3.2. Особливості економічного розвитку держави в період Другої світової війни

З перших же годин війни ворог обрушив на міста Радянського Союзу смертоносний вантаж тисячі німецьких літаків. Їхньою головною метою були промислові об’єкти в глибині території країни. Об’єкти, які потрапили під бомбардування терміново відновлювалися, щоб забезпечити фронт зброєю.

Ще більше значні обсяги будівельно-монтажних робіт були пов’язані з перебазуванням промислових підприємств у східні райони СРСР. Вже 27 червня 1941 року було прийнято рішення про евакуацію величезного числа підприємств.

Створення Державного Комітету Оборони, що об’єднав радянську виконавчу і законодавчу владу та партійне керівництво країни, забезпечило планомірність і єдність дій у справі мобілізації всіх ресурсів народного господарства на потреби Великої Вітчизняної війни.

Війна поставила перед радянськими фінансами надзвичайно складні та відповідальні завдання:

• забезпечити фінансування військових заходів;

• покрити витрати, викликані переведенням економіки на військові рейки;

• покрити витрати на евакуацію значної частини промислових підприємств та населення з прифронтової зони та своєчасне відновлення господарства визволених районів.

Рішення всіх цих завдань відбувалося за обставин, коли звичайні джерела доходів були не в змозі покрити зрослі фінансові потреби.

Евакуація промислових підприємств у східні райони країни мала величезне економічне і оборонне значення. Вона дозволила зберегти значну частину військово-економічного потенціалу тих районів, які потрапляли до зони окупації. Таким чином, були зірвані плани гітлерівців позбавити в результаті «бліцкригу» Радянський Союз промислової бази, в першу чергу бази з виробництва металу і вугілля, а отже, позбавити Червону Армію потенційної можливості озброюватися в ході війни. Перебазування такої кількості підприємств у східні райони стало потужним поштовхом для їхнього індустріального розвитку, як у воєнні роки, так і в післявоєнний період.

Велика Вітчизняна війна вимагала негайного переведення промислових підприємств більшості галузей народного господарства на випуск військової продукції. Проте виконання військових замовлень ускладнювалося тим, що у початковий період війни більшість підприємств військової промисловості були евакуйовані в східні райони. За місяці 1941 року в східні райони було переміщено більш 1360 великих підприємств.

Валова продукція промисловості за шість військових місяців 1941 року зменшилася в 2,1 рази. Прокату чорних металів — основи військової промисловості — у грудні 1941 року випустили в 3,1 рази менше, ніж у червні 1941 року, виробництво прокату кольорових металів скоротилася більш як в 400 разів, а шарикопідшипників — в 21 раз. Останні 2 місяці 1941 року були справді важкими і критичними в історії військової економіки СРСР.

Величезні втрати сировини, матеріалів, продуктів поповнювались переважно з допомогою державних резервів. Із величезною повагою оцінював значення матеріальних резервів, закладених до війни, маршал Г. К. Жуков: «Вони мали на меті забезпечити переведення господарства на військовий лад і харчування військ до того часу, поки господарство не запрацює повністю на потреби війни. З 1940 року до червня 1941 року загальна вартість державних матеріальних резервів зросла з 4 млрд. до 7,6 млрд. карбованців. Сюди входили резерви виробничих потужностей, палива, сировини, енергетики, чорних і кольорових металів, продовольства. Ці запаси, закладені до війни, хоч і були досить скромними, допомогли народному господарству, незважаючи на важкий 1941 рік швидко взяти теми й розмах, необхідні для успішного ведення великої війни». [3,с.71]( Маршал Радянського Союзу Г. К. Жуков. Спогади і роздуми / під ред. Миркина А. Д. – М : Видавництво агентства друку новини, 1971)

Не дивлячись на жорстке нормування постачання населення і запровадження карткової системи від початку війни, солдати були взуті і забезпечені продуктами харчування.

Держрезерви дозволили організувати чітку роботу транспорту, зв’язку, ліній електропередач, а підприємствам швидку можливість перейти до випуску військової продукції, ремонтувати і виготовляти військову техніку, навіть при порушених зв’язках із підприємствами - поставниками.

