Питання для самоперевірки до модуля 3

1. Визначення масштабів і рівнів впливів проектної діяльності на довкілля в нормальних і аварійних умовах.

2. Складання Заяви про екологічні наслідки діяльності.

3. Нормативна база складання ОВНС.

4. Порядок розробки матеріалів ОВНС.

5. Зміст Заяви про наміри замовника і виконавця ОВНС.

6. Визначення обсягу і змісту матеріалів ОВНС.

7. Оцінка впливу запроектованої діяльності на навколишнє техногенне середовище.

8. Заходи щодо забезпечення нормативного стану навколишнього середовища і вимог екологічної безпеки.

9. Комплексна оцінка впливу запроектованої діяльності на навколишнє середовище і характеристика залишкових впливів.

10. Заява про екологічні наслідки діяльності.

11. Зміст окремих підрозділів розділу ОВНС.

12. Пріоритет факторів при здійсненні ОВНС.

13. Оцінка впливу на рослинний та тваринний світ.

14. Оцінка впливу на ґрунтовий покрив.

15. Оцінка впливу на навколишнє середовище.

16. Оцінка впливу на геологічне середовище.

17. Оцінка впливу на повітряне середовище.

18. Оцінка впливу на водне середовище

19. Складання окремих підрозділів розділу ОВНС.

20. Алгоритм проведення державних екологічних експертиз різних типів.

21. Організація проведення державної екологічної експертизи проектної документації.

22. Склад проектної документації.

23. Експертна оцінка проектної документації.

Теми рефератів

1. Оцінка впливу на рослинний та тваринний світ.

2. Оцінка впливу на ґрунтовий покрив.

3. Оцінка впливу на навколишнє середовище.

4. Оцінка впливу на геологічне середовище.

5. Оцінка впливу на повітряне середовище.

6. Оцінка впливу на водне середовище.

7. Заява про наміри замовника і виконавця ОВНС.

8. Заява про екологічні наслідки діяльності.

РОЗДІЛ 3

ЕКОЛОГІЧНА ОЦІНКА

МОДУЛЬ 4. Екологічний оцінка та екологічний аудит в Україні

3.1. Екологічна оцінка: основні поняття і принципи

Отже, екологічна оцінка (ЕО) може здійснюватися на рівні окремих проектів і на рівні “стратегічних” документів (планів розвитку територій чи галузей господарства, програм, політик, стратегій та ін.) і буде називатися, відповідно, екологічною оцінкою проектів (ЕОП) і стратегічною екологічною оцінкою (СЕО) (див. рис. 3.1).

Екологічна оцінка (ЕО) ENVIRONMENTAL ASSESMENT(EA)

Екологічна оцінка проектів ENVIRONMENTAL IMPACT ASSESMENT(EIA)

Стратегічна екологічна оцінка STRATEGIC ENVIRONMENTAL ASSESMENT(EA)

Рис. 3.1. Види екологічної оцінки

Екологічна оцінка - це процес систематичного аналізу і оцінки екологічних наслідків наміченої діяльності, консультацій із зацікавленими сторонами, а також облік результатів цього аналізу і консультацій в плануванні, проектуванні, затвердженні і здійсненні даної діяльності.

Відповідно визначенню:

• екологічна оцінка розглядається як процес, а не просто як дані чи документи, що виходять у результаті цього процесу;

• екологічна оцінка розглядається як процес систематичний, тобто відповідний визначеним правилам;

• екологічна оцінка не обмежується етапом планування, але охоплює й стан здійснення намічуваної діяльності.

Процес екологічної оцінки включає:

• аналіз (прогноз) потенційних впливів наміченої діяльності на навколишнє середовище й оцінку їхньої значимості;

• консультації з зацікавленими сторонами з метою пошуку взаємоприйнятних рішень;

• використання результатів прогнозу впливів і консультацій у процесі прийняття рішень, що відносяться до наміченої діяльності.

