4/ 1. Законодавча та нормативна база України і охорони праці

1.1. Закон України "Про охорону праці7'

Закон "Про охорону праці", прийнятий Верховною Радою України 14 жовтня 1992 р., був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. Він складається з преамбули та 9 розділів. Відзначимо деякі важ­ливі моменти, занотовані в Законі. Так, у розділі Г"3агальні по­ложення" (стаття 1) наводяться визначення понять: "охорона праці", "роботодавець", "працівник", та окреслюється дія цього Закону (стаття 2), який поширюється на всіх фізичних та юри­дичних осіб. У статті 3 йдеться про те, що при укладанні міжна­родних договорів, на обов'язковість яких надала згоду Верховна Рада України, в яких встановлено інші норми, ніж ті, що передба­чені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Основними принципами держав­ної політики в галузі охорони праці (стаття 4) є пріоритет жит­тя та здоров'я людини перед будь-якими результатами вироб­ничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, навчання з питань охорони праці> повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здоро­вих умов праці шляхом суцільного контролю та ін.

У розділі II "Гарантії прав громадян на охорону праці" пе­редбачено, що роботодавець зобов'язаний інформувати пра­цівника про умови праці; виплачувати компенсацію за шкід­ливі умови праці або в разі смерті; забезпечувати соціальне страхування від нещасних випадків і профзахворювань (оплата з Фонду соціального страхування від нещасних випадків); від­шкодовувати шкоду, заподіяну працівникові на виробництві; письмово, не пізніше як за 2 місяці, інформувати працівника про зміни виробничих умов або пільг; забезпечувати спецодягом та засобами індивідуального захисту згідно з чинними норматива­ми та умовами колективного договору; зафіксовано право пра­цівника відмовитись від виконання робіт, якщо це загрожує його здоров'ю та життю, та ін.

У Законі є статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

У розділі III "Організація охорони праці" йдеться про те, що роботодавець обов'язково створює систему управління охороною праці на підприємстві і забезпечує її функціонування для досяг­нення встановлених нормативів і підвищення існуючого рівня охорони праці. В розділі наведені обов'язки працівників: дбати про здоров'я і безпеку як особисту, так і оточуючих; знати і ви­конувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці; проходити встановлені законодавством медичні огляди. Праців­ник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

У статті 15 йдеться про створення на підприємстві служби охо­рони праці при кількості працюючих - 50 і більше осіб, при меншій чисельності - очолює службу охорони праці сумісник або сто­ронній спеціаліст на договірних засадах (відповідно до Типового положення про службу охорони праці). Служба охорони праці підпорядковується роботодавцю, а її керівники та спеціалісти за своєю посадою і заробітною платою прирівнюються до керівників І спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби мають право видавати керівникам структурних підрозділів підприємства обов'язкові для виконання приписи, зупиняти ро­боту виробництва, дільниці, машини або устаткування в разі по­рушень правил безпеки, що створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих та ін. Ліквідація служби охорони праці можлива тільки у разі ліквідації підприємства. Для допомоги службі охорони праці на підприємстві, згідно з Типовим положенням, може бути ство­рена комісія з питань охорони праці. Рішення комісії мають реко­мендаційний характер.

Усі працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці та правил надання першої медичної допо­моги потерпілим і правил поведінки у разі виникнення аварії (стат­тя 18). Навчання та перевірка знань повинна здійснюватись один раз на рік для працівників, зайнятих на роботах із підвищеною не­безпекою, і один раз на 3 роки для всіх посадових осіб (відповідно до типового положення, затвердженого спеціально уповноваженим центральним органом нагляду за охороною праці).

}. Законодавча та нормативна база України з охорони праглі

У статті 19 говориться, що фінансування охорони праці здійсню­ється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форми влас­ності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витра­ти на охорону праці становлять 0,5% від суми реалізованої продук­ції. Для підприємств, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів, на охорону праці передбачається витрачати не менше 0,2% від фонду оплати праці. Фінансування загальнодержавних, галу­зевих, регіональних програм та профілактичних заходів з охорони праці здійснюється з державних і місцевих бюджетів та інших дже­рел фінансування, визначених законодавством. Законом передба­чено вносити в колективний договір, угоду соціальні гарантії для працівників підприємства з питань охорони праці (стаття 20) з ви­значенням їх фінансування. Будівлі, споруди, устаткування, маши­ни, механізми, транспортні засоби повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів а охорони праці і, перед введенням у дію, повинні пройти експертизу (стаття 21). Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій організо­вує роботодавець (стаття 22) відповідно до положення, що затвер­джується Кабінетом Міністрів Україїги. У статті 23 передбачається надання інформації роботодавцем Фонду соціального страхування від нещасних випадків про стан охорони праці. Ця інформація по­винна доводитись до всіх працівників підприємства, а також на­правлятися дооргашв державного управління і державного нагля­ду. Відповідно до Закону (стаття 24), можуть створюватися добро­вільні об'єднання (асоціації, товариства) громадян, працівників і спеціалістів з метою поліпшення охорони праці.