Під час Великої Вітчизняної війни всі роботи з держрезервами підпорядковувалися одному головному завданню — безперебійному постачанню фронту продукції промисловості та сільського господарства. Протягом війни з Держрезерву відпустили на потреби армії й промисловості дуже багато матеріальних ресурсів, а саме: хліба — близько 20 млн. т., різних продовольчих товарів — близько 3 млн. т., чорних і кольорових металів — близько 2 млн. т., вугілля — 16 млн. т., нафтопродуктів — близько 9 млн. т., лісоматеріалів — близько 6 млн. куб. м. Для проведення посівних робіт тільки навесні 1942 р. з резервів виділили сільському господарству для посівних цілей 53 тис. т високоякісного зерна.

На початку війни, частина накопичених резервів була витрачена, але, хоч і парадоксально, обсяги державних резервів у роки війни не тільки не зменшилися, але з деяких видів зросли більш ніж 1,8 рази, про що свідчать дані таблиці. [1, с. 44] (Павленко Н.І. Короткий посібник з історії Росії.- ;М.: Вищу школу, 1993.)

Вигляд резервів	Зміна обсягів запасів стосовно їх наявності на 1 січня 1941р., %
	1942	1943	1944	1945	1946
Хліб	107,7	122,5	93	137,8	171,1
М'ясні консерви	108,3	94,5	117,3	141,2	182,3
Цукор	54,6	28,6	11,3	20,7	59,4
Мідь	30,2	19,9	53,3	60,3	77,7
Цинк	82	67,2	215,5	226,2	364,7
Олово	112,8	300	382,9	468	470,2
Нікель	200	300	533,3	466,6	193,3
Алюміній	29,7	13,5	67,6	262,2	902,7
Каучук натуральний	273,3	313,3	120	101,3	92
Автобензин	249,90	109,5	52,4	117,8	158,9
Дизельне паливо		70,5*	39,9*	45,4*	35*
Вугілля	79,2	51,6	55,7	42,7	71,8

*до1942 р.

Евакуйовані заводи і фабрики в основному прямували у східні райони РСФСР, Казахстан, Узбекистан, Таджикистан, Туркменію і Киргизію. За липень - листопад 1941 року на схід країни було перебазовано близько 2000 промислових підприємств. До весни 1942 року у східні райони прибуло 11 млн. чоловік [орлов 371].

Створена нова промислова база стала по суті основним постачальником всіх найважливіших видів продукції. Вже в 1942 році промислові підприємства східних районів виробляли 100% тракторів, 99% коксу, 97% залізної руди, 97% чавуну, 87% сталі, 90% прокату, 82% вугілля, 52% верстатів, 59% електроенергії. Цей економічний потенціал зіграв вирішальну роль не тільки у забезпеченні фронту озброєнням, а й у відбудові народного господарства районів, звільнених від німецької окупації.

Незважаючи на всі труднощі воєнного часу, величезні руйнування в народному господарстві, головним джерелом доходів державного бюджету продовжували залишатися надходження від державних підприємств. У результаті здійснення в галузях народного господарства організаційно-технічних заходів, спрямованих на зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва та собівартості продукції, суттєво покращилися економічні показники діяльності підприємств і організацій. Це послужило основою зростання доходів державного бюджету. З 1942 року по 1945 рік вони зросли на 60 млрд. карбованців.

Однак через втрати в ході війни певної частини економічного потенціалу державні підприємства не могли повністю забезпечити надходження до бюджету необхідного обсягу фінансових ресурсів. У цих умовах одним із джерел додаткових коштів стали надходження від населення (податки, державні позики та ін.) З введенням на початку війни деяких нових податків (військового та інших) їх питома вага в бюджеті збільшилася з 5,2% в 1941 році до 13,2% в 1945 році. У цілому з 1942 по 1945 роки загальні надходження від населення в бюджеті зросли на 36 млрд. карбованців.

У ході війни змінювалася структура витрат державного бюджету. В найбільш напружений період війни коли вирішувалася доля країни, близько 60% фінансових ресурсів бюджету було спрямовано на фінансування оборони. В другій половині війни з нарощуванням військового виробництва і посиленням могутності армії став скорочуватися не лише відносний, а й абсолютний розмір військових витрат.

