Чарівна країна — Балет

На зламі XVIII-XIX століть Європа зазнала жорстоких потрясінь. Цей історичний період, помічений зльотами та падіннями, різкими контрастами   у  суспільно-політичному житті, послужив вдячним ґрунтом для зародження нової художньої течії —  романтизму .  Романтизм  збагатив мистецтво новими ідеями, темами, образами. Набуває небувалої популярності балет. Провідне положення займає легкий, повітряний і поетичний танець. Змінюється будова хореографії, її виразна мова. Нові естетичні вимоги сприяють виробленню техніки так званого класичного танцю. Вперше балерина підіймається на кінчики випрямлених пальців — на пуанти. Великого значення набуває так званий характерний танець, засобами якого відтворюються особливості національної народної хореографії. Вершиною романтичного музично-хореографічного мистецтва став балет Адольфа Адана “Жизель”.

 Балетне  мистецтво було відоме ще в епоху Відродження в Італії. Багата народними танцями Італія зберегла традиції античного мистецтва танцю і пантоміми, яке розвинулося в практиці жонгльорів середньовіччя.

 У  XV столітті організовувалися школи, виникла професія танцмейстера, створилася термінологія, протягом XV-XVІ століть були написані трактати про танець.

Танці акторів італійської комедії стали матеріалом для комедійних танцювальних сцен, які пізніше увійшли  у  придворні  балетні  видовища.

 У  кінці XV – на початку XVI століття італійських танцмейстерів запрошували  у  Францію, де вони влаштовували свята при дворі Катерини Медічі.

Запрошений  у  Францію італійський музикант Бальтазарині 1581 року створив перший французький балет “Цірцея та її німфи”.

 У  XVI столітті з'являється кінний балет. Особливого поширення кінні балети набули при дворах Людовика XIII і Людовика XIV.

Великого впливу розвитоку танцю в середині століття надано італійським композитором Монтеверді, який  у  своїх творах вперше поєднав речитатив, хор, танець і оркестр.

 У  XVI столітті було зроблено великий крок  у  розвитку техніки танцю. Фабриціо Карозо, провідний італійський хореограф, в 1582 році видав книгу “Танцівник”, в якій описав танці Венеції, техніку їх виконання, основні танцювальні рухи. А  у  Франції Туано Арбо теж випустив книгу під назвою “Орхесографія”, яку побудував  у  формі діалогу.

 У  XVII столітті  балетні  спектаклі в основному були алегоричними і відрізнялися складністю техніки, різноманітністю і багатством костюмів, великою кількістю актів: від трьох до п'яти. Танцювальна техніка вимагала спеціальної підготовки. Король і придворні танцювали тільки в масках. В XVII всі ролі в балеті виконували чоловіки.

 У  1671 році була створена французька Академія музики, яка згодом стала центром французької опери та балету (1871 року Гранд опера). Балетмейстером в цій академії 21 рік був П'єр Бошан, який за своє довге життя багато зробив для розвитку класичного танцю: ввів теперішні п'ять позицій ніг, розробив свою систему сценічного танцю. 1681 року в балеті П'єра Бошана “Тріумф любові” вперше взяли участь жінки.

XVIII ст. ознаменували своєю просвітницькою діяльністю філософи Руссо, Вольтер, Дідро і багато інших, що значно вплинуло на розвиток літератури, музики, живопису,  театру  і, звичайно, балета.

В Італії, Франції, Англії хореографи шукали нові форми  балетного  спектаклю. Особливий внесок  у  подальший розвиток балету зробив Жан Жорж Новерр. До Новерра  у  Франції танець на сцену допускався тільки  у  формі додатку до оперного спектаклю. Новерр вважав балет самостійним мистецтвом. Саме він перетворив балет на самостійний театральний жанр.

Послідовник Новерра, Жан Доберваль, створив новий хореографічний жанр — комедійний балет. Його балет “Марна пересторога” на музику П.Гертеля і донині входить до репертуару  балетних   театрів .

XIX століття характеризується піднесенням романтичного балету в 30-40 роки і завершення його початком кризи  балетного  жанру. Проте, саме в цьому столітті набув повного розквіту талант балетмейстера Артура Сен-Леона. Він широко використовував  у  своїх балетах характерні танці, елементи танцювального фольклору. Кращий балет Сен-Леона “Копелія” на музику Л.Деліба і донині прикрашає репертуар ведучих  балетних  труп світу.

Особливе місце  у  розвитку і ствердженні балету належить Росії.

Російська школа класичного танцю увібрала в себе від народної пляски всі її характерні риси — широту, величність і плавність жестів, виразність і натхненність.