У розділі IV - "Стимулювання охорони праці" йдеться про еко­номічне стимулювання працівників (стаття 25) за активну участь та ініціативу у запровадженні заходів щодо підвищення рівня без­пеки праці, яке здійснюється згідно з колективним договором, уго­дою та законодавством. Відшкодування збитків (стаття 26) за по­рушення правил охорони праці - державі, юридичним і фізичним особам - згідно з діючим законодавством. Витрати на рятування потерпілих під час аварії та ліквідацію її наслідків, на розсліду­вання її причин, а також інші витрати, передбачені законодавством, відшкодовує роботодавець.

Розділ V - "Нормативно-правові акти з охорони праці". До них належать правила, норми, регламенти, положення, стандар­ти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Бони переглядаються за необхідністю, але не рідше одного разу на 10 років. Стандарти, технічні умови та Інші документи на засоби праці І технологічні процеси повинні містити вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. Дія нормативно-правових актів з охорони праці поширюється на сферу трудового й професійного навчання.

. 5ДЕРЖАВНІ НОРМАТИВНІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ

Державні нормативні акти про охорону праці (ДНАОП) — це

правил , стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи,

яким надано чинність правових норм, обов'якових для виконання.

Законодавством передбачено, що залежно від сфери дії ДНАОП можуть

бути міжгалузевими або галузевими.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охорону

праці — це ДНАОП загальнодержавного користування, дія якого

поширюється на всі підприємства, установи, організації народного

господарства України незалежно від їх відомчої (галузевої) належності

та форм власності.

Державний галузевий нормативний акт про охорону праці —

це ДНАОП, дія якого поширюється на підприємства, установи

і організації незалежно від форм власності, що відносяться до певної

галузі.

З метою машинної обробки державні нормативні акти про

охорону праці повинні кодуватися відповідно до схем на рис. 1.1 та

рис. 1.2. Група для міжгалузевих нормативних актів має цифрове

позначення в залежності від державних органів, які їх затвердили.

Наприклад, 0.00 — Держнаглядохоронпраці, 0.03 — Міністерство

охорони здоров'я, 0.06 — Держстандарт тощо. Група для

міжгалузевих нормативних актів має цифрове позначення відповідно

до класифікатора, складеного на основі „Загального класифікатора

галузей народного господарства" Мінстату України. Наприклад,

1.1.10 — електроенергетика, 1.3.10 — хімічна промисловість,

2.1.20 — тваринництво та птахівництво, 5.1.11 — залізничний

транспорт, 7.1.30 — громадське харчування. Державні стандарти Системи стандартів безпеки праці (ГОСТ ССБТ)

колишнього СРСР застосовуються на території України до їх заміни

іншими нормативними документами, якщо вони не протирічать чинному

законодавству України.

Відповідно до Угоди про співробітництво в галузі охорони праці,

укладеної керівниками урядів держав СНД у грудні 1994 року, стандарти

ССБТ надалі визнаються Україною як міждержавні стандарти за

узгодженим переліком, що переглядається в міру необхідності

з урахуванням національного законодавства держав СНД та результатів

спільної роботи, спрямованої на удосконалення Системи стандартів

безпеки праці.

Вимоги щодо охорони праці регламентуються також державними

стандартами України з питань безпеки праці, будівельними та

санітарними нормами і правилами, правилами улаштування

електроустановок (ПУЕ), нормами технічного проектування та іншими

нормативними актами, виходячи із сфери їх дії.Перелік основних

нормативних актів з охорони праці, рекомендованих при вивченні курсу

приведено в кінці навчального посібника.