У міру відновлення евакуйованої на схід країни промисловості та її подальшого розвитку розширювалися можливості для збільшення коштів на народне господарство. Ці витрати не тільки росли, але збільшувалася і їх питома вага в бюджеті.

Основні центри сільського господарства було перенесено на схід – в Казахстану і Сибір. Якщо промисловість СРСР поставляла Червоній Армії бойову техніку, то сільське господарство забезпечувало фронт і тил продовольством, а промисловість — сировиною.

У період військової економіки 1941–1945 років у СРСР незмірно зросла потреба у товарному хлібі. Зросло і міське та армійське споживання хліба. Проте проблема продовольства, попри тимчасове випадання родючої України та Кавказу, у СРСР була вирішена успішно. Вирішити продовольчу проблему в СРСР у період Великої Вітчизняної війни вдалося:

• по-перше, завдяки колгоспному ладу, який забезпечив високу товарність і врожай хліба;

• по-друге, завдяки зосередженню основної маси товарного хліба в руках держави, яка організувала правильний облік і розподіл продовольства;

• по-третє, завдяки новому розміщенню виробництва хліба в країні, що збільшило частку східних районів СРСР.

Успіхи соціалістичного землеробства забезпечили в СРСР до початку Великої Вітчизняної війни накопичення значних державних резервів хліба. Це викликало стійкість у постачанні Червоної Армії та населення продовольством, попри виняткові труднощі війни і зменшення заготівлі хліба на 1942 і 1943 військові роки в порівнянні з 1940 роком за рахунок тимчасово окупованих районів. Було організоване безперебійне постачання хлібом Червоної Армії та населення.

У період військової економіки СРСР в колгоспах зміцнилася соціалістична дисципліна, піднялася продуктивність праці, зросли нові кадри колгоспної інтелігенції, які прийшли на зміну вибулим колгоспним кадрам у зв’язку з призовом в Радянську Армію. Вирішальну роль в цьому відновленні кадрів відіграли радянські жінки.

Про зростання частки жіночих кадрів трактористів, комбайнерів, машиністів і бригадирів машинно-тракторних станцій, керівних колгоспних кадрів яскраво свідчать такі цифри: питома вага жінок трактористів МТС зросла з 4% на початку 1940 року по 45% в 1942 році, питома вагу жінок серед комбайнерів МТС зросла із 6% до 43%, питома вага жінок водіїв МТС — з 5% до 36 %, питома вага жінок бригадирів тракторних бригад МТС зросла з 1% до 10%. [2, с. 51]( Орлов О.С., Георгієв В.А., Наумов Н.В., СивохінаТ.А. Допомога з Історії СРСР для підготовчих відділень вузів. - М. : Вища школа, 1987.)

Оборона країни, відновлення зруйнованого війною господарства вимагали величезних фінансових ресурсів. Головним джерелом фінансування цих затрат були кошти, отримані від державних підприємств і організацій. Частина коштів − податкові надходження від населення.

Але було й інше джерело засобів, засноване на найвищому патріотизмі радянських людей, на їх прагненні надати всіляку допомогу державі, на їх бажанні зробити все, щоб наблизити день Перемоги. Йдеться про добровільні внески населення в роки Великої Вітчизняної війни в створені «Фонду Червоної Армії» і «Фонду відновлення господарства у визволених від окупантів районах». Вносилися готівкові гроші, коштовності, облігації державних позик, сільськогосподарські продукти, відрахування від заробітної платні та ін. Всі верстви населення брали участь у цьому патріотичному русі: робітники, колгоспники, вчені, письменники, артисти, пенсіонери, студенти та школярі.

Значна фінансова допомога населення державі виявлялася і у вигляді підписки на державні позики. За роки війни було випущено чотири державні позики. У результаті реалізації їх серед населення до державного бюджету надійшло 76 млрд. карбованців.

Однією з найгостріших проблем в роки війни була нестача робочих рук. На поля битв пішли мільйони чоловіків. Досить сказати, що до кінця війни особовий склад Збройних Сил країни налічував 11,4 млн. чоловік. Для формування все зростаючих технічних частин Радянської Армії призивалися кваліфіковані робітники і сільські механізатори. Не слід забувати, що на окупованій території залишилося 45% довоєнного населення країни. Все це призвело до того, що чисельність робітників і службовців у народному господарстві знизилася з 31,2 млн. чол. в 1940 році до 18,4 млн. чол. в 1942 році, у тому числі в промисловості з 11 млн. чол. до 7,2 млн. чол. Природно, що це загострило проблему робочих кадрів [].

