1.2. Сутність та основні риси сталінізму

Тривала і затяжна епоха сталінізму увійде в історію як розрив з короткочасною могутньою епохою ленінізму. Але для комуністів і для історичної науки не може бути сумнівів, що сталінізм був продовженням ленінізму. Теорія і практика сталінізму безпосередньо втілилися у так званому «повному соціалізмі», побудованому в Радянському Союзі за ідеями, методами і під державним правлінням Й. Сталіна і була певним відходом від уявлень Маркса-Леніна про соціалізм як першу фазу комунізму. Але історично ряд вихідних і невід’ємних елементів сталінізму зародилися і складалися вже в 1918-1923 роках всередині більшовицької партії, створеної і майже до кінця цього часу керованої В. Леніним [57].

Деякою мірою сталінізм проявлявся в незгоді Й. Сталіна з лінією В. Леніна в ряді програмних, стратегічних і тактичних питань соціалістичної революції і в спробах провести свою лінію всупереч В. Леніну або порушуючи лінію В. Леніна. Кульмінаційної точки період цієї незгоди і цих спроб досяг в 1923 році – в протиставленні XII партз’їзду ленінської ідеї зробити ряд змін в політичному ладі [23, с. 68].

Й. Сталіна часто називають непослідовним марксистом, приписують йому відступництво від ідей В. Леніна, але відповідно до трактування соціалізму, Й. Сталін прагнув виконати ряд основних завдань: зробити державу пролетарською, знищити експлуататорські класи, затвердити суспільну власність, створити матеріально-технічну базу, підвищити освіченість населення, підняти на високий рівень дисциплінованість і відповідальність будівників комунізму. З цією метою використовувалася вся міць адміністративно-командної системи, що цілком відповідало логіці революційної боротьби.

Авторитарна система сприяла становленню режиму особистої влади Й. Сталіна. Історики розділяють політику В. Леніна і Й. Сталіна, представляючи В. Леніна творцем гуманної ідеї, а Й. Сталіна – авторитарного режиму. Сталінізм став об’єктивним явищем розвитку радянського суспільства. Передумови до авторитарної влади однієї людини, або «режиму особистої влади», склалися в післяреволюційний період [23, с. 42].

Й. Сталін в проведенні державної політики багато в чому спирався на досвід попереднього етапу, на застосування насильства, яке допомогло закріпитися радянській владі в період воєнного комунізму. Таким чином, теорія постійного загострення класової боротьби і версія про постійну військову загрозу не тільки служили поясненням всіх труднощів соціалістичного будівництва, а й наближали обстановку в країні до військової, внаслідок чого застосування насильства ставало неминучим.

Таким чином, коли говорять про сталінізм, найчастіше мають на увазі ті широкомасштабні заходи державного терору, які і асоціюються з ім'ям Й. Сталіна. І це дійсно так − проте сталінізм поняття куди більш широке. Сталінізм це явище ідеологічного, політичного, адміністративного, репресивного характеру і саме в цьому різноманітті форм прояву і полягає сутність сталінізму.

Існує одна з радикальних точок зору, яка намагається пояснити появу і функціонування сталінізму як бажання влади однієї єдиної людини, яка спочатку намагалася добитися цієї влади, потім затвердити її, а потім утримати її будь-якими, переважно терористичними, способами. Але таке пояснення вже мало кого влаштовує, особливо фахівців.

В даний час пануючим є такий погляд на сутність сталінізму, згідно з яким головною його установкою і метою було будівництво соціалізму в окремо взятій країні. Саме на цьому ґрунті Й. Сталін свого часу зіткнувся з Л. Троцьким, хоча гасла інтернаціоналізму і боротьби за світову революцію Й. Сталін згодом часто і широко використовував для збільшення геополітичного впливу СРСР у світі. Сталінізм − це спроба довести, що соціалізм сам по собі це не суто теоретичне побудова, а цілком реальний вид державного, політичного та економічного устрою.

Власне, і сталінізмом нині зазвичай прийнято іменувати державно-політичну систему, яка спрямована на практичну реалізацію концепції соціалістичного суспільства з перспективою побудови комунізму. Ось тільки радикальна відмінність сталінізму від чималого числа лівих і соціалістичних урядів в різних країнах світу полягає в тому, що сталінізм при цьому сповідує принцип «мета виправдовує засоби». У випадку зі Й. Сталіним і СРСР це проявилося в тезі про необхідність мобілізації всіх сил, всіх ресурсів для індустріалізації.

