3.1.1. Об’єкти та суб’єкти екологічної оцінки

Вище вже було сказано, що ефективно організована система екологічної оцінки має на увазі формально встановлену процедуру з учасниками, яких визначені права та обов'язки. Послідовно розглянемо основних учасників процесу екологічної оцінки та їх роль в цьому процесі.

Ініціатор діяльності - юридична або фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення наміченої діяльності, свого роду "господар" наміченої діяльності. В ролі ініціатора можуть виступати як державні органи, так і приватні компанії.

У більшості систем ЕО ініціатор діяльності несе витрати, пов'язані з проведенням основних елементів ЕО. Це є наслідком принципу "забруднювач платить", а також принципу "презумпції потенційної екологічної небезпеки наміченої діяльності" (закріпленого в українському законодавстві), згідно якому тягар доказу екологічної безпеки наміченої діяльності повинен бути покладене на її ініціатора. Це пов'язано також з тим, що екологічна оцінка, виконувана в повному об'ємі, може бути пов'язана із значними витратами, які навряд доцільно покладати на бюджет держави.

У багатьох національних системах до числа найважливіших обов'язків ініціатора діяльності відноситься прогноз дій наміченої діяльності на навколишнє середовище, підготовка документа, що відображає результати цього прогнозу (Заява про вплив на навколишнє середовище (ЗВНС), а також обговорення його з громадськістю.

Спеціально уповноважені органи - органи або організації, що мають ті або інші повноваження по відношенню до процесу екологічної оцінки або наміченої діяльності в цілому. Можна виділити три основні функції таких органів в процесі ЕО.

Контроль за процесом ЕО - функцію, як правило, виконують підрозділи національного міністерства охорони навколишнього середовища або спеціальні органи ЕО, державні або незалежні, але сформовані державою. До їх завдання входить контроль дотримання процедури ЕО, а також перевірка якості документації по ЕО (перш за все - Заява про вплив на навколишнє середовище). При цьому основним предметом такої перевірки є достатність інформації для ухвалення рішень, її достовірність і адекватність уявлення.

Ухвалення рішення за підсумками екологічної оцінки. Практично в усіх країнах рішення про можливість здійснення наміченої діяльності в цілому ухвалюють державні органи, видаючи дозвіл, ліцензію тощо. В національній системі матеріали ЕО використовують при ухваленні загального рішення про можливість здійснення наміченої діяльності. В такій системі контролю процедури й якості документації і ухвалення рішення розділені і відносяться до компетенції різних організацій. В той же час, обов'язкове рішення за підсумками екологічної оцінки ухвалюється тими ж органами, які контролюють якість ЕО.

Узгодження окремих аспектів наміченої діяльності. Нарешті, слід згадати і різні спеціалізовані органи, наприклад відомства, відповідальні за охорону водних об’єктів, лісів, здоров'я населення тощо. Ці органи відповідальні за узгодження (ліцензування, видачу дозволів) окремих аспектів наміченої діяльності, які можуть включати, наприклад, використання певних ресурсів, об'єм викидів тощо. Як правило, ці органи використовують зміст матеріалів екологічної оцінки при ухваленні відповідного рішення. Як випливає із сказаного, в переважній більшості систем ЕО всі перераховані функції виконують державні органи.

Здійснення будь-якого крупного проекту, і, зокрема, його екологічні аспекти зачіпають різноманітні інтереси суспільства в цілому, численних організацій, соціальних груп і окремих громадян. Узгодження інтересів з цими сторонами або, принаймні, облік їх інтересів при плануванні наміченої діяльності складає одне з найважливіших завдань екологічної оцінки. Процес взаємодії із зацікавленими сторонами в ході ЕО звичайно характеризується як "консультації і участь громадськості".

