Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
kursova_Osadcha.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
240.43 Кб
Скачать

Розділ 1 фітоценози, їх типи та структура.

1.1. Фітоценоз, його структурна організація.

  Фітоценоз — сукупність рослинних організмів на відносно однорідній ділянці, які перебувають у взаємодії між собою, з тваринами і навколишнім середовищем. Фітоценозом, або рослинним угрупованням, слід називати будь-яку сукупність як вищих, так і нижчих рослин, які займають дану однорідну ділянку земної поверхні, з лише їм властивими взаємостосунками й умовами місцезростання, які створюють своє особливе середовище, фітосередовище. Фітоценози будь-якої місцевості у своїй сукупності становлять її рослинність. Кожний фітоценоз характеризується певним видовим складом. Морфологічна структура фітоценозу визначається просторовим розподілом рослин. Періодичність розвитку рослин у фітоценозі виявляється у зміні його аспектів. Рослини фітоценозу в процесі своєї життєдіяльності впливають на ґрунт і клімат, формуючи внутрішній фітоклімат; разом з тваринами, що живуть у ньому, входять до складу біоценозу. Фітоценоз є динамічною системою, якій властива сезонна і різнорічна мінливість компонентів під впливом екологічних умов. Одні фітоценози з часом замінюються іншими. У стабільних фітоценозах види рослин перебувають один з одним та з зовнішнім середовищем в екологічній рівновазі. Це історично складена сукупність видів рослин, що існує на території з більш-менш однотипними кліматичними, ґрунтовими та іншими умовами. Характеризується певним видовим складом, структурою та взаємодією рослин між собою і з зовнішнім середовищем.[1:264]

Кожний фітоценоз характеризується не лише певним видовим складом, а й властивою саме йому структурною організацією. В процесі формування фітоценозу на певній ділянці уживаються види, не однорідні за вимогливістю до умов зростання та за ступенем використання ресурсів кліматопу та едафотопу. Співіснування таких видів неможливе без відповідної структурної організації компонентів рослинного угрупування, у зв`язку з чим надземні і підземні частини рослин набувають певного вертикального та горизонтального просторового розміщення. Розглянемо характерні ознаки фітоценозу: надземну і підземну ярусність, мозаїчність, синузіальність і консортивність рослинного угрупування.

Ярусність у фітоценозах - це вертикальне розчленовування угруповань рослин — фітоценозів на яруси, тобто на досить чіткі відмежовані горизонти концентрації діяльних органів рослин. Надземна ярусність — результат відбору видів, здатних виростати спільно, використовуючи різні горизонти надземного середовища (в тому числі — з ослабленою інтенсивністю світла із-за перехоплення його більш високорослими рослинами). Тобто ярусність забезпечує повніше використання надземного середовища компонентів фітоценозів. Ярусність найкраще виражена в лісах помірного поясу. У них розрізняють яруси: деревинний (інколи їх 2), чагарниковий, трав'яний або трав'яно-чагарниковий, моховий або лишайниковий. Яруси можуть бути утворені одним або двома і більш видами, у тому числі що відносяться до різних екобіоморф, наприклад деревний ярус з хвойних і листопадних дерев в мішаних лісах. Яруси виділяють, коли вхідні в їх склад рослини досить зімкнуті. Кожен ярус характеризується особливими умовами середовища (особливим світловим і температурним режимом тощо). Епіфіти і ліани — позаярусні рослини. Молоді і пригнічені особини високорослих рослин, як правило, відносять до ярусу, в якому розташовані їх діяльні органи. У деяких типах фітоценозів (більшість трав'яних, певні типи тропічних дощових і широколистяних лісів) ярусність відсутня або виражена слабо. Відсутність ярусності або її слабка вираженість — також істотна ознака структури фітоценозів. Яруси формуються у процесі становлення фітоценозів, а надалі або представляють досить стійку структуру (наприклад, ярус ялин в ялинових лісах), або схильні до змін протягом вегетаційного сезону (наприклад, яруси, утворені травами або листопадними деревами), а інколи від року до року (трав'яні полідомінантні яруси). У залежності від глибини вкорінення рослин у фітоценозах інколи розрізняють ярусність підземну. Проте виразно виділити можна один ярус і лише рідко, наприклад на солонцях або в аридних районах, в місцях з близьким заляганням грунтових вод. Підземні яруси розрізняють за глибиною всмоктуючих частин коріння. Завдяки підземній ярусності коріння різних видів рослин поглинає воду і поживні речовини в різних горизонтах грунту. Це дає змогу на одній і тій самій території розмістити велику кількість рослин. [2:310]

Синузіальність. Синузія являє собою екологічно і просторово відокремлену частину рослинного угрупування. З точки зору ярусного розчленування, кожний ярус агрофітоценозу, по суті, є синузією, оскільки він чітко окреслений просторово та має геоморфологічну приуроченість, яка, в свою чергу, характеризується власними екологічними умовами місцезростання. Нерідко синузії виділяються у вигляді невеликих ділянок, наприклад вологих низин, покритих жовтецем повзучим (Ranunculus repens); або ділянок, покритих чистицем однорічним (Stachys annua) чи гірчаком шорстким (Polygonum scabrum), які приурочені до ще більш вологих низин. Подібного роду синузії називаються просторовими, тобто приуроченими до певних ділянок території. Іншим різновидом синузії є ценотичні синузії, які виділяються за ценотичними властивостями рослинних угрупувань. Вони можуть бути то більш широкими, то вузькими. Так, синузії наземних лишайників у багатьох регіонах зустрічаються в сухих та вологих соснових лісах, тим часом як синузії ліщини звичайної (Corylus avellana) – в лісах, утворених цілим рядом листяних порід, а подекуди хвойно-листяних. Особливими синузіями вважають сукупність епіфітів, ліан, епіфітних лишайників, напівпаразита омели (Viscum album), які слід розглядати як самостійні синузії, що займають специфічну кронову еконішу. Синузії в часі тісно пов`язані з часовими вимірами: віковими, тимчасовими, короткотривалими, довготривалими тощо.