Індустріалізація в рамках сталінізму розумілася, перш за все, як засіб створення потужної армії та оборонної системи, яка могла б захистити державу, в якій будується соціалізм, від капіталістичної загрози ззовні. Отже, була потрібна максимально швидка індустріалізація, яка можлива була за двох умов: вилучення фінансових, матеріальних і трудових ресурсів із села, з сільського господарства, з одного боку, придушення руху незадоволених як всередині партії, так і серед населення, з іншого. Те, що це передбачає масові репресії і численні жертви серед населення, не бентежило прихильників режиму: зрештою, мета була ні багато ні мало − світле майбутнє.

Сучасні прихильники Й. Сталіна і його режиму нерідко наводять конкретні аргументи на користь ефективності сталінізму. Зазвичай їх два: по-перше, це дійсно проведена індустріалізація, яка перетворила СРСР з аграрно-промислової в переважно індустріальну державу. По-друге, це істотне підвищення обороноздатності країни, створення потужної військової промисловості та армії. Це дозволило вистояти країні в ході Великої Вітчизняної війни, а після її закінчення, з набуттям ядерної зброї, забезпечила їй ведення самостійної зовнішньої політики в складних умовах другої половини XX століття.

Навіть якщо не вдаватися в дискусії, наскільки ефективними були згадані перетворення в рамках сталінізму і могли б вони бути ще більш успішними в рамках іншої політичної системи, дані аргументи виглядають сумнівно. Так як постає питання про ту ціну, якою були зароблені ці досягнення. Сталінізм став класичним прикладом тоталітарної держави, в якому всі механізми придушення інакомислення були доведені до досконалості. Практично повністю було ліквідовано таке поняття, як легітимність влади: ні про який реальний розподіл гілок влади не могло бути й мови, все контролювалося партійними органами. Сама ж влада ніяк не співвідносилася з волею народу: рішення приймалися кулуарно, в кращому випадку вузькою групою осіб, а що стосувалося найважливіших питань, так і зовсім однією людиною. І це вже не кажучи про численні людські жертви, багато з яких були навіть не опозиціонерами або інакодумцями, а просто підозрілими з тієї чи іншої причини. Так що позитивна чи негативна оцінка сутності сталінізму залежить лише від одного критерію: згода або незгода з принципом, що для досягнення конкретної мети всі засоби хороші.

Конспіративна влада була основною рисою сталінізму. СРСР дав класичний приклад її організації і дії. Ні про яку законність при цьому не могло бути й мови. Офіційною діяльністю партійної верхівки були: підготовка створення СРСР, розгром опозицій у 20-х роках, здійснення насильницької колективізації і сталінської індустріалізації, створення військової промисловості. У період сталінщини процвітали і правовий тоталітаризм, і правовий раціоналізм.

Головне – економіка, політика, ідеологія, партійні установки і гасла, а не правові цінності і законність. Радянська теорія права в період сталінізму виявилася жорстко прив’язана до офіційного визначення права А. Вишинського: «Право – це «сукупність правил поведінки, що виражають волю панівного класу, застосування яких забезпечується примусовою силою держави...» [43, с. 51].

У 1929 році Й. Сталін вийшов переможцем у затятій боротьбі за владу, що точилася між партійними вождями після смерті В. Леніна. У міру того як Й. Сталін підпорядковував своєму тиранічному пануванню партію, вона в свою чергу систематично поширювала владу на всі сторони життя суспільства. Відкрита критика Й. Сталіна (не кажучи вже про опір) ставала неможливою, оскільки могутнє і всезростаюче чека послідовно тероризувало, а потім і ліквідувало реальну, а також потенційну опозицію. Деякі вчені кваліфікують російсько-марксистське поєднання особистої диктатури з монолітною організацією як тоталітаризм. Інші називають це просто сталінізмом. Радянські вчені розглядали це як необхідний етап у будівництві соціалізму й довгий час вихваляли Й. Сталіна за мудре керівництво, залізну волю та реалізм. Критики ж незмінно підкреслювали в ньому жорстокість, неймовірну глухоту до людських страждань і параною кровожерця, що змушувало його скрізь бачити ворогів і змову. За словами Ніколаса Рязанова, якщо Й. Сталін (як і Іван Грозний, яким він захоплювався) і був божевільним, то в тім божевіллі існувала певна методика й послідовність. Можливо, більше, ніж інші комуністи, Й. Сталін був дуже невисокої думки про селян, вважаючи їх невиліковно консервативним класом і основною перешкодою революційним змінам. За словами його наступника Микити Хрущова, «селяни були для Сталіна покидьками» [6, с. 198]. Неросіянин Й. Сталін використав російський шовінізм як засіб зміцнення Радянської імперії. Тому українці – переважно сільська нація, в якій зростав націоналізм – опинилися під подвійною загрозою сталінських проектів.