Зацікавлені сторони в процесі ЕО можуть бути, зокрема, представлені державними органами, - наприклад, спеціалізованими органами, в сферу компетенції яких входить той або інший аспект наміченої діяльності, або органами місцевого самоврядування. Передбачається, що державні органи представляють інтереси суспільства в цілому або населення певної території у сфері своєї компетенції, зокрема при видачі дозволів або узгоджень. Проте ця взаємодія не обов'язково має на увазі отримання формального дозволу. Деякі державні організації, беручи участь в процесі консультацій, можуть служити джерелом інформації, необхідної для виконання ЕО. Іншим організаціям необхідно спрямовувати заяви або її проект; потім вони можуть представити офіційні зауваження і коментарі, що носять рекомендаційний характер. Нарешті, деякі державні організації самі здійснюють і планують на даній території діяльність, яка може зачіпати намічену діяльність - предмет ЕО. Цей факт повинен бути врахований ініціатором в процесі планування, для чого необхідна взаємодія з цими організаціями. Практично в будь-якій національній системі ЕО визначений перелік державних органів, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки.

Проте коло сторін, взаємодія з якими необхідна в ході екологічної оцінки, далеко не обмежується державними органами. Так, незалежні наукові організації можуть мати своєму в розпорядженні цінну інформацію, необхідну для прогнозу дій або оцінки їх значущості. Різні зацікавлені сторони представлені численними неурядовими (громадськими) організаціями, що відображають інтереси різних груп громадян. Нарешті, зацікавленою стороною є просто широка громадськість, наприклад місцеве населення в зоні здійснення проекту. Ці учасники процесу в більшості випадків не мають формально певних повноважень, контрольних або розпорядних функцій. В той же час взаємодія з ними розглядається як невід'ємна частина процесу ЕО, покликана забезпечити ефективність процесу, зниження його конфліктності, а також дотримання прав громадян. Організація взаємодії з цими сторонами представляє велику складність, як для регламентації, так і для здійснення, оскільки коло цих учасників потенційно необмежений і наперед визначити його неможливо, так само як неможливо формально наказати всі деталі цієї взаємодії.

Нарешті, слід згадати професійних виконавців, які можуть притягуватися різними учасниками процесу ЕО для вирішення різних завдань. Так, ініціатор діяльності може використовувати послуги інших організацій для розробки проектної документації або спеціалізованої компанії - для підготовки ОВНС, екологічної експертизи, заяви. Державні організації можуть запрошувати консультантів для оцінки якості документації по ЕО, а громадськість може привертати експертів для незалежної оцінки тих або інших аспектів наміченої діяльності. Просто кажучи, виконавці не є самостійними учасниками процесу і виконують завдання, поставлені учасником, який і несе перед "зовнішніми" сторонами відповідальність за результати їхньої роботи, що запросив їх. Проте від їх кваліфікації істотно залежить якість процесу ЕО, і їхня діяльність нерідко є предметом "зовнішнього" регулювання, яке здійснюється, наприклад, шляхом державного ліцензування компаній, що мають право на виконання робіт по підготовці ОВНС.

Як випливає з попереднього викладу, екологічна оцінка є процесом, який включає різні елементи. Відповідальність за різні елементи процесу (підготовку заяви, висновків екологічної експертизи, контроль його якості, ухвалення рішення) можуть нести різні учасники процесу. Проте головною проблемою є відповідальність за виконання основної частини екологічної оцінки, яка включає збір необхідної інформації, прогноз впливу, оцінку їх значущості та завершується підготовкою підсумкового документа екологічної оцінки (заяви про вплив на навколишнє середовище). Як правило, ця частина процесу включає і організацію взаємодії із зацікавленими сторонами. В багатьох системах ЕО відповідальність за виконання цих робіт покладена на ініціатора діяльності, який виконує їх власними силами, або ж привертає спеціальну компанію. Проте необхідною умовою функціонування такої системи є незалежна система контролю якості документації і процесу ЕО, доступ до документації і до участі в процесі громадськості і інших зацікавлених сторін. Передбачається, що ці елементи можуть компенсувати "зацікавленість" ініціатора (або залежного від нього розробника) і кінець кінцем забезпечити адекватну якість результату.

3.2. Основні елементи екологічної оцінки

Процес екологічної оцінки проектів починається з ухвалення рішення про необхідність ЕО. Це рішення може ухвалюватися ініціатором діяльності або державними органами на основі списків діяльності, належних ЕО, в явному виді сформульованих в нормативно-правових актах і (або) попередньої оцінки впливу наміченої діяльності на навколишнє середовище. Така оцінка може проводитися як неформально, так й у вигляді спеціального регламентованого процесу. Результатом цього етапу може бути вибір однієї з декількох процедур ЕО, що допускаються національним законодавством. Ці процедури можуть розрізнятися по необхідній детальній і глибині опрацьовування передбачуваного впливу, характеру передбачених заходів.