Необхідно зазначити, що Держнаглядохоронпраці підготував

і видав окремою книжкою державний реєстр нормативних актів про

охорону праці (Реєстр ДНАОП), який містить перелік правил, норм,

стандартів та інших документів з питань охорони праці. Зміни у Реєстрі

ДНАОП публікуються в журналі „Охорона праці". Одночасно вони

вносяться в банк даних автоматизованого інформаційного фонду

ДНАОП, створеного Держнаглядохоронпраці. НОРМАТИВНІ АКТИ ПРО ОХОРОНУ ПРАЦІ,

ЩО ДІЮТЬ У МЕЖАХ ПІДПРИЄМСТВА

Власники підприємств, установ, організацій або уповноважені ними

органи розробляють на основі ДНАОП і затверджують власні

положення, інструкції або інші нормативні акти про охорону праці, що

діють в межах підприємства, установи, організації. Відповідно до опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону

праці, що діють на підприємстві", затвердженого наказом Держнагляд-

охоронпраці від 12. 12. 1993 року № 132, до основних нормативних

актів підприємства належать:

— Положення про систему управління охороною праці на

підприємстві.

— Положення про службу охорони праці підприємства.

— Положення про комісію з питань охорони праці підприємства.

— Положення про роботу уповноважених трудового колективу

з питань охорони праці'.

— Положення про навчання, інструктаж і перевірку знань

працівників з питань охорони праці.

— Положення про організацію і проведення первинного та

повторного інструктажів, а також пожежно-технічного мінімуму.

— Наказ про порядок атестації робочих місць щодо їх відповідності

нормативних актів про охорону праці.

— Положення про організацію попереднього і періодичного

медичних оглядів працівників.

— Положення про санітарну лабораторію підприємства.

— Інструкції з охорони праці для працюючих за професіями

і видами робіт.

— Інструкції про порядок зварювання і проведення інших вогневих

робіт на підприємстві.

— Загальнооб'єктові та цехові інструкції про заходи пожежної безпеки.

— Перелік робіт з підвищеною небезпекою.

— Перелік посад посадових осіб підприємства, які зобов'язані

проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці.

— Наказ про організацію безкоштовної видачі працівникам певних

категорій лікувально-профілактичного харчування.

— Наказ про організацію безкоштовної видачі молока або інших

рівноцінних харчових продуктів працівникам підприємства, що працюють

у шкідливих умовах.

— Наказ про порядок забезпечення працівників підприємства

спецодягом, спецвзуттям та іншими засобами індивідуального захисту Виходячи із специфіки виробництва та вимог чинного законодавства

власник затверджує нормативні акти із вищезазначеного списку та інші,

що регламентують питання охорони праці.

6.

Гаранти прав громадян на охорону праці

Права громадян на охорону праці при укладанні трудового

договору (ст. 6). Умови трудового договору не можуть містити актам про охорону праці, що діють в Україні.

При укладанні трудового договору громадянин має бути

проінформований власником під розписку про умови праці на

підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати,

небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто,

можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права і пільги

компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства

колективного договору.

Права працівників на охорону праці під час роботи на

підприємстві (ст. 7). Умови праці на робочому місці, безпека

технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших

засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального

захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-

побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про

охорону праці.

Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо

створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я

або для людей, які його оточують, і навколишнього природного

середовища.

Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних

захворювань (ст. 8). Усі працівники підлягають обов'язковому

соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних

захворювань. Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що

визначаються законодавством і колективним договором (угодою,

трудовим договором).

Права працівників на пільги та компенсації за важкі та

шкідливі умови праці (ст. 9). Працівники, зайняті на робота1

з важкими та шкідливими умовами праці, безплатно забезпечуються

лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними

харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на

оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення

"тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову

пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації,

Що надаються в передбаченому законом порядку. Відшкодування власником шкоди працівникам у разі

ушкодження їх здоров'я (ст. 11). Відшкодування моральної шкоди (ст. 12). Обов'язки роботодавця щодо створення безпечних

і нешкідливих умов праці (ст. 17). Власник зобов'язаний створити

в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці

відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання

прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій

і нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для

допомоги потерпшим, залучити при необхідності професійні аварійно-

рятувальні формування.

Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів

про охорону праці (ст. 18). Працівник зобов'язаний:

— знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці,

правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими

засобами виробництва, користуватися засобами колективного та

індивідуального захисту;

— додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених

колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами

внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

— проходити у встановленому порядку попередні та періодичні

медичні огляди.

Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій

(ст. 19). Власник зобов'язаний за свої кошти організувати проведення

попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом

трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких

роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або

таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного

обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

7 . "Державне управління охороною праці" (стаття 32) - визначає органи державного управління охороною праці та їх компетенцію - Кабінет Міністрів (забезпечує реалізацію дер­жавної політики в галузі охорони праці); спеціально уповнова­жений центральний орган виконавчої влади; Рада міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого само­врядування. З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з пи­тань безпеки життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України. Міністерства та інші центральні орга­ни виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політи­ку з питань охорони праці, розробляють і реалізують галузеві програми, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці, укладають із галузевими профспілками угоди з питань охорони праці та ін. (стаття 33). Спеціально уповноваже­ний центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснює контроль та комплексне управління охороною праці на державному рівні, займається нормотворчою діяльніс­тю та ін. Рішення, прийняті спеціально уповноваженим централь­ним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в ме­жах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої вла­ди, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядуван­ня, юридичними та фізичними особами.

1. Законодавча та нормативна баш України з охорони праціСтатті 34, 35, 36 містять положення про повноваження Ради міністрів ЛР Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування. Наукові дослідження з проблем охорони праці (стаття 37) проводяться науково-дослідними Інститутами, проектно-конструкторськими установами та орга­нізаціями в межах загальнодержавної та інших програм із цих питань - науково-дослідними інститутами, проектно-конструк­торськими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями

2. .( Другая книга)

ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ,

ЇХ КОМПЕТЕНЦІЯ І ПОВНОВАЖЕННЯ

Відповідно до ст. 37 Закону України „Про охорону праці" державне

управління охороною праці в Україні здійснюють:

— Кабінет Міністрів України;

— Комітет по нагляду за охороною праці Міністерства праці та

соціальної політики України;

— міністерства та інші центральні органи державної виконавчої

влади; — місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів;

— асоціації, концерни, корпорації та інші об'єднання підприємств.

Закон містить норми прямої дії, що визначають обов'язки, права

та повноваження кожного з цих органів.

Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони

праці. Кабінет Міністрів України:

— забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

— визначає функції міністерств, інших центральних органів

державної виконавчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих

умов праці та нагляду за охороною праці;

— визначає порядок створення і використання державного,

галузевих і регіональних фондів охорони праці.

Основні завдання, які покладаються на Комітет по нагляду

за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) Міністерства праці

та соціальної політики України:*

— комплексне управління охороною праці;

— державний нагляд за додержанням вимог законодавчих та інших

нормативно-правових актів щодо безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також за проведенням робіт, пов'язаних з геологічним вивченням надр, їх охороною і використанням, переробкою мінеральної

сировини;

— координація робіт з профілактики травматизму невиробничого

характеру;

— проведення експертизи проектної документації та видача дозволів

на введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств,

об'єктів і засобів виробництва;

— координація науково-дослідних робіт з питань охорони праці

та підвищення ефективності державного нагляду за охороною праці,

контроль за їх виконанням, державне замовлення наукових досліджень

з цих питань;

— встановлення та розвиток міжнародних зв'язків з питань нагляду

за охороною праці.

Рішення Держнаглядохоронпраці, прийняті в межах його повноважень,

є обов'язковими для виконання центральними та місцевими органами

виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами,

установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

9. "Державний нагляд і громадський контроль за охо­роною праці". Державний нагляд (стаття 38) здійснюють: спеціаль­но уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагля­ду за охороною праці - Держнаглядохоронпраці: спеціально упов­новажений державний орган із питань радіаційної безпеки - Дер­жавний комітет України із ядерної та радіаційної безпеки; спеці­ально уповноважений державний орган з питань пожежної безпе­ки - Управління пожежної охорони МНС України; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці - Сані-тарно-епідеміологічна служба МОЗ України. В статтях 39 і 40 ви­значаються права і відповідальність, а також соціальний захист по­садових осіб спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з нагляду за охороною праці.

Громадський контроль за дотриманням законодавства про охо­рону праці (стаття 41) здійснюють профспілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. У разі відсутності профспілки громадський контроль здійснює уповноважена най­маними працівниками особа, яка наділена правом перевіряти стан охорони праці (стаття 42) і діс відповідно до типового положення.