За часів інтенсивного розвитку сталінського варіанту економіки чітко простежувалося намагання ігнорувати товарно-грошові відносини чи адаптувати їх до умов безринкової економіки. Для сталінізму характерні схильність до деформованих методів розвитку господарства, заснованих на організаційно-примусових заходах, дегуманізація економічних відносин, орієнтація суспільного виробництва не на потреби людей, а на інтереси абстрактної соціалістичної держави. В галузі управління економікою – це абсолютний диктат адміністративно-командної системи, відомчий підхід до економічних і соціальних проблем, повне панування управлінської бюрократії, сліпа віра в те, що держава здатна формувати закони економічного розвитку й керувати ними. При цьому спостерігаються ігнорування реально існуючих економічних законів, виключний вплив ідеологічних концепцій на формування економічної політики. Основний комплекс економічних підвалин сталінізму в розвинутому вигляді склався за часів воєнного комунізму і громадянської війни. Воєнно-комуністичний варіант економіки, яка ґрунтувалася на суспільній власності на засоби виробництва, варіант, вимушений історичними обставинами 1918-1920 роках, знову використали зовсім в інших умовах, коли потреби в ньому вже не було. А оскільки він не відповідав природному розвиткові економіки, то неминуче супроводжувався нечуваним в історії насильством над мільйонами безпосередніх виробників, знищенням значної їх частини.

В соціальній сфері сталінізм характеризується низьким рівнем життя і добробуту населення, орієнтацією на низький та середній рівень соціальних потреб, широким втіленням у життя принципів зрівняння. При цьому досить виразно деформується і спотворюється соціальна структура суспільства. Деклароване створення «нового» класу – колгоспного селянства – насправді виливається в декласування селянства, його «розселянювання». Гасла про авангардну роль пролетаріату в умовах сталінізму залишаються лише гаслами, на ділі ж робітничий клас позбавлений права на управління країною й виробництвом, перетворений на «державні трудові ресурси» [39, с. 125].

Інтелігенція за часів сталінізму зведена до рівня «прошарку» між робітниками і селянами. В своїй більшості вона практично позбавляється історично притаманних їй соціально-психологічних рис і перетворюється на конгломерат державних службовців, хоча й зберігає в кращій своїй частині можливості для відтворення загально-гуманістичних і соціально-прогресивних традицій.

Надзвичайну роль у суспільстві сталінського типу відіграє ідеологія. Вона не тільки домінує над усіма іншими формами суспільної свідомості, а й виконує директивні функції щодо базисних елементів суспільства. Аналізуючи сталінізм саме як ідеологію, з’ясовуємо, що він постає у вигляді вихолощеного, примітизованого й догматизованого марксизму. Продовжуючи цей логічний хід, дійдемо висновку: сталінізм – це тупиковий варіант адаптованого марксизму, а не природне його продовження. Ідеологія сталінізму вкрай політизована, а сфера політики цілком заідеологізована, що породжує ідеологічну нетерпимість не лише до будь-якої іншої ідеології, а й до всіляких «ухилів» від власних догматів.

Особливо важлива риса ідеології сталінізму – абсолютизація класового підходу до всіх явищ суспільного життя. Він дає змогу загравати з масами, спекулювати на їхніх прагненнях до соціальної справедливості, є зручним інструментом пояснення всіх складностей і суперечностей будівництва нового суспільства. Сталін використав класовий підхід для встановлення свого єдиновладдя. Він вихолощував ідеологію й культуру, підміняв систему загальнолюдських цінностей у свідомості мільйонів людей на сурогат цінностей класових [21, с. 24].

У галузі культури відбуваються її загальна уніфікація й цілковита ідеологізація. Загальноосвітній рівень народу в 20-50-ті роки зростав не завдяки, а всупереч сталінізмові, який надавав розвиткові культури екстенсивних форм, усіляко стримував цей розвиток, перетворював культуру на придаток адміністративно-бюрократичної системи. Налагоджується система «керування» культурою, аналогічна системі управління економікою. Утворюються офіціозні «творчі спілки», пристосовані до потреб системи й націлені на тотальний контроль над культурними процесами. Держава повсякчас і повсюдно втручається в справи і творчість діячів культури, визначає їм «соціальні замовлення», безцеремонно «повчає», «наставляє», стежить за кожним кроком» [45, с. 253]. Усе це відбувається одночасно з фізичними і моральними репресіями у відношенні до інтелігенції, винищенням культурного генофонду як окремих республік, так і всієї країни

Отже, такими є основні риси сталінізму як цілісної суспільно-політичної системи. А найголовніше – всі наші сучасні лиха випливають зі спадку, залишеного нам «великим вождем». Його величезна помилка і свідомий злочин – це переконання в тому, що можна безкарно нехтувати невблаганними об’єктивними законами суспільного розвитку (інакше кажучи – безкарно йти проти природних законів), ламати людську натуру. Історія довела безглуздість таких, уявлень, а досягнутий нині рівень суспільної свідомості допомагає нарешті остаточно позбутися їх.