На цій же стадії може відбуватися точніше визначення об'єкту екологічної оцінки. Це необхідно для того, щоб уникнути ситуації, коли оцінці піддається тільки частина реального задуму. Наприклад, якщо передбачається прокладка шосе, то екологічна оцінка потрібна не тільки і не стільки для тієї (невеликого) ділянки, на яку в даний момент виділяється фінансування, а на всю магістраль в цілому, з урахуванням під'їзних шляхів, бензоколонок й інших об'єктів, нерозривно з ним зв'язаних, з урахуванням тих змін, які відбудуться на прилеглих територіях.

Рішення про проведення екологічної оцінки в деяких системах ухвалюється безпосередньо ініціатором діяльності на основі чинного законодавства і інших правил. Проте в багатьох національних системах відбір об'єктів ЕО проводиться органами охорони навколишнього середовища, часто за участю зацікавлених сторін і громадськості.

Наступною стадією є визначення завдань ЕО. На цій стадії виявляються потенційно важливий вплив, які повинні детально вивчатися згодом. Тут же може відбуватися визначення принципових альтернатив наміченої діяльності, які аналізуватимуться і порівнюватимуться в процесі подальшої оцінки. Як правило, на цій же стадії готується програма проведення ЕО (технічне завдання), яка серед іншого включає отримання необхідних узгоджень, консультації з громадськістю й інші заходи.

Визначення завдань і планування ЕО може здійснюватися як безпосередньо ініціатором і розробником, так й за участю органів державної влади і зацікавлених сторін. У ряді систем програма або технічне завдання ЕО носить офіційний характер і затверджується або безпосередньо розробляється державними органами.

Прогноз, аналіз і оцінка значимості очікуваних впливів на навколишнє середовище є основною стадією процесу екологічної оцінки. При цьому повинна бути вивчена не тільки фізична величина чинників, що впливає (об'єм викидів або концентрація шкідливих речовин), але і очікувані зміни в різних компонентах навколишнього середовища: воді, повітрі, ґрунті, ландшафті, фауні і флорі, взаємозв'язку між всіма цими чинниками. Повинен бути також вивчено можливий вплив здійснення діяльності на здоров'я людину, історико-культурні цінності і, як правило, соціально-економічні умови (див. розділ 2). Наслідки здійснення наміченої діяльності повинні бути оцінені не тільки в термінах їх величини, але і в термінах їх значимості. Потенційні впливи повинні вивчатися для всіх альтернатив, що розглядаються в ході екологічної оцінки, щоб забезпечити можливість їх порівняння і вибору найприйнятнішої альтернативи.

Дана стадія екологічної оцінки в більшості виконується ініціатором діяльності або, за його дорученням, спеціалізованими організаціями.

Розробка заходів щодо послаблення впливу. В процесі проведення екологічної оцінки проектів інформація про істотний екологічний вплив повинна приводити до вибору між запропонованими альтернативами або пошуку нових проектних рішень, направлених на їх послаблення. Під послабленням розуміємо запобігання або зменшення впливу (наприклад, шляхом установки очисних споруд або використання технології, що приводить до менших викидів), ліквідацію або зменшення збитку, нанесеного навколишньому середовищу, і, нарешті, різні форми компенсації. Прикладом останньої можуть бути, наприклад, заходи щодо впорядкування прилеглих територій, зниження для місцевого населення тарифів на послуги компанії - ініціатора діяльності, а в деяких випадках - безпосередня виплата компенсацій місцевому населенню. Вибір заходів повинен бути обґрунтований і їх екологічна ефективність описана в документації з ЕО, - це звичайно є відповідальністю ініціатора і розробника.

Складання підсумкового документа екологічної оцінки (заява) в більшості національних систем ЕО є обов'язком ініціатора діяльності і, як правило, здійснюється за його дорученням розробником проектної документації або спеціалізованими організаціями. Документація з ЕО повинна сприяти ухваленню інформованого рішення з наміченої діяльності. Інша важлива функція - уявити інформацію про намічену діяльність і її передбачуваний вплив для зацікавлених осіб і організацій, зокрема, що висвітлюються цими діями. Тому важливо, щоб документація в стислій і зрозумілій формі висловлювала основні висновки екологічної оцінки проекту.