Спрощена схема ЕО розглядає ці складові як послідовні етапи процесу. Такий процес включає прогноз впливу, обговорення його результатів із зацікавленими сторонами й ухвалення рішення про можливість здійснення наміченої діяльності з урахуванням результатів прогнозу та обговорень. Проте така "лінійна" модель далека від ефективності, і не існує практично ні в одній країні. Наприклад, є вагомі підстави починати взаємодію з громадськістю ще до прогнозу дій - при рішенні питання про необхідність екологічної оцінки для даного проекту або в ході визначення завдань ЕО. Як інший приклад можна відзначити, що екологічна оцінка виявляється найефективнішою в тому випадку, якщо її матеріали використовуються не тільки при ухваленні рішення про можливість здійсненні наміченої діяльності в цілому, але і при ухваленні різних рішень в ході планування і проектування. Тому консультації, а також використання результатів ЕО при ухваленні рішень треба розглядати не як послідовні етапи, а як необхідні компоненти процесу ЕО.

Процедури екологічної оцінки в різних країнах розрізняються в багатьох аспектах: для яких видів діяльності проводиться ЕО, хто проводить її, в яких рішеннях і яким чином враховуються її висновки. Так, екологічна оцінка може проводитися для всіх видів діяльності, або, наприклад, тільки для крупних проектів, здійснюваних за рішенням уряду, або для видів діяльності, відібраних за певними правилами. Основну роль в проведенні екологічної оцінки може виконувати ініціатор діяльності або природоохоронні органи. Результати її можуть по-різному використовуватися в системі ухвалення рішень. Рівень обов'язковості обліку результатів екологічної оцінки в ухваленні рішень теж розрізняється від країни до країни.

Не дивлячись на ці відмінності, ефективні системи екологічної оцінки, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивності, комплексності й демократичності.

Принцип превентивності означає, що екологічна оцінка проводиться до ухвалення основних рішень з реалізації наміченої діяльності, а також, що її результати використовуються при прийнятті і ухваленні рішень. Це справедливо незалежно від того, чи є такий аналіз "обґрунтуванням" рішення, орієнтованим на виправдання його екологічної прийнятності, або ж є об'єктивним і незалежним дослідженням.

Для ефективних систем екологічної оцінки характерно розширене розуміння превентивності - екологічна оцінка повинна проводитися не тільки до ухвалення рішення про можливість здійснення наміченої діяльності (наприклад, видачі відповідного дозволу), але і до ухвалення найважливіших проектних рішень. Нарешті, послідовна реалізація принципу превентивності приводить до необхідності стратегічної екологічної оцінки (СЕО), предметом якої є рішення вищого рівня, передуючі плануванню конкретних проектів.

Одним з важливих інструментів реалізації принципу превентивності є аналіз альтернатив. Розгляд і порівняння декількох альтернатив досягнення цілей наміченої діяльності й варіантів її здійснення забезпечує свободу ухвалення рішень залежно від результатів екологічної оцінки.

Принцип комплексності має на увазі сумісний розгляд і облік чинників впливу наміченої діяльності та пов'язаних з ними змін у всіх природних середовищах, а також в соціальному середовищі. Цей принцип ґрунтується на уявленні про те, що розділення навколишнього середовища на "компоненти" (повітря, вода, ґрунт) є спрощенням реальної ситуації. Насправді, маємо справу з єдиною природною системою, нерозривно пов'язаною з суспільством. Завдання екологічної оцінки полягає не тільки в тому, щоб прослідити, наскільки дотримуються "стандарти і нормативи" для окремих компонентів природного середовища, але і в тому, щоб зрозуміти, як природно-соціальна система в цілому відреагує на вплив наміченої діяльності.

На процедурному рівні віддзеркаленням принципу комплексності є розгляд різних впливів наміченої діяльності в рамках єдиної процедури, а також уявлення інформації про них в єдиному документі.

Принцип комплексності може бути розширений до розгляду й обліку в ухваленні рішень екологічних і соціально-економічних наслідків наміченої діяльності в комплексі.

Нарешті, принцип демократичності відображає той факт, що екологічна оцінка не зводиться до науково-технічного дослідження, а є інструментом ухвалення взаємоприйнятних рішень. Передбачуваний вплив наміченої діяльності на навколишнє середовище зачіпає інтереси потенційно необмеженого кола осіб і організацій. Більшість з них не володіє якими-небудь формальними повноваженнями відносно цієї діяльності. Інструментом захисту інтересів цих сторін можуть служити різного роду системи дозволів і ліцензій, норми проектування. Проте принцип демократичності має на увазі визнання за цими сторонами права на безпосередню участь в процесі ухвалення рішень. Таким чином, зацікавлені сторони повинні мати нагоду брати участь в процесі ЕО, і їх думка повинна враховуватися разом з висновками експертів при формулюванні висновків і використанні результатів процесу ЕО.