Мільйони радянських жінок стали працювати у всіх галузях народного господарства. Вони не тільки виконували, але й перевиконували чоловічі норми, освоювали суто чоловічі професії, працювали замінюючи чоловіків, на металургійних, хімічних, оборонних заводах.

Військова економіка СРСР в основі принципово відрізняється від військової економіки капіталістичних країн, як і відмінні закони соціалістичного і капіталістичного відтворення.

• По-перше, у СРСР військова економіка була соціалістичною економікою, заснованою на державній власності коштом виробництва.

• По-друге, у СРСР двигуном військової економіки була соціалістична держава, що спиралася на морально-політичну єдність і патріотизм народів Радянського Союзу.

• По-третє, СРСР в період військової економіки поніс колосальні витрати, пов’язані із військовими витратами та тимчасовою окупацією Німеччиною низки радянських районів.

В цілому можна констатувати, що економіка СРСР в роки Великої Вітчизняної війни виявилася міцнішою, а промисловість і сільське господарство більш продуктивними, ніж німецька економіка. Це дозволило домогтися переваги в озброєнні і на цій основі, вистояти у війні і перемогти німецьку армію.

В результаті військових дій і розграбування державного майна невиробничим фондам народного господарства (житловий фонд, заклади соціально-культурного та комунально-побутового призначення) було завдано великої шкоди. У 1942 році їх обсяг у порівнянні з довоєнним рівнем знизився майже на 50%. Перебазування на Схід великої кількості підприємств, величезних мас працівників і членів їх сімей вимагало розширення невиробничих фондів. Виділення на ці цілі капітальних вкладень, зусилля трудящих дозволили не тільки припинити зниження невиробничих фондів, а й поступово їх збільшувати. Вже в 1943 році дані фонди в порівнянні з 1942 роком виросли на 29%, у тому числі по житлу − на 32%. У 1944 році приріст невиробничих фондів склав 20%.

В результаті військових дій на території Радянського Союзу, грабежів і руйнувань, вчинених на окупованих територіях військовими і цивільною владою гітлерівської Німеччини, народному господарству країни було завдано величезної економічної шкоди. За даними Надзвичайної державної комісії зі встановлення і розслідування злочинів німецько-фашистських загарбників, у країні повністю або частково було зруйновано 1710 міст і більше 70 тис. сіл та селищ. Фашисти спалили і зруйнували понад 6 млн. будівель і залишили просто неба понад 25 млн. чоловік, зруйнували і завдали важких втрат найбільшим промисловим і культурним центрам країни [].

Фашисти зруйнували 31850 промислових підприємств, де до війни працювало близько 4 млн. робочих, 65 тис. км. залізничної колії, 4100 залізничних станцій. Колосальної шкоди було завдано сільському господарству. Розорено і розграбовано 98 тис. колгоспів, 1876 радгоспів, 2890 машино-тракторних станцій. Були розграбовані і знищені сотні тисяч соціально-культурних та комунально-побутових установ і підприємств.

У вартісному виразі збитки, завдані народному господарству СРСР, сільським та міським жителям тільки шляхом прямого знищення майна громадян, колгоспів, громадських організацій, державних підприємств і установ, оцінюються в сумі 679 млрд. карбованців в державних цінах 1941 року. Зокрема державним підприємствам і установам − 287 млрд. карбованців, колгоспам − 181 млрд. карбованців, сільськими і міським жителям −192 млрд. карбованців, кооперативним, профспілковим та іншим громадським організаціям − 19 млрд. карбованців. Це склало близько 2 / 3 по відношенню до національного майна СРСР, що знаходились до війни на території, яка зазнала тимчасової окупації [].

Отже, економічним фундаментом військового господарства СРСР було панування соціалістичної власності коштом виробництва, яка забезпечила зосередження всіх матеріальних сил народного господарства СРСР для переможного ведення війни. Перебудова народного господарства на рейки військової економіки, переміщення продуктивних зусиль і відновлення їх у східних районах підготували загальний підйом військового господарства СРСР.