Консультації і участь громадськості. Взаємодія із зацікавленими сторонами - консультації і участь громадськості - доцільно на багато кому або навіть на всіх стадіях екологічної оцінки. Наприклад, на стадії визначення завдань ЕО корисно знати думку громадськості про те, який саме вплив на навколишнє середовище викликають найбільшу заклопотаність і, отже, повинні бути вивчені.

Багато національних систем передбачають особливу стадію ЕО, присвячену консультаціям і участі громадськості. Основним змістом цієї стадії є обговорення підсумкового документа ЕО (заява) або його проекту, представлення коментарів і зауважень до нього. Як правило, протягом певного періоду цей документ доступний громадськості й іншим зацікавленим сторонам, які можуть представляти свої зауваження і пропозиції. Одночасно документ прямує в ряд державних органів й інших організацій для отримання офіційних коментарів і зауважень. Поширеною вимогою є також проведення на цьому етапі громадських слухань і включення їх результатів в матеріали за оцінкою впливу.

Одним з найважливіших елементів екологічної оцінки є участь громадськості. Як вже було сказано, в процесі екологічної оцінки беруть участь три основні групи, що розрізняються за рівнем і характером зацікавленості в тих або інших результатах проекту: ініціатор діяльності, спеціально уповноважені органи й інші зацікавлені сторони. При цьому ініціатор діяльності та група учасників, що представляє інтереси держави, достатньо легко визначаються за формальними ознаками, їх права й обов'язки, як правило, регламентовані нормативними документами. В той же час група, умовно названа "інші зацікавлені сторони", і перш за все, та її частина, яку можна охарактеризувати як "громадськість", піддається ідентифікації набагато важче. При цьому сама громадськість має складну внутрішню структуру, включає безліч груп інтересів. З цих причин організація взаємодії з нею в рамках процесу ЕО представляє найбільшу складність.

По-перше, участь громадськості може служити інструментом узгодження інтересів різних груп, залучених в планування і здійснення наміченої діяльності, або що зачіпають її можливими впливами. Суперечності, що виникають між інтересами цих груп, є найчастішим джерелом конфліктів, що виникають навкруги проекту. Тому пошук таких проектних рішень, які найбільшою мірою відповідали б інтересам всіх цих сторін, в значній мірі визначає зміст процесу участі громадськості. Можна сказати, що однією з основних цілей участі громадськості в процесі ЕО є прийняття взаємоприйнятних рішень і, як наслідок, зменшення конфліктності проекту в цілому.

По-друге, громадська участь може використатися як інструмент рішення різних завдань екологічної оцінки, таких як виявлення можливих впливів, вивчення соціальної значимості проекту і визначення значних впливів, вивчення альтернатив, планування заходів зі зменшення впливів. В цілому громадська участь повинна сприяти поліпшенню якості ухвалених рішень.

І, нарешті, участь громадськості в процесі ЕО представляє самостійну цінність, оскільки воно є інструментом здійснення прав громадян.

Оцінка повноти і якості ЕО. Оскільки особи, що використовують результати екологічної оцінки, у багатьох випадках не мають нагоди оцінити, наскільки якісно вона проведена, більшість національних систем вимагає попередньої перевірки якості документації за екологічною оцінкою. Така перевірка може проводитися постійною незалежною комісією, спеціально створюваною для цієї мети, експертами, що призначаються міністерством екології з числа професіоналів, що мають ліцензію або безпосередньо комітетами з охорони природи. Крім того, в більшості випадків забезпечується участь зацікавлених сторін (зокрема громадськості) в процесі такої оцінки. В Україні перевірка адекватності і повноти матеріалів, що надаються замовником, за оцінкою впливу здійснюється в ході державної (а іноді і громадської) екологічної експертизи.

