбутньому. Ст.2 – виключення зі сфери дії Конвенції деяких видів товарів за такими ознаками:

Мета придбання товару

Характер угоди

Предмет купівлі-продажу.

Містить перелік об’єктів, що не можуть бути предметом купівлі-продажу.

Оскільки угоди щодо купівлі-продажу таких речей регулюються національним законом, який має імперативний характер, а в деяких країнах такі речі взагалі не визнаються товаром.

У деяких державах судна відносяться до нерухомості.

Електроенергія – у деяких державах не розглядається в якості товару.

Ст.3 – договори, які не включаються до сфери дії

У зв’язку з цим виникає питання, яке зобов’язання буде основним – поставка чи надання послуг. У такому випадку договір розділяється на 2 частини. Одна частина буде регулюватись Конвенцією, якщо основний зміст – поставка товару. Якщо не поставка, а виробництво в майбутньому, Конвенція застосовуватись не буде.

Також Конвенція не застосовується у випадках, передбачених ст.4.

Ст.5 – не застосовується щодо відповідальності продавця за шкоду здоров’ю покупця або смерть

Конвенція передбачає обов’язок продавця передати товар і право власності на річ.