82. Теорії конфліктів.

Г. Спенсер називав соціальний конфлікт стимулом соціального розвитку і вважав, що він є неминучим. М. Вебер розглядав конфлікт у таких напрямах творчості, як соціологія політики, соціологія релігії та соціологія економічного життя. Вихідна позиція ученого при розгляді конфлікту полягає в тому, що суспільство є сукупністю позитивно і негативно привілейованих статусних груп, ідеї та інтереси яких в якійсь частині розходяться, а в якійсь збігаються. їх протистояння щодо інтересів, цінностей, здійснення влади - джерело конфліктів. Свого часу К. Маркс запропонував дихотомічну модель соціального конфлікту, згідно з якою все суспільство поділяється на два основні класи, що представляють інтереси праці і капіталу. В основі класового конфлікту лежить глибоке протиріччя між новими продуктивними силами, які стримують їх подальший розвиток старими виробничими відносинами. Зрештою конфлікт веде до трансформації суспільства.

Американський соціолог Д. Тернер який вважав К. Маркса одним із творців теорії конфліктів, на основі вивчення його робіт сформулював наступні основні положення учення про конфлікт:1. Попри те, що соціальні відносини виявляють властивості система вони містять велику кількість конфліктних інтересів;2. Ця обставина свідчить про те що соціальна система систематично породжує конфлікти;3. Отже, конфлікт є неминучою і дуже поширеною властивістю соціальних систем;4. Подібні конфлікти мають тенденцію виявлятися у полярній протилежності інтересів;5. Конфлікти найчастіше відбуваються через недостатність ресурсів, особливо влади;6. Конфлікт - головне джерело змін у соціальних системах;7. Будь-який конфлікт має антагоністичний характер. Підкреслюючи значення конфлікту, Г. Зіммель не брав до уваги нідихотомічну модель, ні ту концепцію, відповідно до якої його кінцевим результатом є руйнування існуючого соціального устрою. Він вважав, що конфлікт має позитивні щодо соціальної стабільності функції і сприяє підтриманню існуючих груп і спільнот. Г. Зіммель, називаючи конфлікт "суперечкою", вважав його психологічно обумовленим явищем і однією із форм соціалізації. Він висловив декілька важливих для конфліктології суджень про гостроту та силу конфлікту. Ці судження були в свою чергу згруповані Д. Тернером і полягають у наступному:

- чим більше групи залучені до емоційного конфлікту, тим гострішим є конфлікт;

- чим краще "згруповані" групи втягнуті у конфлікт, тим він гостріший;

- чим вищою є відносна згуртованість груп, які беруть участь у конфлікті, тим гостріший конфлікт;

- чим міцнішою була попередня згода на участь у конфліктній ситуації, тим гостріший конфлікт;

- чим менш ізольовані і загострені конфліктуючі групи завдячуючи широкій соціальній структурі, тим гостріший конфлікт;

- чим більше конфлікт стає самоціллю, тим він гостріший;

- чим більше за поданням його учасників конфлікт виходить за межі індивідуальних цілей та інтересів, тим він гостріший.

З оригінальними концепціями конфліктів виступили американський соціолог Р. Коллінз і англійський соціолог Р. Рекс. Якщо Коллінз досліджує конфлікти в основному з позицій мікросоціології, то Рекс будує свою концепцію на базі системного аналізу. Створивши модель "конфліктного суспільства", він надає важливого значення економічним чинникам - "засобам до життя" - у формуванні протиріч та конфліктів. Соціальна система, за Рексом, спрямовується корпоративними, об'єднаними власними інтересами, групами. Один із засновників Чиказької школи Р. Парк включив соціальний конфлікт до чотирьох основних видів соціальної взаємодії поряд із змаганням, пристосуванням та асиміляцією. З його точки зору, змагання, яке є соціальною формою боротьби за існування, будучи усвідомленим, перетворюється на соціальний конфлікт, який завдяки асиміляції покликаний привести до міцних взаємних контактів і співпраці та сприяти кращому пристосуванню. Таким чином, перевагу у взаєминах між людьми він віддає не соціального конфлікту, а соціальному спокою.