Облік результатів екологічної оцінки в ухваленні рішень. Основна мета екологічної оцінки - сприяти ухваленню рішень, що враховують екологічні чинники разом з технічними і економічними. Проміжні і остаточні результати екологічної оцінки проектів можуть використовуватися різними сторонами, наприклад:

• проектувальниками при виборі проектних рішень, пов'язаних з найменшим впливом на навколишнє середовище і при плануванні заходів зі зменшення впливу;

• ініціатором при виборі альтернатив здійснення наміченої діяльності (або ухваленні рішення про відмову від такої);

• кредитно-фінансовими організаціями при ухваленні рішень про виділення коштів на здійснення наміченої діяльності;

• органами, відповідальними за охорону навколишнього середовища при видачі дозволів на природокористування і узгодженні умов природокористування;

• іншими органами державного нагляду і контролю, органами влади і місцевого самоврядування при ухваленні рішень про дозвіл або ліцензування наміченої діяльності.

Післяпроектна стадія. Накопичений в області ЕО досвід свідчить, що результативність цього процесу вирішальним чином залежить від того, наскільки висновки екологічної оцінки враховуються не тільки при плануванні, але і при здійсненні наміченої діяльності. Тому в сучасних системах ЕО вся більша увага надається стадіям ЕО тим, що відбувається після затвердження наміченої діяльності ("післяпроектним стадіям"). З цією метою в документацію з ЕО включаються так звані плани екологічного менеджменту (ПЕМ), які детально описують, яким чином виконуватимуться пропоновані заходи зі зменшення негативних впливів. Плани екологічного менеджменту звичайно також включають програми моніторингу реальних впливів і порівняння їх з передбаченими, що дозволяє поліпшити не тільки індивідуальні процедури екологічної оцінки, але і систему ЕО в цілому.

Розгляд альтернатив. Ще одним елементом, що визначає структуру процесу ЕО, є розгляд альтернатив. Відомо, що будь-який господарський об'єкт, так чи інакше, робить вплив на навколишнє середовище. Найважливішим завданням ЕО є зменшення негативних і збільшення позитивних впливів наміченої діяльності. При цьому самі поняття зменшення (збільшення) припускають порівняння з іншими варіантами рішень, що ведуть до тієї ж мети. Можна сказати, що екологічна оцінка на безальтернативній основі взагалі не має сенсу. Крім того, вибір варіанту з числа досліджених альтернатив є одним із способів обліку результатів ЕО в ухваленні рішень. В добре організованому процесі ЕО розгляд альтернатив проходить через більшість стадій - від їх визначення на ранніх етапах процесу, через аналіз на стадії прогнозу дій і обговорення із зацікавленими сторонами, і до ухвалення рішень за підсумками ЕО.

Необхідність розгляду альтернатив зафіксована в законодавстві більшості країн і міжнародних організацій, що мають системи екологічної оцінки.

Розглянемо тепер протилежну крапку в процесі ЕО, поставивши питання, коли слід закінчувати екологічну оцінку проекту. І в цьому випадку найпростіша і очевидніша відповідь на це питання: "коли проект затверджений", - не обов'язково вірний. Ця відповідь заснована на двох припущеннях: (1) можливо з необхідним рівнем точності передбачити вплив наміченої діяльності на навколишнє середовище; (2) основне рішення за проектом ухвалюється у момент його затвердження, після чого діяльність здійснюється в відповідності із затвердженим проектом. На практиці обидва припущення виконуються далеко не завжди. По-перше, прогноз впливу на навколишнє середовище на стадії проектування можливо тільки вельми приблизний. Знання про природні системи обмежені, а час і ресурси, звично доступні для проведення ЕО, як правило, недостатні для точного прогнозу. Більш того, часто природно-соціальні системи, які доводиться розглядати в ході ЕО, у принципі важкопередбачений.

По-друге, затверджений проект об'єкту екологічної оцінки також реалізується лише з деякою мірою точності (наприклад, вживання дешевших матеріалів, відмова від будівництва очисних споруд через брак коштів, поступова модернізація або реконструкція об'єкту). Нарешті, певні стадії проектного циклу (наприклад, висновок з експлуатації) можуть бути й не описані в проекті, і за них прийматимуться окремі, часто неформальні, рішення.

Таким чином, в ході проектного циклу маємо справу не з одним рішенням, що приймається на основі достовірних даних і в точності реалізованим, а з цілим рядом рішень, які приймаються на основі вельми приблизної інформації, і здійснюються лише з певним рівнем точності. Щоб бути ефективним, механізм ЕО повинен враховувати цю особливість проектного циклу. Для ефективного розвитку екологічної оцінки необхідна організація "зворотного зв'язку", що дає можливість оцінити відповідність або невідповідність зроблених прогнозів реальному впливу на навколишнє середовище і, при необхідності, здійснити заходи щодо коректування діяльності. Ця мета досягається шляхом розробки за наслідками ЕО планів екологічного менеджменту і програм післяпроектного аналізу.