В агрофітоценозах нерідко виділяють ряд часових, або сезонних синузій: ранньовесняну синузію утворює веснянка рання (Erophila praecox), літню – фіалка польова (Viola arvensis), пізньолітню – галінсога дрібноквіткова (Galinsoga parviflora). Всі ці синузії тісно пов`язані із сезонною ритмікою агрофітоценозу та розвитком едифікатора.[2:311]

Мозаїчність. Будь-який фітоценоз неоднорідний за своєю природою, він складається з флористично, морфологічно, екологічно і ценотично відмінних мікроценозів (як їх назвав Биков), або мікрофітоценозів (за Лавренком), або мікроасоціацій (за Гросгеймом), або мікроугрупувань (за Ярошенком). У сосново-дубовому лісі легко можна знайти ділянки, де біля стовбурів дерев сосни ростуть веснівка дволиста (Majanthemum bifolium) або одинарник європейський (Trientalis europaea), а біля стовбурів дуба – конвалія звичайна (Cnvallaria majalis) чи грушанка мала (Pyrola minor). На відкритих місцях більш зволожені ділянки із сосново-різнотравними і дубово-різнотравними мікроценозами чергуються з ділянками, зайнятими трав`янистими мікроценозами з домінуванням горлянки женевської, руквиці лікарської тощо. Для сосново-лишайникового бору можна навести такі мікроценози:

  • бір із зімкнутою сосною, де майже відсутній лишайниковий покрив;

  • бір з розрідженим деревостаном, де в наземному покриві виділяються лишайники та синузії плевроцію Шебера;

  • бір з дуже розрідженим деревостаном і добре розвиненим лишайниковим покривом.

Ці мікроценози чергуються між собою і непорушують уяву про лишайниковий бір як про єдине ціле, єдиний тип лісу. В результаті в усіх типах лісу, подібних до наведених вище, спостерігається мозаїчність рослинного покриву. Такий розподіл мікроценозів властивий не лише для лісів, а й для лук, степів, подів тощо. Отже, мозаїчність – це горизонтальне розчленування фітоценозу на морфологічні й еколого-ценотичні мікроценози. Характерною ознакою мозаїчності є те, що однорідні мікроценози взаємозв’язані між собою, а їхня певна відокремленістьвиявляється лише по межі фітоценозу.[2:312]

Комплексність відрізняється від мозаїчності рядом ознак, а саме: ділянки, що чергуються між собою, як правило, значних розмірів (до кількох сотень квадратних метрів і більше); вони, хоч і входять до одного масиву, лук, полів, але не з`єднані, а відокремлені одна від одної; генетично різнорідні і різняться будовою, структурою, генезисом та екологією. Нерідко подібна комплексність трапляється на болотах. На евтотрофних болотах виділяються ділянки в кілька сотень квадратних метрів з мезотрофною рослинністю. Характерною особливістю цих комплексів є розчленованість на мікроценози, не властива для мозаїчності рослинного покриву. Отже, комплексність – це горизонтальне розчленування рослинного покриву на генетично різнорідні за будовою, водно-мінеральним живленням і продуктивністю комплекси, що чергуються між собою. Яскравим прикладом генетично різнорідної комплексності може служити болото Березино з його рослинним покривом, видовим складом торфу та будовою торфовища, які ілюструють гетерогенність умов місце зростання та розвитку згаданих комплексів, комплексність різних типів рослинності України, зокрема болотної та лісової.

Континуальність. До однієї з досить важливих ознак фітоценозу відноситься здатність до просторової змінності його структури, тобто до поступового або різкого переходу до іншого фітоценозу. Континуальність притаманна фітоценозам всіх типів рослинності, а також є основою для розгляду фітоценоза як просторово змінного об`єкта, який досить важко визначити в природних умовах та описати. Тому природна класифікація рослинних угрупувань, визначених за континуальним підходом практично неможлива внаслідок багатомірності континуума рослинності. Зважаючи на те, що автори вважають фітоценози реально існуючими природними об`єктами вони визначають за можливе створення різних варіантів природних їх класифікацій. Тому вважається за можливе розглядати континуальність рослинності як одну із притаманних рис рослинності, але не визначальну, як наприклад в розумінні Маркіна Б. М. та Наумової Л. Г. (1998). В цьому випадку дискретність та континуальність рослинного покриву є взаємодоповнюючими та взаємопов`язаними величинами, які дозволяють при їх сумісному використанні розглядати не тільки динамічні тенденції формування рослинного покриву, а й створювати їх синтаксономічні схеми.[2:313]

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]