Вірський Павло Павлович

(1905-1975)

Видатний український балетмейстер, народний артист Радянського Союзу.

1923 – 1930 рр. — артист і балетмейстер Одеського театру.

1930 – 1937 рр. художній керівник балетних труп міст: Харкова, Дніпропетровська, Києва.

У 1937 році організовано Ансамбль танцю УССР, з 1955 по 1975 рр. — художній керівник Державного ансамблю народного танцю України.

Поставив ряд танців і хореографічних картин: “Запорожці”, “Рукодільниці”, “Ляльки”, “Подоляночка”, “Новорічна метелиця”.

 

Гойлезовський Касьян Ярославович

(1892-1970)

Радянський артист, балетмейстер. Закінчив Петербурзьке театральне училище. З 1908 – 1915 рр. — характерний танцівник. З 1916 року ставить хореографічні мініатюри і концертні номери в Мамонтовському театрі, театрі мініатюр, театрі “Летюча миша”. З 1918 – 1922 рр. — керівник московської студії танцю, пізніще реорганізованої в Камерний театр. 1925 – 1935 рр. — ставить ряд балетів у Великому театрі (Москва), а також естрадні номери та сюїти в мюзик-холі (танці герлс “Іспанські танці”, “Ексцентричні танці”, автор книги “Образы русской народной хореографии” (1964 р.).

 

Далькроз Жак Еміль

(1865-1950)

Швейцарський музикант і педагог. Заснував у Геллерау (Саксонія) школу, в якій навчалися представники ритмопластичного танцю. У 1915 році у Женеві, Парижі та інших європейських містах виникли інститути ритма за системою Далькрозе, у 20 роках вони з'явилися у Радяньському Союзі, але проіснували дуже мало, не залишили серйозного впливу на розвиток балету.

Автор книг про музичне виховання “Ритм, музика і навчання” (1929 р.), “Євритмія, мистецтво і навчання”, (1930 р.), “Спогади” (1942 р.), “Музика і ми” (1945 р.).

 

Дункан Айседора – Анжела

(1878-1927)

Американська танцівниця, одна із засновниць “вільного” танцю. У дитинстві вчилася класичному танцю, створювала оригінальні композиції, імпровізуючи під класичну музику (Глюк, Бетховен, Чайковський, Шопен, Ліст) “природні” рухи.

Віддавала перевагу пластиці античних танців, замінила традиційний балетний костюм грецькою тунікою, виступала босоніж. Створила дитячі школи в Берліні, Парижі, Нью-Йорку, Москві. Створила декілька танців на революційну тему — “Марсельєзу”, “Інтернаціонал”. Одна з перших визнала Жовтневу революцію, з 1921-1924 р. проживала в Радянському Союзі. Заснувала хореографічну студію, якою з 1924-1949 рр. керувала названа дочка Ірма Дункан. Автор книги “Танець майбутнього” (1970 р.), “Танець” (1908 р.), “Моє життя” (1927 р.).

 Лифарь Серж (Лифарь Сергій Михайлович)

(1905-1986)

Народився 7 квітня 1905 р. в м.Києві. Артист, балетмейстер, педагог, літератор. Учень Б.Ніжінської та Чекетті. З 1923 року проживає у Франції 1923-1929 рр. — соліст і балетмейстер трупи С.Дягілєва. 1930-1945 рр., 1947-1959 рр., 1962-1963 рр. — соліст, балетмейстер, педагог Гранд-опери (Париж). З 1955 року веде курс історії і теорії танцю у Сорбоні.

Автор книг “Маніфест хореографа” (1935 р.), “Танець” (1938 р.), “Дягілєв” (1939р.), “Жизель” (1942 р.), “Історія російського балету” (1950 р.)

Ім'я нашого співвітчизника, українця Сергія Михаловича Лифаря, протягом багатьох років на його батьківщині було несправедливо забутим. Видавництво “Муза” у 1994 році виправила цю помилку, видавши мемуари видатного діяча світового мистецтва “Сергей Лифарь”.