Плани екологічного менеджменту потенційно є зв'язною ланкою в інтеграції ЕО і таких сучасних інструментів добровільної екологічної діяльності, як системи екологічного менеджменту (СЕМ).

РОЗДІЛ4

ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ

МОДУЛЬ 4. Екологічний оцінка та екологічний аудит в Україні

3.1. Теоретичні питання екологічного аудиту

Відносини в сфері екологічного аудиту регулюються Законом України “Про екологічний аудит”, Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про аудиторську діяльність” та іншими законодавчими та нормативними актами, прийнятими відповідно до них.

Екологічний аудит - це різновид аудиторської діяльності, яка здійснюється в інтересах суб’єктів господарювання і держави й пов’язана з перевіркою діяльності суб’єктів господарювання з метою встановлення відповідності їх роботи вимогам екологічної безпеки, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів, отримання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкту аудиту та формування на її основі аудиторського висновку про його екологічний стан, підвищення конкурентоспроможності ті інвестиційної привабливості об’єкта аудиту в результаті здійсненої перевірки.

Основними завданнями екологічного аудиту є:

1) збирання достовірної інформації про виробничу діяльність об’єкту аудиту та формування на її основі аудиторського висновку про його реальний екологічний стан;

2) визначення рівня екологічного ризику і безпеки здійснюваної діяльності;

3) встановлення відповідності об’єктів аудиту вимогам екологічного законодавства, санітарних норм, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об’єктів екологічного аудиту на стан навколишнього природного середовища, здоров’я людей і якості природних ресурсів;

5) оцінка ефективності, повноти, обґрунтованості і достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей;

6) підготовка об’єктивних та обґрунтованих еколого-економічних рекомендацій та заходів на замовлення суб’єктів підприємницької діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Основними принципами екологічного аудиту є;

1) презумпція потенційної екологічної небезпеки господарської або іншої діяльності;

2) адекватність збору, аналізу й документування результатів цілям аудиту;

3) збалансованість екологічних, економічних та соціальних інтересів;

4) наукова обґрунтованість, об’єктивність, достовірність, конфіденційність;

5) незалежність функцій та висновків екологічного аудиту щодо перевірки діяльності в загальній та екологічній системах управління;

6) обов’язковість урахування вимог екологічної безпеки.

Об’єктами екологічного аудиту можуть бути:

- діючі підприємства, господарські об’єкти, організації, установи;

- екологічні ситуації, що склалися на певних територіях;

- окремі ділянки (об’єкти) природних ресурсів, які надані чи надаються у користування;

- окремі види діяльності фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності і підпорядкування, в тому числі режимні, особливо режимні і важливі об’єкти збройних сил України, а також озброєння, військова техніка, військові об’єкти і військова діяльність, які негативно впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища;

• інвестиційні та приватизаційні пропозиції, програми, проекти, кредитні угоди.

Суб’єктами екологічного аудиту є:

1) замовники:

- фізичні та юридичні особи - щодо природних ресурсів, які надаються їм у користування;

- власники господарюючих суб’єктів або особи, які мають право з контракту доручати проведення аудиту;

- центральні або місцеві органи виконавчої влади;

- органи місцевого самоврядування.

2) виконавці:

- аудиторські організації з питань екології та інші організації, за наявності в їх кадровому складі провідного аудитора з питань екології;

- провідні аудитори з питань екології;

- аудитори з питань екології;

- аудиторські групи;

- посадові особи центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його територіальних органів, наділені спеціальними повноваженнями, а також уповноважені посадові особи служби екологічної безпеки Збройних Сил України (при проведенні обов’язкового державного екологічного аудиту військових, оборонних та інших об’єктів, що становлять державну таємницю);

- спеціально уповноважені посадові особи територіальних управлінь екологічної безпеки та Фонду держмайна (при проведенні обов’язкового державного екологічного аудиту в процесі приватизації юридичних осіб, які здійснюють екологічно небезпечні види діяльності, перелік яких затверджено Кабінетом Міністрів України).