4.2. Функції управлінського спілкування

Управління діяльністю персоналу доцільно розглядати на двох рівнях: інтегральному і локальному (В.А.Семиченко).

На інтегральному рівні управлінське спілкування забезпечує життєдіяльність підприємства в цілому і виконує такі функції:

1.Регулятивну, що дозволяє організовувати спільні дії, планувати, з'ясовувати, координувати, оптимізувати взаємодію різних об'єктів управління.

2.Соціального контролю. Способи виконання завдань, принципи й форми професійної діяльності мають нормативний характер, їх регламентація у розпорядженнях, вказівках, групових і соціальних нормах забезпечує цілісність і організованість підприємства, координацію та узгодженість дій виконавців.

3.Соціалізації. Починаючи працювати в колективі, молоді спеціалісти не лише засвоюють комунікативну культуру, а й вчаться розуміти партнерів, швидко орієнтуватися в ситуації спілкування і взаємодії, слухати й говорити, що важливо як у плані міжособистісної адаптації, так і для здійснення безпосередньої професійної діяльності. Важливе значення при цьому має вміння діяти в інтересах трудового колективу, доброзичливе, зацікавлене й терпляче ставлення до співробітників.

4.Соціально-педагогічну. У процесі спілкування вдосконалюється професійна компетентність, відбувається виховання і розвиток особистості працівника, передається практичний досвід.

У результаті систематичних контактів у ході спільної діяльності учасники спілкування набувають різноманітних знань про самих себе, про партнерів, про способи найраціональнішого виконання поставлених перед ними завдань. А також засвоюють необхідні професійні практичні навички.

На локальному рівні розглядаються функції, що реалізовуються в процесі конкретної взаємодії та забезпечують досягнення певних цілей в акті спілкування:

1. Контактна, яка передбачає встановлення контакту як стану спільної готовності керівника і підлеглого до прийому й передачі повідомлення та підтримки взаємозв'язку у формі взаємоорієнтації.

2. Інформаційна забезпечує обмін повідомленнями, тобто прийом і пе­редачу будь-яких відомостей у відповідь на запит. В управлінні це перш за все донесення управлінського рішення до виконавця (наказу, доручення, завдання), одержання інформації про хід і результати виконання завдання, а також обмін думками, планами тощо.

3. Спонукальна, у ході реалізації якої здійснюється стимуляція активності об'єкта управління, спрямування його на виконання тих або інших дій.

4. Координаційна, мета якої — взаємна орієнтація і з'ясування способів дій людей у ході організації та здійснення спільної діяльності.

5. Розуміння — адекватне сприйняття і оцінювання смислу по­відомлення, розуміння партнерами по спілкуванню намірів, настанов, переживань, станів один одного.

6. Амотивна — збудження в партнері необхідних емоційних переживань (обмін емоціями), а також змін за допомогою партнера переживань і станів ініціатора спілкування.

7. Установлення стосунків — усвідомлення і фіксація люди­ною свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків, у яких вона функціонує.

8. Впливу — зміни стану, поведінки, особистісних смислових утворень партнера, у тому числі його намірів, настанов, думок, рішень, уявлень, потреб, дій, активності тощо.

Знання інтегральних функцій спілкування в управлінській діяль­ності дає можливість виявити причини відхилень і порушень цього процесу, недосконалість структури управління. Орієнтація в локаль­них функціях спілкування в ситуаціях безпосередньої взаємодії керів­ника та підлеглого допомагає виявити причини труднощів, які вини­кають у ході виконання конкретного завдання.