Ще один наслідок принципу демократичності полягає в тому, що для забезпечення можливості участі зацікавлених сторін екологічна оцінка повинна проводитися відповідно до певних правил, які відомі й зрозумілі всім її учасникам. Таким чином, необхідна наявність регламентованої процедури екологічної оцінки. В рамках цієї процедури учасники процесу повинні мати певні права і обов'язки.

"Демократичні" процедури ЕО звичайно протиставляються "технократичним", в яких рішення ухвалюються закритим чином. В таких системах передбачається, що проблема впливу наміченої діяльності на навколишнє середовище носить переважно науково-технічний характер, і при її розгляді враховують тільки думки експертів-професіоналів, а також компетентних осіб, що ухвалюють рішення.

Відсутність демократичності, закритість і непрозорість процесу ухвалення рішення часто призводить до того, що на практиці рішення в таких системах ухвалюються на основі неформальних переговорів і угод з участю окремих, найвпливовіших зацікавлених сторін. В результаті нерідко страждає об'єктивність екологічної оцінки.

Предметом екологічної оцінки є вплив наміченої діяльності на навколишнє середовище. Під впливом розуміють ті зміни в навколишньому середовищі, які повністю або частково є результатом наміченої діяльності. Прогноз і розробка заходів з їх пом'якшення є однією з основних складових процесу ЕО. Систематична, комплексна природа екологічної оцінки дозволяє виявляти той вплив, який можє неадекватно враховуватися стандартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, - перш за все, непрямий й кумулятивний вплив. З іншого боку, для того, щоб такий систематичний аналіз був можливий, а результати його застосовні на практиці, екологічна оцінка повинна бути сконцентрована на найважливіших, ключових діях. Вплив в рамках екологічної оцінки розглядається не тільки з погляду його фізичної величини, але і з погляду його значимості для суспільства в цілому, окремих соціальних груп і громадян.

Предметом екологічної оцінки є намічена діяльність проектного рівня - проекти конкретних господарських об'єктів. Проте проекти істотно розрізняються за масштабом і характером впливу. Як вже було сказано, метою системи ЕО є мінімізація негативного впливу діяльності людини на навколишнє середовище. Для того, щоб система була ефективною, основні зусилля повинні бути зосереджені на тих проектах, які припускають значну дію такого роду. Тому проведення повномасштабної ЕО для всіх проектів навряд було б доцільним, і із самого початку цей механізм був орієнтований, перш за все, на крупні проекти.

Саме для таких проектів превентивне регулювання за допомогою стандартів, раз і назавжди встановлених для будь-якої ситуації, виявляється особливо неадекватним. Саме у разі масштабних впливів найбільше виявляються взаємозв'язки між різними природними середовищами, компонентами навколишнього середовища. Крім того, крупні проекти є в деякій мірі унікальними, і попередній досвід може виявитися просто недостатнім для того, щоб встановити для них стандарти. Для регулювання впливу невеликих проектів в більшості випадків достатнім є використання типових норм і стандартів, заснованих на попередньому досвіді. До них також може застосовуватися спрощена процедура ЕО.

Проте уявлення про значимість впливів вносить в такий підхід певні корективи. Так, спеціального розгляду може заслуговувати стандартний проект, реалізований в нестандартних умовах, наприклад, поблизу унікального природного комплексу. Серйозна стурбованість населення також може бути підставою для проведення екологічної оцінки або, принаймні, одним з чинників, від яких залежить необхідність її проведення. Тому рішення питання про необхідність ЕО в тому або іншому конкретному випадку є певною проблемою.

Нарешті, відзначимо, що предметом ЕО можуть бути не тільки окремі проекти, але ініціативи вищого рівня - різні плани і програми, галузеві схеми розвитку, проекти нормативних актів, які можуть мати значні екологічні наслідки.