Народженню російського балету передував також розвиток побутового танцю, сценічних його форм.  У  побут росіян XVIII століття увійшло багато танців, запозичених із різних країн. Це були: святковий полонез, витончений менует, веселий контрданс і багато інших бальних танців.

 У  придворних  театрах  Росії майже до кінця XVIII століття гастролювали іноземні трупи. Короткі, без сюжету, танцювальні виступи — дивертисменти виконувалися в антрактах великих оперних вистав. Пізніше почали з'являтися самостійні  балетні  сценки з короткою сценічною дією, маленьким сюжетом. Танець посідав основне місце в  театрі . Примітною  ознакою  стала участь в контрдансах і в італійських  балетних  бурлесках артистів російської  балетної  трупи замість іноземців.

Життя професійного  балетного   театру  міцно пов'язане з професійними навчальними закладами, де складалися традиції хореографічної освіти, розроблялася методика викладання танцювальних дисциплін. Школи готували артистичні і педагогічні кадри, узагальнювали досвід сценічної театральної практики і допомагали формувати естетичні канони виконавської майстерності артистів балету.

 У  другій половині XVIII століття в російському  балетному   театрі  працювали видатні балетмейстери Європи. Артисти російського балету знайомилися з досягненнями західних танцювальних шкіл, запозичували різні технічні засоби.

 У  70-х роках XVIII століття народилася російська комічна опера. Її яскравий національний характер, народна тематика відображали віяння часу, зрослий патріотизм і зацікавленість до свого національного, російського. Це надало великого впливу на розвиток реалістичних рис в національному мистецтві не тільки оперному і драматичному, але і в  балетному .  У  ті далекі часи в  театрах  поєднували всі види мистецтва.

В історії театрального мистецтва Росії особливе місце посідає кріпацький  театр .  У  деяких із них ( у  графа Шереметьєва,  у  графа Юсупова) були великі  балетні  трупи з оригінальним  балетним  репертуаром. Кріпосні артисти, що вийшли з народу, внесли значний вклад  у  розвиток російської хореографії. З 1806 року, коли  театри  стали імператорськими, “казенними”, до трупи Московського  театру  увійшли кріпосні артисти балету, які були даровані або запродані поміщиками дирекції  театру .

Так зароджувався російський балет.

ХІХ століття відзначається зростаючою активністю соціальних сил, становленням реалістичного напрямку  у  мистецтві, що відбилося  у  творчості митців Російської імперії. Саме в той час з'являються твори, гідні широкого громадського визнання. Сценічне втілення одержують три балети П.Чайковського “Лебедине озеро”, “Спляча Красуня”, “Лускунчик”, які стали вершиною світової музично-хореографічної думки.

Перелічені балети створювалися П.Чайковським  у  тісному контакті з балетмейстером Маріусом Петіпа. Талановитий французький балетмейстер був запрошений до Росії ще 1847 року на положення першого танцівника. Він дуже полюбив російський балет і віддав йому всі свої творчі сили. Окрім великої постановчої діяльності ним було виховано не одне покоління відомих російських балерин і танцівників. На початку XX ст. російський балет досягає світової першості.

 У  двадцяті роки XX ст.було зруйновано основи, на яких тримався  балетний   театр  царської Росії. Частина відомих балетмейстерів, педагогів, артистів опинилася в еміграції.  У  важких умовах громадянської війни, інтервенції, розрухи треба було зберегти балет і школу. Ціною великих зусиль це вдалося зробити. Велика в цьому роль належить таким діячам балету як О.Горський, В.Тихомиров, Є.Гельцер, О.Ширяєв, Ф.Лопухов, А.Ваганова, Є.Гердт та іншим. У цей період розвиваються нові форми самобутніх ритмо-пластичних танців (спортивний, акробатичний). Виникають школи, студії, інститути ритму, творчі майстерні. Видатний балетмейстер Кас'ян Гойлезовський шукає нову виразність танцю в спортивно-акробатичній техніці, пластиці, ритмо-пластичних мотивах танцю Айседори Дункан.

Саме в цей період створюються балети “Червоний мак” Р.Глієра, “Полум'я Праижу” Б.Асаф'єва, “Ромео та Джульєтта” С.Прокоф'єва та інші.

Діяльність Радянського балету другої половини 50-х років характеризується загальним ростом активності старих майстрів і появою талановитих молодих балетмейстерів, серед яких широко відомі Л.Якобсон, Г. Березова, Ю. Григорович, Р.Захаров, Л.Лавровський тощо, артисти Г.Уланова, М.Плісецька, М.Семенова, В.Чабукіані, А.Месерер, М.Габович та інші.

"Все про танець" (довідник школяра) А.Є.Коротков, А.П.Тараканова