Органи державного нагляду за охороною праці є незалежними від державних адміністрацій, господарських, громадських і полі­тичних організацій і діють відповідно до положень, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Державні інспектори або контролери органів державного нагля­ду мають право:

• відвідувати в будь-який час підприємства, що контролюють­ся, перевіряти стан охорони праці, знайомитися з документацією та отримувати інформацію і пояснення роботодавця з питань, що перевіряються тощо;

• видавати керівникам підприємств, керівним посадовим осо­бам міністерств, комітетів, об'єднань підприємств та ін., відповідаїь-ним за охорону праці працівникам держадміністрацій приписи (розпорядження), обов'язкові для виконання про виявлені пору­шення і недоліки в галузі охорони праці і про строки їх усунення;

• призупиняти роботу підприємства або об'єкта, де виявлені не­безпечні для життя та здоров'я працюючих порушення норм І пра­вил охорони праці;

• притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

• подавати позов до прокуратури для притягнення до криміналь­ної відповідальності винних у порушенні вимог охорони праці, що призвело до матеріальних збитків або завдало шкоди працюючим;

• надсилати роботодавцям або відповідальним посадовим осо­бам подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді або про накладання на них стягнення за порушення вимог охорони праці.

Громадський контроль здійснюють професійні спілки та їх об'єднання через свої виборні органи і представників (контро­лерів), а в разі відсутності профспілки - уповноважені трудовим колективом (найманими працівниками), які мають право без­перешкодно перевіряти стан охорони праці робочих місць, дільниць, цехів, відділів та інших підрозділів підприємств, інформувати ро­ботодавця про виявлені недоліки і вносити пропозиції по усунен­ню виявлених порушень. Уповноважені (контролери) повинні пройти навчання з питань охорони праці і трудового законодав­ства. Вони звільняються на час навчання і здійснення контролю від своїх безпосередніх трудових обов'язків зі збереженням серед­ньої заробітної плати, що зазначається в колективному договорі. Уповноважені трудових колективів (контролери) діють відповід­но до Типового положення, затвердженого Держнаглядохорон-праці і погодженого з профспілками.

Представники профспілок, вибрані па загальних зборах проф­спілок підприємства, мають право перевіряти стан охорони праці свого підприємства, подавати власнику звіт про виявлені порушен­ня і вносити пропозиції щодо покращення умов праці, пожежної безпеки, соціального стану та ін. Вимагати від роботодавця ви­конання прийнятих програм, планів, заходів із питань охорони праці й пояснення по цим питанням.

Триступеневий адміністративно-громадський контроль за охо­роною праці на виробництві здійснюється за такою схемою:

1. ступінь - протягом робочої зміни або робочого дня контролю­ється хоча б один раз кожне робоче місце. Контроль здійснює майс­тер, бригадир, начальник зміни, черговий інженер та громадський інспектор по охороні праці, обраний зборами трудового колективу цеху, дільниці тощо. Всі виявлені порушення усуваються, а ті, що неможливо виправити силами контролюючих, занотовуються в жур­нал 1 ступеня контролю і доповідаються вищому керівництву.

2. ступінь - здійснюється контроль не рідше одного разу на тиждень кожного структурного підрозділу начальником і іього структурного під­розділу (цеху, відділу, дільниці) і громадським інспектором трудового колективу або профспілки підприємства чи структурного підрозділу.

Недоліки або порушення вимог охорони праці, виявлені при 1 ступені контролю та 2 ступені контролю, лі квІдуються, а за немож­ливості записуються в журнал 2 ступеня контролю і доповідають­ся вищому керівництву підприємства.

3 ступінь - здійснюється один раз на місяць (або в інший термін,визначений колективним договором) в обсязі кожного робочого місцявсього підприємства керівництвом підприємства (роботодавцем, го­ловним інженером,заступником головного інженера з охорони праці)і відділом охорони праці підприємства. До контролю залучаютьсягромадські інспектори (контролери) з охорони праці підприємства або структурних підрозділів (уповноважені колективом найманихпрацівників підприємства або профспілкою). Контролюючі знайом­ляться з записами журналів 1 і 2 ступенів контролю по стану охоро­ни праці, приймають рішення по усуненню недоліків і порушень, авипадки виявлених порушень, які неможливо оперативно усунути,заносять до журналу 3 ступеня контролю. Виявлені порушення об­говорюються на технічних радах підприємства, де розробляютьсязаходи по їх усуненню, що передбачають оперативні дії, або вносять­ся до поточних чи довгострокових планів розвитку та реконструкції підприємства або записуються до колективного договору. Ефективність контролю залежить від кваліфікаційного рівня та професіоналізму контролюючих і відповідного метрологічного за­безпечення, шо містить методи та засоби (прилади) вимірювання параметрів шкідливих та небезпечних чинників виробництва, при­значені для визначення безпеки промислового обладнання та техно­логічних процесів.