Урок-проект природознавчого напрямку

Мета уроку: поповнити та систематизувати знання про природу (пори року - осінь)

І група дітей: розв’язує проект, група «Синоптики»

ІІ група «Краплинка»

І група – спостерігає за об’єктами неживої природи (3 міс.) в осінню пору

Захист даного завдання:

• підрахунок теплих і холодних, дощових днів, заморозки, перший сніг, зміна тривалості дня. Підсумок

ІІ група – спостереження за життям рослин

Завдання: дослідити, як реагують рослини на зміни погодних умов (викон. завд. спостереженням )

Захист міні-проектів, за дослідженням життя тварин

Завдання: як впливає навколишнє середовище на життя і поведінку тварин (підбір прикмет)

Результат: зачитування віршів або підсумок роботи

3. Модель та структура особистісно-зорієнтованого уроку у початковій школі. Наведіть приклад.

Особистісно-зорієнтоване навчання – освітня технологія, основною метою є власний розвиток особистості учня на основі рівності спілкування з однокласниками.

Основне завдання – надання допомоги кожному учневі у визначенні своїх знань, уподобань та умінь, напрямок на їх розвиток.

Принципи особистісно-зорієнтованого навчання

1. Усвідомлення індивідуальності учня (неповторність)

2. Диференціація (розподіл за рівнем знань)

3. Врахування здібностей, інтересів, можливостей

4. Варіативності (різноманітність)

5. Проектного навчання (створення групи)

6. Гуманізації змісту знань

7. Системності (постійно)

8. Інтегративності (поєднання)

Учні опановують структуру діяльності завдяки педагогові, який допомагає їм: орієнтуватися в матеріалі, який вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати або брати участь у формуванні мети певної навчальної діяльності, реалізувати план діяльності, маючи можливість варіювати цей процес у межах визначених норм, самостійно або спільно з іншими учнями й педагогом оцінювати результати своєї діяльності, порівнюючи її з еталоном (критеріями досягнення мети). При цьому саме суб’єктне ставлення до мети діяльності, привласнення і породження цієї мети учнями й педагогом у діалоговій взаємодії є першим відправним пунктом у реалізації особистісно орієнтованого навчання: немає мети – немає суб’єкта.

Технологічні етапи особистісно орієнтованого уроку:

Перший – етап орієнтації:

 мотивація наступної діяльності вчителем, позитивна установка на роботу;

 орієнтація учнів про місце даного заняття в цілісному курсі, розділі, темі

(схеми, опори, словесна установка тощо);

 опора на особистий досвід учнів із проблеми заняття.

Другий – етап цілепокладання:

 учитель спільно з учнями визначає особистісно-значимі цілі наступної діяльності на уроці (що може дати це заняття школяреві зараз, для здачі підсумкового заліку, екзамену, майбутнього життя);

 визначення показників досягнення поставлених цілей (які знання, уявлення, способи діяльності свідчитимуть про це).

Третій – етап проектування:

 залучення учнів (за можливістю) до планування наступної діяльності через попередню роботу (випереджувальні завдання, повідомлення, реферати, підготовку наочності, самостійні завдання);

 складання плану очікуваної роботи;

 обговорення складеного плану.

Четвертий – етап організації виконання плану діяльності:

 надання варіативності у виборі способів навчальної діяльності (письмово чи усно; індивідуально чи в групі; виклад опорних положень чи розгорнута відповідь; узагальнено чи на конкретних прикладах тощо);

 вибір учнями способів фіксації пояснення нового матеріалу (конспект, схема, таблиця, опора, план, тези, висновки тощо);

 вибір учнями (за можливістю) завдань і способів їх виконання при закріпленні знань, формуванні умінь та відпрацюванні навичок;

 варіативність у завданні домашньої роботи (диференціація за рівнем складності і способом виконання).

П’ятий – контрольно-оцінювальний етап:

 залучення дітей до контролю за ходом навчальної діяльності (парні і групові форми взаємоконтролю, самоконтроль);

 участь учнів у виправленні зроблених помилок, неточностей, осмисленні їх причин (взаємо- і самоаналіз);

 надання вихованцям можливості самостійно або за допомогою вчителя, інших учнів порівнювати отриманий результат із критеріями еталона (мети);

 використовування механізмів “цінування” (позитивного ставлення до успіхів школярів) і “оцінювання” (виставлення оцінок, поурочного бала, рейтингових оцінок тощо) не тільки кінцевого результату, але й процесу навчання.

17. Розкрийте особливості технології укруплення дидактичних одиниць П. М. Ерднієва. Складіть фрагмент уроку з математики.

Під технологією укрупнення дидактичних одиниць (УДО) розуміють систему споріднених одиниць навчального матеріалу, у якому симетрія, протиставлення змін компонентів навчальної інформації в сукупності позитивно впливають на виникнення єдиної логіко-просторової структури знань. Укрупнення дидактичних одиниць трактується як відображення об’єктивної тенденції сучасної науки до інтеграції знань, яке призводить до глибинних узагальнень у пізнавальних процесах та засвоєнні більшого обсягу знань при економії часу.

Сутність укрупнення дидактичних одиниць полягає в об’єднанні знань за часовим чи просторовими параметрами. Внутрішньопредметна інтеграція знань подається як цілісне поєднання структурно нових знань. Дидактична одиниця УДО складається із логічно різних елементів, що володіють інформаційною та структурною спільністю і через що знання набувають властивостей стійкості, багатофункціональності, міцності та дієвості.

Технологія УДО передбачає також вивчення взаємообернених дій, задач, функцій і т. п., звернення вправ, матричні завдання тощо. Перехід від традиційних схем до УДО дозволяє раціонально інтенсифікувати навчальний процес, підвищити в учнів якість оволодіння матеріалом, який підлягає засвоєнню.

Природно, концептуальну привабливість теорії УДО, результати авторського експериментування з окремими змістовними одиницями (блоками) математичного змісту, про що йдеться у працях П.М.Ерднієва та інших джерелах, певна частина педагогів може вважати переконливими. Але коли врахувати, що за останню чверть століття ні автору, ні його прибічникам не вдалося втілити ідеї УДО у практику навчання математики на основі розроблення відповідної методики викладання (і її технологічної реалізації), то питання щодо неправомірності ототожнення "часткової дидактики" і "методики викладання предмета" можна вважати вичерпаним . Крім того, стає зрозумілим також і те, що апелювання в цьому контексті до "технології УДО" за відсутністю методики неправомірне.