1957 — Вступив до Харківського університету на російське відділення філологічного факультету

Галина Найда:

Григорій Тютюнник-молодший як письменник і як особистість сформувався у студентському середовищі. До університету він прийшов 26-річною людиною, яка пізнала голод 1932-1933 рр., воєнні лихоліття, тяжку працю на харківському заводі ім. Малишева, несправедливе чотиримісячне ув’язнення, флот… Проте навчання та спілкування з викладачами і студентами перетворило сором’язливого парубка на принципову особу, що стала «реактивним двигуном» курсу.

Григорій-студент, маючи твердий характер і багатий життєвий досвід, займав досить-таки важливі посади: був старостою групи, головою студентської ради гуртожитку на Товкачівці, ініціатором і головним редактором філфаківського рукописного журналу «Промінь». Зі спогадів однокурсниці Г. Тютюнника Людмили Фадєєвої, восени 1959 року студентів філологічного факультету відправили до Валківського району на збирання врожаю. Група «Б» третього курсу російського відділення залишилась без куратора, і тоді керувати нею доручили Г. Тютюннику. В один із цих днів після збирання кавунів кілька студентів вигадали собі розвагу: пограти у футбол недостиглими кавунами. Така поведінка дуже розлютила Григорія – вихідця з села. Коли повернулись в гуртожиток, він зібрав усю групу і влаштував бучу, нагадавши, що ті кавуни хтось саджав, хтось полов, і футболити їх – значить виявляти неповагу до тяжкої праці селян.

Студентське середовище не тільки загартувало характер Григора Тютюнника, але дало поштовх до літературної діяльності. Писати почав російською мовою. На шпальтах курсового машинописного журналу, пізніше стінгазети, «Ентузіаст» з’явились перші Тютюнникові твори: оповідання «Начинающие» та «Отступница», незакінчений нарис «С третьей полки» і критична стаття «Рассказы и россказни». Найбільшим творчим досягненням студентських років стала новела «В сумерки», яку в 1961 році було опубліковано у високотиражному журналі «Крестьянка» під псевдонімом Григорій Тютюнник-Ташанський.

Григорія Тютюнника відрізняла велика жага до знань. Разом із найближчими друзями він студіював праці Маркса і Леніна, шукаючи в них відповіді на болючі для суспільства питання. Через це однокурсники називали його «шукачем правди». Відвідував літстудію та драмгурток, яким керував артист Л. Биков. Однокурсники згадують і про його зацікавлення класичною музикою. Так, Г. Залевський пам’ятає, як Григорій захоплювався Одинадцятим полонезом Огіньського. За спогадами Л. Фадєєвої, в університеті було створено гурток з вивчення класичної музики. Григорія часто бачили на цих заняттях і помічали його особливий інтерес до фортепіанної музики Рахманінова. Відвідування Григорієм лекцій в Харківському художньому музеї свідчить про його зацікавлення живописом. Згадуючи своє студентство, Григір Тютюнник в автобіографії писав: «…щасливі п’ять років навчання в університеті на філологічному факультеті, те, що я й любив. І російське відділення – те, до чого я звик, до чого мене готували школа, армія, напівросійське донбаське оточення». Але не тільки кохання, повагу друзів і викладачів, гарну освіту здобув він за ці роки. Зазнав Г. Тютюнник і горя. У 1961 році раптово помер його люблячий брат Григорій, котрий був йому і порадником, і вчителем. Зі смертю брата пов'язаний мовний злам Г. Тютюнника-молодшого: він почав розмовляти і писати виключно українською. Страшним випробуванням для Григора Тютюнника став допит в КДБ 5 квітня 1962 – наприкінці п'ятого курсу.

Але хто знає, якщо б на долю Григора Тютюнника не випали такі випробування, чи мали б ми такого майстра слова, адже, як він сам писав, «з любові й муки народжується письменник – іншого шляху в нього нема».